У с. Харківцях Лохвицького пов. на Полтавщині в селянській родині народився Архип Тесленко, письменник. Навчався в Харківській церковно-учительській школі, з якої виключений за “вільнодумство”. Жив завдяки випадковим заробіткам. Займався самоосвітою і просвітою селян, заснував у Харківцях аматорський драмгурток і осередок “Селянської спілки”. За участь у селянських заворушеннях двічі заарештовувався (1905 і 1906) і засланий у Вологодську а потім у В'ятську губернії. 1910 повернувся у рідне село виснаженим і тяжко хворим на сухоти. До останніх днів зазнавав переслідувань поліції та місцевих чорносотенців. Морально підтримали письменника Б. та М. Грінченки, Є.Чикаленко, а критика прихильно оцінила його творчі пошуки. Перші поезії почав писати російською мовою але незабаром перейшов на українську. Значне місце в його творчості займає зображення нужденного і безправного життя українських селян за царату. Помер у 1911.

Помер Володимир Караваєв, видатний хірург, один з основоположників хірургічної офтальмології в Україні, професор Київського університету (з 1841), засновник його медичного факультету і першої в імперії клініки очних хвороб (1844), автор численних наукових праць і підручників.

У Москві, так і не розкривши в повній мірі свій багатющий духовний потенціал помер Микола Гоголь, найвизначніший наш земляк, що створив “українську школу” в російській літературі. Після навчання в Ніжині поїхав шукати долі до Петербургу, де служив по канцеляріях, вчителював, недовго був професором історії в Петербурзькому університеті. У 1836-49 з короткими перервами жив за кордоном. Деякий час перебував на Україні в Одесі та на Полтавщині. Його твори хоч і писані російською мовою на сто відсотків просякнені правдивим українським духом та здоровим глуздом спритного українського селянина. Звертаючи свій погляд на північ він бачив чужі неприйнятні звичаї, що не узгоджувались з його світосприйняттям. І тоді з під його пера з'являлись “Ревізор” та "Мертві душі”. Таке сатиричне і одночасно реалістичне зображення російської дійсності аж ніяк не могло подобатись навіть “прогресивним” представникам російської суспільності і зокрема В.Бєлінському. Коли ж він пригадував Україну його рука з пієтетом і душевною теплотою змальовувала симпатичні постаті “Вечорів на хуторі поблизу Диканьки” та “Тараса Бульби”. Твори Гоголя перекладені багатьма мовами і він по праву вважається одним із найбільших світових письменників XІX ст.

У Солотвині Богородчанського повіту (тепер Івано-Франківська обл.) народився Іван Чмола, педагог та військовий діяч. Навчався на філологічному факультеті Львівського університету. Активний організатор січового руху та один із засновників “Пласту” (1911). В часі Першої світової війни четар Легіону УСС. У 1915 потрапив у російський полон. Перед революцією перебував в таборі в Дубовці разом з Є.Коновальцем та А.Мельником, де розгорнув широку організаційну роботу серед полонених українців. Восени 1917 втік з табору і добрався до Києва, де став одним з організаторів Куреня січових стрільців. У січні 1918 відзначився під час оборони Києва від більшовицьких військ. У 1918-19 командир куреня та полку Корпусу Січових Стрільців, член Стрілецької ради. Полковник Армії УНР, перебував у польському полоні. Після війни учитель гімназії у Яворові, 1930-32 ув'язнений до польської тюрми, згодом учителював у Дрогобичі. 1939 заарештований органами НКВД, загинув 1941 у тюрмах НКВД.

У Дрогобичі народився Григорій Коссак, полковник УГА, громадський діяч. До 1914 вчителював і брав діяльну участь в січовому русі. З початком війни мобілізований до австрійської армії але на прохання Бойової управи УСС відкликаний для формування УСС. З початку командир куреня, в січні 1915 командир полку, в 1917-18 комендант Вишколу УСС, а в листопаді 1918 командир українськими війська у Львові. З кінця 1918 очолив 3-й корпус УГА, а згодом тилові служби УГА. На початку 1920-х у таборі інтернованих в Чехословаччині (м.Ліберці). З еміграції (Відень, Закарпаття) виїхав до УРСР, де в школі червоних старшин у Харкові викладав українознавство. 1931 заарештований органами НКВД і розстріляний у Москві 1939 (за іншими даними 1932).

У Києві помер Семен Скляренко, письменник. Писав в офіційному радянському дусі і деякі з його творів вирізняються тенденційним перекрученням історичних фактів, зокрема спрямований проти “українського буржуазного націоналізму” роман-трилогія “Шлях на Київ” (1937-40) про українські визвольні змагання та “Карпати” (1952) про дорадянське минуле Закарпаття. З численних творів широкому колу читачів відомий історичними романами з останніх років життя “Святослав” (1959) та “Володимир” (1962). Третій роман “Ярослав” залишився незавершеним.

У Києві в сім'ї іконописця народився Микола Пимоненко, видатний художник. Навчався в іконописній школі Києво-Печерської Лаври, у Київській рисувальній школі М.Мурашка (1878-82) та Петербурзькій Академії Мистецтв (1882-84), академіком якої був з 1904. З 1884 викладач у Київській рисувальній школі, а з 1900 викладач і співзасновник Київського художнього училища. З 1893 експонент, а з 1899 член “Товариства передвижників”. У численних жанрових картинах показав життя та побут українського села, рідну природу. Один із перших в українському мистецтві зумів поєднати побутовий жанр з національним пейзажем. Належав до найпопулярніших митців на Україні. На його посмертній виставці у Петербурзькій АМ 1918 було експоновано 715 картин, в тому числі 112 рисунків олівцем. Його учнями були Г.Дядченко, С.Костенко, Ф.Красицький, О.Мурашко та інші. Помер 1912 у Києві.

Померла Надія Білозерська, перекладачка, авторка багатьох статей на історичні теми, дружина В.Білозерського.

У Фрайбурзі (Німеччина) помер Олександр Мишуга (псевдонім Філіппі Мишуга), видатний оперний співак (ліричний тенор), педагог, меценат. Навчався у вчительській семінарії у Львові і деякий час працював учителем. 1878-81 навчався у Львівській консерваторії у професора В.Висоцького, а у 1881-83 у Мілані та Ніцці. Починаючи з 1883 з величезним успіхом виступав на сценах оперних театрів Львова та Варшави (1884-92), Відня, Берліна, Лондона, Рима, Парижа, Мілана, Палермо, Києва, Петербурга та інших. Підтримував тісні зв'язки з Україною, брав участь у Шевченківських та Франківських святах, виступав на доброчинних концертах. У 1906-11 викладач у Музично-драматичній школі М.Лисенка у Києві, 1912-13 викладач Музичного інституту ім. Монюшки у Варшаві, а з 1919 у власній школі під Стокгольмом у Швеції. Похований на батьківщині у с. Новий Витків. Чималі кошти заповів на освітні заклади у Львові.

На засланні помер Михайло Кравчук, видатний математик, педагог та громадський діяч. 1910 закінчив Луцьку гімназію. 1910-14 навчався на фізико-математичному факультеті Київського університету. В роки Української революції один з організаторів, доцент, секретар фізико-математичного факультету Українського народного університету (з жовтня 1918 - Київського державного українського університету). Дійсний член УАН, дійсний член НТШ, з 1929 академік ВУАН. Автор підручників з математики, понад 80 наукових праць. Член комісії математичної термінології при Інституті української наукової мови ВУАН, опрацював українську алгебраїчну та геометричну термінологію. 1938 заарештований НКВД, висланий на Колиму, де помер. Його ім'я, у соту річницю від дня народження, було внесено комісією ЮНЕСКО до календаря визначних подій на 1992-93.

Помер Анатолій Свєчников, композитор. У 1932 закінчив Київський музично-драматичний інститут ім. М.Лисенка. У 1945-56 викладач Київської державної консерваторії. Автор музики до балетів, симфонічних поем, пісень для мішаного хору з фортепіано, музики для кінофільітв та ін.

У Батурині козацька старшина при підтримці начальника московської залоги заарештувала гетьмана Лівобережної України Дем'яна Многогрішного, який старався зміцнити гетьманську владу, провадив виразну антимосковську політику спрямовану на захист інтересів України, намагався відірвати Лівобережжя від Москви і об'єднати його з Правобережжям під протекторатом Туреччини, про що провадив таємні переговори з П.Дорошенком. Так потрохи вільні козацькі сини своїми ж руками накладали на себе, на своїх нащадків важкі кайдани рабства білого царя.

У с. Слободо-Ободівка на Вінничині народився Олекса Новаківський, живописець і педагог. Навчався в художника-декоратора Ф.Клименка в Одесі (1888-92) і в Краківській школі мистецтв (1892-1900). Після закінчення навчання із золотою медаллю працював у селі поблизу Кракова. 1913 при допомозі митрополита А.Шептицького переїжджає до Львова, де залишається до кінця життя. У Львові того ж року заснував художню школу, що стала визначним осередком малярської культури у Західній Україні і яку закінчило чимало відомих митців. Помер 1935, похований на Личаківському цвинтарі.

У Харкові в родині педагога народилася Христина Алчевська, відома поетеса, перекладач і педагог. Навчалась в Харківській жіночій гімназії, на вчительських курсах у Парижі, пізніше - в Харківській художній школі. В Харківській гімназії викладала французьку мову. 1904 познайомилась з О.Кобилянською, з якою підтримувала тісні зв'язки впродовж усього життя. Писати почала 1905. Перекладала твори П.Беранже, Вольтера, В.Гюго, Ж.Верна, Л.Толстого. В садибі Алчевських у Харкові наприкінці XІX століття було встановлено один з перших в Україні пам'ятників Т.Шевченку. Чимало її віршів стали народними піснями. Померла у Харкові 1931.
 

Народився Євген Кирилюк, літературознавець, член-кореспондент АН УРСР, керівник відділу шевченкознавства Інституту літератури ім. Т.Шевченка АН УРСР, професор Київського університету, дослідник життя і творчості Т.Шевченка та української літератури XІX ст. Помер 1989.

Народився Йосип Богданович, генерал-майор царської армії. З утворенням УНР в українській армії. Влітку 1918 начальник 1-ї пішої Київської юнацької школи ім. Б.Хмельницького.

Народився Василь Анісов, літературознавець і мистецтво знавець, автор досліджень про Т.Шевченка, серед яких “Літопис життя і творчості Т.Г.Шевченка”. Помер у Києві 1974.

У Чернівцях померла Ольга Кобилянська, письменниця, громадська діячка. З 1891 мешкала в Чернівцях. Закінчила чотирикласну німецьку школу, в подальшому займалась самоосвітою. Писати почала німецькою мовою, але знайомство з С.Окуневською, Н.Кобринською та О.Маковеєм розбудило в ній національну свідомість і повернуло українській культурі. 1899 подорожувала у Наддніпрянській Україні, де познайомилась з М.Лисенком, М.Старицьким, Л.Українкою. У 1904 познайомилась з Х.Алчевською і незабаром це знайомство переросло в щиру дружбу. В своїх творах зокрема порушувала проблеми жіночої емансипації, життя буковинських селян, людських почуттів, а у 1915-23 звернулась до антивоєнної тематики. В 1920-30-х створила низку оповідань з народного життя.

В с. Гриньках Кременчуцького повіту на Полтавщині народився Микола Лисенко, визначний композитор, диригент, піаніст, етнограф, громадський діяч. Походив з козацько-старшинського роду. Гри на фортепіано навчився з малих літ від матері. Освіту здобув у 1860-64 у Харківському та Київському університетах, одержавши звання кандидата природничих наук. Національний світогляд сформувався у Київській Громаді, зокрема завдяки знайомству з М.Старицьким, В.Антоновичем, М.Рильським та ін. У 1867-69 завершує музичне навчання у Лейпцігу, а у 1867-69 у Петербурзі у М.Римського-Корсакова вдосконалює свою майстерність в галузі оркестровки. З 1869 жив у Києві, де працював учителем гри на фортепіано, а 1904 відкрив власну музично-драматичну школу. Навколо нього концентрувалось музичне і національно-культурне життя Києва: виступав із концертами як піаніст, організовував хори з якими концертував у Києві і по всій Україні. Був членом низки музичних товариств та гуртків, одним з організаторів недільної школи для хлопців-селян. Брав участь в підготовці “Словника української мови”, в роботі Південно-західного відділу Російського географічного товариства. Брав діяльну участь у громадській праці, за що був переслідуваний царатом, а 1907 на деякий час заарештований. Щороку проводив шевченківські вечори, разом з О.Кошицем був організатором музичного товариства “Боян” (1905). 1908-12 голова “Українського клубу”. Підтримував тісні зв'язки з національно-культурними діячами Західної України, особливо І.Франком. Грошові збори від концертів жертвував на національні потреби. Залишив велику етнографічну спадщину, зокрема записи кобзарських дум і пісень, понад 80 вокальних та фортепіанних творів, обробки величезної кількості народних пісень, опери та пісні на слова Т.Шевченка. Автор музики церковного гімну “Боже Великий Єдиний”. Твори Лисенка вийшли у 1950-59 у Києві в 20 томах. Його заслугою було те, що він вивів українську народну пісню на широку професійну сцену, став основоположником національного напрямку української музики. Його по праву можна назвати одним із стовпів на якому тримається національна свідомість українця. Помер у Києві 1912.

На Тульщині народився Володимир Поспєлов, зоолог. На Україні працював у 1904-13 та з 1945 - професор Київського університету, з 1946 - директор Інституту ентомології та фітопатології АН УРСР. Поклав початок біологічному методові боротьби із шкідниками у сільському господарстві. Помер 1949.

Помер Йосиф Косоногов, фізик і метеоролог, дослідник оптичних та електричних явищ. Був учнем М.Авенаріуса. З 1896 викладач, а з 1903 професор Київського університету. Дійсний член УАН. У 1895-1915 керував метеорологічною Придніпровською мережею.

Помер митрополит Іларіон (Огієнко). Інформація в січневому числі “Благовіста”.

У м. Бєлгороді (тепер Росія) народився Василь Рубан, видавець, історик, поет. Навчався у Києво-Могилянській академії у Г.Кониського, московській духовній академії (1754-55) та Московському університеті (1759-61). Був перекладачем у Сенаті (з 1768), секретарем князя Г.Потьомкіна (з 1774), директором “над новоросійськими училищами”, перекладачем при Військовій колегії (з 1784). Написав чимало панегіриків, похвальних од, нарисів. Автор і видавець низки праць з історії, географії й статистики України, зокрема (спільно з О.Безбородьком) “Короткого літопису Малої Росії з 1506 по 1770 рік” (1777). Вперше видав відомі подорожні записки В.Григоровича-Барського. Перекладав з латинської й французької мов. Помер 1795.

На весну 1922 більшовицька влада вирішила дещо змінити свою політику на окупованих українських землях. У 1921 червоні війська і спецпідрозділи ВЧК завдали відчутного удару по повстанському рухові проте зламати збройний опір українського селянина так і не змогли. Упоравшись на польському фронті і розгромивши армії УНР та Врангеля більшовики зміцнили свою військову присутність на Україні. З другого боку було дещо послаблено економічний тиск на селянство, призупинені безоглядні грабунки і мародерство продзагонів, зменшено і замасковано масові розстріли українських патріотів. Перед тим, у березні 1921 5-м Всеукраїнським з'їздом Рад була проголошена амністія для українських повстанців, які складуть зброю. До вересня 1922, повіривши більшовикам, здалось близько 10 тисяч повстанців і 200 отаманів, фізично і морально виснажених безперервними війнами починаючи від 1918. Практично усі вони через 7 років будуть заарештовані і розстріляні або загинуть по невідомих і безконечних концтаборах імперії. Весна 1922 стала початком кінця широкого партизанського руху на Україні, який подекуди тримався ще до початку 1930-х. Коли ж українського селянина було обеззброєно і поставлено на коліна, можна було приступати до другого етапу - його фізичного знищення, голодомору.