Ще Олександр ІІ попереджав: "якщо ми не проведемо реформи своїм указом зверху, то народ сам їх проведе знизу". Саме ці слова згадалися одразу, як тільки ми отримали звістку про те, що кілька молодих людей захопили, утримують та загрожують підірвати офіс ЦК КПУ. Недолікована хвороба завжди загрожує повторенням, невирішена суспільна проблема - соціальною кризою чи, навіть, громадянською війною. Незважаючи на всі запевняння і обіцянки, українським політикам так і не вдалося досягти громадянського примирення, консолідації української нації. А втім її, націю, не можна вважати справді українською, бо й досі вона поділяється на "східняків" і "західняків", "комуністів" та "націоналістів", "червоних" та "білих" і взагалі байдужих до всього. Ідея громадянського примирення не була реалізована в Україні, напруження в суспільстві зростало і зростає з кожним днем. І от результат - першою не витримала молодь.

Хроніка подій

12:00, 9 березня 2000 року. До будинку ЦК КПУ, на Борисоглібський, 25, під'їхала біла "копійка" (ВАЗ-2101) без номерного знаку з табличкою "машина заминирована". Через мить в приміщення увірвалася група людей з газовими пістолетами, балончиками та п'ятьма каністрами бензину. За лічені хвилини помешкання було захоплено, охорона та кілька референтів Адама Мартинюка (ІІ-го секретаря ЦК, екс-віце-спікера ВР) побито, все (разом з працівниками ЦК) облито бензином.

Ще через кілька хвилин, коли почали з'являтися перші машини правохоронців. Всі співробітники ЦК були видворені з приміщення. В середині залишились тільки нападники.

12:30. Прибули спецпідрозділи МВС "Беркут" та СБУ "Альфа", підтягнулася пожежна охорона. Відомостей про те, хто ж в середині, скільки їх, чим озброєні, чого вимагають було мало; більш того, одні свідчення суперечили іншим.

Число "терористів" коливалося від 4-х до 20-ти чоловік. Вимог - жодних. Жодна політична партія не визнала нападників як своїх членів.

Пізніше з'ясувалось, що приміщення ЦК захопила група студентів НПУ ім.Драгоманова та Києво-Могилянської Академії, які називають себе "молодіжним гуртом "Самостійна Україна"".

13:00. З'явилось керівництво "силовиків", зокрема прокурор м.Києва, начальник київського главку МВС генерал М.Корнієнко, перший заступник голови СБУ генерал Ю.Землянський. Тоді ж, прокуратурою була порушена кримінальна справа з факту захоплення приміщення та нанесення тяжких тілесних ушкоджень. Цілком імовірно, що в процесі слідства до цих статей буде долучено і чи не найвідомішу серед молоді 206-ту "хуліганку".

Під вечір нарешті розпочалися переговори. З представниками "Самостійної України" розмовляв голова НРУ Удовенко. Він і передав їх вимоги: розпуск комуністичної партії, вихід Укпаїни з МПА СНД, тощо. Окрім того Генадій Удовенко повідомив, що відступати молоді люди, серед яких одна дівчина, не збираються.

Штурму приміщення ЦК КПУ вдалося уникнути. Після тривалих переговорів близько 01:40 ночі молоді "самостійники" все ж таки вийшли з будинку, і були привезені одразу до найближчого райуправління внутрішніх справ. Компартію ніхто не розпустив, та й з МПА Україна виходити не збирається.

Коментарі сторін

Члени компартії (від побитого сторожа до Петра Симоненка) одностайно твердять про добре спланований, спрямований проти КПУ теракт. Студентів називають "молодиками", "терористами", "бандюгами" і крутіше, на межі нецензурщини. ДЕякі, особливо старшого віку, в праведному гніві радять як саме треба вішати тих молодих людей, причому дівчині перепало найбільше.

Члени націоналістичних партій навпаки, кричали "Геть комуністів!", вимагали "народного суду над червоними". Майже всі вони були готові прориватися крізь міліцейські кордони на підтримку студентів. Одним словом пристрасті в натовпі вирували як в найкращих кіно-шлягерах. Цікаво, що найбільш гуманістичну позицію зайняли правохоронці: не поділяючи людей ані на червоних, ані на жовто-блакитних, вони бачили лише захоплене приміщення, що будь-якої миті могло злетіти в повітря, побитих пенсіонерів та молоденьких студентів, надію, майбутнє цієї країни, готових за свої переконання спалити себе живцем.

Постскриптум

Насамкінець хотілося б спитати зацікавлені сторони. Комуністів а) чи розуміють вони, що вороття назад, до застійної ковбаси немає і бути не може? б) що побудувати "комунізм з людським обличчям" неможливо, бо це взаємосуперечливі поняття? в) що молодь, якій через 5, 10, 20 років господарюватиме тут, на Україні не розуміє, не підтримує, а часто і ненавидить ідеї Маркса-Енгельса-Леніна-Симоненка? г) що серед тих, хто готовий був себе спалити може опинитися і їх сини, онуки? д) чи розуміють вони свою моральну відповідальність за те, що впродовж 83 років комуністично-більшовицького зомбування вонивиховали кілька поколінь людей готових розірвати на шматки своїх молодих співвітчизників.

До націоналістів-державників: а) чи можна відстоювати демократію недемократичними методами? б) чи можна бити людей похилого віку за те, що вони свято вірили все життя? в) чи можна захищати українську державу, порушуючи її ж закони, і захищати народ, стріляючи газом в обличчя цього ж народу?

"Из искры возгорится пламя!" - віщував вождь пролетаріату. Не дай нам, Боже, щоб із іскри, що спалахнула на Борисоглібський, 25, розгорілося полум'я громадянського протистояння.

[© 1998-2001 при передруку матеріалу посилання на "UEC" обов'язкове]