Назва території, на якій живе
український народ, змінялася на протязі століть,
подібно як і в інших країнах світу. Змінялася в
різні часи і назва нашого народу відповідно до
політичного становища України й українського
народу та проявів української свідомости і
чужинних впливів. Ці назви в різні часи набирали
іншого значення, ширшого або вужчого,
загальнотериторіяльного і
загальнонаціонального або, навпаки,
про-вінціяльного чи племінного. Ці назви були
частково місцевого походження, частково
приходили в уживання з боку сусідів або
завойовників і відповідно до цього були
власними, прийнятими назвами, або накинутими,
примусовими. Деякі з них були штучним продуктом і
вживалися тільки чужинцями, деякі мали навіть
тільки глузливе значення.
Основними назвами української території й
українського народу були назви Русь і Україна.
Назва Русь була спершу прив'язана до землі й
племени полян коло Києва у відрізненні від інших
земель і племен, але з поширенням Київської
держави поширилася й на всю українську
територію, навіть майже на всю Східню Европу й
прикріпилася передусім до української території
й українського народу; зокрема на деяких крайніх
західніх українських територіях вона до
останніх часів зберігалася в первісному
значенні Русь = Україна, русин = українець.
Назва Русь на означення України вживається не
тільки в литовсько-руських літописах XIV—XVI ст,,
але й за козацьких часів, коли назва Україна вже
широко прийнялася. Б. Хмельницький хотів
визволити ввесь »руський народ по Вислу«, в
гадяцькому договорі гетьмана І. Биговського 1658 р.
Україну названо «Великим Князівством Руським«. В
інструкції гетьмана П. Дорошенка (1670) згадується
теж «руський православний український народ«. І
чужинці, як, напр., Павло з Алеппо (1654), називають
Україну Руссю, а українців руслнами або ру-сами,
відрізняючи їх усюди від москви-нів, яких аж до
початкїв XVIII ст. знали тільки під назвою
москвичів, москвинїв або москалів, а їхній край
під назвою Московія.
В західньоукраїнських землях в Австро-Угорщині
назва Русь і русин втрималася майже до кінця XIX
ст. на означення української території й
українського народу (аїшіішп КиШеїшт у Львові,
Руська Трійця, З'їзд руських учених 1848 р. й ін.).
В XIV ст. за почином царгородського патріярха для
галицької митрополії, а за тим і на означення
Галицько-Володи-мирської держави приймається
назва Мала Русь (у відрізненні від земель
київської митрополії, яку звали Великою Руссю —
термін, що його перебрали для своєї держави
московські великі князі).
За козацьких часів назву Мала Русь перейняли
київські письменники й канцеляристи і на
означення східньоукраїн-ських земель у формі
Малоросія або Малоросійська Україна, несвідомо
підготовляючи тим московському урядові ґрунт
для введення в XVII—XVIII ст. урядової назви
Малоросія на означення гетьманської України.
Назви малорос, малоруський дістають від того
часу »об'єдинительний« характер і набирають,
особливо в XIX ст., згірдливого сенсу.
В російській мові вживалися із середини XIX ст.
штучні терміни Южиая Русь, южнорос, що тепер теж
мають значення, аналогічне до Малоросія —
малорос.
За аналогією з назвою Малоросія з середини XVIII ст.
починають вживати штучної назви Новоросія на
означення території Південної України. Цей
термін виник у наслідок того, що на землях
Південної України утворена була в 1764 р.
Новоросійська губернія; після знищення
Запорізької Січі вся Південна Україна дістала
назву Новоросійський Край. Ця назва спричинилася
до того, що в XIX ст. поширилося хибне уявлення,
ніби »Новоросія« не є Україна, і вона стала
випадати з поля зору істориків, які вивчали
минуле Лівобережної і Правобережної України.
Відбилося це уявлення і на вимогах російського
тимчасового уряду під час переговорів із
Центральною Радою влітку 1917 року. Останнім часом
назва Південна, або Степова, Україна цілком
заступила штучну назву Новоросія.
Одначе і первісна назва Русь, русий й усі інші
назви поступилися місцем теж старому термінові
Україна, українці, що від кінця XIX ст. виключно
вживається і українцями, і чужинцями на
означення нашої території й нашого народу.
З назвою Русь, Україна, Малоросія тощо зв'язана
широка література різними мовами, зокрема
українською, російською, польською і німецькою.
Питання про цю термінологію творить вихідний
пункт у всій схемі української історії й тому
докладно розглядалося в творах наших видатних
учених, зокрема »Істо-рІЇ України-Руси« М.
Грушевського та його спеціяльних працях. Огляд
усього питання подають праці Л. Цегельського, Д.
Дорошенка, М- Андрусяка й В. СІчин-•ського, які
зазначаємо в літературі цього відділу.
З.Кузєля |
