Публіцистика в час останніх президентських виборів в Україні мала різножанровий характер. Це були гострі дискусійні статті, памфлети, саркастичного характеру політичні портрети кандидатів у президенти, а також різного роду викривальні матеріали у пресі і в окремих листах та листівках, які активісти партій розсилали виборцям або роздавали громадянам на вулицях.

Більш толерантно, без політичної заангажованості і водночас виразно і іронічне, ба, навіть саркастичне ставлення до аспектів виборчої боротьби звучало з шпальт міжнародного громадсько-політичного тижневика "Зеркало недели". Вже самі назви статей виявляли полемічний характер їх змісту: "Союз Некучм" Ю. Мостової (це канівська четвірка - Ю.Я.), "Рух и президенти: история влюбливого дракона" С. Рахманина, "Девочка, девочка! Черная рука уже влетела в город..." С. Рахманина, "Два "паса" - в прикупе чудеса" Ю. Мостової, "территория нелюбви" С. Рахманина, "Конец епохи динозавров" С. Рахманина, "парламентская колода" Ол. Юрчука. Усі без винятку статті надруковано на першій полосі тижневика як передовиці, їх ілюстровано виразними, влучними карикатурами. Варто звернути увагу на сміливу за іронічними стрілами статтю Ю. Мостової "Президент в фокусе" про інаугурацію Л.Д. Кучми в палаці "Україна". До речі, у статтях про розкол українського парламенту на "більшість" і "меншість" тижневик "Зеркало недели" чи не єдиний нагадав читачам, що згідно регламенту Верховної Ради, для зміни керівництва ВР потрібна не проста більшість, а кворум у 300 голосів, тобто 2\3 від загальної кількості народних депутатів. Коли ж удруге обирали спікером ВР Івана Степановича Плюща, такої більшості не було...

Тижневик продовжує сатиричну рубрику "Куколки". Під якою друкують свої блискучі лялькові п'єси, що є своєрідними памфлетами, Дмитро Джангиров і Валерій Зайцев. З їх іменами пов'язана популярна серед читачів тижневика "Спикериада". Їх іронічні твори по-справжньому смішні. Однак для декого з персонажів "Куколок" (згадаймо московські теле-"Куклы"!) немає нічого страшнішого ніж бути смішним. От і в памфлетній міні-п'єсі "Белое солнце в степях Приднестровья" ("ЗН", 8 жовтня 1999 р.) такими персонажами стали Сухов-Отмороз, Саїд-Малчук, Верещагін-Ткаченище, Абдулла-Чучма, Петруха-Симеоненко...

Помітним публіцистичним явищем президентської виборчої компанії став політичний мультсеріал "Великі перегони", автори Дмитро Джангиров, Валерій Зайцев та інші, телекомпанія "1+1". Це безумовно талановитий і справді смішний мультсеріал, побудований на художньому принципі пласких-маріонеток. Сатиричний за змістом, веселий за сюжетами він фактично урівнював шанси головних претендентів на президентську посаду. Його творці в телеінтерв'ю після виборів відверто розповіли, що найбільше вони боялися грізних керівних дзвінків від головних кандидатів у президенти, однак таких не було. Ідея мультсеріалу - усі кандидати рівні, з усіх можна іронізувати - викликав чисто людську симпатію телеглядачів: "Вони такі ж люди, як і ми!".

Наталя Вітренко, яка весело танцювала французький канкан і прохала у "мужчин папироску", "червоні" Петро Симоненко, Олександр Мороз. Олександр Ткаченко, що сиділи у засідці, Леонід Кучма в образі сицилійського губернатора, Геннадій Удовенко і Юрій Костенко в образах колег-петлюровців - усе це було не тільки смішно, весело, але ще й знімало проблему політичної напруженості у суспільстві, сварки усіх з усіма або політичної вендети.

На жаль, в полеміці з діючим Президентом України застосовувались і методи боротьби, які не назвеш пристойними. Для декого Президент буває хорошим тоді, коли робить їх міністрами, як міністром юстиції Сергія Головатого (1995-1997) або Василя Онопенка, а от коли знімає... Тоді і з'являються, приміром, матеріали правозахисного об'єднання "Ми" - статті "На дні" С. Головатого та С. Кудряшова, анонімна стаття "В обіймах владного спруту" де застосовано прийоми памфлетного стилю, спрямовані на моральне знищення об'єкту полеміки. Ці матеріали у вигляді листівки роздавали на вулицях Києва потенціальним виборцям невідомі прибічники об'єднання "МИ" (а може голодні безробітні, найняті за копійки).

Анонімні автори компромісів вдавались до найзухваліших звинувачень. Приміром, за кілька днів до виборів невідомі роздавали перехожим поблизу універмагу "Україна" матеріали на підтримку кандидата в Президенти народного депутата України Василя Онопенка, який у 1992-1995 рр. був міністром юстиції України. До пачки цих матеріалів крім програми і віршів на підтримку В.В Онопенка було вкладено ілюстровану новелу якогось Василя Басовита "ДТП на замовлення. Хроніка політичного убивства". Цей автор прозоро натякав на те, що загибель вночі в автомобільному зіткненні "Макса" (тобто В'ячеслава Максимовича Чорновола) було ретельно сплановано і виконано за вказівкою "згори". Після новели вміщено статтю "Замість післямови" самого В.В. Онопенка. Який полемізуючи, фактично приєднувався до думок автора новели.

Навіть у тому випадку, якщо це диявольська гра підступного аноніма проти обох кандидатів у Президенти України одразу, - все це свідчить, що у передвиборчій полеміці використовувались найбезжалісніші методи компрометації.

Тож варто нагадати досвід президента США Джона Кеннеді, який призначив на посаду міністра юстиції свого рідного брата Роберта Кеннеді, аби випадково не віддати це занадто важливе міністерське крісло потенційному опонентові...

Які ж висновки і перспективи у мистецтві політичних компаній в Україні? Зрозуміло, нам недосяжно далеко від Англії XVIII сторіччя, коли геніальний публіцист Джонатан Світ міг одним добре аргументованим, гнівним (і водночас анонімним) памфлетом поміняти уряд країни.

На нашу думку Україні не потрібні ні 90 карликоподібних і строкатих мов фарбований лист партій, ні 15 претендентів і претенденток на булаву Президента. Народ України з допомогою демократичної преси може піти європейсько-американським шляхом. Мати в державі два великих демократичних блоки, які і визначатимуть двох лідерів-суперників, як у Великій Британії або у США.

Україні потрібен мобільний парламент, який швидко формуватиме парламентську більшість, а та - уряд більшості. Можливо потрібен і тіньовий кабінет опозиції, який засідатиме під час сесій у Верховній раді навпроти уряду і полемізуватиме з ним, як це вже триста років робиться на батьківщині .європейських парламентів - у Лондоні.

Президента України обрано.
Час для компроматів минув. Сподіваємось назавжди.
Настав час для діалогу і спільної праці.

[© при передруку матеріалу посилання на "UEC" обов'язкове]