Кобзарство в усі часи свойого існування
належало до еліти українського народу і було
виразником передових лицарських ідей.
Зачатків кобзарства слід шукати ще в сиву
давнину, а народних співців-чудців таких як Боян,
Митуса, Мануйло, які згадуються в літописах 11-12
століть, можна вважати прототипами кобзарів.
Кобзоподібні інструменти знаходимо і на давніх
фресках (зокрема Софійського собору в Києві) та
старовинних картинах страшних судів (в церквах
xv-xvi ст. Галичини) [1].
Лицарський бойовий дух завжди підтримувався
піснею та музикою, а також бойовими вигуками та
закликами. Це добре розуміло і військове
керівництво всіх часів і народні рапсоди
зокрема. Кобзарство і зародилось в військових
формуваннях княжих часів. Воно супроводжувало і
було притаманне збройним силам України усіх
часів, а в часи відсутності державності активно
закликало до повстань проти гнобителів та
поневолювачів, підтримувало бойовий дух в
повстанських та партизанських загонах та
з'єднаннях.
Так наприклад кобзарі-бандуристи Василь
Варченко, Прокіп Скряга та Михайла Сапового зять
були учасниками гайдамацького повстання в 1768 р.,
а після розгрому коліївщини були страчені разом
з іншими повстанцями в 1770 р. в містечку Кодні. Василь Ворченко грав і співав у загоні
гайдамацькому Ремези, а Прокіп Скряга
супроводжував в поході гайдамаків та донських
козаків, закликав до боротьби проти гнобителів.
Навів козаків на пана Спендовського, який
знущався над своїми підданими [2,3].
Гайдамацьким бандуристом був і Данило Бандурка
(справжнє прізвище Кихлієвський). Навчившись
грати на бандурі, ще маючи 10 років у Кобзаря
Матвія Волошина в м. Богуслові, далі був три роки
придворним бандуристом у Київського губернатора
Леонтієва, а після його смерті в 1754 р. подався на
Запоріжську Січ, де пробув шість років
"упражняясь при охотних козаках бандурною
игрою", за що одержував від козаків одежу і
гроші. В 1760 р. його, як бандуриста підмовили піти з
гайдамаками. Спершу зимував з гайдамаками в
зимівнику на річці Інгул, а далі "куди закине
вольна-воленька". В гайдамацьких походах
підбадьорював повстанців своєю грою і співом. У
1761 р. був доставлений у фортецю св. Єлизавети, як
"запорожський гайдамака" і ув'язнений
царською владою. Дальша доля Бандурка невідома
(правдоподібно виданий конфедератам і страчений)
[4,5].
На Запоріжській Січі існувала своєрідна
музична школа, центральне місце в якій займала
підготовка кобзарів-бандуристів, які не тільки
повинні були досконало освоїти техніку гри та
співу, але й добре вивчити одну-дві іноземні мови,
володіти зброєю, бути фізично загартованим,
знати елементи знахарства. Запорожці
використовували кобзарів-бандуристів не тільки
для підтримки бойового духу козаків, але й як
чудових розвідників, які приносили козакам
достовірні відомості про розміщення ворожих
військ, їх озброєння, слабкі місця фортечних
укріплень, та інші необхідні вісті.
Вороги часто ловили кобзарів-розвідніків і
виколювали їм очі, позбавляючи можливості далі нести
розвідувальну службу в козаків. Осліплені
кобзарі-бандуристи, а також покалічені в боях,
повертаючись на Україну ставали мандрівними
кобзарями професіоналами, складали пісні та думи
про бойові походи та звитяги козацтва, ставали
пропагаторами нових ідей та лицарських чинів.
Велике значення кобзарського мистецтва та його
вплив на слухачів добре розуміли наші гетьмани,
зокрема Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, які й
самі вміли грати на бандурі та тарбані. Богдан
Хмельницький вміло використовував
кобзарів-бандуристів, як розвідників і вістунів.
В одному з універсалів Б. Хмельницького
згадується кобзар Гринько-Ульяшенко-Макушенко,
якому доручалась місія державної ваги.
Послом - дипломатом запорізьких козаків був і
Антін Головатий (1744-1797). Ще малим хлопчиком
А.Головатий прийшов на Січ і був спершу молодиком
при боці кошового отамана. Добре освоївши гру на
бандурі, вмів виконавським мистецтвом впливати
на слухачів. Коли царський уряд відмовився
видавати козакам домовлену оплату за участь
козаків у воєнних походах, козаки посилали "за
жалованієм" бандуриста Головатого, який
успішно полагоджував усі доручені йому справи в
Петербурзі чи Москві. Так з дипломатичними
місіями від козаків А.Головатий відряджався і в
1768 р. і в 1774 р. Як бандурист він створив кілька
власних творів, які дійшли до наших днів. В 1771 р.
обирався писарем Самарської паланки, а 1796 р.
очолив 2 полки козаків в поході на Персію. Після
смерті Чепіги А.Головатий був призначений
кошовим отаманом війська запорозького, але ця
вістка до нього не дійшла, бо помер в поході [6].
Тарас Шевченко цікавився постаттю А.Головатого
і намалював його ескіз олівцем [7]: "Головатий
біля Неви". Шевченко, знаючи як ревно
А.Головатий боровся за відродження козацької
вольниці писав:
Тепер кажуть в Слободзеї
Останки збирає
Головатий та на Кубань
Хлопців підмовляє...
Крім Шевченка, перед кобзарством схиляли свої
голови і вчились у кобзарів та переймали
лицарський дух такі світочі України, як Леся
Українка, Гнат Хоткевич, Опанас Сластіон, Микола
Лисенко, Філарет Колесса, Осип Маковей, Максим
Рильський та інші.
В усі часи боротьби за державність України
кобзарі, бандуристи й лірники були на стороні
борців за незалежність. Кобзарі-бандуристи були в лавах Січових
стрільців та Української Галицької Армії, в
загонах УПА та підпільних з'єднаннях, які
боролись з німецькими окупантами.
Так бандурист Антін Митяй (Петюх) (1886-1921) в 1919 р.
бував часто з українським військом, їздив навіть
на бронепоїзді "Хортиця", а також з кінною
батареєю Полку Чорних Запорожців, якою
командував Дмитро Гонта, який також грав на
бандурі. В тому ж 1919 р. Митяй ходив згодом з
повстанцями, а в 1920 р. був учасником
протибільшовицького повстання в Медвині, в якому
пізніше трагічно загинув [8].
В 1919 р. виступав на фронтах громадянської війни
і боровся за незалежність України визначний
бандурист, організатор (ще в 1913 р.) школи гри на
бандурі для нащадків запорозьких козаків Василь
Ємець (1890-1982). В 1920 р. емігрував, жив в
Чехословаччині (де у Празі організував капелу
бандуристів), далі у Франції та США, гастролював у
багатьох містах США та Канади. В 1923 р. у
видавництві "Українське слово" в Берліні,
В.Ємець видав свою роботу "Кобза і кобзарі" з
бібліографічним додатком З.Кузелі (репринтне
перевидання здійснило видавницво "Музична
Україна" в 1993 р. в Києві). В ній зокрема подані
цікаві відомості про козаків - кобзарів Кубані
[9,10].
Ад'ютантом отамана Симона Петлюри був відомий
бандурист Данило Щербина (1891-1943), який згодом
багато виступав як бандурист в Галичині та за
кордоном (в Польщі, Німеччині). Був арештований,
засуджений в процесі Ю.Тютюнника і засланий в
Сибір. Повернувшись із Сибіру боровся з
німецькими окупантами і загинув убитий німцями в
1943 р. [11]
В першій і другій світовій війні воював з
бандурою за плечима кавалерист козак - бандурист
Степан Топірець (1898-1979), який свій бойовий шлях
бійця кавалериста закінчив під Берліном. Овіяна
димом двох воєнних походів його славна бандура
знаходиться в Львівському історичному музею [12].
Воював в II-й світовій війні кавалер кількох
медалей та орденів бандурист Олекса Коваль (1909 - 1979), який виготовляв і чудові
бандури [13].
Складний бойовий шлях підпільника-партизана,
який боровся проти німецьких окупантів (не
тільки на території України, але й на територіях
Польщі, Чехословаччини, Угорщини та Румунії)
пройшов бандурист Анатолій Білоцький (1908-1968) [14].
З підпіллям ОУН був зв'язаний бандурист, актор і
громадський діяч Юрій Сінгалевич (1911-1947), який
виховав цілу плеяду молодих здібних бандуристів,
прищеплюючи їм дух та традиції лицарства і
патріотизму [15,16].
В мальовничому куточку чарівних Карпатських
гір, на зібранні справжніх лицарів України, які
збирались там для проголошення утворення
Української Головної Визвольної Ради (УГВР) і
заприсяження воїнів УПА генералом Романом
Шухевичем-Чупринкою, грали-співали
лицарі-патріоти брати Антон та Степан Малюци.
Тоді ж Степаном Малюцою (Пальчинецьким) (1915-1951) і
була створена знаменита пісня "Гей
степами!", яку так полюбили згодом бійці УПА,
хоч не всі знали, хто був її автором [17].
У цій пісні є чудові слова:
Гей степами, темними ярами
Машерують сталеві полки.
Хто відважний - машерує з нами
Лицарями будьте юнаки!
...Лети, пісне, по-під небесами,
До вкраїнських промовляй сердець,
Нехай буде наша воля з нами,
А ворожим замірам - кінець!
В з'єднаннях УПА грали-співали і інші
бандуристи патріоти, зокрема Кость Місевич
(1893-1943) убитий німецькими окупантами. Костянтин
Місевич ще в час революції був обраний
Проскурівським повітом (тепер Хмельницької обл.)
представником до українського парляменту -
Центральної Ради в Києві. В 1919 р. зустрів сліпого
бандуриста Антона Митяя (розстріляного в 1921 р.
більшовиками) і почав від нього вчитися
кобзарського мистецтва.
Працюючи на станції Проскурів телеграфістом,
К.Місевич познайомився з командиром 34-го корпусу
ген. Скоропадським, якому допомагав роззброювати
московське військо, що поверталося з фронту. Далі
Центральна Рада вислала Місевича, як свого
представника до Синьої Дивізії, де його обрали
почесним козаком.
За часів гетьманату його призначили комісаром
подільської залізниці, й ці обов'язки він
виконував до кінця листопада 1920 р., коли разом з
армією й урядом виїхав до Польщі, залишивши вдома
дружину і чотирирічну донечку Галю, світлина
якої завжди була при ньому [18].
К.Місевич, був і чудовим пасічником, виготовляв
гарні вулики з українськими мережками, заснував
взірцеву пасіку. Майстрував також бандури, вчив
на них грати, зокрема навчив грати на бандурі
Дмитра Гонту, з яким далі гастролював в Галичині,
виступав в Польщі і навіть в Німеччині.
Місевич був справжнім українським патріотом,
підтримував зв'язки з прогресивною
інтелігенцією, а також з підпільниками, які
боролись за незалежність України.
Патріотичні пісні і героїчні вчинки передових
кобзарів бандуристів не могли пройти повз увагу
поневолювачів окупантів. І тому кобзарство
завжди було переслідуване "власть імущими"в
час втрати Україною своєї державності. Багато
кобзарів - бандуристів загинуло в 30-х роках, в час
штучно створеного більшовиками голодомору, а
також при масових арештах та засланнях [19]. Тільки
небагатьом кобзарям - бандуристам вдалось
вижити, пройшовши страшні випробування на
каторгах більшовизму.
До таких серед інших належить бандурист, поет,
художник, священик Микола Сарма-Соколовський.
Народився він 1910 р. в с.Хорошому Павлоградського
повіту у родині священника. Навчався в
Миргородській художньо-керамічній школі
ім.М.Гоголя. В Миргороді перейняв гру на бандурі
від кобзаря Івана Яроша, з яким кобзарював. А далі
почались митарства переслідувань. В 1929 р.
арештований Дніпропетровським ГПУ. На початку 1930
р. засуджений на 5 років заслання на Соловки за
причетність до СУМу (покарання відбував в
Карелії). У 1942 р. навчався на Пастирських курсах
Української Автокефальної Православної Церкви,
єпископом Мстиславом рукоположений в диякони, а
єпископом Сильвестром - у священники. Був
пов'язаний з оунівським підпіллям. Наприкінці 1944
р. знову арештований кагебістами, але втік при
перевезенні в'язнів. Приєднався до оунівського
підпілля і активно діяв понад 2 роки. У травні 1948
р. натрапив на засідку кагебістів, трибунал
засудив його до страти. Сидів у камері смертників
15 років. Далі розстріл було замінено на 25 років
ув'язнення [20].
На каторзі М.Сарма-Соколовський сам виготовив
собі бандуру (а згодом ще кілька), грою та співом
розважав своїх друзів - каторжан. Згодом
виявились охочі вчитися грати на бандурі, і
Микола вчить кобзарського мистецтва своїх
побратимів, спершу таємно, а потім (після смерті
Сталіна) уже дещо вільніше. Спільно політв'язні
виготовили ще кілька бандур і створили ансамбль
бандуристів ГУЛАГу м.Інти. В цьому ансамблі серед
інших грав Степан Мацура, а керував ним згодом
бандурист Олег Гасюк (обом їм теж вдалось
пережити всі лихоліття переслідувань, тюрем і
заслання) [21].
На засланні була також створена капела
бандуристів каторжан, заснована братами
Богданом і Романом Жеплинськими та хормейстром
Надією Цюцюрою в селищі Торба Зирянського району
Томської області. В цій сибірській капелі
грала-співала розважаючи друзів по нещастю
Наталія Сінгалевич (1911-1998), яка на каторжних
роботах Сибіру відбула 16 років покари, тільки за
те, що була дружиною славного бандуриста
Галичини Ю. Сінгалевича.
Серед бандуристів, учасників УПА, слід згадати
Михайла Карпюка із м. Броди на Львівщині, якій
опанував гру на бандурі теж на каторзі.
Каторгу відбувала бандуристка Мирослава
Гребенюк-Дарманчук (1918-1996), скривалась від
переслідувань кагебістів учасниця підпілля
бандуристка Ганна Білогуб-Вернигір (1900-1978), муж
якої був адютантом С. Петлюри, а син Юрій
загинув в лавах УПА, де також грав бійцям на
бандурі.
Не оминув переслідувань, арештів та кілька
заслань славний бандурист-характерник нашого
часу, майстер багатьох (біля 200) бандур та інших
музичних інструментів, зокрема оригінальної
бандурини, Олександр Самійлович Корнієвськиий
(1889-1988), який прожив 99 років і помер після вибуху
на Чорнобильській АЕС.
Крізь арешти, переслідування, каторгу пройшов
справжній велит кобзарства, керівник зразкової
капели бандуристів, автор підручника гри на
бандурі, засновник і керівник кількох тріо
бандуристок Володимир Кабачок (1892-1957).
Справжнім лицарем кобзарського духу, який
також пройшов випробовування і Другої світової
війни, і переслідувань та тюрем комуністичного
режиму, є подвижник кобзарства Криму і Кубані,
бандурист і керівник капел бандуристів в Ялті
Олексій Нирко.
Кобзарі-бандуристи завжди сповідували гасло:
"в здоровому тілі - здоровий дух!" і
закликали до активного фізичного життя, любили
мандрувати, знали добре народну медицину.
Як показали дослідження, які проводить молодий
кобзар-бандурист, лікар з Харкова Костянтин
Черемський, кобза-бандура за своєю будовою,
строєм, тембром звучання надається дуже для
активного впливу на слухачів. Грою на бандурі та
співом під її акомпонемент, при відповідному
підборі репертуарі можна лікувати деякі хвороби,
зокрема психічного характеру, а також знімати
стреси, вселяти впевненість, бадьорість та
відвагу.
Вказані властивості бандурної гри можна
ефективно використовувати і у військовій та
спортивній підготовці, зокрема в школах Бойового
Гопака, засновником яких є піонер цієї справи на
Україні, Верховний учитель Бойового Гопака
Володимир Пилат.
У сучасному Бойовому Гопаку є чотири основних
напрямки розвитку: оздоровчий,
фолькльорно-мистецький, спортивний і бойовий. Як
було показано вище кобза-бандура в усіх цих
напрямках може дуже успішно використовуватись.
Під супровід бандури можна проводити і оздоровчі
заходи, і спортивні змагання, і бойові показові
турніри чи змаги.
Сучасна бандура, невпинно
вдосконалюючись конструктивно з кожним днем
набирає нових виконавських можливостей і в
недалекому майбутньому буде широко і ефективно
використовуватись, як в Бойовому Гопаку, так і в
інших українських національних герцах, танцях,
турнірах.
Богдан Жеплинський - кобзарознавець zhebo@ukr.net
м. Львів
ЛІТЕРАТУРА
1) Богдан Жеплинський. Кобзароподібні
інструменти на картинах страшних судів у церквах
Бойківщини. // Сакральне мистецтво Бойківщини.
Наукові читання пам'яті Михайла Драгана.
(Доповіді та повідомлення, 25-26 червня, 1996 р.). Вид.
Відродження. Дрогобич, 1997. с. -33-34.
2) Федір Лавров. Дзвенять кобзи у Кодні. //
Народна творчість та етнографія, 1970. N 3.
3) УРЕ, К., 1961-1964 р.р., т. ll. с. -227 та т. Xlll. с. -230.
4) И. В. Ястребов. Гайдамацький Бандурист. //
Киевская старина, 1886, N 10.
5) Б. М. Жеплинський. Бандурка
Данило Степанович. // Мистецтво України.
Енциклопедія. Вид. Українська енциклопедія. К.,
1995, т.l, с. -141.
6) Головатий Антін (1744-1797). // Енциклопедія
українознавства. Перевидання в Україні. НТШ.
Львів, 1993, т. l., с. -393.
7) Т. Г. Шевченко. Антон Головатий біля Неви.
Ескіз. Олівець (1843). // Тарас Шевченко. Мистецька
спадщина. Вид. АН УРСР. К., 1961, т. l, книга друга, с.
-284.
8) К. Місевич. Бандурист Антін Митяй. // Літопис
Червоної Калини, 1931, N 9.
9) Б. Жеплинський. Василь Ємець-Местівка. //
Кобзарі, бандуристи. Комплект листівок. Вид.
Академічний експрес. Львів, 1997.
10) Ємець Василь. Стаття. // Енциклопедія
українознавства. Перевидання в Україні. НТШ.
Львів, 1993, т. ll., с. -653.
11) Д. Гонта. Бандурист Кость Місевич. // Жур. Київ
(Філядельфія), 1955, N 6, листопад-грудень.
12) Б. Жеплинський. Листівка Степан Васильович
Топірець. // Комплект листівок: Кобзарі.
Мистецтво. К., 1991.
13) Б. Жеплинський. Листівка Коваль Олекса
Семенович. // Комплект листівок: Кобзарі.
Бандуристи. Академічний експрес. Львів, 1997.
14) Б. Жеплинський. Листівка Анатолій
Овсентійович Білоцький. // Комплект листівок:
Кобзарі. // Мистецтво. К., 1991.
15) Б. Жеплинський. Юрій Сінгалевич - бандурист,
митець, патріот. Газ. "Свобода", (США), N 176, від
14. 09. 1996.
16) Б. Жеплинський. Сінгалевич Ю. О. - стаття. //
Мистецтво України: Біографічний довідник. Вид.
Українська інциклопедія., К., - 1997., с.
17) Б. Жеплинський. Хто відважний марширує з нами. //
Неділя (тижневик), м. Львів, N 27 (95) від 7. 07. 1995.
18) Б. Жеплинський. Бандурист, патріот, борець. //
Діалог. м. Кременець. Часопис від 22. 07. 1995, с. -4.
19) Б. Жеплинський. Реєстр народних співців, які
були знищені в 30-х роках, або доля яких невідома. //
Українська культура, 1992, N 6 (834), червень. с. -26-27.
20) Б. Жеплинський. Вірний кобзі, церкві і
Україні. // Шлях до перемоги. ч. 50 (2070) від 11. 11. 1993.
21) Б. Жеплинський. Бандурист С. Мацура. // Бандура,
(США)., 1994, N 49-50, липень-жовтень, -с. -51-53.
22) Б. Жеплинський. Дружина Бандуриста. // Бандура,
(США)., 1994, N 49-50, липень-жовтень, -с. 26-30.
23) Б. Жеплинський. Нескорена пісня. // Українська
культура, 1993, N 2., с. -12-13.
24) Б. Жеплинський. Кобзар із Бродів. // Поклик
сумління. 1995, N 6 (206), лютий.
25) Б. Жеплинський. Рятували пісня і бандура. //
Поклик сумління. 1995, N 20 (220), червень. -с. -4.
26) Б. Жеплинський. Бандуристка Ганна
Білогуб-Вернигір. // Бандура (США), 1998, N 63-64,
липень-жовтень. с. -49-51.
27) Б. Жеплинський. Творець бандури. // Українська
культура. 1991, N 12, грудень. с. -8-9.
28) Б. Жеплинський. Подвижник кобзарства в Криму
і Кубані. // Бандура (США), 1994, N 49-50, липень-жовтень.
с. -23-25.
|
