Все, що не робиться - робиться на краще. Правда гіршим з усіх можливих способів. Приблизно таким принципом керується наш уряд, який підняв вартість проїздних квитків на всі види транспорту.

Окрім того з першого квітня обіцяють підвищити тарифи у вечірні часи і вихідні дні. Правильно, немає чого шастати увечері вулицями. А у вихідні - взагалі слід сидіти дома. До речі, в такий спосіб держава турбується про свій народ: люди більше ходитимуть пішки -- здоров'я прибавиться, усі намагатимуться якнайраніше доїхати додому, щоб не попасти у так названі "вечірні години" - у родині переживань менше. Правда наш уряд ще не додумався ввести додаткові ціни за проїзд у час пік. Це ж просто золота жила. Сподіваюся, що моя ідея їм сподобається.

Уся ця ситуація нагадує один комічний анекдот про двох директорів заводів. Один скаржиться, що уже четвертий місяць не виплачує зарплату, а люди все одно продовжують ходити на роботу. Ось другий і порадив: бери гроші за вхід.

Схоже хтось у верхах теж читав цей анекдот. Але поставився до нього інакше - творчо. Зарплата однієї моєї знайомої становить сімдесят гривень, а на роботу їй слід їхати двома видами транспорту. В день це виходить дві гривні сорок копійок. Скільки днів вона зможе виїздити на ці гроші? 29? От і виходить, що вся місячна зарплата йтиме на те, щоб лише добратися до місця, де ці гроші можна заробити. Заробити -- щоб проїхатись, проїхатись - щоб заробити.

Твердження, що цим ми наближаємося до рівня європейського звучить... не відповідним до істини. Звичайно, у Європі ціни за проїзд значно дорожчі ніж у нас. Але, по-перше, там люди отримують якщо не велику, то принаймні регулярну зарплату. По-друге, вводиться велика кількість різноманітних пільг та зручностей. Наприклад у деяких європейських країнах автобуси обладнані спеціальними пристроями, які при наближені до світлофора дають сигнал і створюють "зелений коридор". Для великих міст, де чисельні багатогодинні пробки звична річ -- нема нічого швидшого за цей вид транспорту. У Німеччині існує ціла система скидок та заохочень: ціни коливаються від того як часто ти користуєшся громадським транспортом, скільки чоловік їде, у якій кількості, яка пора року, день тижня, година... В Сполучених Штатах ти платиш за кількість проїханих зупинок. Купляєш квиток і реєструєш його при вході, чітко визначивши як далеко тобі треба проїхати. При виході інформація зчитується і автомат не випустить тебе з метро, якщо ти перевищив свій ліміт. Якщо ж на білеті "місце" ще залишилося -- можеш скористатися ним і наступного разу. У Франції - принцип зон. Купивши квиток можеш вільно їздити у своїй зоні скільки завгодно. Але при переході у іншу слід доплачувати.

До речі, у вихідні та святкові дні цивілізовані країни взагалі роблять транспорт або безкоштовними, або удвічі дешевшим. І не лише транспорт. У другій половині можна за півціни потрапити до найкращих музеїв, відвідати історичні пам'ятки, чи просто подивитися на місто.

Але у нас, хоч і робиться усе ніби за європейськими зразками, але через відповідні місця. Найцікавіше, що нам уже не звикати. Ми вже давно звикли, що у нас не так як у людей.

[© при передруку матеріалу посилання на "UEC" обов'язкове]