..
                                     Із Фрідріха Ніцше

     Самотній 

Круки кричать, 
кружляючи над містом, нестримно:
От-от падуть сніги, яка  то благодать, 
Тому, хто має  батьківщину.

А  ти стоїш, заціпенів
і озираєшся  із давна, з далечі. 
Навіщо ж, дурню, в переддень зими
Утік - світ за очі? 

Світ - то ворота
до тисячі пустель, німих й холодних.
Хто втратив Те, що ти, 
прирік себе  навік до самоти. 

І от стоїш, блідий,
немов заклятий  іти крізь зиму піші,
немов той  дим,
що все  небес шукає  холодніших.

Лети, дурненький пустобріху,  каркай, 
Пісня твоя - волання у пустелі! 
Окутай серце своє скривавлене, 
у  лід і зверхність. 

Круки кричать, 
кружляючи над містом, нестримно:
от-от  впадуть сніги. Страждать
тому, хто втратив  батьківщину.

                                           Лютий 2003

<....................>