| |
Наприклад, посол німецького цісаря, Сіґізмунд Герберштайн (1486-1566) до московського царя у своїй книжці про Московщину Rerum Moscovitarum Commentarii (1549) розрізняє термін "Moscovitisch" i "Ruthenisch" ("Reussisch"). Секретар австрійського посольства у Москві, Йоган Ґеорґ Корб (1698-1699) написав свій щоденник п.н. Diarium Itineris in Moscoviam... Відень 1700 або 1701. (Тому, що Корб описав відносини в Москві так як він їх бачив, на домагання московського уряду. Наклад цього щоденника був знищений.)
У 1796 p. німецький історик угорського походження, Иоган Хрістіян фон Енгель (1770-1814), написав першу науково опрацьовану Історію України й українських козаків та Галицько-волинського Королівства, що Сула видана як 48-ий том всесвітньої історії Німецько-англійського Наукового Товариства, (Johann Christian von Engel, Geschichte der Ukraine und der ukrainischen Kosaken, me auch Konigreich Halitsch-Wladimir. Fortsctzung der Allgemeinen Welthistorie durch eine GeseHschaft von Gelehrten in Deutsch-land und England. Halle: Johann Jacob Gebauer, 1796, Vol. 48). У 1821 p. Вільгельм Ф. Гегель (1770-1831) висунув теорію про державні і недержавні народи. До останніх він зачислив слов'ян, отже й українців.
Теорія Гегеля мала вплив на істориків того часу, тож не диво, що в дальших виданнях всесвітньої історії, історія України не була узгляднена, як напр. в Історії Європейських Держав (1829), чи у Всесвітній Історії
[C.266.]
Вільгеаьма Онкена, (Hermann Ludwig Heeren & Friedrich August Hckert, Geschichte der Europaischen Staalen. Hamburg 1829; Wilticim Oncken. Allgc-meine Geschichte, Berlin 1879-1893. 45 vols.).
Німецькі історики так у минулому як і тепер, серед яких переважає русофільство, уважали що російський нарід мас свій початок в Київській Русі, а білорусини й українці сходять до другородноі ролі (у найліпшому випадку), або уважаються частиною російського народу, консеквентно, історія Білої Русі й України ще й сьогодні уважасться частиною історії Росії, як це наглядно можна переконатися з праць таких видатних німецьких істориків як Ґюнтер Штекль, Ганс фон Рімша, М. Гелльманн. А. Каппслер, Г. Лемберґ і інші. Ще гірше мається справа в німецьких історичних атлясах де Київська Русь - це "Русслянд" (Н. Kinder, W. Hilgcmann. Atlas zur \Veltgeschichte (MUnchen 1982, 202), Wcstermann, Grosser Alias zur Wellgeschichie, hg. E. Stein, (Braunschweig 1978, 105), Engcl. Grosser Historischer Weltailas. (MUnchen 1979, 56, 58), G. Schwarzrock, Putzer Historischer Weltailas (Berlin 1981, 59, 67). Г. Лемберґ пішов так далеко, що у своєму атлясі зазначив, що Галицько-волинське князівство з 14-го ст. - це "російські князівства" (sic!), (Н. Lemberg, Grosser Historischer Weltaitas. hg. E. W. Zeeden, MUnchen 1983, 282).
У Східній Німеччині (DDR) автори атлясів теж утотожнюють Київську Русь та князівства на українській території як "російські" (russische Те'І-furstentumer), A lias zur Geschichte (Leipzig 1973,1, 30). Під сучасну пору українська проблема в Німеччині приктично не існуї. Німецькі історики, що роблять різницю поміж "Русь" - "Україна" я'а "Москва" - "Росія" - належать до "білих круків". Щобільше, більшість з них уважає Історію України-Руси М. Грушевського за "націоналістичну" та "суб'єктивну", дарма що визначний російський історик Б. Г. Греков назвав М. Грушевського знавцем київської доби.
Натомість праці російських істориків, таких як С.М. Соловйова, В.О. Ключевського й інших, німецькі історики високо оцінюють і на них покликаються. Цікаво при тому, що ігнорують праці М.Н. Покровського, який у своїй Русской истории с древнейших времен (перше видання 1920) гостро критикує російський імперіялізм і гнет. неросійських народів у Російській імперії. Створюється вражіння, що в німецькій історичній науці є подвійна мірка: праці російських істориків уважасться за "об'єктивні", а праці українських істориків за "націоналістичні" та "пропагандистські". Один німецький історик сказав мені: "...як повстале українська незалежна держава, тоді справа номенклятури "Русь" - "Україна" буде повністю вияснена і не буде ніякої проблеми". Велике непорозуміння полягає в тому, що багато німецьких істориків перекладають й утотожнюють назви (терміни) "Русь" і "Руська земля" як "Росія" (Русслянд).
Прикметники "руський", "русскій" і "російській" перекладають як "руссіш", тобто російський, хоч всі три мають окремі значіння. І так "руський" від Русь означає терсторію сьогоднішньої України, "русскій" означає етнічну назву для росіян, у той час коли "російський" відноситься до означеня російської держави, отже "Российская империя", а тепер "Российская Советьчгая Федаративная Социаляческая Республика)" (РСФСР), в якій знаходяться не-російські народи.
[C.267.]
Справа термінології небезнадійна, тим більше, що Москва, навіть коли теоретично, визнала українську державність (УРСР), помагає аргументами. Нам треба відповідно реагувати. Наукові праці з цієй ділянки, листи зі спростуваннями до преси, журналів та видавництв, в яких пру. куються фальшиві інформації на вище згадані проблеми, участь у міжнародних конференціях, наукових конференціях, а навіть особисті знайомства можуть багато причинитися до вияснення непорозумінь відносно історичної термінології. Під тим оглядом прикладом може служити Українське Історичне Товариство (У.І.Т.), що в співпраці з Українським Вільним Університетом улаштовує в Мюнхені конференції, що в них беруть участь німецькі історики, які у своїх доповідях порушують ці пробами.
Наприклад. 5 грудня 1985 р" д-р Ернст Людсманн, виголосив дуже цікаву доповідь "Термінологічні зауваження до історії українців і росіян" (по-німецькому), що була опублікована в "Українському Історику" (т. XXІV, чч. 3-4, 1986). Що важніше, д-р Людсманн доповідає не тільки серед українських, але теж серед німецьких кіл, як напр. в університеті в Гейдельберзі, Штутгарті та при інших нагодах. Він також публікує статті в німецьких журналах на ці теми.
[C.268.]
Теодор Мацьків Англійський текст Зборівського договору з 1649 року та інші вибрані статті. Наукове видання.,- Севастопіль: "Просвіта", 2001. -C.266-268.
