Кабак №1. Пельмені, салати, пиво – всього багато. Але мало. Барменша виявилася прихильницею Динамо. Заблукалому місцевому підлітку підозрілої зовнішності було подаровано жетон для проїзду в столичному метрополітені. Подякував.

Кабак №2. Кухня серйозна. Смачні битки товщиною 1.5 см! Додано шнапсу. В перерві між вживанням прийнято вправі трьох біло-синіх, аж бляха зламалася.
Кабак №3. Пиво. Мурчаща істота, чимось ображена киянами, киданула на стіл свій мобільний (в Кривому це модно). Обмін компліментами – мурчащий викликає на підмогу авто з такими ж мурчащими. Народ вивалює на свіже повітря. Активний діалог 1 на 1 в під’їзді – джентльмен набив опоненту рило. Скромно і зі смаком.

Біля ринку придбано купу петард. Підпал – кидок – вибух. Так 1.5 кілометри. 

Наметове містечко прихильників Ющенка. Болото, загадковий опозиціонер, що перелякався при вигляді біло-синіх роз. Комендант вирішив, що ми прийшли ночувати. Хотів вже записати в таємні списки наметового контингенту.

П’яний П-а погнався за велосипедистом бальзаківського віку, попередньо вдаривши його ногою. 

Кабак №4. Непереконлива нора. Пиво. Барменші починають нервувати. Візит місцевого мафіозі з страшними погрозами суттєво підняв тонус.Хорові співи, „Лента за лентою” в стилі Oi!, динамівські заряди. Пора видвигатися до стадіону.

Стоїмо у брудному пристадіонному криворізькому дворі, п’ємо пиво. Вибігав якийсь підозрілий ублюдочок, побачив – і тікати. Чекаємо 10 хвилин – нікого. Знущаються, блін. Йдемо самі. Брутально-цинічні скандування на адресу червоно-білого лайна. Зловісна асфальтова стежина привела до темного у своїй невідворотності шкільного двору…

Побачивши біло-синіх миротворців, що з радісними вигуками кинулися оформлювати контакти першого ступеню, аборигени у кількості близько сорока скальпів кинулися тікати. Самий хитрозроблений, притиснувшись до стіни, почав нервово пояснювати, що він з Сімферополя. Пара гуманітарних підсрачників – і все. Нікого нема. Тиша. Криві вкотре підтвердили свій невловимий імідж.

До матчу лишається час, столичні хулігани демонстративно проходять повз стадіон – нуль реакції. Опонент розчинився в часі і просторі. Петарди кидаються у сміттєві скрині – ті вибухають, монотонно і шляхетно. Раптом один за одним два віддзвони з Києва – гру перенесено. Уроди.

Повертаємося, знову проходячибіля стадіону. Вибухи петард, заряди. Туземці приречено розступаються. Безвихідь. Місто-мрець.

Дорога додому. Дзвінки колег, що в цей робочий день не змогли розважитися виїздом. Перші враження - облом від втечі кривих та скасованого матчу. Mission Impossible. Криві, ви взагалі є? А то більше не приїдемо.