2003 рік минув на стадіоні по вул. Грушевського під знаком бойкоту: таким чином фанати демонстрували своє ставлення до фактичної заборони на підтримку клубу. Такого ще не було, – Дніпро, Карпати, Волинь, Борисфен, навіть Металург Донецьк почувалися завдяки своїм фенам у столиці наче вдома. Незрозумілі сукупчення любителів футболу (ті, що жують сємєчкі), міліціонерів та школярів середніх класів (ті, що дудять в дудки і носять на шиях хустини) своєю приреченістю нагадували Кампучію часів правління добродія Пол Пота. 

Але зрештою вкотре спрацював залізний принцип славної пам’яті Валерія Лобановського “головне – результат”. Наприкінці осені, неочікувано для багатьох, після більш ніж річної перерви, з’явилися 2 баси на виїзд до Донецька (Металург) та спецпотяг до Москви (Локомотив). У відповідь на три останні домашні матчі І кола поволі почав підтягуватися народ.

Зрештою керівництво ФК Динамо, до власності якого належить стадіон на Грушевського, має визначитися, для кого, власне, відбуваються матчі, – для вболівальників чи для особового складу МВС. І чітко оприлюднити свою позицію. Свої висновки прихильники клубу зроблять у будь-якому випадку.

ЦСКА. За якістю армійці по-праву посідають у столиці друге після біло-синіх місце. Посідають переконливо, – про найменші претензії з боку Арсеналу чи Оболоні не може бути й мови. Символічно, що після всім відомого розмежування по лінії Арсенал – ЦСКА відбулося й розмежування серед фанатів, на буйних та пацифістів. Буйні обрали саме ЦСКА.

Навколофутбольна активність представників ЦСКА на фоні незначної кількості викликає повагу: торік люди з Повітрофлотського мосту були помічені на боці Динамо в протистояннях з Локомотивом та Шахтарем, встигли впритул поспілкуватися з армійськими hools опоненти з Кристала, Полісся, Маріуполя.

Гальмо для подальшого розвитку – статус ЦСКА як фарм-клубу Арсеналу. Приток народу до команди, не спроможної згідно регламенту піднятися до вищої ліги, є доволі проблематичним.

Арсенал. Існування з дозволу сказати фанатів Арсеналу є доказом того, що не треба намагатися бути тим, чим ви не є. Аби не стати об’єктом байдужості та глузувань. Моніторинг сайту http://www.fcarsenal.kiev.ua, зокрема його форуму і гостьової, демонструє якусь перелякану ненависть авторів до Динамо, дилетантські розмірковування про расизм і скінхедів та іншу інтелектуальну мерзоту. Проте рука не підніметься слухати виправдовування цих довговолосих мрійливих юнаків та дівчат: практикуючі послідовники вчення графа Толстого (“нєпротівлєніє злу насілієм”) випромінюють сильнодіючі дози капітулятивного пацифізму.

Звичайно, підсвідомо ця купка прагне звернути на себе увагу майстрів навколофутбольного жанру. Але на що в цьому житті, окрім принагідних, і тому рідкісних, спонтанних підсрачників можуть розраховувати наші маленькі пацифісти?

Проблемним є і сам клуб під вигаданою якогось дідька назвою “Арсенал”: чому “Арсенал”, для чого? Не більше, ніж від бажання змавпувати лондонський аналог. Ну не склалося з фантазією, не склалося. Відповідно не склалося у новоспеченого колектива і з новоспеченими фанатами: виїздів уникають, від усіх тікають. І якщо пробіжка від армійців є закономірною, то від запорів…

Запорів, до речі, було 4 (чотири)!!! І відбулося це у Києві! Хоча, з іншого боку, запори знайшли собі гідного опонента у придатній для себе ваговій категорії, - насмерть перелякані борці за мир махатися категорично відмовилися, і ледь стримуючись від колективного виконання Give Peace A Chance, віддали ублюдкам свої рози. Тріллер.

Якісний суппорт є наслідком наявності загартованого в боях активу, а не навпаки. Справжній фанатизм неможливий без справжніх, а не шуганих, фанатів. Той, хто вважає інакше, приречений.

Оболонь. Що виокремлює зелено-білих від решти киян, так це регулярні баси на виїзди. Вболівальники натомість у навколофутболі не помічені взагалі. Існують якісь дивні громадяни в розах, і все.

Однак є два моменти. По-перше, шанувальникам “живчика” вистачає розуму не забивати віртуальний простір високоінтелектуальними прогонами, покликаними обгрунтувати власну неспроможність. Тобто мости за собою далекоглядно не спалюються. По-друге, районний статус дає нагоду розпалити ватру районного шовінізму. Можливо, десь в оболонських джунглях вже і з’явилися ініціативні карлани у фредаках.

В усякому разі, якщо хтось теоретично і здатен розпочати в майбутньому феодальну війну за друге місце під київським сонцем, так це Оболонь. Було б бажання, гурт стійких однодумців та організаційні здібності.

Прогноз-2004

Динамо. Логіка підказує, що напередодні президентських виборів атмосфера на домашніх матчах найпопулярнішого столичного клубу повинна нарешті позбутися ідіотського антифанатського терору. А це неминуче призведе до збільшення кількості і якості біло-синього руху. Щоправда, усі ми знаємо: логіка та здоровий глузд несумісні із суворою правдою буття.

ЦСКА. Започаткування окремої ліги для дублерів ставить армійців перед жорстким вибором. Хоча є оптимальний варіант, в разі, коли Міністерство оборони надумає поновити самодостатній колектив.

Оболонь. Підставою для змін має стати відкриття в районі клубного стадіону. Гопники з навколишніх осель – найприродніший антураж. Саме rude boys, як відомо, були і є родючим грунтом для різного роду хуліганствуючих субкультур.

Арсенал. Відсутність соціальної бази плюс млявий імідж дають підстави поставити діагноз: пасивність і пригноблення.

Наприкінці – сукупна якісна класифікація представників усіх чотирьох київських клубів:

1. Динамо.
2. ЦСКА.
3. Оболонь (авансом).
4. Арсенал.