Цеглина з руїн Десятинної церкви, з гербовим знаком як на монетах Володимира. Хст.

Підвіска Ярослава Мудрого

Печатка XІ ст. з зображенням Ярослава Мудрого.

Жуковський А., Субтельний О. Нарис історії України/ Ред. Я. Грицак, О. Романів.- Львів: Вид-во Наукового товариства імені Т. Шевченка у Львові, 1992.- 230 c., 24 л. іл.- (Українознавча бібліотека НТШ. Число 1).

Член Петербурзької Академії наук, академік Федір Корш (відомий знавець давніх пам'яток культури України) писав цареві Олександрові III:

"Ваше Величество! Знамена козацкие, изображенные художником Репиным на его картине, не содержат по своєму цветовому набору никаких иностранных веяний, а отражают в себе извечную преемственность цветов золотых и небесных, постоянно присущих для всех знаков отличий в Южной Руси (Малороссии) еще со времен Великих князей Киевских вплоть до роспуска запорожской вольницы согласно повелению Императрицы Екатерины Великой. Сказанному имеется предостаточно письменных подтверждений в отечественных источниках, а равно в ряде предметов материального искусства тех древних времен"

"Які існують альтернативні версії, що пояснюють походження та суть національного символу — тризуба? Намагаючись вирішити проблему генезису тризуба, протягом кількох століть дослідники висували багато версій та гіпотез, які, залежно від того, що саме автори цих тлумачень кладуть в основу свого обґрунтування, умовно можна поділити на три групи — предметні, графічні та філософські.

Український національний символ тризуб, або триденс, чи тридент сягає своїм корінням у сиву давнину, коли людина тілько-но почала себе усвідомлювати, робила перші спроби самовираження і самоствердження. Ряд фахівців схильні бачити у цьому символі тавро, своєрідний знак власності, тобто один з продуктів процесу розпаду роду та переходу до общинної, а згодом і до приватної власності. ( Сергійчук В.І. Національна символіка України. К.,1992. — С.5).

Одне з перших зображень тризуба на нашій території зафіксоване на кам'яній застібці періоду трипільської культури (V — III тис. до н.е), знайденій біля дніпровського острова Шанця. У V ст. до н.е. IV ст. н.е. царі Боспорського царства охоче карбували на своїх монетах тризуб. Пізніше цей знак сприйняли і почали активно використовувати пращури сучасних українців.

Археологічні розвідки на Полтавщині та Київщині підтверджують, що на землях Центральної України тризуб був відомий як символ влади, знак родових старійшин або племінних вождів ще задовго до Рюриковичів — у VI—VIII ст. Перша літописна згадка про тризуб як князівський знак Київської Русі датована X ст. Вона зберігалась у болгарському рукописі «Хроніка Манасії» (XIV ст.), де зображені воїни — дружинники князя Святослава, у руках яких прапори увінчані тризубом. В подальшому князівський знак Рюриковичів у вигляді літери «Ш», тобто тризуба, зустрічається на печатках, монетах, цеглі, з якої будували тогочасні церкви та ін. Характерно, що спочатку цей знак фактично був не офіційним гербом,

[О.Д.Бойко Історія України... - С.17.]

а родовим знаком князів. Згодом він починає передаватись у спадок як символ влади та знак єднання східних слов'ян, тобто набуває статусу герба. У X — XIII ст. зображення тризуба було поширене нз великій території — від Криму до Новгорода, від Кавказу до Франції та Швеції, що закономірно, оскільки на цей час припадає пік могутності та активності міжнародної діяльності Київської Русі, державним символом якої був саме тризуб. У X — XIII ст. змінилося графічне зображення тризуба.

Він ускладнився елементами плетінкової форми, що, на думку фахівців, віддзеркалювало ускладнення структури та суспільних відносин у давньоруському суспільстві. Саме ці графічні зміни в подальшому і зумовили своєрідність, оригінальність української геральдики. Занепад Київської Русі призвів до тимчасової втрати тризубом ролі загальнодержавного символу. Фактично аж до початку XX ст. він використовується лише у дворянських гербах, геральдиці міст, книжкових заставках тощо.

Нове життя для цього державного символу настає після проголошення Центральною Радою у січні 1918 р. IV Універсалу, коли було визнано за необхідне використати знак князівської влади київських князів — тризуб — у якості герба УНР, що символізувало б спадкоємність державної традиції в українських землях. Нині існує понад сорок версій походження і тлумачення суті тризуба.

Залежно від того, що саме автори цих версій кладуть в основу свого обґрунтування, їх умовно можна поділити на три групи — предметні, графічні та філософські. Характерно, що різких граней між ними не існує. В основі предметних гіпотез лежить відтворення (повторення) у зображенні тризуба конкретних рис реально існуючих живих і неживих предметів.

Представники цієї групи вбачають у тризубі відтворення форм вершка скіпетра візантійських монархів, скіпетра скіфських царів, зображення корони, тобто предметів, що символізують державну владу. Інші дослідники вважають, що тризуб повторює контури птаха, уособлюючи норманського крука, норманського сокола або голуба Святого Духа.

Значна частина фахівців вбачає у цьому символі емблему, пов'язану з конкретним предметом людської життєдіяльності — якорем, норманським шоломом, сокирою, прапором, рибальським знаряддям, луком зі стрілою, колоском тощо. Логічним продовженням предметних гіпотез є графічні. Але дослідники цієї групи трактують тризуб лише як спрощене, умовне, стилізоване зображення. Одні вбачають у цьому символі монограму, тобто сплетіння кількох початкових літер у вигляді вензеля для позначення імені, слова або ж виразу. Цікаво, що авторство цієї монограми приписують не тільки

[О.Д.Бойко Історія України... - С.18.]

власне українцям, а й візантійцям, скіфам, грекам. Інша частина дослідників цієї групи пов'язує зображення тризуба з орнаментом, тобто візерунком, побудованим на ритмічному чергуванні і поєднанні геометричних елементів або стилізованих зображень живих і неживих предметів. Вважається, що цей орнамент міг мати візантійське, східне, слов'янське або ж варязьке походження. Існує ще одна думка: тризуб — це літера "Щ", яка раніше означала цифру 3.

Представники третьої (філософської) групи трактують цей знак не як дзеркальне чи стилізоване відбиття предмета, а як символічне зображення ідеї, поняття або явища. В основі їх гіпотез лежить, як правило, абстрактний погляд на світ і на місце людини у ньому. Представники цієї групи висловлюють думки про те, що тризуб Володимира — це символ ідеї державної влади; за іншими версіями — символ влади над трьома світами — небесним, земним і підземним, або ж символ-ключ до розуміння алфавітів земної писемності.

Дехто з дослідників філософської групи вважає, що тризуб не що інше, як знак «Шу» («Шукання»), тобто знак нагадування про закони природи з метою підвищення людської активності і відповідальності за свій розвиток. На нашу думку, найґрунтовнішу відповідь на питання про походження та суть тризуба дають гіпотези, що шукають витоки цього знака у триєдності та тривимірності світобудови. Весь оточуючий нас світ побудований на взаємодії трьох елементів: три типи кварків (елементарних частинок) утворюють атоми і молекули, що у свою чергу лежать в основі усіх фізичних тіл; три кольори — жовтий, червоний, синій — взаємодіючи, утворюють весь спектр веселки, багатобарвність світу; три напрямки виміру — ширина, довжина, висота - характеризують об'єм і простір світобудови. Отже, оточуючому світу притаманні триєдність, триплановість, тривимірність.

На цій базі, очевидно, і викристалізувалась абстрактна ідея Трійці, одним із графічних зображень якої став тризуб. Пізніше ця ідея лягла в основу християнського постулату про єдність Бога - Батька, Бога -Сина, Бога - Духа Святого. Отже, знак Трійці (тризуба) займає одне з перших місць серед абстрактних символів світобудови. Тільки одні вбачають у ньому символічне зображення Вогню, Води і Життя, інші — єдність Мудрості, Знання і Любові або Мудрості, Краси і Розуму. Досить оригінальною є версія, відповідно до якої цей знак є символом Життя: тризуб має спільну основу (символ Вакууму-Абсолюту), ліву фігуру (символ позитивного батьківського полюса), симетричну (дзеркальну) праву фігуру (символ негативного, материнського полюса) і центральну фігуру (символ «дитяти»). Філософські гіпотези генезису тризуба, що базуються на

[О.Д.Бойко Історія України... - С.19.]

ідеї Трійці, слід вважати найбільш продуктивними та обґрунтованими. Оскільки для більшості інших гіпотез каменем спотикання ставала, як правило, давність тризуба як символу (скажімо, не можна виводити походження цього знака з релігійної емблематики, оскільки задовго до появи християнської церкви він спостерігався у трипільців та інших народів) і відсутність чіткого тлумачення його суті. До того, ж тільки філософське трактування Тризуба як одного з графічних варіантів зображення ідеї Трійці, тобто триєдності, тривимірності світобудови, дає змогу простежити єдність європейських народів.

Достатньо сказати, що 59% сучасних національних гербів європейських держав включають знаки Трійці (трикутні корони, тризубчаті вежі, потроєні знаки, трилисники тощо). Предметні, графічні та філософські гіпотези у своїй сукупності ніби утворюють своєрідний трикутник, чи навіть скоріше, замкнуте коло, що віддзеркалює рух людської думки. На жаль, сьогодні ми ще не можемо сказати, яка з точок цього кола може вважатись точкою відліку, дати чітку відповідь на питання: що дало першопоштовх появі та розвитку тризуба — конкретний предмет, його спрощене символічне зображення чи філософське узагальнення?

[О.Д.Бойко Історія України... - С.20.]"

"Драматична історія сучасної назви українського національного символу - Тризуб (Тризубець). Ця назва зовсім нова. Вона вигадана і введена до вжитку російським істориком Карамзіним на початку минулого століття. Однак символ старший від Карамзіна принаймні на кілька десятків тисяч років. Він не міг ні бути безіменним, ні зватися грубо конкретним словом "тризубець", оскільки цим словом в українській мові називали звичайнісінькі вила (1) (Грінченко БД., Словарь української мови, К., 1909, т. IV, с.283.).

Знак і справді має прадавню народну назву і цією назвою є слово "Трійця", яка в українській мові означає "Бог у трьох лицях"(2) - Там же, с.284.) . Чому, описуючи загадковий київський знак, Карамзін вжив не слово "трійця", а вигадав нове, здогадатись не важко. Просто він не знав ні української мови, ні українського життя, у якому старовинне слово "трійця" виражало символ триєдності(3)Українські слова Троїцький" і "триєдиний" і досі мають однаковий зміст і перекладаються на російську мову одним словом - "троичный". Див. Російсько-український словник, Київ, 1970, т. З, с.481.).

Не знав цей історик і довгого ряду варіацій знаків Святої Трійці, що символізували її в духовному житті українського народу, варіацій, подібних на зуби, дуже мало... Він знав лише один знак з цього ряду - державну емблему старокняжого Києва. Ця емблема (за браком ширшої інформації хибно оцінена Карамзіним як родовий знак Рюриковичів) справді дещо нагадує три зубці на спільній основі, однак зображає вона не три зуби, а триязике полум'я давньоарійського (як і давньослов'янського) бога Огня (Arm), яке, в свою чергу, символізує Святу Трійцю космічних енергій, організований простір. Дерево Життя. Утвердженню підміненого терміну сприяло те, що з поширенням християнства на слов'янських землях все більшого значення серед образів Святої Трійці почало набувати її християнське, антропоморфне трактування (Бог Отець, Бог Син і Бог Дух Святий)...

Половина слів російської мови взята з цсрковно-слов'янської мови, поширюваної разом з християнським ученням (Див. дослідження Шахматова та інших мовознавців). (1), то для Карамзіна та інших російськомовних вчених слово "трійця" ("троица") пов'язувалось виключно з християнською Трійцею(2) - Це фіксують російські словники. Див., наприклад, Ожегов С.И. Словарь русского языка, М., 1953, с.750.) Зрозуміло, що їм і на думку не спадало назвати цим словом якийсь загадковий для них дохристиянський "варварський" знак. Карамзін, не маючи до цього чужого знаку особливої поваги, назвав його першим-ліпшим словом, що спало на думку.

Учні й послідовники Карамзіна підхопили й популяризували карамзінський термін у російській історичній літературі, вважаючи його слушним. Це й, справді, для російської мови було збагаченням термінології, оскільки доти вона цього слова не мала (3) - Термін "трезубец", для позначення знаку, чисто російський мовотвір. В інших мовах вживаються терміни: тріалія, трідент, тріденс, тріщула, трістула і т.д. В українській мові цей знак зветься "Тризуб" або "Трійця".). Українська ж мова, як ми вже згадували, задовго до Карамзіна мала слово "тризубець", яке означало тризубі вила. Мовна ситуація щодо терміну Тризубець різко змінилась на Україні у першій половині XX ст. у зв'язку з визнанням символу і державний герб Української Народної Республіки.

Оскільки на ту пору не було ні жодного дослідження, присвяченого правомірності карамзінської назви знаку, ні жодного часу на такс дослідження, то при обговоренні і затвердженні державного герба УНР вживався найбільш поширений і усталений на той час карамзінський термін "тризубець", що узаконило це значення слова і в українській мові. Закріпленню терміна в українській мові сприяло, мабуть, і те, що різкий імперський спротив національно-визвольній боротьбі українського народу викликав підсвідоме бажання мати "зубастого" національного символа, здатного опиратись російському імперіалізмові. Так чи інакше, термін був прийнятий, але набрав видозміненої форми - "Тризуб". Як бачимо, при цьому термін втратив закінчення "ець", яке надавало йому нсвловимо-принизливого значення, і зазнав переносу наголосу з "у" на "й", що наблизило його до первісного глибинного значення, оскільки перенесло акцентування в "зубчастості" на "троїстість". Аналогічної зміни терміну в російській мові не сталось: обидва українські слова - "тризубець" і "Тризуб" перекладаються на російську мову одним - "тризубец".

Сьогодні термін "Тризуб" набув значного поширення в українській мові і відтіснив стару назву символу на другорядні ролі (4) - А саме у слова, що виникли свого часу як переносне значення священного слова "Трійця" ("трійця людей", "трійця свічок" і т.п.). Див. Українсько-російський словник, К., 1963, т. VI, с. 102.). Цс явище цілком зрозуміле - за кілька десятків років, що минул від затвердження державного символу, тисячі українських патріотів поклали своє життя, захищаючи право української нації на існування, захищаючи її гідність і символ цієї гідності, який вони називали Тризубом. Тим самим термін "Тризуб" освятився кров'ю народу і став священним для кожного національне свідомого українця.

Разом з тим, навряд чи доцільно пускати у небуття і стару назву символу, теж освячену кров'ю борців за свободу нашого народу, проливану протягом сотень поколінь... Тим більше, що термін "Трійця" значно точніше і повніше виражає глибинний зміст знаку... До того ж термін ще живий, його ще й сьогодні вживають у найменш сплюндрованих і зросійщсних українських землях. Якось, коли автор розповів про стару назву Тризуба у відкритому ефірі Українського радіо, до студії подзвонила слухачка і сказала, що у них, на-Полтавщині, ще й до сьогодні в деяких селах малюють на дверях старовинні знаки у формі тризубів і звуть їх трійцями. Слово "трійця" збереглося у цілому ряді виразів, у термінології свят, у назві ритуальних свічників, які символізували триєдиний вогонь (триєдиного Агні) під час давніх обрядів з культом Трійці. Для вшанування цієї Триєдиної Сили, крім пишних свят - Різдва, Купала тощо, наші предки встановили окреме свято, яке так і звалось - Трійця..."

Дослідниця Л. Глібко наголошує: (Наші предки мали багаті космогонічні уявлення і давні традиції поклоніння світотворчим началам) "головними з яких вважалися вода та вогонь, що з'єдналися. До творення жіноче начало має блакитний колір (вода), а чоловіче - жовтий (вогонь). Після творення жіноче начало стає жовтим (земля), а чоловіче - блакитним (небо). З води та вогню й постало синьо-жовте Дерево світу наших предків"

Знак тризуба, як зазначає віце-президент Української академії оригінальних ідей П. Харченко, "є символом Трійці (йдеться не про Святу Трійцю християн, а про дохристиянську Трійцю, як символ триєдності світоладу), символом світобудови,.. символом української духовності. Тризуб в язичницькій (дохристиянській) Україні був також національним символом державності"

Дослідник української символіки О. Братко наголошує: "Показово, що ті Рюрикович, які державні інтереси ставили вище особистих, замінювали двозуба (родовий знак Рюриковичів, котрі, засновуючи нову князівську династію, аби самоутвердитись, обрали "новий" знак замість "старого" тризуба) на тризуба. Це - Володимир Великий, його сини Ярослав Мудрий та Мстислав, правнук Володимир Мономах... У символіці нащадків Юрія Долгорукого на тризуб нема й натяку"