В тому, що запори стали посміховиськом, винні вони самі. Вийти з існуючого стану речей вони не в змозі, оскільки для цього немає передумов. Статус клоунів породжує ставлення до запорів як до клоунів в геометричній прогресії. У відповідь лунають поодинокі заперечення, виправдовування, навіть погрози. І чим більше погроз, тим більше підстав посміятися. Незлобливо і поблажливо. 

Чи варто на запорів звертати увагу? Не варто. Оскільки це саме те, на що вони таємно сподіваються. Адже звертають увагу на те, що існує. Намагання довести самим собі наявність власного існування – омріяна потреба “найглумливішої банди”, як вони самі себе називають. Як не дивно, так воно і є: глумління над запорами стало ознакою доброго тону, шляхетності і реалізму.  Глум над тими, які все роблять для того, щоб над ними глумилися, є актом гуманізму. Добродії хулігани, творіть з запорами те, чого вони потребують. Консервуйте їх стан. Відвідини Запоріжжя мають носити для кожної вітчизняної фірми інспекційно-виховний характер. Ублюдочних тваринок – пороти.

Остаточне вирішення запорського питання доцільне і з суто гігієнічних міркувань. Смердюче нацболівське кубло псує мальовничі пейзажі легендарного козацького міста, а тому потреби в його існуванні немає. Уявіть, що б зробив з якимсь там смішним “Че” Іван Богун! 

А взагалі, запори викликають щось середнє між байдужістю та роздратуванням. Так  добрі господарі ставляться до тарганів.