Розділ 1
Спецслужби розпалюють війну в Чечні
Росія знову воює. І де! На Північному Кавказі. Начебто не було Афганістану. Начебто заздалегідь не ясний хід, результат і наслідки цієї війни, оголошеної в багатонаціональній державі гордому, войовничому народу. Як могло статися, що в самий демократичний період розвитку Росія почне одну з ганебніших своїх війн?
Війна вимагає мобілізації ресурсів, збільшення бюджетів силових структур, відомств і міністерств.
Війна збільшує роль, значення і вплив людей у погонах і гальмує продовження курсу прозахідних економічних реформ.
Війна приводить країну до ізоляції від співтовариства цивілізованих держав, тому що вона не підтримується рештою світу і незрозуміла йому.
Колись улюблений і популярний президент втрачає підтримку і населення, і світового співтовариства. Спійманому в капкан, йому залишається єдиний вихід — піти у відставку до закінчення терміну, віддавши владу в руки ФСБ в обмін на гарантії недоторканності себе і своєї родини. Ми знаємо, кому це було вигідно: тим, хто одержав від Єльцина владу. Ми знаємо, як це було досягнуто: через війну в Чечні. Залишилося тільки зрозуміти, хто ж все це організував.
Самою слабкою ланкою багатонаціональної російської мозаїки виявилася Чечня. Вважаючи Джохара Дудаєва своїм, КДБ не заперечувало проти його приходу до влади. Генерал Дудаєв, член КПРС із 1968 року, був переведений з Естонії в рідний йому Грозний начебто спеціально для того, щоб стати в опозицію місцевим комуністам, бути обраним президентом Чеченської республіки і проголосити в листопаді 1991 року незалежність Чечні (Ічкерії), як би демонструючи російській політичній еліті, до якого розколу веде Росію ліберальний режим Єльцина.
До 1994 року політичне керівництво Росії вже розуміло, що не готово дати Чечні незалежність. Надання суверенітету Чечні дійсно могло призвести до подальшого розпаду Росії. Але чи можна було починати на Північному Кавказі громадянську війну? «Партія війни», що спиралася на силові міністерства, вважала, що можна. Однак до війни потрібно було підготувати суспільну думку. На суспільну думку легко було б вплинути, якби чеченці стали боротися за свою незалежність за допомогою терактів. Залишилася справа за малим: організувати в Москві вибухи з «чеченським слідом».
Знаючи, що з дня на день російські війська і сили антидудаєвської опозиції почнуть запланований штурм Грозного, у Москві для розпалення античеченських настроїв ФСК 18 листопада 1994 року вчинило першу спробу провести терористичний акт, оголосити відповідальними за нього чеченських сепаратистів і, спираючись на озлоблення жителів Росії, придушити в Чечні рух за незалежність.
Звернемо увагу на те, що і 18 листопада, і в майбутньому «чеченські терористи» украй несвоєчасно влаштовують вибухи, до того ж заявляють про свою до них непричетність (що робить сам теракт безглуздим). У листопаді 1994 року суспільна думка Росії й усього світу в цілому були на боці чеченського народу. Навіщо ж чеченцям потрібно було робити теракт у Москві? Куди природніше займатися диверсіями в розташуванні російських військ на чеченській території.
Отже, 18 листопада 1994 року в Москві на залізничному мосту через ріку Яуза відбувся вибух. За описом експертів, спрацювали два потужних заряди, приблизно по півтора кілограма тротилу кожний. Були покручені двадцять метрів залізничного полотна. Міст ледве не рухнув. Однак теракт відбувся передчасно, ще до проходження через міст поїзда. На місці вибуху знайшли розірваний на шматки труп самого підривника, капітана Андрія Щеленкова, співробітника нафтової компанії «Ланако». Щеленков підірвався на власній бомбі, коли приладжував її на мосту.
Тільки завдяки цій помилці виконавця теракту стало відомо про безпосередніх організаторів вибуху. Справа в тому, що керівником фірми «Ланако», що дав назві фірми перші дві букви свого прізвища, був 35-літній уродженець Грозного Максим Юрійович Лазовский, що був особливо цінним агентом Управління ФСБ (УФСБ) по Москві і Московській області і що має в злочинному середовищі клички Макс і Кульгавий. Забігаючи наперед, відзначимо, що абсолютно всі працівники фірми «Ланако» були штатними чи позаштатними співробітниками контррозвідувальних органів Росії.
В день вибуху на Яузі, 18 листопада 1994 року, анонімний телефонний дзвінок повідомив у міліцію, що в офісі фірми «Ланако» стоїть вантажівка з вибухівкою. Вантажівка — ЗИЛ-131 із трьома мінами МОН-50, п'ятдесятьма зарядами до гранатометів, чотирнадцятьма гранатами РГД-5, десятьма гранатами Ф-1 і чотирма упаковками вибухівки типу «пластит», загальною вагою 6 кг — дійсно був виявлений поруч з офісом «Ланако», але, як заявило УФСБ, воно не змогло визначити, кому саме належить вантажівка, хоча в Щеленкова було знайдене посвідчення «Ланако», а при вибухі на Яузі була використана аналогічна вибухівка. І оскільки теракт не вдався, про причетність до нього чеченських сепаратистів повідомлено не було.
Війною в Чечні було дуже легко кінчати Єльцина політично. І ті, хто затівав війну й організовував теракти в Росії, добре це розуміли. Але існував ще примітивний економічний аспект взаємин російського керівництва з президентом Чеченської республіки: у Дудаєва постійно вимагали гроші. Почалося це в 1992 році, коли з чеченців були отримані хабарі за залишене в 1992 році в Чечні радянське озброєння. Хабарі за це озброєння вимагали начальник СБП Коржаков, начальник ФСО Барсуков і перший віце-прем'єр уряду РФ Олег Сосковець. Зрозуміло, що не залишалося осторонь і Міністерство оборони.
Коли почалася війна, наївні громадяни Росії стали дивуватися, яким же чином залишилася в Чечні вся та зброя, якою чеченські бойовики вбивали російських солдат. Самим банальним образом: за багатомільйонні хабарі Дудаєва Коржакову, Барсукову і Сосковцю.
Після 1992 року співробітництво московських чиновників з Дудаєвим за хабарі успішно продовжувалося. Чеченське керівництво постійно посилало в Москву гроші — інакше Дудаєв жодного питання в Москві вирішити не міг. Але в 1994 році система почала буксувати. Москва вимагала все більші й більші суми в обмін на розв’язання політичних питань, зв'язаних з чеченською незалежністю. Дудаєв став відмовляти в грошах. Споконвічно фінансовий конфлікт поступово перейшов у політичне, а потім силове протистояння російського і чеченського керівництв. В повітрі запахло війною. Дудаєв запросив особисту зустріч з Єльциним. Тоді контролююча доступ до Єльцина трійця зажадала від Дудаєва за організацію зустрічі двох президентів кілька мільйонів доларів. Дудаєв у хабарі відмовив. Більш того, вперше він пристрахав людей, які раніше допомогали йому за гроші, що використає проти них компрометуючі їх документи, що підтверджують небезкорисливі зв'язки чиновників з чеченцями. Дудаєв прорахувався. Шантаж не подіяв. Зустріч не відбулася. Президент Чечні став небезпечним свідком, якого необхідно було прибрати. Почалася спровокована жорстока і безглузда війна.
22 листопада 1994 року Державний комітет оборони (ГКО) Чеченської республіки, створений за день до того указом Дудаєва, обвинуватив Росію в розв'язанні війни проти Чечні. Дудаєв знав, що «партія війни» вже прийняла рішення про початок військових дій. «Російські регулярні частини окуповують частину території Чеченської республіки — Надтеречний район», — говорилося в розповсюдженій в Грозному заяві ГКО. Найближчими днями планується «окупація території Наурського та Шелковського районів. З цією метою використовуються регулярні частини Північно-Кавказького військового округу, спецпідрозділи МВС Росії, а також армійська авіація Північно-Кавказького військового округу. В операції, за зведеннями ГКО, задіяні і спецпідрозділи Федеральної служби контррозвідки РФ».
Головний штаб збройних сил Чечні стверджував, що на кордоні з Наурським районом, у селищі Весела Ставропольського краю, відбувається концентрація військових частин: важких танків, артилерії, до шести батальйонів піхоти. Як стало відомо пізніше, колона російської бронетехніки, сформована з ініціативи і на гроші ФСК, із солдатами й офіцерами, найнятими ФСК на контрактній основі, у тому числі серед військовослужбовців Таманської і Кантемирівської дивізій, дійсно складала кістяк військ, зосереджених для штурму Грозного.
23 листопада дев'ять російських вертольотів армійської авіації Північно-Кавказького військового округу, можливо МІ-8, завдали ракетного удару по місту Шалі, приблизно в 40 км від Грозного, намагаючись знищити бронетехніку розташованого в Шалі танкового полку. З чеченського боку були поранені. Чеченська сторона заявила, що має у своєму розпорядженні відеозапис, на якому зняті вертольоти з російськими бортовими пізнавальними знаками.
25 листопада сім російських вертольотів з військової бази в Ставропольському краї зробили декілька ракетних залпів по аеропорту в Грозному і прилеглих житлових будинках, пошкодивши посадкову смугу і розташовані на ній цивільні літаки. Шість чоловік загинули і близько 25 одержали поранення. У зв'язку з цим міністерство закордонних справ (МЗС) Чечні направило заяву адміністрації Ставропольського краю, у якому, зокрема, зазначалося, що керівництво регіону «несе відповідальність за подібні акції, і у випадку застосування адекватних мір з чеченської сторони» усі претензії Ставрополя «повинні бути віднесені до Москви».
26 листопада сили Тимчасової ради Чечні (чеченської антидудаєвської опозиції) за підтримки російських вертольотів і бронетехніки з чотирьох сторін атакували Грозний. В операції з боку опозиції брали участь більш 1200 чоловік, 50 танків, 80 бронетранспортерів (БТР) і шість літаків СУ-27. Як заявили в московському (маріонетковому) центрі Тимчасової ради Чечні, «деморалізовані сили прихильників Дудаєва практично не роблять опору, і до ранку, імовірно, усе буде закінчено».
Однак операція провалилася. Наступаючі втратили близько 500 чоловік убитими, більш 20 танків, ще 20 танків було захоплено дудаєвцями. В полон потрапило близько 200 військовослужбовців. 28 листопада «на знак перемоги над силами опозиції» колона полонених була проведена вулицями Грозного. Тоді ж чеченське керівництво пред'явило список чотирнадцяти взятих у полон солдатів і офіцерів, що є російськими військовослужбовцями. Полонені прямо перед телекамерами зізнавалися в тому, що служать в основному у військових частинах 43162 і 01451, що базуються в Підмосков'ї. Міністерство оборони РФ відповіло, що зазначені особи не служать у російських збройних силах. На запит щодо полонених капітана Андрія Крюкова і старшого лейтенанта Євгенія Жукова міністерство оборони повідомило, що офіцери дійсно служили у військовій частині 01451 (курси «Постріл»), однак з 20 жовтня 1994 року не з'являлися в частині, в зв’язку з чим готується наказ про їхнє звільнення зі збройних сил. Іншими словами, МО оголосило полонених солдатів дезертирами. Наступного дня батько Євгенія Жукова спростував дані міністерства. В інтерв'ю російському інформаційному агентству (РІА) «Новини» він заявив, що син виїхав з частини 9 листопада, а 27-го батьки побачили його в телепрограмі «Підсумки» серед полонених російських військовослужбовців у Грозному. На питання про те, як син опинився в Чечні, командир частини Жукова відповідати відмовився.
Трохи пізніше була опублікована яскрава розповідь про події 26 листопада майора Валерія Іванова, відпущеного з полону 8 грудня в числі семи російських військовослужбовців:
«Наказом по частині всі, що завербувалися, були відправлені у відпустку за родинними обставинами. Брали офіцерів, в основному невлаштованих у побутовому відношенні. Половина були безквартирні, начебто і відмовитися можна, а почнуть квартири розподіляти — і ти виявишся на бобах. 10 листопада ми прибули в Моздок, у Північну Осетію. За два тижні підготували 14 танків з чеченськими екіпажами і 26 машин для російських військовослужбовців. 25 листопада ми пішли на Грозний. [...] Я особисто був у групі з трьох танків, що взяли опівдні 26-го під контроль телецентр Грозного. Опору з боку військ МВС, що охороняли телецентр, не було. Однак через 3 години під час відсутності зв'язку з командуванням ми підпали під атаку знаменитого абхазького батальйону. Танки і піхота оточили нас, вогонь у відповідь ми вважали безглуздим, тому що сили [антидудаєвської] опозиції нас кинули, відразу втікши. Два з трьох наших танків згоріли. Екіпажі встигли залишити машини і здатися охороні телецентру, що нас передала особистій охороні президента Дудаєва. Нас утримували добре, в останні дні навіть майже не охороняли, так нам і бігти було нікуди».
Створювалося враження, що 26 листопада бронетанкову колону в Грозний вводили спеціально для того, щоб її знищили. Роззброїти Дудаєва і його армію колона не могла. Захопити місто й утримувати його — теж. Армія Дудаєва була укомплектована і добре озброєна. Колона могла стати і стала живою мішенню.
Міністр оборони Грачов натякав на свою непричетність до цієї авантюри. З військової точки зору задача захоплення Грозного, заявив Грачов на прес-конференції 28 листопада 1996 року, була цілком здійсненна силами «одного повітряно-десантного полку протягом двох годин. Однак всі військові конфлікти остаточно вирішуються все-таки політичними методами за столом переговорів. Без прикриття піхоти вводити в місто танки дійсно було безглуздо». Навіщо ж їх тоді вводили?
Пізніше генерал Геннадій Трошев розповість нам про сумніви Грачова з приводу чеченської кампанії: «Він намагався щось зробити. Намагався видавити зі Степашина і його спецслужби ясну оцінку ситуації, намагався перенести початок введення військ на весну, навіть намагався особисто домовитися з Дудаєвим. Тепер ми знаємо, що така зустріч була. Не домовилися».
Генерал Трошев, ведучи вже другу війну в Чечні, дивується, чому ж Грачов не зміг домовитися з Дудаєвим. Так тому що Дудаєв наполягав на особистій зустрічі з Єльциним, а Коржаков не погоджувався проводити її безкоштовно.
Блискучу воєнну операцію по спаленню колони російської бронетехніки в Грозному дійсно організував не Грачов, а директор ФСК Степашин і начальник московського УФСБ Савост’янов, що курирував питання усунення режиму Дудаєва і введення військ в Чечню. Однак ті, хто описував банальні помилки російських військових, що вводили в місто бронетанкову колону, приречену на знищення, не розуміли тонких політичних розрахунків провокаторів. Прихильникам війни потрібно було, щоб колону ефектно знищили чеченці. Тільки так можна було спровокувати Єльцина на початок повномасштабних воєнних дій.
Відразу ж після розгрому бронеколони в Грозному президент Єльцин виступив зі звертанням до учасників конфлікту в Чеченській республіці, а Кремль почав готувати суспільну думку до неминучої війни. В інтерв'ю кореспонденту РІА «Новини» консультант аналітичного центру при президенті Росії Аркадій Попов заявив, що самим найближчим часом Росія може виступити в Чечні в ролі «примусового миротворця» і що, зважаючи на все, російський президент має намір діяти рішуче. У випадку оголошення президентом надзвичайного стану на території Чечні російська влада може використовувати «форму обмеженого втручання, що буде виражатися в роззброюванні обох конфліктуючих сторін шляхом введення в Грозний обмеженого контингенту російських військ», — як уже було в Афганістані.
Таким чином, спровокувавши зіткнення в Чечні через політичну і військову підтримку чеченської опозиції, ФСК мала намір почати проти Дудаєва війну, прикрившись миротворчою діяльністю.
Чеченська сторона розцінила звернення Єльцина як «ультиматум» і «оголошення війни». У заяві чеченського уряду стверджувалося, що це звернення, а тим більше спроби перетворення його в життя, «суперечать нормам міжнародного права» і дають уряду Чечні «право прийняття адекватних відповідних мір для захисту незалежності і територіальної цілісності своєї держави». Погроза введення Росією надзвичайного стану на території Чечні, на думку уряду Чеченської республіки, була «неприкритим бажанням продовжувати воєнні дії і втручатися у внутрішні справи іншої держави».
30 листопада Грозний піддався авіаударам російських військово-повітряних сил. 1 грудня російське військове командування не пропустило в Грозний літак парламентської делегації членів Державної думи (ГД). Тоді делегація приземлилася в столиці Інгушетії Назрані і відправилася в Грозний на зустріч з Дудаєвим наземним транспортом. Під час просування делегації до столиці Чечні вісім літаків Су-27 зробили другий наліт на чеченську столицю. Літаки обстріляли, зокрема, міський квартал, де проживав Дудаєв, але були зустрінуті щільним зенітним вогнем. Один літак, за повідомленням чеченської сторони, був збитий силами ПВО.
2 грудня Сергій Юшенков, голова комітету Думи по обороні і глава російської парламентської делегації, що прибула в Грозний, заявив, що ставка на силу в російсько-чеченських відносинах приречена на провал. Знайомство з обстановкою на місці, сказав Юшенков, переконує його в тім, що єдиним виходом із ситуації, що склалася, можуть бути переговори. За словами Юшенкова, попередніх умов чеченська сторона на переговорах не висувала.
Суспільна думка була усе ще на боці чеченців. Керівництво ФСК остаточно переконується в тім, що на суспільну думку можна вплинути тільки терактами, зваливши провину за них на чеченців. 5 грудня ФСК повідомляє журналістам, що через державні кордони в Чечню кинулися іноземні найманці, у зв'язку з чим «не виключається прояв діяльності терористичних угрупувань, що засилаються сьогодні в Росію, і в інших регіонах країни». Це перша незамаскована заява ФСК про те, що в Росії незабаром почнуться теракти «з чеченським слідом». Правда, поки мова йде про засланих іноземних агентів, витягнених, напевно, зі старих навчальних посібників КДБ радянських часів, а не про чеченців.
6 грудня Дудаєв заявив в інтерв'ю, що політика Росії провокує посилення ісламістських настроїв у Чечні: «В „чеченській карті“ можуть бути розіграні глобальні інтереси ісламського далекого зарубіжжя, що здатні зробити подальший розвиток подій просто некерованим. У Чечні зараз спливла третя сила — ісламісти, — до яких поступово переходить ініціатива. „Ми вже не твої солдати, президент, ми — солдати Аллаха“», — охарактеризував Дудаєв настрої прибуваючих у Грозний. «Ситуація в Чечні, — підбив підсумок Дудаєв, — починає виходити з під контролю, і це мене турбує».
Немов відповідаючи Дудаєву, міністр оборони Грачов провів пропагандистський захід, зовні схожий на миротворчу акцію, але реально провокуючу подальшу ескалацію конфлікту. Грачов запропонував чеченській опозиції, очолюваній Автурхановим, фінансованій, озброюваній та укомплектованій ФСК, роззброїтися за умов, що одночасно зброю погодяться здати прихильники Дудаєва. Іншими словами, Дудаєву запропонували роззброїтися в однобічному порядку (оскільки про роззброювання російської сторони питання не стояло). Зрозуміло, що така пропозиція урядом Чеченської республіки прийнята не була. 7 грудня Грачов зустрівся з Дудаєвим, але переговори виявилися безрезультатними.
У той же день у Москві відбулося засідання Ради безпеки (СБ), присвячене подіям у Чечні, а також закрите засідання Державної думи, на яке були запрошені керівники силових відомств. Останні в Думу не з'явилися, тому що не хотіли відповідати на питання парламентаріїв щодо того, хто віддавав наказ вербувати російських військовослужбовців і бомбити Грозний. Сьогодні ми знаємо, що вербуванням російських військовослужбовців займалося, за вказівкою Степашина, ФСК, а директиви про бомбардування Грозного виходили від міністра оборони.
8 грудня чеченська сторона повідомила, що за наявною у неї інформацією Росія готується до введення військ на територію республіки і початку сухопутної війни з Чечнею. 9 грудня на прес-конференції, що відбулася в Держдумі, голова думського комітету зі справ Федерації і регіональній політиці, голова Республіканської партії Росії Володимир Лисенко заявив, що в цьому випадку він поставить у Думі питання про відставку уряду Росії. Однак ще 8 грудня робоча комісія з переговорів про врегулювання конфлікту в Чеченській республіці досягла домовленості між представниками президента Дудаєва й опозицією про початок 12 грудня о 15 годині у Владикавказі переговорів. З боку федеральної влади в переговорах повинні були брати участь дванадцять чоловік на чолі з заступником міністра у справах національностей і регіональній політиці РФ В'ячеславом Міхайловим. З боку Грозного — дев'ять чоловік на чолі з міністром економіки і фінансів Чечні Таймазом Абубакаровым. З боку опозиції — три чоловіки на чолі з Беком Басхановым, прокурором Чечні. Припинення кровопролиття і налагодження нормальних взаємин — такі були, приблизно, основні проблеми, що мали обговорюватися на переговорах між Москвою і Грозним. Переговори з прихильниками чеченської опозиції повинні були стосуватися лише роззброювання.
Шанси на збереження миру збільшувалися, а в «партії війни» до 12 грудня залишалося не так багато часу. Власне, заява робочої комісії з врегулювання чеченського конфлікту визначила дату початку сухопутних воєнних дій. Якщо мирні переговори повинні відбутися 12-го, війну потрібно починати 11-го. Саме так вчинило російське керівництво: 11 грудня війська перетнули демаркаційний кордон Чеченської республіки. У перші дні російські військові зведення повідомляли про відсутність реального опору і втрат.
«Язик мій — ворог мій». Вже 13 грудня Сосковець визначив основні напрямки своєї діяльності. Загальні витрати на проведення заходів щодо нормалізації ситуації в Чечні, повідомив він журналістам, можуть скласти біля одного трильйона карбованців. (Це саме ті гроші, які потрібно буде спочатку виділити з бюджету, а потім планомірно розкрадати.) Першочерговою задачею уряду є доведення виділеної допомоги до населення Чечні, а особлива увага буде приділятися тому, щоб вона не була розтрачена чи розкрадена (те, що допомога до Чечні не дійшла, а вся була розтрачена і розкрадена в Росії сьогодні ми знаємо вірогідно).
Сосковець підкреслив, що не слід розглядати чеченську діаспору, що проживає в Москві й інших містах Росії, як потенційних терористів. Звернемо увагу на цю фразу. Нікому в голову не приходило вважати чеченську діаспору потенційними терористами. І терактів, власне, ще не було. І війна з Чечнею начебто навіть ще не вважалася війною, а скоріше підносилася як міліцейська акція. І не було поки великих втрат. А перший віце-прем'єр чомусь припускає організацію чеченцями терактів в Росії. Коли Сосковець відзначив, що до чеченських громадян вцілому не буде прийнято дискримінаційних заходів, а питання про примусову депортацію чеченців федеральною владою навіть не розглядається, стало ясно, що «партія війни» пропонує вести її з усім чеченським народом на всій території Росії, із введенням дискримінаційних мір і примусовою депортацією.
Прекрасно розуміючи, куди хилить Сосковець і в що все це обійдеться Росії, проти «партії війни» різко виступив командуючий 14-й російською армією в Придністров’ї генерал-лейтенант Олександр Лебідь. «Чеченський конфлікт можна розв’язати тільки дипломатичними переговорами, — заявив він у телефонному інтерв'ю зі свого штабу в Тирасполі. — В Чечні один до одного повторюється афганський варіант. Ми ризикуємо розв'язати війну з усім ісламським світом. Бійці-одинаки до нескінченності можуть палити нашу бронетехніку, знищувати солдат одиночними пострілами. В Чечні ми наступили на ті ж граблі, що й в Афганістані, а це дуже сумно. Добре укріплений Грозний з великою кількістю запасів здатний чинити тривалий і серйозний опір». Лебідь нагадав, що генерал Дудаєв в радянській армії командував дивізією стратегічних бомбардувальників, здатною вести війну в континентальних масштабах, а на такі посади «дурнів не призначали».
14 грудня Москву починають переводити на напіввійськове положення, а москвичів лякати неодмінним чеченським терором. Органи міністерства внутрішніх справ підсилюють охорону об'єктів життєзабезпечення міста, співробітники ФСК проводять роботу з посилення їхньої безпеки. Охорону багатьох державних установ здійснюють міліцейські патрулі, озброєні автоматичною зброєю. МВС заявляє, що це викликано небезпекою надсилання в Москву з Грозного груп терористів. Перших підозрілих терористів-чеченців починають відловлювати. Ввечері 13 грудня біля ресторану «Прага» на Новому Арбаті був затриманий і діставлений у 5-і відділення міліції Москви уродженець і житель Грозного чеченець Ісраіл Гетієв, що підривав новорічні хлопавки і петарди. Поки що такі повідомлення викликали посмішку. Проте саме 14 грудня зненацька прийшло повідомлення, що «рахунок жертвам з того й з іншого боку йде вже на сотні», — за неповних три дні війни. Ставало не до сміху.
15 грудня відкриваються нежартівливі масштаби операції, що починається. Поряд з підрозділами МВС на Грозний рухаються дві загальновійськові дивізії Північно-Кавказького військового округу, а також десантні війська, представлені двома десантно-штурмовими бригадами. Крім того, на территорию Чечні ввійшли зведені полки Псковської, Вітебської і Тульської дивізій повітряно-десантних військ (ВДВ) по 600—800 чоловік у кожнім. У районі Моздока почали розвантаження зведені полки Ул’яновської і Костромської дивізій ВДВ. Просування на Грозний здійснюється чотирьма основними маршрутами: один — з боку Інгушетії, два — від Моздока, один — з Дагестану. Війська готуються до штурму Грозного. З чеченського боку, за даними МВС і ФСК, у Грозному і довкола нього зосереджені більше 13 тисяч озброєних людей.
Єльцин наближався до прірви. Після розгляду 17 грудня на засіданні Ради безпеки плану «виконання заходів щодо відновлення конституційної законності, правопорядку і миру в Чеченській республіці» СБ зобов’язав міністерство оборони (Грачов), МВС (В. Єрін), ФСК (С. Степашин) і Федеральну прикордонну службу (А. Миколаїв) залучити всі сили для роззброювання і знищення незаконних збройних формувань (НВФ) у Чечні і надійного закриття державного й адміністративного кордонів Чеченської республіки. Координувати цю роботу повинен був Грачов. У цей день ліберально-демократичний період Росії закінчив своє існування. Фактично президент Єльцин зробив політичне самогубство.
17 грудня МЗС Росії зробило заяву про те, що з 00 годин 18 грудня підрозділи військ МВС і МО змушені будуть почати рішучі заходи з використанням усіх наявних засобів для відновлення на території Чечні конституційної законності і правопорядку. Бандформування будуть роззброєні, а в разі опору знищені. В заяві МІДа вказувалося, що цивільне населення Чечні сповіщене про необхідність терміново завершити вихід із Грозного й інших населених пунктів, в яких знаходяться бандформування. Іноземним громадянам і журналістам, що знаходяться в зоні конфлікту, МЗС настійно рекомендувало залишити Грозний і перебратися в безпечні райони. (Незважаючи на попередження російського керівництва, велика частина іноземних журналістів залишилася в Грозному, і в готелі «Французький двір», де вони проживали, як і раніше не вистачало місць).
У той же день Сосковець сповістив світ, що президент Дудаєв викликаний у Моздок на зустріч з делегацією уряду Росії на чолі з віце-прем'єром Миколою Єгоровим і директором ФСК Степашиним. Сосковець відзначив, що якщо Дудаєв не прибуде в Моздок, то війська приступлять до ліквідації незаконних збройних формувань. Сосковець повідомив, що витрати на проведення операції в Чечні за минулий тиждень склали по лінії МВС 60 мільярдів, а по лінії МО — 200 мільярдів карбованців.
За чотири години до закінчення терміну ультиматуму, тобто о 8-й годині вечора 17 грудня, Дудаєв вдався до останньої спроби запобігти війні і телеграфував російському керівництву про згоду «почати без попередніх умов переговори на відповідному рівні й особисто очолити урядову делегацію» Чеченської республіки. Іншими словами, Дудаєв наполягав на особистій зустрічі з Єльциним. Але через те, що гроші за організацію цієї зустрічі Дудаєв давати, як і раніше, відмовлявся, відповіді на свою телеграму він не отримав.
18 грудня о 9-й годині ранку російські війська, що блокували Грозний, приступили до штурму міста. Фронтовою авіацією й армійськими вертольотами були нанесені «точечні удари по командному пункту Дудаєва Ханкала біля Грозного, по мостах через Терек на північному напрямку, а також по маневрених групах бронетехніки». Після знищення бронетехніки, говорилося в повідомленні Тимчасового інформаційного центра російського командування, планується просування військ, що блокували Грозний, для виконання ними задач по роззброюванню незаконних збройних формувань на території Чечні. Повноважний представник президента Єльцина в Чеченській республіці заявив, що у Дудаєва залишилася тепер єдина можливість: здатися в полон.
18 грудня Сосковець, що одержав тепер ще одну посаду — керівника оперативного штабу при уряді Росії по координації діяльності органів виконавчої влади,— повідомив пресі, що в Грозному «вивчають можливість» проведення терористичних актів на військових і цивільних об'єктах у центральній Росії і на Уралі, а також захоплення пасажирського літака. Разюча поінформованість першого віце-прем'єра говорила про те, що в найближчі дні потрібно чекати терактів.
22 грудня прес-служба уряду РФ повідомила, що чеченці самі себе підривають, щоб звалити провину за вибухи на російську армію. В опублікованій заяві говорилося наступне:
«Сьогодні о 10-й годині ранку на чолі з першим заступником голови уряду Олегом Сосковцом відбулася нарада, на якій були присутні члени уряду, члени Ради безпеки, представники адміністрації президента. На нараді обговорювалася ситуація, що склалася в Чеченській республіці, дії, що починаються президентом і урядом для відновлення конституційної законності й економічної допомоги населенню районів, звільнених від збройних формувань дудаєвського режиму. Доповіді учасників наради свідчать, що в минулу ніч продовжувалися операції по роззброюванню бандитських формувань, наносилися бомбові удари по опорних пунктах. Місто Грозний бомбардуванням не піддавалося. Однак зусиллями бойовиків імітувалися бомбардування житлових кварталів. Біля години ночі був висаджений адміністративний будинок і житловий будинок, жителі якого — чеченці і росіяни — не були попереджені про акцію, що готується. Імітація бомбардування зроблена як доказ тези «війни проти чеченського народу, що веде російське керівництво». Ця теза була обнародувана вчора в дудаєвському «зверненні до світового співтовариства».
Іншими словами, відповідальність за зруйновані російськими військами адміністративний будинок і житловий будинок, в яких знаходилися люди, прес-служба уряду Росії намагався звалити на чеченців.
Ініційоване Сосковцом повідомлення, написане сталінським стилем, було обнародувано за день до вибуху між станціями Кожухово і Канатчиково Московської окружної залізниці (жертв не було, терористів не знайшли). Саме 23 грудня можна вважати початком терористичної кампанії ФСБ проти Росії. З цього дня теракти стали повсякденним явищем.