Невелика загальна кількість людей – до 50 чоловік – дозволила скористатися усіма перевагами мобільності. Головним завданням на першому етапі було опинитися у Запоріжжі непоміченими “правоохоронними” органами. Ще в Києві банда розділилася на кілька груп, які різними потягами та, пізніше, автомобільним транспортом попрямували до пункту кінцевого призначення. Стратегія виявилася вдалою – всі акціонери спокійно дісталися Запоріжжя і зупинилися у нелюдному місці, щоб не привертати уваги ментів. 

Нажаль, кілька вільних годин, а також відсутність відчуття якої-небудь серйозної небезпеки призвели до втрати кількох (близько 10-15) чоловік, які загубилися, тимчасово відійшли, залишилися самі і т.д. Однак, коли прийшов час вирушати назустріч пригодам, було вирішено нікого не чекати. Як уже не один раз підтверджувалося, у тому числі й на власному сумному досвіді, якість складу набагато важливіша за його кількість. Звідси висновок: ті, хто хотіли єкшену, були напоготові, а ті, хто не хотіли (або ті, хто й самі не знали, чого хотіли), не дуже й потрібні. Тому до епіцентру подій висунулося не більше 35 рил, що, однак, не викликало особливих шкодувань. 

Стадіон “Торпедо”, на якому проходив матч, знаходиться в дуже зручному місці. Навколо нього розташований район приватних будинків, кілька хрущовок, а також залізничний вокзал. Підходити до стадіону вирішили вулицями приватного сектору. Нажаль, скаути, які йшли попереду моба, ніяких слідів запорізьких опонентів не бачили. Усі ж ті, хто з тих або інших причин відділилися від головної групи, не мали мобільних телефонів. Таким чином, виникло невеличке ускладнення. Тупо виходити усім мобом до самого стадіону було ризиковано – на пошуки суперників залишатиметься максимум кілька хвилин, після яких всю банду неодмінно “приймуть” менти. А гарантій того, що запоріжці будуть неподалік, і цих кількох хвилин виявиться цілком достатньо, не було. 

У результаті, довелося вдаватися до тактичних хитрощів, звичайно непритаманних киянам. Тут то й далися взнаки усі переваги маленької, але мобільної групи! Було вирішено вислати до стадіону скаутів із завданням визначити місце розташування мобу запорожців. У свою чергу, решта київського мобу мала підійти до стадіону якомога ближче і бути готовою вступити в бій як тільки з’явиться інформація про суперника. Зв’язок підтримувався за допомогою мобільних телефонів. 

Скаути обстежили всю територію навколо стадіону (при цьому зустрівши багатьох із “загублених” киян), і, зрештою, виявили моб запоріжців. Кількість місцевих акціонерів складала приблизно 50 рил, вік – в середньому молодший за київський. Таким чином, запоріжці переважали кількістю, але якість гостьового складу була вищою, причому не стільки за рахунок віку, скільки за рахунок досвіду. На той час футбольний матч уже почався. Але тут треба віддати належне запоріжцям – вони не почали розходитися і продовжували сподіватися на появу киян. Після того, як запоріжці зайняли більш-менш статичну позицію у дворах біля стадіону, настав зручний момент для появи на сцені гостей зі столиці. 

Оскільки дорогою була кожна хвилина, участь у активних діях міг взяти лише основний моб киян, і збирати розрізнених акціонерів попід стадіоном не було можливості. Адже у будь-який момент опоненти могли знятися зі зручного для киян місця. На цей час, київський моб стояв у хащах біля стадіону, поміж будинками приватного сектору. Атакувати запоріжців найкоротшим шляхом, який проходив повз воріт стадіону, було неможливо через присутність ментів. Тому обрали такий варіант (дивитися Малюнок). Оминаючи всі відкриті місця, чигирями моб обійшов весь стадіон, та підійшов непоміченим майже упритул до запоріжців. Нажаль, спокійно і без галасу напасти на опонентів не вдалося, але навіть голосно виявивши себе за 50 метрів від запоріжців, кияни справили на них незабутнє враження, сповна скориставшись ефектом несподіванки. 

На момент атаки запоріжці трохи розбрелися, так що кількість учасників з обох сторін зрештою виявилася приблизно рівна. Як тільки київські хулігани підійшли до опонентів впритул, в руках деяких із запоріжців з’явилися “аргументи”. Однак після того, як кияни продемонстрували свої “чисті руки”, якщо й не всі, то більшість “аргументів” було кинуто. У цей момент події зупинилися буквально на одну секунду, протягом якої обидві банди завмерли напоготові. Протягом цієї секунди фактично й було визначено переможця. Кияни відчули свою психологічну перевагу, і в наступну ж мить всі як один кинулися на суперників. Тут чітко виявилися вищі вольові якості та бойовий дух столичних хлопців. Іще до моменту безпосередньої сутички двох мобів велика частина запоріжців просто розвернулася та побігла. Натомість, у киян жоден не затримався за спинами інших, і кожного запоріжця з першого ряду атакували декілька гостей міста. Все відбулося настільки швидко, що в киян навіть не було часу битися із тими, хто залишився – вже за секунду-другу всі вони лежали. Тому всі хлопці з Києва кинулися переслідувати втікачів, і погнали запоріжців у двори хрущовок паралельно стадіону. Цьому навіть не завадили менти, які досить швидко з’явилися за спинами киян. Тут уже було не до організованості, і кияни невеликими групами розганяли запоріжців в усі боки. Деякі навіть примудрилися поганяти переможених господарів по залізничним коліям неподалік стадіону. 

Подальші події були вже менш динамічними. Частина киян пішла на стадіон, решта розрізненими групами дісталася вокзалу. Там було виявлено поодиноких представників угруповання суперників, причому деякі з них не були присутні на попередніх подіях. Відбулося декілька дрібних сутичок, але вони більшістю полягали в покаранні сторонніх гопарів. Основна частина киян незабаром виїхала у напрямку рідного міста. Ті ж, хто залишився спостерігати за футболом, були затримані на стадіоні ментами, і в результаті їм довелося провести у чужому місті дещо більше часу.