Коли наприкінці минулого року старіючий Єльцин передав молодому і амбіційному прем'єр-міністру Володимиру Путіну президентські повноваження, практично всі були переконані - незабаром він займе крісло Бориса Миколайовича. Цими вихідними в Росії це мають підтвердити або спростувати - відбудуться позачергові президентські вибори. Щоправда, в тому що перемогу здобуде саме він ніхто не сумнівається, навіть його опоненти. В той час, коли головний противник Григорій Явлінський витратив на свою передвиборну програму 15 мільйонів доларів, то Володимир Володимирович фактично її і не проводив.

Як стверджують данні опитування громадської думки - фантастична популярність в.о. президента РФ серед населення здобута менш ніж за піврічний термін, і коливається десь біля 40-50 відсотків. Це зовсім непогано для політика, про якого широкий загал практично майже нічого не знав.

Від самого початку передвиборних перегонів Володимир Путін так і не оголосив ні своєї президентської програми, ні того, що він збирається робити після перемоги на виборах. Щоправда, це дає йому можливість виголошувати будь-які заяви, аби здобути прихильність певних прошарків населення. Сюди ж можна віднести і заяву про вступ до НАТО, і потепління відносин із Заходом, які було охололи після фінансової кризи у Росії та війни в Чечні.

Якщо говорити відверто, передвиборної програми, як такої, у Путіна ніколи і не було. Головні зусилля його команда зосередила на "розкрутці". Замість чіткої та ясної програми й ідеології створювався образ вольової та принципової людини. Це мало довести до населення позиитвну інформацію щодо того, що, після низки хворих і старих лідерів, керувати країною буде молодий, розумний та сильний політик. Для цього було знято і показано по основним каналам декілька відеороликів. На них Путін займався зі своїми колишніми колегами дзюдо. До речі, бойові мистецтва та рукопашний бій досить популярні види спорту серед простих росіян, на відміну від елітарного захоплення Єльцина тенісом.

Путін, як його попередники та опоненти, не перераховував нудні і нікому не цікаві цифри про економічний та соціальний стан у країні. Він говорив те, що було цікаво всім - про Чечню. Зрозумілою кожному росіянину мовою, він пояснив, де і як мочити ворогів Росії.

Іншим напрямком роботи команди Путіна було підминання губернаторів, які мають реальну силу в регіонах. Більшість з них влітку підтримувала об'єднання Лужкова і Примакова "Отєчество - Вся Росія", але після відчутної поразки на грудневих парламентських виборах, Путіну вдалося, кого пряником, а кого кнутом, перетягнути їх до себе. Завершило ж формування клубу прихильників Володимира Путіна здача московського мера Юрія Лужкова і Амана Тулєєва.

Наразі, більшість аналітиків намагаються спрогнозувати політику Володимира Володимировича після виборів. Багато хто вбачає в ньому образ молодого Сталіна і побоюється встановлення недемократичного правління. Путін, якого в опозиційній пресі називають Путіночет, без сумнівів може вжити безжалісні методи, про що, зокрема, свідчить війна на Кавказі. Він також виступив з критикою журналіста радіо "Свобода" Андрія Бабицького, який давав неприємні для Кремля репортажі про війну в Чечні.

Ще однією проблемою для Путіна-президента може стати намагання деяких сил, що підтримують його зараз, отримати компенсацію за вірність. Особливе занепокоєння викликає армія та представники військово-промислового комплексу. За часів СРСР вони відігравали велику роль, але після розвалу Союзу свої позиції втратили. Можливістю відновити свій вплив стала для них війна у Чечні. Деякі аналітики побоюються нової мілітаризації країни.

Другою проблемою залишаються олігархи. Продукт єльцинської епохи, які здобули владу за рахунок Кремля, вони вже змушують Путіна шукати грань, балансуючи на якій, він міг би не потрапити під їх вплив і, в той же час, не зіпсувати з ними взаємини.

Якщо цими вихідними не станеться несподіванок, то Росія матиме другого в своїй історії демократичного президента. І саме від цього президента залежатиме: чи справитися він з величезною і непередбачливою Росією, чи повторить шлях свого попередника на посту президента СРСР Михайла Горбачова, про якого наразі складають анекдоти і яким лякають дітей.

В цьому мабуть і є непередбачуваність Росії, національна особливість, коли росіяни вибирають в батьки нації політика, якого рік тому і не знали. Що це - втома від безкінечних балаканин та реформ і бажання твердої руки чи просто кохання з першого погляду?

[© 1998-2001 при передруку матеріалу посилання на "UEC" обов'язкове]