Після
сарматів у Східній Європі осіли алани, яких
античні джерела знають ще з І ст. нашої ери, коли
вони з'явились у сарматських степах. Належні до
тієї ж мовної І культурної групи, що й сармати,
вони мало чим відрізнялися від своїх
попередників.
На території нововиниклої Аланії, крім самих
ала-нів, знають ще аланорсів, роксаланів
(роксоланів), ро-сомонів, язигів, ясів, осів та Іп.
Племена аланської групи поступово розтяглися
від Передкавказзя до Підкарпаття і Наддунайщини.
Це останнє іранське об'єднання, з яким слов'яни
перебували у тісних стосунках. Монголо-татарська
навала перервала їх на тривалий період.
Незважаючи на інтенсивність контактів Київської
Держави з аланами, слідів останніх у топонімії не
так уже й багато, їх густіше в Криму, де ще 1299 р.
зга-1 дується аланське населення у фортеці
Кирк-Єри. Так, можливо, з ними пов'язане поселення
Аланія поблизу Ай-Василя і Дерікоя, однойменна
гора біля Гаспри, підвищення й балка в районі
Ялти тощо. У o Криму е також урочища Алан-Тайша,
Ван-Алан, Демерджі-Алан, Ортан-Алан, Усун-Алан,
Уч-Алан, Учун-Алан та ін., але їх пов'язують Із
татарським "алан" ~ поляна. Можливо, що до
аланів не мають ніякого стосунку і наші Яланці
(три поселення) на Вінниччині (у
східнослов'янських мовах запозичення з
початковим А- отримали приставний Й-, звідки Я-),
Єланець на Миколаївщині, Єланчик на Донеччині та
Ін.; пор. російське діалектне "алан",
"алань", "алана" - заплавна лука, плавні;
"ялань", "яланка" - голий простір між
лісом, галявина, а також "те, що й алан(ь)".
Деякий час у Західній Європі Аланською річкою
(Аіапиз їіиуіиз) називався Прут (стародавня
Пората), на берегах якого довго трималося
аланське (яське) населення, про що ще й досі
нагадує м. Ясси (колишній Яський торг).
Більші й виразніші сліди в ономастиці
(сукупність власних імен в даній мові) лишили яси,
які ще в IX-XIII ст. жили на рубежах Київської
держави. 965 (6473) р. літопис відзначає: "йде
Святослав-ь Ікі Козарьг... й Ясьі побіди й
Касоги" 1, 1116 (6624) р.-Ярополк Володимирович
"ходи на Половьчскую землю, к ріці зовомій
Донть, й ту взя полон-ь многь, й З городьі взяша
ПоловечскьІ'Ь... й приведе с собою ЯсьІ, й жену
полони собі Ясьшю" 2. Потім літопис згадує
"благовірну княжню" Олену Яску (1146 р.) в
Києві, Анбала-Ясина- довірену особу, ключника і
вбивцю Андрія Боголюбського та ін. Аж до 1947 р.
існували на Одещині села Яськи-Молдавська і
Яськи-Українська (перейменовані на
Яськівська-Друга і Яськівська-Перша).
На Україні є ще ряд назв із компонентом Ос- (Осів,
Осівка і Осівці - всі на Житомирщині; Осова - на
Волині, Житомирщині, Львівщині, Ровенщині; Осове -
па Полтавщині, Чернігівщині і т. д.), які могли б
походити від .назви представників племені тієї ж
групи осів (<аси), але це питання вимагає
окремого спеціального дослідження. Відомо
тільки, що цей корінь відбився в назві країни
Осетії {літописні Аськие, або Яськие,
"вьісокие" города). Сюди ж відноситься назва
(не етнос!) асів, або балкарців (асаіг - по
осетинському балкарець; Асі - Балкарія); що
стосується назви балкарців, то в ній вбачають ту
ж основу, що й у назві болгар.
Племінна назва роксоланів майже не лишила
будь-яких слідів у топонімії України. С.
Роксолани на Одещині, як і більшість місцевих
поселень, є, очевидно, пізнього походження та ще,
мабуть, й опосередкованого. Дужче цей етнонім
проявився серед жіночих особових імен: під
іменем Роксолани, або Роси (померла 1558 р.), була
відома, наприклад, дружина турецького султана
Сулеймана І - українка з м. Рогатина, захоплена
татарами під час одного з нападів.
Сама етнічна назва "алан" (<а!1ап) походить
від того ж кореня, що й Іран, власне з агуапа,
тобто "арієць; арійський": у деяких
іранських мовах первісне р (г) замінювалось на л
(1) і навпаки. За частиною осетинів, безпосередніх
спадкоємців якогось (?) 3 гданських племен,
збереглася назва allon.
Як відзначалось, одне з аланських племен назива-1
лось аланорсами, або аорсами, що в перекладі
озна-1 чає "бїлі алани", інше, відоме
принаймні з III ст. до на-ї шої ери,-роксаланами, із
тим же значенням.
Дехто з дослідників вважає, що за обома з них
ховається одне й те ж плем'я, оскільки і аорс-, І
рокс-: означає "білий, світлий, блискучий".
Аорси в епоху Боспорського царства займають баї
сейн Танаїсу, роксолани в II ст. до нашої ери
живутьі між Доном і Дніпром. Згодом (IV ст. нашої
ери) міжі цими ріками живуть росомони, а ще через
два століття на історичній арені з'являється
плем'я рос {'Рсод), що вже дуже нагадує Русь, назву
якої перебрали по-І ляни - ядро майбутньої
Київської держави на Дніпрі.
Ми зараз не будемо розглядати всі теорії, що
виникли навколо походження Русі, не наводитимемо
всіх І назв, які утворились від цього слова,- їх
безліч. Ска-І жемо лише, що там, де колись
хвилювалися води Аксін-ського і ЕвксІнського
Понту, воно ж потім Скіфське, Румське (Римське,
тобто Візантійське), у IX-XIII ст.І з'явилося море
Руське, в якому знаходився Руський острів і яке
обмивало береги Тмутараканської Русі -однієї з
найтаємничіших держав східних слов'ян.
|
