Голубі миру. Жовто-"блакитне" інтерв’ю

Якщо пам’ятаєте, Біллові Клінтону на президентських виборах допомогли голоси геїв і лесбіянок, захист прав яких він проголосив під час виборчої кампанії. Румунський президент Еміль Константинеску підтримав сексменшини минулого січня: на зустрічі з іноземними геївськими активістами він погодився помилувати всіх своїх "рожевих" і "голубих" співвітчизників, які знаходяться у в’язниці за національним антигеївським законом. Датська королева Маргарет на королівський бал у замок Кристіанборг запросила пару: колишнього міністра охорони здоров’я Торбена Лунда і його... коханого Клауса Лаутрука.
А тепер повернемося на рідну землю. Якби далі йшло: кандидат у народні депутати України такий-то виступив за відстоювання прав сексменшин... Здається, у нас єфект був би зовсім протилежним до клінтонівсько-американського. (Як зауважив один знайомий, треба закинути ідею кандидатам про конкурента розпускати чутки, що він за геїв і лесбіянок – і його відразу заклюють). Але щоб не ворожити на кавовій гущі про ставлення майбутніх можновладців до проблеми, видавець журналу представників нетрадиційних сексуальних уподобань "Наш мир" Андрій Маймулахін вирішив зробити серед потенційних депутатів опитування. "Ми проведемо цю акцію хоча б заради того, щоб заявити про себе", – каже 28-річний луганчанин без комплексів: юнак не приховує своєї секспринадлежності і того, що у нього є друг, зовуть якого англійською "бой-френд". Водночас Андрій не носить, приміром, сережки.
Охочих заявити про своє кохання не так уже й багато, їх можна перерахувати на пальцях. "Світять" одностатеві стосунки, в основному, представники шоу-бізнесу і культури (приміром Кость Гнатенко). У столиці ходять чутки про чоловічі вподобання кількох високопоставлених мужів, навіть екс-міністра, але офіційної інформації з цього приводу дістати неможливо.

– Андрію, скажіть, будь ласка, у вас були сутички з офіційними особами, коли вони дізнавалися про вашу орієнтацію?

Коли я займався організацією журналу, то ходив у деякі організації і пропонував стати співзасновниками. Але ніхто на це не погодився, думаю, зі зрозумілих причин. Хоча журнал, за виданим свідоцтвом, – не той, який я видаю. Програмну мету під час підготовки до реєстрації чиновники переробили. У свідоцтві ви не знайдете слова "гомосексуальність", тоді як головна мета – об’єктивне інформування і просвіта з питань гомосексуальності як аспекту демократизації суспільства.

– Перегорнувши сторінки вашого видання, можна прочитати інформацію, що ваші однодумці не активні: ви розіслали журнал 70 адресатам, а відповіді- згоди отримувати його безкоштовно прийшли лише від 40. Чи не означає це, що ви якимось чином нав’язуєте іншим свій спосіб життя?

Щоб говорити про кількість гомосексуалістів, потрібно відштохуватись від результатів досліджень. Ні в Україні, ні в колишньому Союзі таких не проводили. За даними психологічних служб США, Франції та Англії, у цих країнах кількість чоловіків, у яких гомосексуалізм проявляється чи то як еротичні фантазії, чи як свідомий спосіб життя, чи як одноразовий контакт, коливається в межах від 10 до 17 відсотків населення. Погодьтеся, цифра велика.

– Але ви також визнаєте, що Україна – не Америка, тут з давніх-давен живе цнотлива нація. Навіть в урбанізованих регіонах, здається, одностатеве кохання зустрінеш нечасто. А якщо від’їхати за сотню кілометрів від міст і почати розмову про гомосексуалізм – наслідки можуть бути непередбачуваними.

– Звичайно, на приклад Луганська я можу сказати, що цифри наші й американських дослідників значно різняться. На півмільйонне місто у нас, можливо близько 100 чоловік гомосексуалістів. Але і ті, у більшості своїй, не виявляють бажання легалізуватися й створювати спільноту, тому, що всі ми різні й належимо до різних соціальних груп.

Звичайно, для сільської ментальності сім’я з двох чоловіків – це дивина. Навіть мене нещодавно спантеличив такий факт: двоє чоловіків живуть у селі на Донеччині. Один (йому близько сорока) мав звичайну сім’ю: прекрасну дружину, дитину. Інший – молодий, неодружений. Коли вони зустрілися – вирішили жити разом. Але спочатку брат і батько дружини старшого ганялися за своїм родичем з сокирою і кричали: "Ми тобі голову відрубаємо!" Подібна реакція переслідувала й другого чоловіка. Та... Навіть гонорова рідня стала згодом сумирною. Усе закінчилося, як і годиться: за сільським звичаєм, за спільним столом зустрілися родичі обох чоловіків.

– Ви сказали "розвинутися як гомоексуаліст". Чи не боїтесь, що вас звинуватять у тому, ніби ви хочете організувати спільноту, яка пропагуватиме не гетеросексуальні відносини, а розбещеність?

– Я на особистому прикладі розкажу, що означає розвинутися як гомосексуаліст. Усі ми виховуємось у гетеросексуальному суспільстві, де панує стереотип: юнак має кохати дівчину, і навпаки. Щодо себе, пам’ятаю, яке виникало сум’яття, коли друг ішов до дівчини: я ревнував. Я не задивлявся на дівчат, а більше уваги звертав на хлопців. Розвинутися як гомосексуаліст – це означає мати якомога більше інформації, щоб можна було проаналізувати свою прихильність. Бо коли доходиш висновку, що ти інший і хочеш іншого, може виникнути стрес, що в тебе патологія чи збочення.

– Вибачте, але чи не є причиною вашого прихильного ставлення до чоловіків банальне боягузтво? Чи не боялися ви дівчат?

Щодо спілкування з дівчатами – я не комплексував. Але у мене не було прагнення, наприклад, поцілувати однокласницю чи знайому. Якщо ж проаналізувати, то я вперше закохався у п’ять років у симпатичного хлопчика мого віку, з яким ми були друзями-нерозлийвода.

– А коли взяти до уваги інший аспект психологічного розвитку: ви маму в дитинстві любили?

– Можливо, моєму становленню посприяли стосунки з матір’ю. У дитинстві вона зав’язувала мені хустинку і казала щось на зразок: "Ох ти, Машенько, моя".

Якщо розглядати стосунки за фрейдистською теорією, то моя мати – дуже сильна жінка, батько – слабкіший. З матір’ю у мене завжди була конфронтація. Бо і вона, і я – сильні особистості. Дитиною, певно, я не любив матері.

– Узагалі, як батьки зараз сприймають твою відмінність від інших, і коли ти їм розкрився?

До армії і в армії у мене не було статевих стосунків з чоловіками. Але коли я визначився, досить довго батьки сприймали мій вибір в багнети: "Піди до психіатра, перевірся". Уже протягом останніх років я, здається, зміг їх переконати, я їм говорив: "Якщо ви любите мене і про це щоразу повторюєте, то сприймайте таким, яким я є. Щасливим по-іншому я бути не можу. А обманювати не хочу". Зараз наші стосунки з батьками, як на мене, стабілізувалися.