До нинішнього дня процес партійного будівництва в Україні мав доволі чітко простежувану тенденцію активізуватися напередодні чергових виборів до пар-ламенту та органів місцевого самоврядування. З огляду на чітке повторення протягом двох останніх виборчих кампаній 1994 і 1998 рр. такий "збіг" не можна вважати випадковим. Традиційно підвищення активності партій і об'єднань винятково у період проведення виборчих кампаній є ознакою насамперед країн із несталою політичною системою і тих, що перебувають на етапі трансформаційних змін моделі державного управління. Особливо це стосується тих держав, які не мали історичної пам'яті традицій багатопартійності або ж її втратили.

Саме в такі періоди спостерігається неконтрольований сплеск народження партійних структур, які часто не мають під собою ані стабільної економічної основи, ані сформованої електоральної бази. Процес появи таких партій-одноденок став невід'ємною рисою періоду розпаду колишнього соціалістичного табору. Проте більшість країн Східної та Центральної Європи і нові незалежні держави Балтії доволі швидко перехворіли на "вірус" мультипартійності і, здається, врешті здобули такий жаданий імунітет проти його повернення у найближчому майбутньому.

Щодо України, то тут ситуація з відмиранням сонму партій, за якими не стоять інтереси жодних груп населення, окрім інтересів власне їхніх засновників або кланових груп, як видається, дещо затягнулася. І справді, сьогоднішній стан речей у цій сфері, коли в Міністерстві юстиції пройшли реєстрацію понад 130 політичних партій, не можна вважати закономірним з огляду на кілька обставин.

По-перше, діяльність будь-якої партійної структури передбачає участь у формуванні державної політики. Про яку участь може йти мова, якщо абсолютна більшість партій не те що не представлена в парламенті, місцевих радах та органах виконавчої влади,а й елементарно не має програмних документів або має їх застарілими, часто неоновлюваними з часу реєстрації.

По-друге, жодна сучасна політична сила не здатна сьогодні ефективно виконувати свої програмні настанови (якщо вони в неї взагалі є), діяти без наявності реально діючих.

Причому осередків на рівні не тільки обласних центрів, а й інших міст, а також сіл та селищ. На цій ниві не те щоб партії-одноденки, а й деякі з тих, що мають власні фракції у Верховній Раді, не можуть похвалитися скільки-небудь реальними досягненнями-

По-третє, "питанням дня" партійного будівництва в Україні є відсутність яскравих особистостей серед керівників. Це своєрідне прокляття всіх українських партій, за винятком хіба СДПУ (О), Дем-союзу та ПРУ. Однак навіть стан, коли весь імідж партії тримається на харизмі її лідера, не можна вважати нормальним. Будь-якій цивілізованій партії життєво необхідно мати "золотий" фонд керівників, які, поряд з неординарним лідером, мають уособлювати для громадськості ґрунтовність і виправданість ЇЇ претензій на лідируючі позиції у суспільстві.

І нарешті, ключове поняття партійного будівництва - ідеологічне. У цій сфері абсолютна більшість вітчизняних партій змушена вдаватися до титанічних зусиль для маскування власної нездатності сформулювати не лише доступну, а й привабливу для виборця - адже саме він є єдиним "покупцем" партійної ідеології, яка, врешті, й визначає реальну "ціну" партії - ідею. Причому прагнення уникнути формування цілісної ідеології нерідко приймає гіпертрофовані форми, як у випадку з партіями лівого спрямування - Право одноосібне розпоряджатися владою в країні зіграло злий жарт з нащадками ідеології КПРС" причому це рівною мірою стосується всіх лівих партій. Не знайшовши або не побажавши шукати адекватних відповідей на виклики часу, коли право виняткового прийняття рішень було дароване шостою статтею Конституції СРСР, ліві задовольнилися тим малим, що саме впало їм до рук.

Обравши доволі зручну роль вічних опозиціонерів, які ні за що не відповідають, але користуються пільгами, які надає перебування у Верховній Раді та органах місцевого самоврядування, внаслідок "оксамитової парламентської революції" ліві втратили останній бастіон своєї участі у владі. Чи не найголовнішою їхньою помилкою західні аналітики в один голос називають заколисування: спочиваючи на лаврах, комуністи та їхні союзники попросту проспали момент, коли парламентські опоненти з правого табору змогли перебороти або втамувати власні амбіції на лідерство.

Падіння популярності радикальної як лівої, так і правої ідеології в Україні має стійку тенденцію від часу останніх парламентських виборів 1998 р.. Ця виборча кампанія стала останнім шансом для партій крайніх поглядів, повторення якого, здається, вже не буде. Сучасний стан радикальних об'єднань характеризується не лише стрімким зниженням їхнього рейтинґу, а й перманентними розколами. Головною причиною цього українські політологи називають кардинальну зміну ідеологічних уподобань населення України.

Те, що така зміна насправді відбулась, підтверджують численні соціологічні опитування незалежних соціологічних центрів. Досвід перших років реформ, який для більшості пересічних українців асоціюється зі стрімким падінням їхнього життєвого рівня та втратою перспектив, остаточно відвернув громадян від радикалів як правого, так і лівого спрямування. Відчуття від наслідків ліберального реформування, яке принесло здебільшого розчарування, призвело до появи імунітету проти застосування неоліберальних ідей західного зразка. Водночас у суспільстві знову суттєво зріс попит на патерналістську модель побудови влади, яка передбачає відновлення соціальних гарантій, посилення ролі держави в управлінні економічними і політичними процесами.

Не відкидаючи ідеї перегляду застарілих принципів економічної політики, суспільство відверто заявляє про необхідність повернення реформ обличчям до потреб простих громадян, наповнення трансформаційних перетворень соціал-демократичним змістом. Зміна ідеологічних уподобань в українському суспільстві, по суті, дає вітчизняній соціал-демократії історичний шанс реалізувати на практиці притаманні саме їй принципи справедливості і свободи. Враховуючи задекларований Україною курс на інтеграцію до європейської спільноти і факт перемоги соціал-демократичних партій у більшості держав Європейського Союзу, реалізація соціал-демократичних ідеалів у нашій країні вже сама по собі спроможна стати потужним стимулом до її входження в ЄС.

Додатковим чинником на користь перспективності соціал-демократичної ідеї в Україні слугує такий факт. Останнє десятиліття стало "зоряним часом" європейської соціал-демократії. Партії саме цього спрямування самостійно або в коаліції здобули перемогу на виборах у більшості країн Євросоюзу. Надзвичайно важливо, що соціал-демократичні уряди перебувають при владі у Франції та Німеччині, які традиційно зараховують до держав, що утворюють "локомотив" ЄС. Окрім того, європейські соціал-демократи є засновниками найбільш впливового союзу партій у світі - Соціалістичного Інтернаціоналу.

Ця організація була заснована 1951 р. в Німеччині. З часу створення кількість партій-членів Соцінтерну (33 на момент підписання першої угоду про союзництво) зросла в кілька разів.

Найбільша хвиля вступни-ків припадає на 90-ті роки, коли до Соцінтерну приєдналися майже 70 партій із країн Латинської Америки, Азії та Африки. Водночас найхарактернішою рисою останнього десятиліття став вступ до Соціаліс-тичного Інтернаціоналу партій з держав колишнього соцтабору. Соціал-демократи з країн Східної та Центральної Європи отримали рівні права з багаторічними членами Соцінтерну, що символізує втілення основних принципів соціал-демократичної ідеології - свободи, справедливості і солідарності.

Очевидно, що очікуваний вступ до цієї впливової організації, заснованої європейськими соціал-демократами, найвпливовішої і наймасовішої партії цього спрямування в Україні - СДПУ (О) - здатний не лише наблизити нашу країну до європейських стандартів соціального захисту, а й сприяти прискоренню й інтеґрації до Європейського Союзу.

Між тим, якщо спробувати поєднати всі вищенаведені вимоги до партійних структур та зміну попиту на ідеологічну модель, серед різноманіття всіх українських партій, зокрема тих, що на словах декларують сощал-демократичш принципи, можна назвати лише одну, що за всіма параметрами відповідає поняттю соціал-демократичної партії європейського ґатунку. Нещодавно дослідники політичних розкладів отримали відповідь па предмет того, яка політична партія не лише декларує ідеали соціал-демократії, які знаходять відгук у серцях значної кількості укра-їнських громадян, а й - що надзвичайно важливо мас сталу партійну структуру для їх втілення у життя.

У середині минулого місяця, 16-17 червня у Києві відбувся XV з'їзд Соціал-демократичної партії України (об'єднаної). Незвичність даної, цілком ординарної - як для будь-якої інтпої партії - події, полягала вже у самій формулі її проведення. Понад тисячу (якщо бути точним - 1269) делегатів із усіх регіонів країни представляли більше ніж 134 тис. членів СДПУ (О). Власне, чисельність партійних лав за будь-яких умов слугує найбільш об'єктивним показником зростання авторитету партії у суспільстві. Як свідчить статистика, за період між попереднім і останнім з'їздами, кількість об'єднаних есдеків зросла майже у півтора раза.

Подібне збільшення партійних лав було б неможливе, незважаючи навіть на зростання в суспільстві популярності соціал-демократичних цінностей, якби не правильно визначена партійна стратегія. СДІІУ (О) відкинула ідею штучного розширення за рахунок поголовного прийняття цілих сільських громад або підприємств, на що стражда-ють інші багаточисельні партії.. Подібні партійні структури часто стають колосами на глиняних ногах, які змушені підтримуватися виключно за рахунок регулярних фінансових вливань або застосування адміністративного ресурсу.

Між тим, запорукою стабільного збільшення партійної чисельності можуть бути лише три основні передумови. По-перше, базування на сталій електоральній базі, що передбачає ретельну і планомірну роботу з певними групами населення з метою максимального захисту Їхніх інтересів. Як відомо, об'єднані соціал-демократи прагнуть і знаходять підтримку у найновішого та одного з найбільш активних прошарку громадян - середнього класу. Ця група, яка складається переважно з кваліфікованих працівників промисловості та аґрарного сектора, підприємців, діячів культури, науки, журналістів, представлена серед членів партії найбільш широко.

Однак навіть за таких умов реалізація будь-якої досконалої програми буде проблематич-ною без представлення партії в органах державної влади. Надзвичайно примітним фак-том стало те, що вже серед делегатів з'їзду нараховувалось близько 300, які втілюють принципи соціал-демократії в діяльності всіх гілок влади. І це враховуючи ту обставину, що делегатами стали навіть не всі члени фракції СДПУ (О) у Верховній Раді (приблизно половина від Її складу), тільки частина представників партії в центральних та місцевих органах влади.

До того ж, як засвідчує статистика, соціал-демократична ідея в Україні є наймолодші серед громадян за складі своїх прихильників. Саме люди люди віком до 35 рік, які складають найактивнішу частину населення, є однієї найбільш швидко зростаючи перспективних груп у складі СДПУ (О), що й підтвердив вступ нових 43 тис. чоловік лише за останній рік.

Окремим сти-мулом для привернення цієї частини наших співгромадян є як численні можливості реалізації власних ідей у прийнятій з'їздом новій програмі партії, так і склад її керівництва. Уже згадувалося, що жодна інша політична партія в Україні на сьогодні не в змозі зрівнятися з об'єднаними соціал-демократами в номінації "золотий фонд керівників". Адже в якоъ ще партії пересічний громадя нин зможе згадати, крім прізвища її голови, хоча б першу п'ятірку лідерів. Імена першо-го Президента України Леоніда Кравчука, почесного президента ФК "Динамо" (Київ) Григорія Суркіса, голови фракції СДПУ (О) Олександра Зінченка та міністра освіти і науки Василя Кременя на вустах у більшості громадян.

По-друге, важливим чинни-ком збільшення партійних лав є опрацьована ідеологія, що відповідає сьогоднішнім вимо-гам пошуку виходу із кризового становища, в якому перебуває українська економіка. Відомо, що класична європейська соціал-демократична ідея найбільш вдало поєднує в собі як ліберальні (свобода особистості, пріоритетне право приватної власності), так і соціалістичні цінності (патерна-лістська держава, справедливий розподіл соціальних благ у суспільстві).

Причому останнім часом у нових незалежних державах особливо пошири-лося поняття "соціального контракту". Воно передбачає своєрідне укладення домовленості між громадянами і владою про добровільне сумлінне виконання взаємних зобов'язань. Держава зобов'язується забезпечувати своїх громадян нор-мальними умовами праці, на-давням соціальних ґарантій і справедливим розподілом національного продукту. Громадяни зі свого боку гарантують державі її право регулювання політичних і соціальних про-цесів, гідної праці на благо всього суспільства.

Безперечно, що досягнення подібного консенсусу між суспільством і державою в Укра-їні дозволило б нарешті позбутися привидів минулого. Окрім того, вже сама формула со-ціального контракту за своїм змістом є соціал-демократичною, що дає українському суспільству додаткові можливості в мовах зростання популярності даної ідеї в нашій країні. Втілюючи основні засади соціал-демократії, СДПУ (О) в новій програмі, прийнятій на XV з'їзді недвозначно проголошує намір продовжувати свою політику відповідно до сучасних вимог.

З одного боку, об'єднані соціал-демократи засвідчують пріоритетність захисту прав і свобод громадян на основі економічного зростання, зниження безробіття, підвищення доходів населення і встановлення законності та правопорядку. З другого боку, у програмі партії проголошується створення економіки на принципах плюралізму форм власності, зміцнення державної незалежності України. З огляду на це, очевидно, зовсім не випадково у виступі голови партії, першого віце-спікера Верховної Ради України Віктора Медведчука пролунав вислів французького просвітителя Жан-Жака Руссо стосовно того, що лише сильна держава забезпечує свободу своїх громадян. Українські об'єднані соціал-демократи, як ніхто інший, здається, усвідомлюють важливість ролі держави у трансформації форм управління у перехідний період, коли старі методи керування вже відмирають, а нові ще остаточно не утвердились.

І нарешті, третьою і головною передумовою зростання партійних лав та їхньої стабільності може бути лише на-явність розгалуженої регіональної системи. На сьогодні СДПУ (О) має реальні досягнення і в цій галузі. Кількість первинних осередків за рік збільшилась у 2,5 раза і досягла 4 тис. Наступний етап розбудови партійних структур є ще амбіційнішим, оскільки, за словами Віктора Медведчука, передбачає створення первинних організацій у всіх адміністративно-територіальних одиницях України, яких налічується майже ЗО тис.

Поза сумнівом, прагнення досягти такої цифри - не самоціль. Навпаки, головною пере-думовою успішності реформ у нашій державі є те, що вони нарешті мають прийти в реґіони. Адже до сьогодні часто складалось враження, що всі зміни в управлінні економікою країни обмежуються містом Києвом (і то з низьким коефіцієнтом їхньої успішності), що частково відповідає дійсності. Проте після років хаотичних реформа-торських намагань основна мета реформ усе ще залишається незмінною - забезпечити гідний рівень життя людей.

Але просто усвідомлювати цей принцип, який так чи інакше підтримає будь-яка партія в Україні, ще не означає знати шляхи виходу з кризи й мати інструменти для її подолання. Суть успішності формули об'єднаних соціал-демократів для звільнення від стереотипів минулого при переході до громадянського суспільства полягає в залученні до цього процесу більшості громадян України.

Для цього суспільству життєво необхідне вироблення єдиної інтегруючої ідеології. Це неможливо без встановлення прагматичного балансу між інтересами держави та окремого громадянина. Таким чином, принцип моральності має стати ключовим не лише у ставленні членів суспільства до влади, а і влади до кожного українця.

Безперечно, потребують переосмислення з сьогоднішніх позицій принципи відносин не лише на глобальному, а й на інших рівнях. Адже саме соціал-демократична ідеологія передбачає гармонізацію взаємин в системі не лише громадянин - держава, а й роботодавець - працівник. Завершення XX сторіччя - це своєрідний момент істини у пошуку Україною свого місця у новому світі, що народжується. Не випадково, що та його цивілізаційна частина, до якої належить наша держава, - Європа - обрала саме соціал-демократичний шлях.

Тому Україна в особі соціал-демократичної Ідеї одержує справді унікальний шанс уже сьогодні не на словах, а реальними справами довести свою європейську ідентичність.

[© 1998-2001 при передруку матеріалу посилання на "UEC" обов'язкове]