Взагалі, сама дискусія виникла на рівному місці - під час обговорення акції захоплення приміщення ЦК компартії представниками так званої "Самостійної України". Дехто з моїх друзів запевняв: це - правильно і подібні дії заслуговують на підтримку та схвалення. Але чи можна побудувати праведний світ з допомогою грубої сили? Нині увесь світ проклинає комуністів, які на початку двадцятого століття силою та підступом здобули владу, знищили опонентів і на довгі десятиріччя встановили своє панування на одній шостій світу. Чим нинішній акт відрізняється від минулого? "Це було направлено проти комуністів!", - така от відповідь.

Можна довго говорити про український менталітет, можливо, навіть про страх повернутися назад, у пекло. Але звалювати усі НИНІШНІ, підкреслюю, саме нинішні біди на комуністів - зовсім недоречно. У мене не має бажання виступати адвокатом комуністів: їх є кому підтримувати і захищати. Але звинувачувати за всі земні гріхи - чи варто? На моє переконання, не комуністи розвалюють країну. За перші роки незалежності ми втратили більше, ніж зараз можемо повернути. Іноді мені навіть здається, що своїм слабосиллям ми втрачаємо найдорожче - Право На Незалежність. І я зовсім не прихильник ідеї: "Краще погано робити своє, ніж добре чуже". Будь-що повинно робитися на належному рівні.

Але смішно слухати міф про "червону загрозу". Якби комуністи мали реальну політичну силу - за всіма їх противниками лише би блиснуло. Це вони блискуче продемонстрували у вісімнадцятому. Партійна дисципліна, чіткість, конкретна ціль - ось чого не вистачає іншим. Лише загроза дострокового розпуску змусила праві партії у парламенті заворушитися і створити більшість, порушивши, до речі, той самий закон, який вони покликані створювати і захищати.

Але навіть якщо комуністи блокують у Верховній Раді певні закони, то не слід забувати, що їх теж хтось обирав. Що за ними також стоять люди, схожі на нас. З іншими поглядами, баченням світу. Можливо, вони справді живуть минулим, ковбасою за два двадцять. Але у них є таке саме право мати своїх представників у ВР, як і у нас. Наскільки ці обранці захищають їх права поки не тема нашої дискусії. Але доки за комуністів голосують - вони мусять брати участь у політичному житті: як опозиція, як меншість, як хто-небудь, але на законних підставах з рівними правами та обов'язками. І поки вони не порушують закон - мають право блокувати, протестувати, виступати проти. Бо представляють якусь частину населення.

Але ми продовжуємо шукати винних. Це найлегше. Жиди, поляки, москалі - у нас завжди був хтось винен. І це правда, бо так історично склалося, що Україною завжди керували саме представники інших національностей. І це проблема українців, що вони не можуть висунути гідного лідера та керівника, який міг би очолити країну.

Зараз багато говориться про Чечню. Я теж хотів би звернутися до цієї країни. І я теж бачу певну спорідненість з цією гірською країною, але висновки, які я роблю, трохи різняться від проголошуваних навколо мене. Я підтримував цю країну під час їх війни за незалежність, я був за те, щоб Україна визнала їх як незалежну державу. І я радувався як дитина, коли російські війська опустивши хвіст забралися з неї. Але з часом моя радість почала зникати: завоювавши незалежність вони на створили держави, вони перетворили свою територія на центр злочинності, наркобізнесу, контрабанди та людської торгівлі. Гнійник, який слід вирізати під корінь. У них була можливість створити державу, відновити власну культуру, встановити законність і правопорядок, але небажання деяких "польових командирів" поставити державні інтереси вище власних владних амбіцій кинули країну у новий вир війни. Не може бути країна, де законом стає автомат, а право голосу вимірюється кількістю цих самих "акеемів" під рукою. Вони втратили своє Право На Незалежність. Я не схвалюю методи Російської федерації, але тепер моя совість мовчить - мені моторошно, що все може повернутися на свої шляхи, до того кошмару, що виник після того, як вони отримали незалежність.

Схоже відбувається на Україні. На наше щастя закон у нас виміряється не кількістю одиниць зброї у певного лідера (хоча скоро, як і в Білорусії, внутрішні війська та міліція перевищать кількість армійських підрозділів у країні!), а розміром гаманця. Економічні злочини та махінації набувають у нас небувалого розмаху. І мова йде не лише про те, що підприємці змушені приховувати прибутки, бо держава обирає сильніше за рекет, а те, що навіть закони створюються для сприяння цим махінаціям. І діють за принципом "Куди його повернеш, туди він і дує": для одного тюрма, для іншого - родюча нива для дій. Як приклад, а це не одиничний випадок, можна взяти погашення нафтових боргів Росії українськими стратегічними літаками. І хоч наш уряд заявляв, що все одно нам їх треба знищити, що вони лише ярмо на шиї платників податків - нині не може розібратися чиї саме борги за енергоресурси були погашені: держави чи певних приватних компаній? Виявилося, не державних. Настільки привселюдно "кинути" країну ще не вдавалося жодній владі чи державі. Завжди усі прикривалися красивим гаслами: то боротьбою з корупцією, то з проблемою 2000, то направляли гуманітарну допомогу постраждалим від повені чи аварій. Час від часу у пресі регулярно з'являлися матеріали про нецільове використання подібних коштів, але створювалися відповідні урядові комісії, які ці чутки... не підтверджували. Ну, не спійманий - не злодій. Але у випадку з літаками, коли відомо, що розплатилися не за державні борги... нічого не робиться. І навряд чи робитиметься, поки у верхах панує принцип "Держава - це я". І хочеться надати нового звучання виразу "Верхи не можуть, низи не хочуть". Верхи не можуть жити чесно, а низи не хочуть нічого змінювати. Скажете, азіатський менталітет?

Тоді можна привести приклад Китаю. Який, продовжуючи будувати комунізм - створив потужну економіку, політичну стабільність і має вплив у світі. Навіть Росія тепер змушена їхати у Китай, щоб там заявити: Тепер ми диктуватимемо США... МИ, а не вона одна. Коли подібне буде сказано про Україну - я вважатиму, що ми здобули незалежність. І на спорудження найсучаснішого аеродрому з усіма зручностями Китаю знадобилося лише 20 мільйонів доларів, в той час як нам, на реконструкцію палацу "Україна" - 80. Ось тобі і "мужицька арифметика".

[© при передруку матеріалу посилання на "UEC" обов'язкове]