БОРОДАЧ ЗВИЧАЙНИЙ |
![]() |
Високий злак з колінчасто-висхідним голим стеблом
(40-80 см завдовжки), вузьколінійними листками й суцвіттям з 3-6 коротких
колосоподібних гілочок створює рихлі дерновинки з численними короткими
вегетативними пагонами. Язичок листків бахромчасто-війчастий. Гілочки суцвіття
волосисті, зібрані пучком на верхівці стебла. Колоски одноквіткові, розміщені
парами: один колосок сидячий, з двостатевою квіткою, другий на ніжці
з чоловічою квіткою. Нижня квіткова луска двостатевої квітки у вигляді
довгого колінчастого остюка (10-17 мм завдовжки). Цвіте в липні вересні.
Росте по схилах і на трав'янистих місцях у степовій частині, найчастіше
на захід від Дніпра, особливо по Дністру і Південному Бугу. Віддає перевагу
грунтам з високим вмістом кальцію, росте також на лесах, крейдяних, гранітних
відслоненнях. Досить поширений у Криму на східних яйлах, степових ділянках,
галявинах, кам'янистих схилах, у соснових і ялівцевих лісах. Часто зустрічається
в Степу та південній частині Лісостепу і дуже рідко на Поліссі. Поширюється
в Закарпатті. У молодому стані добра кормова рослина, дає поживне сіно.
Хороший закріплювач еродованих схилів.
|
ЖИТНЯК ГРЕБІНЧАСТИЙ |
![]() |
Серед степових трав часто зустрічається житняк
гребінчастий багаторічний злак з голим стеблом 26-70 см заввишки і вузькими
(1.5-5 мм) згорнутими листками, зверху волосистими. Колоски до 6 см завдовжки,
гребінчасті, окремі колоски 3-9 квіткові, колоскові і нижні квіткові луски
остисті. Плід зернівка. Рослина дуже посухостійка. У лучних степах займає
переважно степові південні та південно-західні схили, де росте разом з
ковилою, типчаком та іншими злаками. У різнотравно-типчаково-ковилових
степах віддає перевагу кам'янистим грунтам і відслоненням різних порід.
Росте на темно-каштанових солонцюватих грунтах, місцями утворюючи суцільні
зарості. Трапляється на галявинах і узліссях байрачних гайків, у полезахисних
смугах. У Криму росте в гірських ялівцево-дубових лісах, на остепнених
і засолених заплавних луках у передгір'ї. Поширений у Степу і Лісостепу,
особливо часто в південно-східних районах. Як заносну рослину іноді можна
побачити на Поліссі і дуже рідко в Закарпатті. Цінна кормова рослина високої
якості: посухостійка, солевитривала, добре переносить випас, не страждає
від витоптування, дає багатий урожай сіна. Місцями культивується.
|
ЖИТО ДИКЕ |
![]() |
Наче хто посіяв жито такий рівний і зелений
килим стелиться на знижених ділянках піщаного степу. Але росте тут жито
споконвіку, а розсівають його степові вітри, дощові води й тварини. Дуже
схоже воно на культурне жито, що колоситься на колгоспних ланах, але воно
значно нижче, 25-50 см заввишки. Колос у нього ламкий, з дуже довгими остюками
колоскових лусок, які в 2-3 рази більші за луску. Рослина характерна для
степів і напівпустинь, росте переважно на піщаному грунті. Поширена переважно
на піщаних терасах річок, на морських косах і островах, рідше в заплавах
річок. Дуже характерний компонент піщаного степу. Зустрічається в сухих
борах і суборах лісостепової і степової зон, де росте на вершинах горбів
та їхніх південних схилах. Іноді засмічує посіви.
|
КЕЛЕРІЯ ГРЕБІНЧАСТА |
![]() |
На підвищених ділянках степу серед розложистих
дерновин типчака і ковили добре виділяються щільні кущики келерії гребінчастої.
Тонкі стрункі стебла, 30-60 см заввишки, стиснені пучечком, закінчуються
вузькою циліндричною волоттю. Кожний колосок волоті складається з 2-3 квіток,
майже щетинковидних. Листки неплідних пагонів згорнуті, рідше плоскі. Плід
зернівка. Цвіте в травні червні. Кожна волоть цвіте 4-11 днів, а загальне
цвітіння рослини триває 7-25 днів. Квітки розцвітають уночі і цвітуть протягом
5-9 годин. Дуже характерна степова рослина, що росте не тільки в степу,
а й у лісостеповій зоні і в гірському Криму. Неодмінний компонент різнотравно-типчаково-ковилових
і типчаково-ковилових степів. Входить до складу трав'яного покриву кам'янистих
і піщаних степів, росте на кам'янистих відслоненнях, у заростях чагарників,
на яйлах і луках. Зустрічається також у лісових районах, сухих борах і
суборах, на галявинах і узліссях дубових лісів. Добра кормова рослина.
|
КОВИЛА ВОЛОСИСТА |
![]() |
Єдина на Україні ковила, остюк у якої не пірчастий,
а волосоподібний. Відростає ця ковила пізніше, ніж пірчасті ковили, розвивається
поволі. Зацвітає в липні, під час спеки, коли більшість степових рослин
уже утворила насіння і засохла. Викидаючи суцвіття, прикрашені довгими
волосоподібними остюками, тирса надає степу блідо-зеленого кольору. Рослина
буває до 1 м заввишки, має щільну, сильно розвинену дерновину. Стебло міцне,
голе, з плоскими щетиновидно згорнутими листками, опушеними всередині,
а зовні голими. Волосоподібний остюк нижньої квіткової луски до 23 см завдовжки.
За допомогою цих остюків достигле насіння тирси розноситься по степу і
і загвинчується в землю. До цвітіння тирса чудовий корм для худоби,
особливо для коней і овець; сіно, викошене в цей час, має добрі поживні
якості. Після достигання плодів тирси пасовища стають небезпечними для
овець, бо плоди заплутуються у вовні, вкручуються в шкіру, завдаючи болю
тваринам і наносячи їм рани; ушкоджують вони й ротову порожнину худоби.
Росте на степах, кам'янистих схилах у Степу, на узліссях у Лісостепу; зустрічається
в передгір'ях гірських районів.
|
КОВИЛА ЛЕССІНГА |
![]() |
На початку літа степ вкривається шовково-білою
пеленою квітучої пірчастої ковили. Пірчастою називають ковилу тому, що
нижня квіткова луска її має довгий остюк, який у верхній частині вкритий
коротенькими волосками, що нагадує пір'я. Остюк сприяє поширенню плодів
ковили. Він підтримує зернівку, коли її несе вітер, і та падає на землю
завжди гострим кінцем. У сухому повітрі
нижній голий кінець остюка закручується, а у вологому розкручується і таким способом загвинчує зернівку в грунт на певну глибину. Найпоширенішою пірчастою ковилою є ковила Лессінга. Її численні стебла з жорсткими, щетинковидно згорнутими листками мають висоту до 70 см. Суцвіття вузька стиснена волоть. Пиляків 3, приймочки пірчасті. Нижня квіткова луска має довгий, до 25 см, двічі колінчасто-зігнутий остюк. У нижній частині він голий, а у верхній пірчастий. Плід зернівка. Цвіте в травні червні. Росте на степах, по кам'янистих схилах. Звичайна рослина Степу (в північній його частині рідшає), дуже рідко зустрічається на крайньому півдні Лісостепу, росте також у передгір'ях Карпат та в східній частині Південного узбережжя Криму. |
КОСТРИЦЯ БОРОЗНИСТА |
![]() |
Найхарактерніший і неодмінний компонент для всіх
типів степів України. Щільно-дерновинна рослина до 50 см заввишки. У неї
добре розвинена мичкувата коренева система, яка проникав в грунт на 80
см, іноді більше 1 м, але 70% коренів сконцентровано на глибині до 20 см.
Безліч борозенчастих щетиновидно згорнутих шорстких листків утворює густу
щітку. Дерновина до 10 см у діаметрі, мав велику кількість пагонів, та
більшість з них неплідні. З часом центральна частина дерновини відмирає,
на периферії наростають молоді пагони, і дерновина розділяється на кілька
самостійних частин. Плодоносні стебла нечисленні, закінчуються вузькою
волоттю з 5-6-квіткових колосків. Нижня квіткова луска 4-5 мм завдовжки,
з коротким остюком. Цвіте в травні. У посушливих районах степу має літній
період спокою, після чого утворює нові листки. Росте як на рівнинних степах,
так і високо в горах на лучних чорноземах, солонцях, щебенястих грунтах.
Рослина досить посухостійка. Одна з найкращих пасовищно-кормових рослин
степу. Вважається, що назва роду походить від кельтського слова rest
їжа, завдяки високим кормовим якостям рослини.
|
ПИРІЙ КОВИЛОЛИСТИЙ |
![]() |
Густі дерновими пирію ковилолистого з'єднуються
короткими повзучими пагонами, і рослина утворює чисті зарості. Листки на
голих стеблах спрямовані вгору, здебільшого щетиноподібно згорнуті, нагадують
ковилові (звідси видова назва). До 1 м заввишки, плодоносні стебла закінчуються
тонким колосом. Зелені колоски сидять по одному, притиснені до осі колоса,
складаються з 4-5 квіток. Колоскові луски тупо загострені. Пиляки до 6
мм завдовжки. Запилюються вітром. Цвіте в червні липні. Зустрічається
на степах, крейдяних і вапнякових відслоненнях у східній частині Лівобережного
Степу і Лісостепу, а також у степовому Криму. Дуже рідкісна ендемічна рослина.
На степових схилах, рівнинних степових ділянках, улоговинах росте пирій
волосистий, в якoгo листки зверху довговолосисті і шорсткі, гострошерсті
зісподу. Для Лівобережного Степу і Лісостепу рослина досить звичайна, в
Правобережному Степу рідкісна.
|
СТОКОЛОС ПРИБЕРЕЖНИЙ |
![]() |
Значне місце в степових травостоях належить стоколосу
прибережному коротко-кореневищному злаку, що утворює пухкі дер-новинки.
Високе, до 100 см, стебло опушене під суцвіттям та у вузлах. Опушені довгими
волосками і м'які довгі листки. Колоски, що складаються з 3-6 квіток, зібрані
в прямостоячу вузьку волоть. Нижня квіткова луска з тонким остюком до 8
мм завдовжки. Цвіте в травні червні. Рослина має період напів-спокою,
коли в най посушливіший час, після плодоношення, відмирають генеративні
пагони і більша частина вегетативних. Звичайна для Степу рослина, крім
крайнього півдня, де зустрічається дуже рідко. Росте в гірському Криму,
зрідка на півдні Лісостепу. Добра кормова рослина.
|
ТОНКОНІГ ВУЗЬКОЛИСТИЙ |
![]() |
Широко розповсюджений злак, один з основних компонентів
степового травостою, особливо в північній частині степової зони. Утворює
невеликі щільні дерновини, має повзуче коротке кореневище. Стебла до 80
см заввишки, прямі, іноді висхідні. Листки вузькі лінійні, гладенькі, щетиноподібно-згорнуті.
Довгаста густа волоть з короткими гілочками. Колоски з 2-4 квіток. На нижній
квітковій лусці помітні опушені жилки. Цвіте в червні липні. В умовах
степу, в період літньої спеки у рослини до мінімуму зменшується надземна
частина в
середині літа в неї разом з листками відмирають біля основи плодоносні пагони. Але вегетація зовсім не припиняється, її продовжують наймолодші листочки, що з'являються в центрі прикореневої частини. Розмножується рослина вегетативно і насінням. У південних районах степу відіграє другорядну роль, а у північних часто переважає. Панує на старих перелогах лучних степів, коли після надмірного випасання рослинність відновлюється. Добра кормова рослина. |