Помер Володимир Різниченко, геолог, художник, поет. Закінчив Харківський університет. До 1916 провадив геологічні дослідження у Середній Азії та Казахстані, склав першу геологічну і тектонічну карту Південного Алтаю, відкрив низку нових льодовиків, за що Географічне товариство нагородило його медаллю ім. М.Пржевальського. У 1916-17 вивчав гідрогеологічні умови Волині. З 1929 дійсний член АН УРСР і НТШ, академік. У 1930 очолив науково-дослідний геологічний інститут АН УРСР. Грунтовно висвітлив стратиграфію та тектоніку Середнього Придніпров’я, особливо Канівських гір. Автор понад 70 наукових праць. На початку 1900-х вдало дебютував як поет та карикатурист (під псевдонімом Велентій - дівоче прізвище матері) проте згодом облишив письменницьку працю.

В Україні відновлено діяльність товариства студентів-католиків “Обнова”, яке було ліквідоване більшовиками у 1939. Товариство засноване наприкінці 1920-х у Львові і в скорому часі об’єднало навколо себе академічну католицьку молодь. Метою товариства було поглиблення засад християнського світогляду за принципом Католицької Акції “обновити все в Христі” і формування національно-свідомої української еліти. У 1933 “Обнова” видала звернення до студенства, в якому закликала єднати молодь під гаслом: “Все для України, а Україну для Бога!” Після Другої світової війни товариство відновило свою діяльність на еміґрації.

Вітаємо усіх членів і симпатиків товариства з десятиріччям віднови діяльності і бажаємо плідної праці на прославу Бога, добро України і спасіння народу.

У Затурцях Володимир-Волинського повіту у польській шляхетській родині народився В’ячеслав Липинський, історик, соціолог, філософ і публіцист, політик, ідеолог українського консерватизму. Навчаючись у Київській гімназії увійшов до українського середовища і усвідомив себе українцем. Згодом навчався у Краківському та Женевському університетах. 1908 оселився у своєму маєтку на Уманщині. В цей час з’являються його перші історико-філософські праці в яких він обгрунтовує вирішальну роль шляхти в формуванні української державності і закликає її повертатись до українства та боротись за відродження України. 1910-12 працює у Кракові над монументальною працею “Z dzіejow Ukraіny”. Передбачаючи скору можливість вибуху світової війни ініціює підготовчі роботи над створенням за межами Російської імперії українського політичного центру, з чого згодом постав Союз Визволення України. Під час Першої світової війни був мобілізований, але через хворобу залишався в резерві. 1917 він українізував свою військову частину у Полтаві, але Генеральний Секретаріат військових справ до нього як до дідича поставився з недовір’ям. Розчарований він визнав українську “революційну демократію” недозрілою до державного будівництва. В червні 1917 взяв участь у створенні Української хліборобсько-демократичної партії і опрацював для неї програму, яка передбачала створення самостійної Української держави та приватну власність на землю. За Гетьманату та УНР був послом України у Відні. На еміґрації жив в Австрії. На цей період припадає його найінтенсивніша наукова діяльність. У 1926-27 в Берліні очолював катедру історії української державності в заснованому П.Скоропадським Українському науковому університеті. Влітку 1930 організував Союз українських хліборобів-державників, ставши головним ідеологом і лідером гетьманського руху. Проте того ж року внаслідок ідеологічного конфлікту з гетьманом розпустив Союз і з невеликою групою своїх прихильників створив свою організацію. Помер 1931, хворіючи на туберкульоз, у санарорії Вінервальд біля Відня. Похований у родинному селі Затуринцях.

У Каліші народився Юрій Свірський, віце-адмірал. З 1918 служив в Українському Військово-морському флоті. Гетьманом П.Скоропадським призначений помічником начальника Головного Морського штабу. Очолював українську делегацію на переговорах з німцями у серпні 1918, брав участь у переговорах з більшовиками. У жовтні став контр-адміралом, обійняв посаду Міністра Морських справ. З 1920 на службі у збройних силах Польщі. Брав участь в німецько-польській війні. Емігрував до Франції. 1946 виїхав до Англії. Помер 1959 у Лондоні.

- у Львові помер Василь Пачовський, поет, драматург, педагог. Народився 1878 на Львівщині в сім’ї священика. Навчався в гімназіях Золочева та Львова, після чого вступив до Львівського університету. За домагання викладання українською мовою був виключений з університету шовіністичною польською адміністрацією і змушений був продовжити навчання у Відні. У 1901 видав першу збірку поезій “Розсипані перли”, яку тепло привітав І.Франко. Був одним з організаторів літературної групи “Молода Муза”. Деякий час викладав у гімназіях Станіславова та Львова, а у 1915-18 працював педагогом у таборах українських військовополонених російської армії. Після закінчення війни вчителював на Закарпатті. У 1933 переїздить до Львова і хоч перебуває в дуже скрутних матеріальних обставинах, багато пише й перекладає. Автор низки історичних праць. Похований на Личаківському цвинтарі.

Помер Агапій Шамрай, літературознавець, доктор філологічних наук, професор Київського Державного Університету, старший науковий працівник Інституту літератури АН УРСР, автор численних досліджень про Т.Шевченка, О.Стороженка, Я.Щоголіва та ін.

У с. Марампіль над Дністром народився Роман Заклинський, педагог, письменник, літературознавець, освітній діяч. Здобув гімназіальну та університетську освіту. Творчість розпочав як поет в середині 1870-х. Виступав як публіцист в часописах “Діло”, “Газета шкільна”, “Шкільна часопись”, “Ognіsko domowe”, у виданнях “Просвіти”. Був співредактором “Бібліотеки для молоді”. Разом з братами Леонідом і Корнилом доклав чимало зусиль до заснування 1874 філії “Просвіти” в Станіславові. Засновник Руського Товариства Педагогічного. Автор наукових розвідок про творчість Ю.Федьковича, низки популярних книжок. Помер 1931 на Львівщині.

Помер Григорій Маркелов, невропатолог, засновник Одеського психоневрологічного інституту, академік АН УРСР.

В містечку Меджилабірці на Східній Словаччині в родині залізничника народився Іван Мацинський, поет. Навчався в Руській учительській семінарії у Пряшеві, Вищій школі суспільних наук у Празі та на філософському факультеті Університету ім. П.Шафарика у Пряшеві. Спочатку писав російською мовою, але під впливом української літератури перейшов на українську мову. Працював директором Українського національного театру, завідував Відділом української літератури Словацького педагогічного видавництва у Пряшеві. Був одним з організаторів журналу “Дукля” та Української секції Спілки письменників Словаччини, яку довший час очолював. Активно працював в громадсько-культурному житті українців Пряшівщини. Автор шести поетичних збірок, прозових творів і наукових досліджень з закарпатоукраїнської літератури, перекладів із словацької та чеської мов. Помер у 1987.

УКРАЇНСЬКА МОВА (уривок)

З “Кобзаря” - у світ вікно,
із “Русалки Дністрової”
ще й сьогодні п’єм вино.
Дивна п’янкість браги тої
стала любою давно,
і Шевченко, і Шашкевич
біля рідного села
це не шепіт комишевий
і не лепет кришталевий
заростів та джерела.

Це їх слово, слово, слово,
що запліднює пісні:
наче бджоли клопітні,
ті слова в погожі дні
облітають гарячково
луки й обшири земні.
Звідусюди чуть нові
ще незнані співи досі,
бо земля, хребти її -
пелюстки в чудовій рожі.

У Києві помер Петро Волинський, літературознавець, професор Київського педагогічного інституту, автор понад 200 наукових праць з історії нової української літератури.

Відбулась перша присяга пластового гуртка при Академічній гімназії у Львові, заснованого доктором О.Тисовським. Цей день вважається офіційним початком Пласту. Найперші пластові гуртки засновані 1911 Петром Франком та Іваном Чмолою. Незабаром відділи Пласту були організовані по всіх українських і багатьох польських (серед українських студентів) гімназіях Галичини. У червні 1914 пластуни Галичини й Буковини зібрались на свій перший з’їзд. З початком війни члени “Пласту” масово вступали до лав УСС. У 1921 з виходом підручника “Життя у “Пласті” за редакцією О.Тисовського пластовий рух поширився по всій Західній Україні. Пластові гуртки, організовані у полки, згодом курені, почали поставати майже в усіх середніх школах Східної Галичини, а також у багатьох місцевостях Волині при “Просвітах”. У 1924 відбувся І Верховний пластовий з’їзд, який обрав Верховну Пластову Раду і виконавчий орган - Верховну Пластову Команду. Масовість пластового руху і його виразне національно-патріотичне спрямування стурбувало польського окупанта і з 1928 на Волині, а з 1930 по всіх інших українських землях під Польщею діяльність “Пласту” була заборонена. Проте не зважаючи на всі заборони і репресії осередки “Пласту” і надалі продовжували існувати у підпіллі або ж змінивши вивіску під іншими різними легальними формами. На короткий час діяльність “Пласту” була припинена під час першої більшовицької окупації України у 1939 і повністю ліквідована під час другої окупації у 1944. “Пласт” продовжував свою діяльність лише на еміґрації і лише на початку 1990-х років він відродився в Україні.

У Києві помер Олександр Лазаревський, історик. Родом з Чернігівщини. 1858 закінчив історико-філологічний факультет Петербурзького університету. В Петербурзі познайомився з Т.Шевченком. Служив у судових установах Чернігівщини, Полтавщини, а з 1880 - у Києві як член судової палати. 1861 з ентузіазмом брав участь у здійсненні селянської реформи на Чернігівщині. Перебуваючи у Чернігові інтенсивно працює в архівах, де віднаходить чимало матеріалів до історії Гетьманщини. Наукові пошуки розпочав ще в студентські роки, а широку дослідницьку діяльність розгорнув у середині 1860-х, працюючи над історією Лівобережної України XVІІ-XVІІІ ст. Був членом Історичного товариства Нестора Літописця, одним із засновників журналу “Киевская старина”. Автор близько 450 праць і статей, переважно з історії Лівобережжя.

В Катинському лісі німці знайшли поховання з останками багатьох тисяч замордованих польських офіцерів. Коли поляки звинуватили Росію у цьому злочині, 25 квітня ображена Москва розірвала дипломатичні відносини з польським урядом на еміґрації. Від того часу Москва вирішила розв’язати польсько-радянську суперечку стосовно Західної України на свою користь.

Помер Григорій Давидовський, диригент, композитор, родом з Чернігівщини. Починаючи з 1908 пропагував українську пісню, мандруючи із своїм хором по Російській імперії. Пізніше організатор і керівник хорів у різних містах України. За час диригентської діяльності дав понад 3 тисячі концертів.

Помер Мстислав (Великий) Володимирович, князь київський, син Володимира Мономаха та дочки англійського короля Гаральда І, останній князь, що утримував єдність Київської держави. За життя батька посідав новгородський та переяславський княжі столи, співправив з батьком у Києві. 1096 розбив війська чернігівського князя Олега Святославича і примусив його взяти участь у Любецькому з’їзді 1097. Брав участь у воєнних походах на половців 1093, 1107 і 1111. Здійснив два успішні походи на естів 1113 і 1116. Після смерті батька (1125) посів київський стіл і продовжував зміцнювати престиж великого князя київського та обороняти державу від ворогів. 1130 повернув під вплив Києва Полоцьк, посадивши на полоцький стіл свого сина Ізяслава. 1130 воював з литовцями. Розгромив половців і загнав їх за Волгу та Яїк. Про величезний міжнародний престиж Київської держави за його правління свідчать численні династичні зв’язки київського князя з західноєвропейськими королівськими дворами. Після його смерті Київська держава остаточно розпалася на окремі політично незалежні князівства.

У Петербурзі помер Дмитро Левицький, найвизначніший маляр-портретист доби класицизму на Сході Європи. Народився 1735 у Києві. Мистецьку освіту дістав від батька Григорія, допомагаючи йому при граверських роботах для лаврських видань. 1752-55 разом з батьком та О.Антроповим розписував іконостас Андріївської церкви у Києві. З 1762 працював у Москві, а пізніше у Петербурзі. З 1770 академік Петербурзької АМ. У 1771-88 викладав і керував портретним класом в Академії. У 1788-95 жив і працював в Україні, але потім знову повертається до Росії. У Петербурзі працював придворним портретистом, дістав (1807) титул радника Академії. Останні 20 років через хворобу очей не працював. 1820 на деякий час повернувся на Україну. Створив реалістичну школу портретного малярства, з якої вийшов цілий ряд українських художників.

У м. Почепі Мглинського повіту на Стародубщині (тепер Брянська обл. Росії) Олексій Розумовський, найстарший син гетьмана Кирила Розумовського. Народився у Петербурзі 1748. Здобув блискучу освіту. З 1769 був придворним Катерини ІІ. У 1810-16 - міністр народної освіти. Завдяки його клопотанням у Києві відкрито гімназію, а в Ніжині - училище, при Харківському університеті засновано наукове товариство; сприяв поширенню мережі початкових шкіл. Високі посади, почесті і багатства витравили з його душі національні почуття і на Правобережній Україні та Білорусії він сприяв політиці русифікації. Незважаючи на високу освіченість був містиком і членом масонської ложі.

В с. Шибалин Бережанського повіту на Тернопільщині в селянській родині народилась Галина Дидик, діяльна учасниця визвольних змагань, багатолітній політв’язень радянських тюрем і концтаборів. Закінчила учительську семінарію в Бережанах (1930) і вищі агрономічні курси (1936). Працювала вчителькою в сільськогосподарській школі і співпрацювала в українських аграрних організаціях “Сільгосподар” і “Кооператор”. З юнацьких літ активна учасниця національного руху. Вперше заарештована більшовиками 24 грудня 1939. Звільнившись жила під чужим іменем. В роки німецької окупації зближається з керівництвом ОУН. У 1942 переходить на нелегальне становище. Організувала і очолила Український Червоний Хрест на Тернопільщині, згодом перейняла керівництво усією організацією УЧХ. З кінця 1945 зв’язкова Головного командира УПА і керівника проводу ОУН Р.Шухевича. 5 березня 1950 у с. Білогорща на околиці Львова на квартирі, де стаціонував Головнокомандувач УПА була оточена енкаведистами. Р.Шухевич загинув у бою, а Дидик проковтнула ціанистий калій, але була врятована лікарями. Слідство у Львові і Києві тривало 2 роки із застосуванням найжорстокіших тортур. Засуджена на 25 років таборів. Деякий час сиділа разом з К.Зарицькою у Володимирській тюрмі. 1968 переведена на табірний режим і до 1971 перебувала у мордовських концтаборах. Після звільнення жила у Караганді, Львові, Бібрці, Денисові, де зазнавала адміністративних переслідувань. Змушена була виїхати в Христинівку Черкаської області, де з великими труднощами вдалось приписатись. Померла 1979. Похована в рідному селі.

Помер Вячеслав Левандовський, кінорежисер і художник, один із зачинателів української мультиплікації, автор перших українських мультфільмів.

- у Києві від поранення отруєною стрілою помер Петро Конашевич-Сагайдачний, гетьман українського реєстрового козацтва, видатний політичний і культурний діяч. Рік і місце народження, а також походження на сьогодні ще докладно не встановлені. Вважається, що народився імовірно 1570 у с. Кульчиці на Самбірщині в сім’ї православного шляхтича. Навчався в Острозькій академії. З 1601 перебував на Запорізькій Січі. 1605 запорожці імовірно під його проводом здобувають Варну, вибивши мешканців до ноги і узявши 180 т золотої здобичі. 1606 під його началом руйнують неприступну на той час Кафу, звільнивши кільканадцять тисяч християнських невільників. Після цих успішних походів його вперше обирають гетьманом. Від того часу нема року, щоб запорожці не нападали на турецькі або татарські землі. В 1608 поруйнували береги Анатолії, 1612 і 1613 вчинили походи на Молдавію і на р. Самарі розбили татар, 1614 зруйнували Синоп, 1615 напали на Царгород і мало не захопили у полон самого султана, а під Очаковом на очах турецького війська розбили турецький флот, висланий за ними навздогін, 1616 поруйнували Трапезунд. Послідовно провадячи протитурецьку політику 1618 він приєднався до “Ліги міліції християнства”, метою якої була боротьба з Османською імперією. В умовах після розгрому Наливайка та Лободи така політика була найбільш ефективною, оскільки не вступаючи в прямий конфлікт з польською армією козаки знесилювали Польщу постійними відплатами з боку Туреччини. У 1618 на чолі 20-тисячного козацького війська взяв участь у поході на Московію, погромив московські війська і біля Москви об’єднався з військами польського королевича Володислава. Імовірними причинами цього походу могло бути намагання прихилити до себе майбутнього короля Польщі а з другого боку підштовхнути Москву до укладення договору з козаками. В культурному житті за його сприяння у Києві згуртувався культурний осередок з визначних інтелектуалів того часу. Він матеріально допомагав Київській братській школі. 1620 всупереч польській політиці безпосередньо допоміг у відновленні православної ієрархії Речі Посполитої. В цілому був розважливим і поміркованим політиком, який спираючись на військову могутність козацтва прагнув максимальних результатів осягнути через переговори і компроміси з польським урядом. Усі його намагання були спрямовані на досягнення автономії України у складі Речі Посполитої. З початком Хотинської війни у відповідь на особисте прохання короля Сигізмунда ІІІ Вази та звернення польського уряду про допомогу виїхав до Варшави з вимогами визнання прав і привілеїв народу України і козацького війська, виконання яких було б юридичним визнанням статусу автономії України. Після переговорів з королем очолив 40-тисячне козацьке військо, яке приєдналось до польської армії і відіграло вирішальну роль у розгромі турків під Хотином. Доганяючи своє військо був поранений, що незабаром спричинилось до його смерті. Козаки забезпечили перемогу у битві під Хотином але наслідками перемоги скористались поляки. Це мабуть було найбільшою помилкою великого гетьмана. Відчуваючи наближення смерті майже всі свої кошти пожертвував на відновлення Богоявленського монастиря і утримання Київської, Львівської та Луцької братських шкіл. Похований у Києво-Братському монастирі.

- народився Олексій Новицький, історик мистецтва, член Українського Наукового товариства у Києві (з 1909), дійсний член НТШ (з 1914) і УАН (з 1922). Після закінчення Московського університету (1898) до 1922 працював у Москві. Брав діяльну участь в житті української громади Москви, співпрацював в українських журналах. 1911 організував ювілейну виставку малярських і графічних творів Т.Шевченка. 1922 переїхав до Києва. Очолив Всеукраїнський археологічний комітет при ВУАН (1924-33) і науково-дослідну катедру мистецтвознавства. Досліджував мистецьку спадщину Т.Шевченка, один з учасників підготовки і редактор 7-ми томного академічного повного видання мистецької спадщини Т.Шевченка (надрукованого 1936, але знищене радянською цензурою). Помер 1934.

Помер Юліан Романчук (інформація у лютневому числі “Благовісту”.

У с. Безуглівка на Київщині народився Василь Большак, письменник, журналіст, головний редактор журналів “Україна” (1963-71), “Український театр” (1979-85), голова Держкіно УРСР (1972-78). Писав в офіційному радянському дусі, нагороджений орденами і медалями Радянського Союзу. Помер у Києві 1988.

В с. Ришкова Воля Ярославського повіту (тепер Польща) народився Северин Паньківський, актор, режисер, перекладач п’єс. Навчався у гімназіях Перемишля та Львова. Працював на посаді дрібного службовця. 1897 з поетом М.Вороним виїхав на Придніпров’я і поступив в театр під керівництвом М.Кропивницького. Потім виступав в трупах М.Старицького, братів Тобілевичів, у театрі “Руської Бесіди” (1905-06), театрі М.Садовського в Києві (1906-17), де став правою рукою Садовського і вперше виступив як режисер. 1917 разом з Л.Курбасом видавав “Театральні вісті”. 1918-19 актор Державного народного театру під керівництвом П.Саксаганського, а після його закриття Державного драматичного театру у Києві. У 1921-23 на сцені в Ромнах. Незабаром залишає сцену і займається науково-дослідною роботою в УАН, зокрема підготував “Театральний словник”. 1942 повернувся з Києва до Львова, де помер 1943. Похований на Личаківському цвинтарі.

За ліквідацію донощика і революційну діяльність в Тернополі повішені поляками члени УВО і ОУН Павло Голояд та Яків Пришляк.

Указом Петра І замість Малоросійського приказу, який засідав у Москві в гетьманській столиці Глухові створено Малоросійську колегію (так звану першу), центральний орган російської колоніальної адміністрації на Лівобережній Україні. Орган складався з шести штаб-офіцерів російських полків, розташованих в Україні на чолі з бригадиром С.Вельяміновим. Усіх службовців призначав цар із щорічною заміною осіб. Завданням колегії було жорсткий контроль за діяльністю гетьманського уряду, генеральної і полкової старшини, встановлення і стягнення податків до царської казни, провіанту для російської армії, розквартирування російських вояків в Україні, роздача земельних володінь офіцерам і старшинам та ін. Уся діяльність колегії була спрямована на поступове обмеження політичної автономії Гетьманщини. Всі питання державного життя Гетьманщини український уряд повинен був вирішувати за погодженням з Малоросійською колегією. Після смерті І.Скоропадського, скориставшись тим, що нового гетьмана не було обрано, колегія узурпувала права українського уряду і поводилася як найвища адміністративна, судова і скарбова установа. Це викликало велике незадоволення української старшини, а брутальна поведінка Вельямінова значно погіршила ситуацію. У зв’язку із загостренням російсько-турецьких відносин, щоби пригасити невдоволення українського козацтва указом Петра ІІ від 29.9.1727 Малоросійська колегія була скасована і поновлено гетьманство. Але це вже не могло порятувати Української державності, в яку вже міцно встиг запустити свої пазурі двоголовий орел.

Помер Кирило Стеценко, видатний композитор. Народився на Черкащині 1882 у сім’ї сільського живописця-самоука. Навчався в рисувальній школі М.Мурашка і Софійській духовній бурсі у Києві. З 1899 співав у хорі М.Лисенка, у якому згодом був помічником диригента. 1903 закінчив Київську духовну семінарію і до 1907 навчався в Музично-драматичній школі М.Лисенка. 1901-04 написав свої перші чоловічі хори “Бурлака” та “Могила”, здійснив обробку низки народних пісень, кантату “Слава Лисенкові” присвячену 35-літтю діяльності композитора. 1907 за участь в національному русі заарештований і висланий на Донеччину. Повернувшись з заслання 1908 навчав співу у Білій Церкві і Тирнові. В цей період творить хори на слова Л.Українки, П.Грабовського, кантати, опери в тому і дитячі, пише музику до п’єс. 1912 висвятився на священика і отримав парафію на Поділлі. З 1917 працював у Києві в музичному відділі Міністерства освіти; організував капелу ДУМКА, з якою концертував по Україні. 1921 на парафії у с. Веприк на Київщині, де невдовзі помер. Своєю творчістю продовжував національний напрямок української музики, започаткований М.Лисенком.

Помер Сигізмунд ІІІ Ваза, король Польщі і великий князь литовський, король Швеції. За його правління Польща провадила війни з Московським царством і Туреччиною в яких приймали участь також козаки під керівництвом П.Сагайдачного. За нього відбулись повстання під проводом К.Косинського, С.Наливайка, М.Жмайла, Т.Федоровича. Сприяв укладенню Берестейської унії 1596.

У квітні 1942 відбулась ІІ конференція ОУН(Б), яка була присвячена програмним та ідеологічним питанням. Конференція ознаменувала завершення фази протинімецької боротьби виключно підпільницькими методами і початок всенародної повстанської війни проти фашистських і більшовицьких окупантів. В основу усієї подальшої боротьби було покладено Акт проголошення Української держави 30 червня 1941. Вказавши на неефективність дрібної партизанської діяльності невеликими озброєними групами, ОУН(Б) вирішила об’єднати усі військові і політичні сили народу в єдиний могутній рух опору. На противагу імперським тоталітаним ідеологіям фашистської “Нової Європи” чи більшовицького космополітичного інтернаціоналізму ОУН(Б) висунула свою “концепцію справедливої національно-політично-господарської перебудови Європи на засаді вільних національних держав під гаслом - “Свобода народам і людині!” Конференція ще раз наголосила “на ідеї Самостійної Соборної Української Держави, яка є життєвою необхідністю і відвічним стремлінням Української Нації”.