Роздiл 2
ШАБАШ СПЕЦСЛУЖБ
Не буду виголошувати високі слова, проте наші найкращі співробітники, честь та гордість ФСБ, працюють не заради грошей.
Пам’ятаєте слова головного героя у фільмі “Брат-2”: “Не в грошах сила, американцю, а в правді”? За цю правду ФСБ і борються.
Н. П. Патрушев.
Із інтерв’ю “Комсомольській правді” 20 грудня 2000 р.
Звернімо увагу на те, як 23 грудня прес-служба російського уряду, описує теракт, що відбувся.
“Маємо дані про відправлення [з Чечні] в Москву трьох досвідчених боєвиків, серед яких жінка, їм доручено очолити заслані раніше групи терористів. Затримана група іноземних громадян, що намагалася увійти у контакт з боєвиками із Грозного. У них вилучено партію вибухових пристроїв, 20 кг тротилу та 16 радіокерованих протипіхотних та протитанкових мін. 23 грудня вночі, на окружній ділянці Московської залізничної дороги підірвано рейки. Ще одна міна знешкоджена. Приймаються заходи по виявленню диверсійних груп, діючих в Москві та області. ”
Жодного розслідування терактів не було. Проте все і так зрозуміло. Спочатку чеченці підіслали в Москву та її область “диверсійні групи”. Згодом ще трьох досвідчених боєвиків-керівників. На допомогу чеченським терористам з-за кордону прислана ”група іноземних громадян” з тротилом та мінами (напевно, саме з-за кордону, вони на собі ці міни і везли!)
Та як результат цієї складної підготовчої роботи – теракт на одній із ділянок об’їзної Московської залізниці з вказівкою, що диверсійні групи, вже підіслані в Москву та область, не знешкоджені (очевидно, що теракти тривають.)
У заяві прес-служби брехнею було б абсолютно усе, крім повідомлення про вибух 23 грудня на ділянці Московської об’їзна залізничної дороги. Судячи з почерку, і цей теракт був організований людьми Лазовського. Однак, не можна вважати співпаданням те, що вже через чотири дні в Москві стався новий теракт: 27 грудня 1994 року о 9 годині вечора позаштатний агент ФСБ та співробітник фірми Лазовського “Ланако” Владімір Вороб’єв – нащадок військових (дід до 1920 року очолював Тульський військовий завод “Арсенал”), кандидат технічних наук, співпрацівник академії ім. Жуковського, працював над новою системою протиракетної оборони, підполковник – підклав бомбу із дистанційним керуванням в автобус на зупинці 33-го маршруту “ВДНХ – Южная”. Бомба підірвалась, коли автобус був порожній. Постраждав лише 23-річний водій Дмітрій Трапєзов. Він отримав сильні синці та контузію. Тролейбуси, що стояли поруч, були посічені осколками.
Начальник Вороб’єва – Лазовський працював не лише на ФСК (ФСБ), але й на СВР. Куратором Лазовського по СВР був кадровий співпрацівник служби зовнішньої розвідки Пєтр Євгєнєвіч Суслов, 1951 року народження. Лазовський був одним з його секретних агентів.
Формально Суслов пішов із розвідки в бізнес у 1995 році і з того часу неодноразово виїжджав в охоплений війною Грозний, Багдад, Тегеран, Арабські Емірати та інші країни Близького Сходу.
Суслов займався позасудовими розправами. Для виконання завдання, пов’язаних з організацією та проведенням силових акцій і ліквідацій, Суслов залучав колишніх спеціалістів з спец підрозділів, насамперед з підрозділу спеціального призначення 1-го (Головного) Управління (ПГУ) КГБ СССР “Вимпєл”, які добре володіли навичками снайперівської стрільби, вибухової справи та піротехніки. “Вимпєловци” виконували функції як інструкторів так і виконавців. Для фінансового забезпечення цієї роботи створено спеціальний фонд “Вимпєл”. Президентом цього фонду став відомий у Росії кримінальний авторитет Сєргей Пєтровіч Кубліцкій (кримінальна кличка Воркута). Віце-президентом Суслов. Одночасно Суслов був головою ради директорів регіонального громадського фонду “Правопорядок -центр” (Москва, вул. Воронковська, буд. 21).
Суслов підтримував зв’язки в державних силових структурах, в тому числі в курівництві ФСБ. За оперативними даними, отриманими по лінії Головного управління внутрішніх справ (ГУВД) по Московській області, Суслов підтримував тісний контакт з генерал-майором Євгенієм Грігорєвічєм Хохольковим – начальником створеного влітку 1996 року Управління перспективних програм (УПП), на базі якого у 1997 році сформовано Управління розробки та ліквідації діяльності злочинних організацій (Управление разработки и пресечения деятельности преступных организаций (УРПДПО) ФСБ), яке найчастіше називають скорочено Управління розробки злочинних організацій УРПО. Саме тут на посаді начальника 3-го відділу УРПО служив підполковник Алєксєй Кімовіч Антропов, який закінчив школу розвідки СВР по лінії боротьби із міжнародним тероризмом. І Лазовський, і Суслов були у приятельських стосунках із Антроповим.
На цьому найбільш секретному Управлінні ФСБ з довгим, важкою для запам’ятовування і дуже часто змінюваною назвою (напевно саме через конспірацію перед населенням) слід зупинитися детальніше. Управління створено для визначення та наступної нейтралізації (ліквідації) джерел, що становлять державну небезпеку. Іншими словами – для позасудових вбивств, провокацій, терактів та викрадень. Одним з заступників Хохолькова був генерал-майор Н. Стєпанов. Іншим заступником був колишній міністр держбезпеки Кабардино - Балкарской республіки генерал-майор А.К. Макаричєв. У складі УПП був власний підрозділ зовнішнього спостереження; свій помічник по безпеці – полковник Владімір Сімаєв; свій підрозділ технічних засобів; два приватних детективних охоронних агентства (приватні охоронні підприємства – ЧОП) – “Стелс” (“Стеллс”) та “Космічєская альтернатіва”. Останнє займалося прослуховуванням пейджерів, мобільних телефонів та проведенням інших оперативно-технічних заході. А ось “Стелс” була легендарною фірмою.
Ця приватна охоронна-детективна структура, як і УПП періодично змінювала свою назву, зареєстрована була на світанку перебудови 1989 року жителем Москви Івановим, агентом 5-го Управління КДБ СРСР (на далі Управління “3”).
Призначенням Іванова була боротьба з внутрішнім тероризмом, знаходився на зв’язку у співробітника Управління полковника В.В. Луценко. Це ж управління оперативно забезпечувало
Створення та функціонування “Стелса”. За період з 1989 по 1993 рік “Стелс” при сприянні Луценко, який вирішував через ЧОП не лише оперативні, але й особисті справи (недармове забезпечення “дахами (”криш”) різного виду комерційним структурам), завів широкі зв’язки в кримінальній та правоохоронній сферах, здобули репутацію найвідомішого охоронного агентства Росії.
Після звільнення із органів 1992 року Луценко очолив роботу ЧОПу, попередньо переоформивши його, став одним із його засновників. Той факт, що Луценко мав широкі зв’язки в різних управліннях колишнього КГБ, з одного боку, та відтік з російських спецслужб великої кількості досвідчених оперативних співпрацівників, які в свою чергу зберегли власні зв’язки та агентурні сітки, – з другого, дозволили Луценко залучити на роботу в “Стелс” висококваліфікованих професіоналів.
По лінії своєї минулої оперативної діяльності (боротьба з терором) Луценко зберіг міцні контакти з представниками колишнього 9-го Управління КДБ (охорона вищих посадових осіб країни). Це дозволило Луценко вийти на Коржакова, Барсукова та їх оточення і запропонувати використати можливості керованого ним “Стелса” в інтересах СБП та ФСБ для здійснення нетрадиційних форм боротьби з організованою злочинністю.
Пропозиція зустріла схвалення, й незабаром за участі першого заступника Коржакова генерала Г. Г. Рагозіна була розроблена загальна програма дій. Програма передбачала використання кримінальних структур, екстремістських організацій, окремих злочинців та перепідготовлених колишніх військовослужбовців спецназу ГРУ МО, МВД та ФСБ для розкладання злочинних угруповань, фізичної ліквідації кримінальних “авторитетів” та лідерів ОПГ.
На практиці ж усе вийшло за давнім російським сказанням: хотіли як краще, а вийшло як завжди. “Cтелс” забезпечувала дах різним комерційним структурам, виконувала різного роду “пресові” операції по відношенню до кримінальних та комерційних конкурентів, без обмежень, аж до вбивств. Для забезпечення зазначеної діяльності при сприянні Коржакова, Барсукова і Трофімова було нейтралізовано можливе оперативно-кримінальне розслідування ЧОПу з боку спецслужб та правоохоронних органів (ФСБ, МВД, податкової поліції, генпрокуратури і т.п.).
До керівників усіх цих відомств було доведено зміст початкової програми, за якою створювалась “Стелс”. Було досягнуто порозуміння, що силові структури розслідувати діяльність “Стелсу” не будуть.
В якості ударної сили “Стелсу” використовувалась “ізмайлівська” організована злочинна група. Поступово, з урахуванням фінансових та кадрових впливів з боку “ізмайлівської” ОПГ, “Стелс” перетворився в дах для “ізмайлівського” угруповання, а Луценко – в керованого керівника.
У подібній ситуації опинилися й інші приватні охоронні структури, наприклад “Кмети” і “Кобальт”. Усі вони використовувалися в рамках реалізації існуючої програми нетрадиційної боротьби зі злочинністю. Не без їх участі здійснено ряд відомих убивств на замовлення кримінальних лідерів, комерсантів та банкірів. Виконавцями злочинів були наймані вбивці з позаштатних спецгруп. Як правило, усі операції відрізнялися високо професійною підготовкою та виконанням, з подальшою ліквідацією у випадку необхідності безпосередніх вбивць та осіб, що здійснювали прикриття. Розслідування таких злочинів правоохоронними органами судових перспектив не мало. Випадково затримані виконавці з злочинного оточення до суду просто не доживали.
З часом “Стелс” перетворився на ефективну, оснащену різноманітною технікою (у тому числі спеціальною) та озброєнням (частково нелегальним) охоронно-детективну структуру, чисельність якої доходила до 600 чоловік. Приблизно 70% кадрового складу складали колишні співробітники ФСБ-СБП, приблизно 30% - колишні співробітники міліції. Після створення в 1996 році Управління перспективних програм “Стелс” було передано в УПП, хоча й було збережено певну автономію.
Головний принцип роботи УПП – “проблемний”. Є проблема, і її потрібно вирішити. Ознаки існування такого принципу роботи сформульовані в спогадах Павла Судоплатова "Розвідка і Кремль" (Москва, 1996), що є, до речі сказати, настільною книгою керівництва Управління. Прикладом "проблемного" підходу до вирішення бойового завдання варто вважати убивство президента Чечні Д. М. Дудаєва. Ті, хто організовував це убивство, стояли у джерел створення УПП.
В якомусь сенсі убивство Дудаєва було замовленим. Тільки замовлено воно було керівництвом держави. Формальний, хоча й усний, наказ на усунення Дудаєва надійшов від президента Росії Єльцина. Передісторія цього рішення більш ніж загадкова. У двадцятих числах травня 1995 року почалися неформальні переговори між російською і чеченською стороною про припинення військових дій та підписання мирної угоди. З чеченської сторони організатором переговорів виступив колишній генеральний прокурор Чечні Усман Імаєв. З російської - відомий бізнесмен Аркадій Вольський. Російська сторона намагалася умовити чеченського генерала капітулювати. Від імені російського керівництва Вольський запропонував Дудаєву виїхати в будь-яку країну і на будь-яких умовах (як заявив Єльцин: "куди завгодно, і чим далі від Росії, тим краще").
На зустрічі з Дудаєвим Вольський пережив не самі приємні хвилини у своєму житті. Дудаєв вважав себе ображеним і був розлютований. Вольського від швидкої розправи врятував, напевно, тільки статус парламентера.
І все-таки розпочаті Вольським та Імаєвим переговори мали своє продовження. Дудаєв зумів домовитися з Москвою про припинення воєнних дій. Правда, за відповідний указ з Дудаєва зажадали черговий хабар в кілька мільйонів доларів. Щоб врятувати людей, Дудаєв гроші заплатив. Однак указ про припинення воєнних дій російським урядом так і не був підписаний. Люди з оточення Єльцина чеченців "кинули".
Тоді Дудаєв наказав Шамілю Басаєву або повернути гроші, або домогтися початку мирних переговорів. Басаєв із цим завданням упорався. В історію це "розбирання" (“разборка”) по вибиванню заборгованості з Коржакова-Барсукова-Сосковца ввійшла під назвою: "Захоплення Шамілем Басаєв 14 червня 1995 року в Будьонівську лікарні із заручниками". Заручників було більше тисячі.
"Альфа" уже захопила перший поверх лікарні й от-от повинна була розправитися із терористами. Але прем’єр-міністр уряду Росії В. С. Черномирдін, що взяв на себе роль посередника, справедливо розсудив, що чеченців "кинули" не "по поняттіях", пообіцяв негайно розпочати мирні переговори, наполіг на припиненні операції і гарантував безперешкодний відхід басаєвців разом із заручниками назад у Чечню. Можливість відбити заручників і знищити басаєвців на зворотному шляху була. Спецпідрозділи внутрішніх військ "Витязь" були напоготові, і тільки чекали наказу. Однак наказу не було. Черномирдін дав Басаєву певні гарантії і не стримати слова не міг.
3 липня 1995 року президентом Єльцин був підписаний сплачений Дудаєвим указ # 663 "ПРО дислокацію органів військового управління з’єднань, військових частин, установ і організацій збройних сил Російської Федерації на території Чеченської республіки". 7 липня Єльцин підписав другий указ - про порядок реалізації указу # 663.
Після Будьонівска у кремлівських чиновників у списку небажаних свідків, окрім Дудаєва, з'явилась ще одна людина – Шаміль Басаєв. Його вирішили ліквідувати силами спеціально створеної для цього оперативно-бойової групи під керівництвом начальника 3-го (розвідувального) відділу Управління військової контррозвідки ФСБ РФ генерал-майора Юрія Івановича Яровенко.
Тоді ж була створена оперативно-бойова група під командуванням Хохолькова (у Чечні він працював під псевдонімом Денисов) для усунення Дудаєва. У неї входив капітан 1-го рангу А. Камишніков (майбутній заступник начальника УРПО ) і ряд інших офіцерів. Дислокувалася група на військовій базі в Ханкалі. У команду були введені співробітники чеченської національності, наприклад Умар Паша. Після ліквідації Дудаєва він був переведений з підвищенням у Москву.
В операції використовувалася авіація ГРУ, що на озброєнні мала два літаки для наведення ракет по маяку в радіотелефоні; Дудаєву зуміли поміняти звичайний телефон на телефон з маяком.
22 квітня 1996 року Дудаєв із дружиною Аллою та кількома супровідними виїхав із селища Гехи-Чу Урус-Мартанського району на заході Чечні, де вони провели ніч, у ліс. Для розмов по телефону він виїжджав із селищ, тому що удалині від населених пунктів його важче було запеленгувати. Суцільного лісу в тім районі не було, чагарник і окремі дерева. Алла Дудаєва стала готувати їжу. Чоловіки стояли осторонь. Дудаєв забороняв підходити до себе під час розмов по телефону, раніше був випадок, коли під час телефонного зв'язку по ньому було нанесено повітряний удар. Ракета в ціль не потрапила.
У той день Дудаєв говорив по телефону довше звичайного, як з'ясувалося - з відомим російським бізнесменом і політиком Констянтином Боровим, котрий підтримував з Дудаєвим зв'язок доти, поки вона не перервалася. Керована ракета російського штурмовика Су-24, наведена на сигнал супутникового телефону Дудаєва, розірвалася зовсім близько. Дудаєву обпекло обличчя, воно було жовтогарячого кольору. Під'їхала машина. Президента Чечні посадили на заднє сидіння, поруч з ним сіла дружина. Дудаєв був без свідомості. З правого боку за вухом у нього була рана. Не приходячи до свідомості, він помер.
Похорон, Державний комітет оборони Чечні доручив Лєче Дудаєву, племіннику чеченського президента. Про місце поховання Дудаєва знало не багато людей, серед них був Зелімхан Яндарбієв, обраний після загибелі Дудаєва головою ГКО, який виконував обов’язки президента Чеченської республіки до виборів 1997 року. Відповідно до чеченських джерел, після того як у травні 1996 року в аеропорті міста Нальчик були затримані вдова чеченського президента Алла Дудаєва та особистий охоронець Дудаєва Муса Ідігов, рештки чеченського президента терміново перепоховали. Після загибелі в другу чеченську війну Лечі Дудаєва про нове місце поховання Джохара Дудаєва не знає жодне офіційне джерело.
Усунення Дудаєва було, напевно, найбільш вдалою операцією Хохольникова та його групи. Сам Хохольников за виконання бойового завдання був представлений до звання "Героя Росії", проте віддав перевагу не нагороді а посаді начальника, щойно створеної структури -УПП - та званню генерал-майора.
Улітку 1996 року “Стелс" позбавився підтримки в особі державних структур і виявився цілком під контролем “ізмайлівської” ОПГ. Єдиним серйозним контактом Луценко на державному рівні залишалося УППУРПО, яким керував генерал Хохольков.
Поглинання організованих злочинних угруповань силовими відомствами керівництву ФСБ здавалося природним і розумним кроком. Щоправда, логіка подій все частіше і частіше штовхала спецслужби на шлях справжніх злочинів. Теоретично протистояти цьому повинне було Управління власної безпеки (УСБ) ФСБ. Однак реально УСБ не могло боротися із масовими злочинами, здійснюваними при безпосередньому потуранні або ж за участі ФСБ і СБП Росії. Боротьбу з організованою злочинністю провадив тепер лише карний розшук. У січні 1996 року на роботу в Московський карний розшук (МУР) переведено "останнього романтика карного розшуку" 38-літнього Владіміра Ілліча Цхай.