Нещодавно лідер фракції "Відродження регіонів" Олександр Волков черговий раз підтвердив тенденцію до скорочення парламентської більшості. За його словами, сьогодні більшість нараховує 172 депутати.

У ході парламентської сесії продовжували проявлятися деструктивні процеси. Парламентарі знову не змогли прийняти рішення про позапланове заслуховування звіту Кабінету Міністрів про ситуацію у ПЕК та підготовку до осінньо-зимового сезону.

Пізніше Олександр Волков трохи пом'якшив свої формулювання. Він зазначив, що говорячи про 160-170 депутатів, він мав на увазі лише ті фракції, які голосують солідарно та виконують узгоджені раніше рішення. Тобто, фактично він заявив про існування "жорсткої" та "м'якої" більшості.

Два тижні тому було переобрано координатора парламентської більшості. Протягом півроку цю посаду займав Леонід Кравчук. Вибори нового координатора супроводжувалися певними протиріччями у середовищі більшості та гучними заявами. За ініціативою низки фракцій на цю посаду було висунуто кандидатуру голови фракції НДП Олександра Карпова. Останнього не підтримували лише дві фракції: "Батьківщина" пропонувала Олександра Пухкала, УНР - свого власного лідера. Врешті-решт Олександра Карпова було обрано, а за нього проголосували всі фракції, крім все тієї ж "Батьківщини".

Леонід Кравчук напередодні закінчення своїх повноважень дав інтерв'ю газеті "День", у якому висловив певні, м'яко кажучи, негативні характеристики як сьогоднішнього парламенту, так і самої більшості. Дані заяви були підхоплені пресою.

Протягом останнього часу всі провідні представники парламентських фракцій, що входять до складу більшості, тим чи іншим чином висловлювалися по проблемі майбутнього більшості. Загалом, оцінка перспектив була досить оптимістичною. Мова йшла про те, що при усіх розбіжностях у ідеологічних постулатах, на яких акцентували увагу як політичні опоненти, так і журналісти, депутатів більшості об'єднує зовсім інше - низка політичних цінностей, які не залежать від ідеології партії, яку представляє той чи інший депутат. До цих цінностей були віднесені європейський вибір, схильність до демократичних інститутів, модернізації економіки тощо. Виключенням з цього "хору" були лише інтерв'ю лідера "Батьківщини" Олександра Турчинова та деяких інших депутатів, що наголошували на протиріччях, а не на тих моментах, які об'єднують "більшовиків".

Одним ключових моментів стала зустріч Президента України Леоніда Кучми з лідерами фракцій більшості на якій було зазначено, що існування більшості сприяє вирішенню актуальних проблем політичного розвитку країни а також те, що деструктивні тенденції, які з'явилится останнім часом, є не тільки небажаними, а такими, що можна подолати.

Аналіз та коментарі

1. Вже той факт, що голова держави у графіку своїх зустрічей знайшов місце для зустрічі з "більшовиками", багато про що говорить. Навіть якщо припустити, що Леонід Кучма зробив це, виходячи виключно з кон'юнктурних міркувань, а саме у зв'язку з майбутньою імплементацією, то і тоді можна було б говорити про те, що Президент саме у більшості бачить один з механізмів реалізації інтересів держави, головою якої він є.

Однак, на нашу думку, мотивація цієї зустрічі була набагато ширшою. Мова йде про механізми реалізації курсу, який закладено у лютневому Посланні Верховній Раді, а значить про загальну зацікавленість у існуванні в перспективі такого інституту як парламентська більшість (які б форми вона не приймала). Зрозуміло, що контролю над силовими структурами, права звільнювати губернаторів не вистачає Леонідові Кучмі, що говорить не стільки про особливості здійснення президентської влади в Україні, скільки про принципові зміни у самій політичній структурі держави, що відбулися. Парламент є її невід'ємною складовою, і це розуміють усі.

Зустріч Президента з фракціями, як і в цілому актуалізація проблеми більшості у виступах депутатів свідчить також про наступне. Застереження Олександра Волкова не були марними. Вони внесли збурення у "політтусовку", змусили її учасників подивитися на "більшість" так би мовити з боку. Це свідчить, що емоційні твердження про те, що "більшість" кількісно вже менша за половину конституційного складу ВР, відбивали інтереси не одного з угруповань у цій більшості, а зачіпали інтереси досить широкого кола політичних сил.

2. Наступним аспектом процесу обговорення перспектив більшості стало те, що багато депутатів у черговий раз відкинули помилкову логіку, яка застосовувалася для оцінки більшості. В цьому випадку ідеологічні постулати є неприйнятними. А причина цього полягає у фундаментальних особливостях сьогоднішнього політичного процесу.

Вже давно минули ті часи, коли партії (та їх фракції) представляли інтереси широкого загалу. Сьогодні вони представляють власні інтереси або інтереси того фінансово-політичного угрупування, яке стоїть за партією. Звичайно, членами цього угрупування є велика кількість людей (включаючи працівників підприємств, що контролються цими угрупуваннями). Така ситуація відбивається і на ідеологічній сфері. Плюралізм соціальних інтересів породжує плюралізм ідеологій. Завершився час, коли якась одна партія могла претендувати на отримання більшості місць у вищих органах влади. Лише врахування різноманітних інтересів цими органами здатно забезпечити соціально-економічну стабільність. Саме тому ми підкреслювали, що незбалансований процесс формування урядового іміджу, його нахил у бік однієї з фракцій не може адекватно сприйматися українським політикумом.

Плюралізм ідеологічних постулатів не виключає наявності загальних цінностей для тих, хто складає коаліції. Чи не є вищезазначені цінності структурними елементами партійних ідеологій? Є. Тому завданням більшості й була спроба знайти певний консенсус.

Стосовно конкретної ситуації це означає, що у сьогоднішньому парламенті більшість, хто б не входив до її складу, неминуче буде відчувати внутрішні протиріччя і, що досить ймовірно, кризу. І саме подалання останньої буде сприяти поступовому пошуку політичної ідентичності як самою більшістю, так і її складовими. Тому заяви деяких журналістів про "напіврозпад" більшості є не більш, ніж песимістичним поглядом на сьогоднішню кризу у лавах останньої. Звичайно, у результаті останньої, вона може розпастися, що, все ж таки, є малоімовірним. Скоріше за все вона пройде через кризу.

Ця криза показала лише те, що більшість не є сьгодні самодостатньою, що для власного збереження вона потребує наявності певної зовнішньої сили, якою є Президент. І цей факт змушує критично оцінити позиції відразу двох полярних політичних сил.

По-перше, навряд чи в описаних умовах реалізація пропозицій, що спрямовані на створення парламентської більшості, або інші радикальні ідеї, буде сприяти політичній стабільності. Поки парламент не завжди приходить до консенсусу без впливу з боку голови держави. І цього прибічники політичної революції не можуть ігнорувати, якщо вони є реальними політиками, а не демагогами.

По-друге, навряд чи всі особливості ситуації відбиває точка зору, згідно якої більшість сьогодні існує лише завдяки постійному існуванню загрози припинення повноважень парламенту. Необхідність існування більшості усвідомлюється переважною кількістю її членів. Інша справа, що вони не завжди самі можуть знайти консенсус. Існуванням однієї лише загрози розпуску пояснювати збереження більшості неможна. Реальному процесу політичної структуризації менше одного року і неможливо очікувати, що за цей період зникнуть усі протиріччя. Сьогодні є ще досить сильними деструктивні тенденції, які можуть зруйнувати існуючі механізми політичних узгоджень. Доцільно виділити головні загрози, які сьогодні існують (відкрито чи приховано) для існування як парламентської більшості, так і для соціально-політичної стабільності в цілому. На думку експертів Фонду "Співдружність" ними є:

• Можливе ускладнення фінансової та соціально-економічної ситуації в державі.
• Особисті амбіції лідерів політичних сил, серед яких є представники більшості.
• Можливість просування деструктивних процесів вглиб "жорсткої більшості". Загроза цього є досить серйозною, оскільки деякі спостерігачі саме так прокоментували версії про те, що у зникненні журналіста Георгія Гонгадзе могли бути зацікавлені політичні опоненти Олександра Волкова.
• Ігнорування деякими позапарламентськими структурами влади інтересів політичних сил, що представлені у Верховній Раді.
• Дії представлених у інших органах державної влади політичних сил, спрямовані на розкол у більшості.
• Спроба різних політичних сил як у більшості, так і поза парламентом використати антисистемні (у даному разі ліву парламентську опозицію - Ред.) для конкуренції з політичними опонентами. Це може розглядатися у якості більш легкого шляху досягнення мети, ніж шлях переговорів. Однак це небезпечний шлях, який може посилити конфронтаційні тенденції у суспільстві.
• Психологія непримиренності, яка притаманна не тільки лівим, але й тим силам, що проголошують вірність демократії та європейському вибору.

[© 1998-2000 при передруку матеріалу посилання на "UEC" обов'язкове]