:::Матеріали/Статті

Прот. Димитрій Садов'як.

Голгофа

Згідно з оповідями євангелістів, місце розп'яття Христа називалося "Голгофою", тому що це місце називалося черепом або "головою мертвого" (з еврейської мови назва "Гулгулеф" - череп). Це підтверджується Євангеліями від св. Луки і від св. Іоана. "А коли прибули на те місце, що звуть "Череповище", розп'яли тут Його та злочинників, - одного праворуч, а одного ліворуч" (Лк. 23, 33). У св. Іоана: "І, нісши Свого хреста, Він вийшов на місце, Череповищем зване, по-гебрейському Голгофа" (Ін. 19, 17). Дехто висловлює думку, що "Голгофа" походить від слова "пагорб", але це припущення не має достатньо підстав. Щоправда, у пр. Єремії (7, 31-33) згадується місце біля Єрусалима, схоже на Голгофу, але невідоме його розташування. За описом видно, що воно знаходилося, певно, на південь від Єрусалима. Але в такому випадку воно не має нічого спільного з "Голгофою". Крім того, поблизу Голгофи знаходився сад Йосифа із Аримафеї: "На тім місці, де Він був розп'ятий, знаходився сад, а в саду новий гріб, що в ньому ніколи ніхто не лежав" (Ін. 19, 41). Але на південь від Єрусалима, в брудній і пустельній долині Еніом, не було садів єрусалимських мешканців. "Тут стояв колись ідол Молоха, котрому приносили в жертву дітей, спалюючи їх на вогні. Ця долина носила також назву Тофет, тобто тамбурин, тому що жерці били у тамбурин, щоб звуком цього інструмента заглушити крики дітей, котрі згорали в руках ідола. Цар Осія, щоб зробити цю долину гидотою для юдеїв, осквернив її" (2 Царів 23, 10, 12, 14), і з того часу туди звозили всякі нечистоти із міста. Внаслідок цих обставин це місце стало страшним і мерзотним для юдеїв, і вони стали називати його геєною. Далі вказували на те, що "Голгофа" була назвою місця страти злочинців, тому що тут були розкидані черепи страчених. Але навряд чи сад Йосифа Аримафейського, людини, певно, багатої і знатної, був розміщений у такому місці. Малоймовірно також, що юдеї залишали черепи страчених розкиданими. Інші вважають, що "Голгофа" отримала свою назву від того, що юдеї вірили, що тут знаходилося місце поховання черепа Адама. Ні новозавітні, ні древньоюдейські, ні древньохристиянські письменники не дають вказівок на таке словотворення назви "Голгофа". А пізніше юдейство шукало місце поховання Адама спочатку на площі Храму, а потім в печері біля Геврону. Тільки в ІІІ столітті Ориген вказує на Голгофу як на місце могили Адама, а легенда про Голгофу, як про місце поховання черепа Адама, зустрічається у творах Василія Великого. Врешті вважають, що "Голгофа" отримала свою назву від того, що це пагорб череповидної форми. Хоча євангелісти нічого не повідомляють про те, що Голгофа була пагорбом, і, крім того, зараз неможливо встановити, яким був первісний вигляд Голгофи, оскільки це священне місце зазнавало багатьох змін, котрі були наслідком різних руйнувань і новобудов (як і Гріб Господній).

Взагалі, на Сході існував звичай звершувати страти на видному місці, тому, певно, і хрести було поставлено на такому місці, котре можна було побачити здалеку. Врешті, у Старому Завіті згадуються місця, котрі отримали свої назви від свого зовнішнього вигляду. Тому цілком можливо, що Голгофа отримала свою назву від того, що це було підвищене місце, котре зовнішнім виглядом нагадувало череп.

В нашому розпорядженні є декілька свідчень про історію Голгофи у перші століття існування християнської Церкви. Безсумнівно, древні християни мали свідчення про місцеположення Голгофи і Гробу Господнього, і ці місця повинні були вважатися для них священними. Вже євреї часів Ісуса Христа шанували могили старозавітних пророків і праведників. У Гафхефері показували могилу пр. Іони, шанувалися також могили Авраама, Ісаака, Якова і його синів. Могилу Йосифа показували у Сихемі. За уявленнями євреїв, душа померлого перебуває на місці поховання і переважно тут праведний приймає призивання вірних. Тому і гріб Ісуса Христа повинен був бути з самого початку місцем християнського культу і, безсумнівно, шанувався з перших днів існування Церкви. Це заперечувати може лише той, хто повністю не ознайомлений із сутністю і формами висловлення древньосхідного благочестя.

Є твердження, що гріб Господній був зруйнований за часів Агриппи І (41-44 рр. н. е.), коли цей правитель розширив Єрусалим і зайнявся побудовою нової, третьої, міської стіни на півночі, залишки котрої було відкрито в 1925 році. Це зруйнування сталося немовби тому, що тоді Єрусалим був очищений від усіх могил і гробниць (виключаючи могили дому Давида і пророчиці Олдани). Але, по-перше, Агриппа не міг закінчити побудову стіни внаслідок заборони імператора Клавдія, по-друге, гріб Господній не був звичайною могилою, а був висічений у скелі, відповідно, його неможливо було знищити. Відомо, що у новій частині Єрусалима до 70-го року знаходилися гробниці царів Івана Гіркана (133-104 рр. до Р. Х.) і Олександра Янная (104-78 рр. до Р. Х.). Врешті, за свідченнями рабинів, котрі дійшли до нас, "верхня" частина Єрусалима, тобто ділянка між другою і третьою стінами, вважалася у євреїв не священною, оскільки тут знаходилося "місце ганьби". Під час повстання юдеїв проти римлян (66-70 рр.) християни частково пішли в Пеллу (Піреї), частково в Кохабу (в Васанітиді). Гріб Господній, очевидно, було зруйновано разом з Єрусалимом. Зазвичай вважають, що Єрусалим до повстання Бар-Кохби (тобто до 131 р.) лежав у руїнах. Але зараз вважається встановленим той факт, що з 70 р. по 132 р. в Єрусалимі знаходилися - загін римських солдат і, крім того, поселення поган, юдейська і християнська громади.

Відповідно, як і в багатьох інших випадках, так і тут, Йосиф Флавій перебільшує розміри руйнування Єрусалима, очевидно, з метою догодити римлянам перебільшенням їхньої сили і слави. Тому ми маємо підстави для припущення, що гріб Господній шанувався християнами і після зруйнування Єрусалима до 131 року, оскільки він, будучи витесаним у скелі, не міг зникнути повністю. В долині Кедрона збереглися до цього часу гробниці Авессалома, Якова, піраміда Захарії та гробниця Іосафата (відкрита у 1925 році). Збереглася також гробниця Давида-Соломона. Врешті, на користь гіпотези про збереження гробу Господнього і шанування його християнами до 131 року говорить іще одна важлива обставина: після повстання Бар-Кохби (131-134 рр.) Єрусалим був знову взятий римлянами і перетворений на римську колонію. Після взяття Єрусалима, ще за імператора Андріана (+138 р.), на гробі Господньому було споруджено поганський храм. Про це повідомляють древні письменники: бл. Ієронім, Євсевій Кесарійський, Сократ, Созомен та інші. Римляни, на думку християнських письменників, переслідували цим заходом, як і в інших подібних випадках, мету осквернити християнську святиню, - в дійсності, звичайно, щоб замінити попередню віру поганським культом. Андріан, хоч і забороняв приймати неправдиві доноси на християн, все ж вважав християнську релігію протизаконною і забороненою. Крім того, єрусалимські християни були, головним чином, із юдеїв, тому ненависть римлян до євреїв торкнулася й єрусалимських християн. Так само римляни діяли і в інших місцях, котрі були священними для юдеїв і християн. Так, наприклад, у Вифлеємській печері, котра шанувалася християнами, за Андріана було встановлено культ Адоніса. Про це повідомляють древньохристиянські історики і апологети: Юстин в "Діалозі з юдеєм Трифоном" (78), Оріген у творі "Проти Цельса", Євсевій у "Історії", Ієронім, котрий сам жив у Вифлеємі, Паулін та інші.

Деякі з істориків вважають, що Вифлеємська печера і раніше була місцем культу Адоніса і лише пізніше була перетворена на символічне місце народження Христа. Але з цим неможливо погодитися. Адже ще в ІV столітті в Єрусалимі напередодні свята Вознесіння Христа збиралися єрусалимський єпископ, клір, віруючі і хресним ходом йшли у Вифлеєм, де потім звершувалася Божественна літургія. Тож Вифлеємська печера нічого спільного з культом Адоніса не має. Відповідно, вшанування місця народження Христа мало суто християнське значення. Крім того, важко припустити, що ще до 131-го року в юдейських міста існували святилища, присвячені Адонісу! У нас є лише свідчення, котрі повідомляють, що, починаючи з 134-го року, в Палестині були влаштовані поганські храми, введені язичницькі культи Адоніса та інших богів. Але Вифлеємська печера шанувалася християнами ще до цього вказаного часу, як про це свідчать Юстин Філософ ("Діалог з юдеєм Трифоном") і так зване Протоєвангеліє Якова (ХVІІІ, 1; ХІХ, 1-2; ХХ, 4; ХХІ, 3).

Таким чином, безсумнівним є той факт, що гріб Господній і Вифлеємська печера шанувалися ще християнами першого століття і що ці священні місця були перетворені римлянами на місця, котрі присвячувалися поганським культам разом з місцями, котрі були священні для юдеїв. Але якщо древні християни знали місце погребіння Христа і шанували його, то, звичайно, вони знали і місце розп'яття Христа - Голгофу. Чи була Голгофа осквернена римлянами - невідомо. Євсевій Кесарійський нічого не повідомляє про це, а Ієронім, у котрого знаходиться вказівка на таке осквернення, жив у Палестині лише в кінці ІV століття. Найвірогідніше, що поганське святилище обіймало як гріб Господній, так і Голгофу, котрі знаходилися неподалік одне від одного, бо в Євангелії від св. Іоана говориться: "На тім місці, де Він був розп'ятий, знаходився сад, а в саду новий гріб, що в ньому ніхто не лежав. Тож отут, - з-за юдейського дня Приготування, - вони поклали Ісуса, бо поблизу був гріб." (Ін. 19, 41-42).

Взагалі, всі географічні вказівки, дані у канонічних Євангеліях, цілком співпадають з тими відомостями, котрі дають нам інші джерела. Важливою є ще й та обставина, що після зруйнування Єрусалима в 70-му році і після двох юдейських повстань стан політичного і релігійного життя і навіть деякі релігійні погляди юдеїв змінилися, і в кінці І - на початку ІІ століть було вже надзвичайно важко описувати попередні порядки життя, не впадаючи в історичні і топографічні помилки. А в той же час в Євангеліях вірно відображається стан життя єврейського народу і топографія Св. Землі на початку першого століття. Відповідно, це є важливим доказом того, що Євангелія написані самовидцями і сучасниками тих подій, котрі відтворювалися на сторінках Священного Писання Нового Завіту. Євангелія ж від св. Марка і св. Луки написані зі слів таких очевидців. Тому ми можемо вважати їх достовірними джерелами.