Стебло цієї багаторічної рослини, 40-100 см заввишки,
розгалужене від самої основи, з численними, догори спрямованими гілками.
У верхній частині стебла й гілок розміщені численні дрібні зонтики. Кожний
з них має 7-14 променів різної довжини, що закінчуються поодинокими дрібними
білими квітками. Пелюстки їх з дуже коротким нігтиком, на верхівці виїмчасті,
у виїмці – загнута всередину частка. Біля основи стебла скупчені великі
листки, багаторазово розсічені на лінійні частки. Черешки листків донизу
поступово розширюються в піхву, яка обгортає стебло. Стеблові листки дрібніші
й менш розчленовані, на верхівці стебла – у вигляді піхов. Плоди яйцевидні
з п'ятьма товстуватими шорстко-опушеними ребрами. Корінь стрижневий, дуже
довгий. Цвіте в червні – липні. Звичайна рослина степової зони, росте також
і на південному сході лісостепової-зони (в Донецькій області). На решті
території південних лісостепових районів зустрічається рідше. Росте на
схилах, відслоненнях різних порід, на пісках, по залізничних насипах.
У другій половині літа, коли степ починає буріти,
стають добре помітними сірувато-зелені колючі рослини, поодинці розкидані
серед травостою – миколайчики польові. Довге шнуровидне кореневище забезпечує
рослину вологою з глибоких шарів грунту. Досить товсте стебло цього багаторічника
розгалужене майже кулясто. Листки глибоко 3-роздільні з ланцетними зубчастими
колючими частками. Прикореневі листки черешкові, верхні – сидячі, стеблообгортні.
На розгалужених стеблах–кулясті головки суцвіть, оточені колючими покривними
листками. Зубці чашечки закінчуються довгим колючим вістрям. Дрібні квітки
білуваті. Цвіте з липня до серпня. Восени зірвана вітром суха рослина котиться
по степу, розсіюючи насіння. Ростуть миколайчики польові по степових схилах
у степовій і лісостеповій зонах. Зрідка зустрічаються на відкритих місцях
півдня Полісся. На Україні росте ще два види миколайчиків: миколайчики
приморські і миколайчики сині. Вони мають сині квітки, а в миколайчиків
синіх у синій колір забарвлена й верхня частина плодоносного пагона. Мабуть,
завдяки цьому дано російську назву роду.
Своєю назвою рослина зобов'язана листкам. Вони
тверді, шкірясті, складаються здебільшого з трьох вузьких серпоподібно
зігнутих часток. Краї гостро дрібно-пилчасті. Коли вони підсихають, об
них можна порізатися. Корінь у різака довгий, стрижневий, забезпечує рослину
водою з глибоких шарів грунту. Рослина сизувато-зелена, без опушення. Прямостояче
стебло до 50 см заввишки дуже розгалужене. Дрібні білі квітки зібрані в
зонтики, яких багато, і вони утворюють майже щитковидну волоть. Цвіте різак
у другій половині літа: в липні – серпні. Рослина дворічна. Належить до
форми перекоти-поле. Росте на відкритих місцях по всій Україні. Часто забур'янює
посіви, росте біля доріг.