ІСТОРИЧНИЙ ЕПОС

Билини.

Дружинний епос княжої доби, т. зв. билини, не зберігся до наших днів на Україні; традиція виконування билин затрималася аж до XX ст. тільки на крайніх околицях кол. Київської держави-імперії - в Карелії і в околиці Білого моря, де їх звуть "старинами". Одначе, згадки в давній укр. писаній літературі (літописи) і виразні сліди билинного епосу в інших жанрах укр. фолкльору (запис лірницької- пісні про Іллю Муромця з Волині, дума про Олексія Поповича, образ Джурили-Чурила в коломийках і весільних піснях, паралелі билини про Солов'я Гудимировича з весільними піснями й колядками, паралелі билини про Михайла й Золоті Ворота з укр. нар. леґендою та ін.) доводять, що основні цикли билин вперше зродилися й існували на укр. ґрунті і серед предків теперішніх українців. Ще з літератури XVI ст. видно, що тоді на Україні знали билини: в авторів знаходимо згадки про багатирів взагалі, про Чурила, Іллю Муромця зокрема (М. Бельський, Гербіній, М. Рей, Е. Лясота та ін.). Можна думати що тоді билини саме виходили з ужитку на Україні в зв'язку з розвитком нового епосу - дум (Чижевський). Характеристичне, що пейзаж билин і репертуар згадуваних у билинах рослин і тварин досі має степовий укр. характер. Сучасні виконавці билин іноді навіть не можуть собі уявити, що це за рослини й тварини.
Найстаріший цикл билин включає в себе, подібно до колядок, світотворчі - мітологічні мотиви (Святогор, Микула Селянинович, Вольга Всеславич, почасти Ілля Муромець). В осередку другого циклу билин стоїть боротьба за Київську державу з різними степовими кочовиками. Ці билини обертаються навколо образу Володимира Великого, в якому зосередилися риси кількох найпопулярніших князів того періоду. Сюди належать билини про Іллю Муромця, первісне, власне, Муровця в зв'язку з містом Моровське на Чернігівщині, Добриню, Альошу Поповича й ін. Цей "київеький" цикл завершується пізнішими билинами про Михайла й Золоті Ворота і про загибель багатирів. Третій цикл билин пов'язаний із галицько-волинською територією і зосереджений навколо князя Романа (билини про Романа, про Дуку Степановича, про Чурилу Пленковича, про Михайла Потока, про Дунай, про Солов'я Гудимировича, почасти про Михайла Козарина). Висловлювано думку про те, що билини про Іллю Муромця спершу належали до чернігівського циклу, а в літописній згадці про двобій Мстислава з Редедею вбачали сліди тмутороканського циклу (Чижевський).
Билинний епос відзначається патріотизмом і патосом оборони християнства. "Ця найпатріотичніша героїка, ця воєнна, багатирська епопея зароджувалась безперечно в кругу княжої дружини, серед боїв, або за столом княжого бенкету серед співців-дружинників, що виходили з старої укр. воєнної аристократії, і складалась зараз же після подвигів хоробрих князів і витязів" (Л. Білецький). Виконавцями билин були професіонали-співці з дружинницьких кіл, що співали билини під акомпаньямент гусел. Пізніше билини зазнали часткових змін в устах виконавців духовного і селянського характеру. Стилістично билини характеризуються наявністю сталих формул (loci communi), сталих епітетів, гіперболізме" образів; вірш астрофічний, неримований, переважно з дактилічними закінченнями.
Головною причиною занепаду билинної традиції на Україні було те, що в наслідок татарської навали вигасла стара дружинна верства
С.Ю.

Особливо видатне й своерідт місце в новішій укр. усній словесності займають думи - ліроепічні твори про події з іст. життя козацької України XVI-XVII ст. Цей козацький епос цілком витиснув старий епос княжої доби. Почати дум припадають на XVI ст. Вперше "ду-ма" згадується в "Анналах" польського історика Сарницького 1587 р., що там наводить думу про смерть двох братів, укр, козаків у боротьбі з волохами 1506 р.
Думи витворювалися на ґрунті воєнного козацького життя протягом ХУІ-ХУП ст. окремими групами, на що вказують послідовні нашарування в їх змісті.
За змістом думи діляться на два цикли, До першого, хронологічно старішого, циклу належать думи про боротьбу 3 татарами і турками; серед них відрізняємо такі групи: 1. думи про турецьку неволю ("Плач невільника*, "Плач невільників на каторзі*, "Втеча братів із Азова", "Маруся Бо-гуславка", "Іван Богуславець", "Сокіл"); 2. думи про лицарську смерть козака ("Іван Коновченко", "Хведір Безрідний, "Самарські брати", "Смерть козака в долині Кодимі", "Сірчиха й Сірченки"; 3. думи про щасливе врятування козаків з неволі, про повернення з воєнного походу і поділ здобичі ("Самійло Кішка", "Олексій Попович", "Розмова Дніпра з Дунаєм*, "Отаман Матіяш"). Всі ці думи, малюючи боротьбу з мусулманським світом, звеличують безіменних героїв, змальовують події і постаті, типові для козацької доби. Іст. імена подаються рідко і випадково. Ні однієї з цих дум не можна зв'язувати з якоюсь певною іст. особою. 4. Також до найстарішої верстви належать думи без іст. тематики, думи побутово-моралістичного характеру ("Про вдову і трьох синів", "Поворот сина з чужини*, "Про брата й сестру*). В них виступає ідея роду: рід-єдиний опікун людини, людина гине, утративши зв'язок із родом. Дума (напр., про "Олексія Поповича*, "Івана Коновченка* або "Втечу братів з Азова*) засуджує моральний нігілізм відокремленого індивіда, особи, що, стверджуючи себе, постає проти роду й родинно-родових норм. Всі думи старішої верстви відзначаються ліричним характером і сумовитим настроєм. Своїми темами й мотивами, також багатством мови і стилю, формуючи новий уснословес-ний жанр, вони разом із тим тісно пов'язуються з старішими нар. піснями, зокрема з голосіннями.
До другого циклу (новішого) належать думи про козацько-польську боротьбу. За змістом вони поділяються так: 1. Думи про Хмельниччину ("Хмельницький і Ба-рабаш", "Корсунська битва", "Оренди", "Молдавський похід Хмельницького", "Білоцерківщина", "Смерть Богдана", "Вибори Юрія Хмельницького"), Всі ці думи оспівують відомі іст. події (1648-57) і розповідають про іст. діячів. Вони мають реалістичний характер, з них віє бадьорістю переможця, елегійно-ліричний елемент значно обмежений або й зовсім відсутній. 2. Думи на теми соціяльні ("Дума про Ґанджу Андибера" - про внутрішню соціяльну боротьбу між рядовим козацтвом і "дуками-срібляниками"; "Думапро поєдинок козака Голоти з татарином*).
Творцями і співцями дум були, мабуть, самі козаки, що за свідченнями з кінця XVI і поч. XVII ст. (Папроцький, Морштин) плекали спів і гру на кобзі. Виконання дум вимагає таланту, довгої науки, співацької практики й техніки, тому думи збереглися тільки серед професійних співців. Професійні співці, виконавці дум, організовані були в окремі співацькі братства на зразок ремісничих цехів. З занепадом козаччини ці співці зрівнялися з жебрущими співаками, і тоді кобзарський козацький репертуар наблизився, а то й змішався з лірницьким. Найвидатні-шими кобзарями XIX ст. були Остап Вересай, Архип Никоненко, Андрій Шут, Іван та Михайло Кравченки, Гнат Гончаренко, Іван Кучеренко, Федір Холодний та ін. Тепер виконання дум перейшло цілком у руки співаків - майстрів кон-цертової естради.
Професійні співці мали великий вплив на усталення тематики дум, на закріплення текстів в усній традиції, на розвиток козацького епосу на пізніших етапах. Думи - нове жанрове відгалуження традиційної усної словесности; вони в'яжуться з нею своєю формою, стилем і змістом, хоч незаперечні й впливи, особливо на думи пізнішої верстви, книжної словесности. Своєю віршованою та музичною формою думи репрезентують вищу стадію речитативного стилю, розвиненого вже в голосіннях, із яких думи перейняли деякі мотиви й поетичні образи. З голосіннями споріднює думи й характер імпровізації. Дума "Герць козака з татарином" за записом 1693 р. свідчить, що в другій пол. XVII ст. думи вже мали цілком закінчену речитативну форму. Поширюючись у народі усною традицією, думи втрачали сліди свого індивідуального походження і набували рис колективної творчости. Думи були "гармонійною синтезою культурно-індивідуальної творчости з народною, яка постала на руїнах старовинного епосу* (В. Перетц).
Особливості форми зв'язані з тим, що думи не співаються, а виконуються речитативом у супроводі муз. акомпа-ньяменту на бандурі, кобзі або лірі; дума не знає певної строфічної будови, вона розпадається на нерівні періоди, відповідно до ходу розповіді; кожний такий період становить закінчене синтаксичне ціле, дає завершену думку; вірш складається з нерівної довжини рядків ("Дума про трьох братів із Азова" має, напр., рядки від п'яти складів до двадцяти трьох); в протилежність до подібної форми штучних віршів, вірш у думах добре ритмізований, і велику ролю в думі відіграє рима, переважно дієслівна, якою об'єднується кілька рядків; мелодія муз. акомпаньяменту різноманітна, відповідно до змісту. Кожен кобзар має свій окремий варіянт мелодії, під який рецитує всі думи свого репертуару. Поетика дум має деякі подібності до сербського епосу. Як і пісня, дума вживає паралелізму й антитематики; з рис, властивих стилістиці дум, слід відзначити часте вживання подвійних синонімічних виразів (долом-долиною, плаче-ридае, біжить-підбігае). Думи широко використовують постійні епітети (бідна вдова, буйний вітер, сизий орел, сива зозуля, свята церква), при чому герої утримують епітети при кожній згадці ("дівка-бранка, Маруся попівна Богуславка").
Вживання церковнослов'янських і складних слів наводило на думку про "книжне" походження дум (напр., П. Жи-теЦький); Д. Чижевський уважає церковнослов'янський елемент загальною ознакою мови XVI-XVII ст.; Ф. Колесса вважає це наслідком зближення кобзарського репертуару й лірницького, в наслідок чого козацькі думи набралися моралізаторських тенденцій та церковних ознак у мові.
В думах зберігся великий нац. скарб, героїчна поезія укр. народу, поезія суворого козацького життя; її прикмети - високий естетичний рівень, вміння індиві-дуально-психологічної характеристики (пор. індивідуальні характеристики трьох братів, що втекли з Азова, Марусі Богу-сяавки), глибина ідейного змісту, високий морально-етичний рівень, осяяний ідеалами волі й братерства. Козацькі думи мають вагу іст. документів, дуже важливих для освітлення козацької доби укр. історії.

Історичні й політичні пісні тематикою і змістом близькі до дум. Але вони відрізняються від них своєю формою. Замість старої речитативної й імпровізованої пісенної форми дум з нерівноскладовістю віршованих рядків і невпорядкованістю пісенної строфи, в іст. піснях маємо ритмічно-упорядковану правильну строфу (найчастіше дворядкову - "Пісня про Нечая" і ін. - і чотирирядкову - "Пісня про Перебийноса"), в якій дається завершений образ, завершена думка. Мелодія пісні охоплює один куплет, повторюючися без змін в дальших куплетах. Рядки пісні більш-менш однакові, рима необов'язкова. Іст. пісні, як і думи, малюють іст. минуле укр. народу. Своїм змістом вони охоплюють події від XVI ст. до найновіших часів. Найстаріші з них - це пісні про довговікову боротьбу з татарами й турками (найвидатніші - пісня про Байду 1564 р., про здобуття Варни 1605 р., про облогу Почаївського манастиря 1675). Серед пісень про козацько-польську боротьбу найвизначніші: пісня про Хмельницького, про битву під Жовтими Водами 1648 р., під Берестечком 1651 р., проклін Хмельницькому за татарський ясир 1653 р., про Нечая, Перебийноса,Морозенка, про зруйнування Січі, про знущання рос. царів з козаків, про тяжкі канальські роботи, про смерть козака в московській неволі ("Стоїть явір над водою"). Пісні про гайдамаччину становлять особливу групу: про Бондарівну (баляда), про Саву Чалого, Залізняка, Швачку та ін. Крім того, є ще велика група пісень, що змальовують козацький побут, відносини козака з громадою, родиною і особливо милою ("Ой, пущу я'кониченька" та ін.). Особливу групу іст. пісень становлять пісні на соціяльні теми: про соціяльну боротьбу між окремими групами козацтва ("0й, наступає та чорна хмара" та ін.). Найбільше пісень про панщину, про кривди та утиски сільського люду, про боротьбу та спротив нар. мас. Найвидатніші пісні про боротьбу селян із панами - це пісні про Кармелюка, пісні про О. Довбуша, o Сміливим протестом проти кривди і не-справедливости є славнозвісна пісня: "Нема в світі правди". На думку Драго-манова, ця пісня складалася за часів панщини. Скасування панщини в Галичині 1848 р. і в Росії 1861 р. слабо відбилося в нар. піснях. В усній словесності Зах. України збереглася пам'ять про Кошута і мадярське повстання 1848 р., про окупацію Боснії Австрією, є гуцульські й бойківські пісні про світову війну (коломийковим розміром 4 + 4 + 6), пісні про еміграцію до Америки й сезонову заробіткову еміґрацію, що освітлюють процес проле-таризації селянства.
Революція 1917-20 рр. знайшла свійши-рокий відгомін у піснях. З'являються нові кобзарські думи й пісні, напр., відома піс-ня-дума про зруйнування містечка Лю-теньки большевиками (в липні 1920 р.: "У вівторок вранці-рано скрізь гомонять люди, що на нашую Лютеньку щось недобре буде") подає реалістичні подробиці пацифікації ("вісімсот дворів згоріло - пішов дим за хмару"). Найпоширенішим жанром із новітньою тематикою стала частушка (про Петлюру, гетьмана, комуністів, "продразвьорстку", колективізацію й голод 1933 р. - див. далі Танечні пісні), Остання війна також відбилася в нар творчості. Іст. та політ, пісні важливі тим, що передають незфальшований погляд нар. мас на різні події та громадські справи. Проте пісні про новіші події здебільшого скоро виходять з ужитку й забуваються, не набуваючи масового поширення. Сприяє цьому й їх невідповідність вимогам окупаційного режиму і ширення нових пісень з міста.

Джерела:
Енциклопедія українознавства, 1994, Київ, - с. 264-266