Поява на політичній
карті Європи в 1991 році незалежної української
держави дала значний поштовх інтересу до
всебічного дослідження й вивчення її історії. У
цьому плані важливе значення мають дослідження
закордонної джерельної спадщини, в якій є багато
відомостей про минуле українського народу,його
історію і культуру. Зокрема велике значення
мають свідчення іноземних мандрівників, купців,
політичних діячів,які в різні часи відвідували
Україну. Цей, поки що маловідомий пласт без
фальсифікацій і підробок, може мати особливе
значення для висвітлення багатьох аспектів
історії нашої держави.
Серед численних свідчень іноземців значне місце
належить відомостям німецьких послів та
мандрівників, які в різний час перебували на
теренах сучасної України. Поряд з цікавими
даними про звичаї,традиції,культуру й освіту
українського народу подаються також важливі
факти про видатних діячів України
(Б.Хмельницького, І.Мазепу та ін.).
Історичні свідчення про взаємозв'язки, зокрема,
торгівлю між Руссю і німецькими землями сягають X
ст. Так, у митному статуті Східної марки, виданому
в невеликому місті Раффельштеттені 905 — 906 рр., із
посиланням на порядки, які існували до 876 р.,
йдеться про дозвіл руським купцям торгувати
воском, кіньми та іншими товарами в деяких містах
Баварії. У трактаті вченого монаха Теофіла
"Про різні ремесла",написаному в Падеберні
(Німеччина) у X ст., дається висока оцінка виробам,
виготовленим в Русі *.
Відомості про Київську Русь XI ст. (до
монголо-татарської навали) знаходимо в одного з
перших європейських мандрівників в Україні
німця Бруно з м. Кверфурта. У листі до цісаря
Генріха II, написаному близько 1008 р., він
розповідає про своє перебування в Києві у
Володимира Великого та укріплення кордонів
київської держави.
Більш детальні історичні відомості про Україну
початку XI ст. (1002 — 1018 рр.) залишив німецький
хроніст Дітмар, єпископ Мерзе-бурзький. Особливо
цікаві його повідомлення про Київ,де
зазначається, що у "великім цім місті, столиці
королівства (як він називає Київську Русь) є
більше 400 церков і 8 ринків, люду незліченна
сила"-.
Внаслідок навали па українські землі
монголо-татар міжнародні політичні та торгові
зв'язки Київської Русі із західноєвропейськими
державами послабилися. Але вже в XV —XVI ст. вони
знову відновилися. Із записок визначного
дипломата австрійських цісарів С.Герберштайна
початку XVI ст.,який їздив до
Московії,дізнаємося,щов той період держава
називалася Московіею(Московітією),її жителі -московинами
(московітами), а держава, яка була розташована на
українських землях — Рутенією, а її жителі —
русинами. Як бачимо, Герберштайн вже тоді
відрізняв московинів від русинів, вважав їх
двома окремими народами3.
Багаті на факти записи залишив посол німецького
цісаря Рудольфа II Еріх Лясота наприкінці XVI ст.
Він був одним з перших іноземцівгщо відвідали
Запорозьку Січ, де пробув понад 1,5 місяця. З його
спогадів дізнаємося про окремі сторони життя та
побуту запорожців, яких він називає "хоробрими
та заповзятими людьми, які з ранніх років
вправляються у військовій справі і прекрасно
вивчили ворога — турків і татар... Вони мають
власні гармати і багато хто з них вміє поводитися
із цією зброєю так, що в них є зайвим наймати й
утримувати окремих гарматників (як це водиться в
іншому війську)"4.
Цікаві відомості про одного з керівників
боротьби проти турецького поневолення Івана
Підкову знаходимо у записках Л.Міллера,що були
видані в Лейпцігу 1585 р. Зокрема з усіма
подробицями він описав арешт і страту Івана
Підкови польською владою.
Різні відомості про українських козаків залишив
у своїх спогадах посол німецького цісаря Яків
Генкель фон Доннерсмарк, який їздив • до Москви
1614р. Він'як і його попередник С. Герберштайн,
добре відрізняє Московіювід України-Руси,коли
мову перших називає московською, а других —
руською. Так, про польського секретаря Ганса
Гритина пише, що він "дуже був ознайомлений із
руською і московською мовами"5.
У різних спогадах німецьких авторів є сторінки,
присвячені історії українського народу. Зокрема,
в довіднику "Суапеае" читаємо, що гетьман Б.Хмельниц
кий "був досвідчений і вчений воїн"; Й.Х.Енгель
в "Історії України і українських козаків"
оцінює визвольну війну на чолі з Б. Хмельницьким
як справедливу помсту українського народу своїм
польським гнобителям.
Про військовий союз Б.Хмельницького зі шведським
королем Кар-лом Густавом йдеться в "Подорожніх
нотатках" пастора К.Я.Пльдеб-рандта, в яких той
цікаво розповідає про похід разом зі шведськими
й трансільванськими військами
дванадцятитисячного козацького корпусу під
командою полковника Ждановича в Польщу. Автор
покладає відповідальність за невдачу у
військовій операції на трансільванського князя
Юрія II Ракоці,який через свою амбітність
зневажливо ставився до козаків і не погоджував
дій навіть зі шведським генеральним штабом.
Гільдебрандт підкреслює, що внаслідок цього
військо Ракоці безладно відступало й
розвалилося, тим часом козаки Ждановича
відступали організовано й трималися стійко, "їхня
хоробрість і суворість ... проявилися по-справжньому".
Гільдебрандт вражений освіченістю гетьмана Б.
Хмельницького, який під час аудієнції шведських
послів розмовляв з ними латинською мовою6.
Визвольна війна українського народу під
проводом Б.Хмельницького мала
загальноєвропейський резонанс, з огляду на те, що
велася проти однієї з .наймогутніших тогочасних
держав Європи - Речі Посполитої. Тому, природно,
що вона привернула увагу правителів, політиків і
вчених європейських держав і знайшла широке
висвітлення як в історіографії, так і в мемуарній
літературі. Так, у німецькому виданні
хронікального типу "Театр Європи" в окремих
розділах шостого й сьомого томів значне місце
відводиться опису Визвольної війни 1648 — 1654рр.
Німецький історик Й.Г.Шледер, за негативного
ставлення ло народних мас — українських селян і
міщан, — усе ж відзначає бойові якості ко;-; фкого
війська,муяшість і хоробрість козакі в Дхню
стійкість в
найскладніших ситуаціях. Описуючії бипп під
Берестечком.
Й.Г Шле.ігр п';; шачаг панічну втечу татар па чолі з
ханом і стійкий
мужній опір колакіЕ. "Зазнавши поразки, —
зазначає він, — п'ятдесят
тисяч козаків, які брали участь у битві,
відступили до вигідного місця
посередині свого табору. В оточеному возами
таборі козаки окопалися
так, що перебували в безпеці проти королівських
нійськ і змогли
протриматися там одинадцять днів. Після того
вони прорвалися через болото в Україну. І хоч
втратили весь свій провіант і майно,спромоглися
вийти з оточення"7.
Необхідно зазначити, що Шледер, даючи в загальних
рисах високу оцінку козацькому війську як
боєздатному і дисциплінованому, а також гетьмат-
Б.Хмельницькому як "хороброму й розумному
воїну" та його соратникам, проте водночас
підкреслює велику роль німецьких найманців у
польському війську,які не раз рятували
шляхетське військо від поразки8.
Мужня боротьба українських козаків із захисту
українського народу від іноземних поневолювачів
знайшла відображення і в німецьких наукових
дослідженнях. У 1684 р. в Лейпцігському
університеті була захищена "Історична
дисертація про козаків", автор якої И.Й.Мюллер
писав: "Мало хто знає, що у 1684р. козаки завдали
відчутної пам'ятної поразки туркам і татарам.
Останні вдавали, начебто обмірковують їхню
пропозицію щодо війни чи миру. Козаки так їх
переслідували після блискучої перемоги, що можна
написати нову "Іліаду" після Гомера, після
того як спеціальна реляція була опублікована і
зблиснула як промінь сонця. Ми молимо Бога,щоб
він сприяв прагненням козаків до перемоги і
надихав їх на нові хоробрі вчинки"9.
З початком XVIII ст. в Європі з'явилося багато
історичної та мемуарної літератури, в якій
значна увага приділялася Івану Мазепі. Так,
учасник , походу Карла XII і свідок Полтавської
трагедії принц вюртенберзький Максиміліан
Емануїл у своїх записках дає позитивну оцінку
козакам, розкриває причини їх переходу на бік
шведів: "вони хочуть бути вільним,непід'ярмленим
ні Польщі,ні Москві народом,тому завжди
відстоюють свої привілеї та права,що,власне,й
стало причиною, що Мазепа прийняв шведську
сторону, бо якраз, усупереч їхнім вольностям,6ув
їхній край обложеним Москвою різного роду
раціями й порціями"10. У його спогадах І.Мазепа
характеризується як вже немолода, але енергійна
людина, з гострим розумом і європейською освітою,
з досконалим володінням латинською мовою1'.
Тогочасні німецькі джерела для нас особливо
цікаві, то му що відомості про Україну, козаків та
Мазепу походили безпосередньо від німецьких
учасників чи очевидців тих подій. Особливо
багато вістей про І.Мазепу з'явилося після 1704р.,
коли він за наказом царя виступив у похід на
Правобережну Україну на допомогу "скинутому"
польському королю Августу II. В популярному
історичному тижневику "Псторіше Ремаркс" за
22 січня 1703р. вміщена кореспонденція з Москви, в
якій значне місце приділяється діяльності І.Мазепи,
також виклад його біографії. Цей життєпис став
згодом основним джерелом наступних біографічних
нарисів.
Український історик з діаспори Теодор Мацьків,
досліджуючи, що писала західноєвропейська преса
про І.Мазепу, виявив, що лейпцігський журнал "Еигораі§сЬе
Сата" протягом кількох років друкував не
тільки статті про гетьмана, а і його портрети-гравюри
(у 1706,1708,1712 рр.), автором яких був німецький
художник Мартин Бернінгротг. Гравюри ПУЛИ
виконані за життя І.МазешІ.
Учасник походу Карла XII німецький капелан Й.В.Барділі
у своїх мемуарах подає стислу історію України.
"Україна або Казакія, — пише Барді л і, — це
земля, на якій давніше жили скити, а їхніми
нащадками є козаки, — народ вільний, що не хоче
бути ні під Польщею, ні під Москвою"12. Він
звертає увагу також на багатства України, яку
називає "молоком і медом текучою" країною,
що має стільки збіжжя, що сама не може його
спожити. Однак, починаючи з другої половини XVII ст.,
Україна занепадає внаслідок жорстокої
експлуатації й пограбування її державами,
насамперед Московською.
Окремі мислителі того часу пророку вали, що таке
становище України не залишатиметься довічним.
Німецький філософ-етнограф Йоганн Готфрід
Гердер у своєму "Деннику моїх подорожей" в
1769р. писав: "Україна стане колись новою Грецією:
прекрасне підсоння цього краю, весела вдача
народу, його музичний хист, родюча земля, колись
прокинуться... повстане велика, культурна нація і
її межі простягнуться до Чорного моря, а відтіля
ген, у далекий світ"13.
Але найбільш об'ємний і цікавий опис подорожі по
Україні (1838 р.) залишив німецький мандрівник і
вчений, основоположник ант-ропогеографії Йоганн
Георг Коль. На основі своїх записів під час
подорожі Україною він видав два шеститомні твори
під назвою "Кеїзеп іп 5исіґи$$1апсГ ("Подорож
в Південну Росію") серед яких є книга "Оіе (Легате,
КІеіпгшзІапсГ ("Україна, Малоросія"). У цих
творах Й. Коль подає дуже багато відомостей про
географію, природу, звичаї, побут, історію,
економіку, культуру українського народу.
Так, про минуле України він пише: "За давніх
часів, коли ще велике князівство, що волол
Ірювало над усіма руськими, а центр його
знаходився у Києві,малороський рід, мабуть, був
найзнатнішим у всій Русі. Малоросія у той час об'єднувалася
під однією і тією самою владою. При розпаді
давнього великого князівства... утворилось
багато малих малороських князівств — Галицьке,
Вол одимирське, Чернігівське і т.п "
У своїх записах Й. Коль велику увагу приділяє
українській етнології: звичаям, побуту, вигляду
сіл, хат. Зокрема, їдучи з Московії шляхом з
Білгорода до Харкова, він у захопленні від
українськиї сіл, про що у своєму щоденнику
зазначає:
"Село було безкінечно великим, як і всі
українські села. Будинки тягнулись до будинків,
подвір'я до подвір'я, начебто провінція була
наповнена ними, із садів селян скрізь виднілися
якісь червоші домашні квіти, які невиразно
дрімали в зоряному блиску, жовті сошшники. якими
українські дівчата прикрашали собі волосся, і
рожеві трхіянди,які воші чіпляли собі під
соняшником. Найнадзвпчайнішим для нас було чути
у цьому селі соловейків, їх так багато, начебто
кожен «жляиин мав у своєму саду безліч кущів
бузку. Вони тьохкали навперебій, як канарки на
кущах блаженних островів... До цього
приєднувались цокотіння перепелиць, як ніде не
співалось частіше, ніж в україжьких селах, і
нарешті кукурікання тисячі далеких і близьких
півнів... " "Наша перша піч в Україні була
найприємнішою у нашій подорожі".
"Українці — це, мабуть, найснівучіший народ у
світі ,д хоч вони не дарували ще Європі жодного
знаменитого композитора, ..співають вдень і вночі,
як на забавах, так і за роботою...
Одружені жінки під час найтяжчої праці безустанк
? співають, мов солов'ї. То непроста річ
переказати читачеві лише словами цю сповнену
життя картину!"
Досить детально Й. Коль занотовує свої враження:
"Села дуже часто мають 5000, навіть 6000 жителів і,
як правило, не менше 2000 хат"... "Селяни мають
гарненькі малі будинки, за чистотою яких вони
стежать, і не вдовольняються тим,щоб чепурити їх
тільки один раз на місяць, як це роблять
голландці,а рахують за необхідне білити їх
вапном зверху донизу один раз на два тижні.через
що ці будинки виглядають такими білими,мов
вибілене полотно".
Подібне Й.Коль відзначає про житло українців в
інших регіонах. На під'їзді до Одеси він
відзначає: "Я був мило вражений внутрішнім
облаштуванням ззовні непоказної хати. Як добре
жити в цій чепурненькій світлиці. Надворі було
дуже гаряче,а тут мило і прохолодно. Повітря було
гарне, свіже та запашне. Долівка застелена травою,
на стінах зілля - все охайне та чепурне. Щодо
цього я не можу нахвалити українців, якщо
зрівняти їх з поляками та москалями".
Водночас Й.Коль звертає увагу на те, що в
Російській імперії цвинтарі знаходяться в
занедбаному стані, без огорож, в безладді могили,
"розсипані на багато частин між хуторами" і
називає їх "зловісними полями".
У своєму подорожньому щоденнику Й.Коль приділив
значну увагу Харкову, називаючи місто столицею У
країни. "Громадськість Харкова,— пише він, —
серед всіх російських провінційних громадств є
одне з найгарніших з огляду на те, що тут робиться
для освіти і хорошого виховання у порівнянні з
іншими російськими провінційними містами. Тут
чимало навчальних закладів різного типу... У
Харкові чимало приватних навчальних виховних
закладів... Харківська семінарія пишається тим,
що тут здобув першу освіт}' вже покійний
російський міністр юстиції Сперанський, під
керівництвом якого було завершено роботу над
російським законодавством".
Й.Коль детально описує Харків — будови,дороги,чарівні
сади біля кожного будинку, готелі з великою
кількістю кімнат, ресторації, де можна смачно
поїсти.
Він залишив яскраві свідчення про засідання
дворянських зібрань. Зокрема про вибори "губернського
предводителя дворянства, в яких жодний з
урядових службовців не мав права брати участі і
голосувати (підкреслення авторів передмови).
Часом дворянські зібрання навіть намагаються
проводити вибори проти волі уряду.
Дуже яскраво Й.Коль описав харківську ярмарку,її
масштаби,торговий асортимент і його обсяги,ціни
тощо. Автор відзначив,що у Харкові є чотири
книгарні — три російські й одна французька, а
книжки продають у великій кількості.
Цінні описи Й.Коля й інших українських міст, які
він відвідав під час своєї подорожі: Диканьки,
Полтави, Кременчука, Миколаєва, Одеси, Б іл города,
Ялти, Алупки, Сімферополя, Бахчисарая,
Севастополя, Алуніті І, міст Буковини, Галичини,
Бессарабії.
Перебуваючи на Буковині, він захоплений чарівною
красою Карпатських гір,зеленим "пагорбкуватим
ландшафтом Буковини,багатої врожаями.великоюкількостюхудоби
й різноманітної птиці".
Й.Коль звертає увагу па характерні особливості й
відмінності між молдавським і українським
поселенням. Підкреслює інтенсивне освоєння
території німцями •- бюргерами, торгівцями,
ремісниками. Про головне місто Буковини —
Чернівці, де тоді проживало 15 000 мешканців, він
пише: "Місто знаходиться на високому березі
Прута... густо забудовано па німецький лад: вузькі
вулиці, високі будинки, ще вищі церкви. Коли
дивишся на нього із долини Прута, воно уявляється
як справжнє велике місто".
Мандрівник Й.Коль зафіксував характерну
процедуру проїзду ним через російсько-австрійський
кордон. Виявляється й тоді, понад 160 років тому, у
прикордонників і митників були зазвичай хабарі,
а кожний пакунок, ящик вони пропускали за
відповідну платню.
Перебуваючи на Буковині Й.Коль серед іншого
приділяє значну увагу опису життя й побуту
гуцулів, їхнього одягу, характеру праці.
Залишивши Буковину, через Снятии, Коломию,
Станіслав, Калуш, Долину, Болехів, Стрий
мандрівник поїхав до Львова. Про галицьких
українців він залишив такі спогади: "Це
малоруське плем'я, так посвоячене з малоросами,
козаками й українцями, як баварці із саксонцями,
їх мова, очевидно, значно різниться від
великоруської. Зате подільські та київські
малороси розуміються з галицькими, як брати.
На перший погляд, вони схожі на понурих і
замкнених. Грабунок і душегубство серед них
трапляються вкрай рідко. Як всі українці, так І
галицькі -охайніші за поляків. Однак поляки
більше запопадливі та старанні".
Здійснивши нотатки про міста, які були на шляху
до Львова, Й.Коль 19 жовтня 1838 р. прибув до
галицької столиці. Він був вражений її
ілюмінацією, "високі будинки були освітлені
знизу вгору, з вулиць мерехтіли довгі ряди
ліхтарень, і з усіх гір навколо палахкотіли
численні близькі та далекі вогні. Проте це була
звичайна, буденна, вечірня ілюмінація. При
святошній ілюмінації вид міста з цих гір має бути
величавий... Від незапам'ятних днів ми не бачили
чогось красивішого, тому наші серця забилися,
сповнені втіхи, коли ми в'їхали у браму великого
міста".
Й.Коль детально познайомився з життям міста, про
що зафіксовано у його щоденнику. Через Городок,
Судову Вишню й Перемишль він помандрував до
Польп ;.
Проїхавши Україною з півночі на південь і зі
сходу на захід, познайомившись з життям народу,
його культурою та історією, Й. Коль висловив
пророче бачення майбутнього України: "Нема
найменшого сумніву, що колись велетенське тіло
Російської імперії розпадеться, й Україна стане
знову вільною і незалежною державою. Час цей
наближається поволі, але неухильно. Українці є
нація з власною мовою, культурою та історичною
традицією. Тимчасово Україна роздерта між
сусідами. Але матеріал для будови української
держави лежить готовий: коли не нині, то пізніше з'явиться
будівничий, що збудує з тих матеріалів велику і
незалежну Українську Державу!"
Автори передмови вважають, що більшість розділів
праць Иоганна Георга Коля "К.еІ5еп іп
Зисігиззіапсі" (2 т.т., 1841), "Кеізеп іп іппеїті
УОП Киззіапсі ипсі Роїеп..." II ТЬеіІ. "Оіе
Штате. КІеіпшззІапсГ (1841) і III частина "Оіе Вико\\1па,
Оаіігіеп, Кгакаи ипсі Мапгеп" (1841) заслуговують
на те, щоб видати українською мовою. Це сприятиме,
по-нерше, кращому знанню історичного минулого
українського народу, а, по-друге, поглибить
джерелознавчу базу вивчення історії українсько-німецьких
зв'язків.
Від редакції:
Коль Йоганн-Георг (КоНІ ]оІшпп
Сеогд) (28.04.1808 -- 28.10.1872). Німецький мандрівник,
письменник, географ, основоположник аптро-погеографії.
Народився в м. Бремені. Вивчав право в
Геттгпгепському, Гейдельберзькому і
Мюнхенському університетах. Подорожував
територією України і європейської частини Росії
(1838 р.), після чого видав книги (нім. мовою): "Подорож
в Південну Росію" (1841)," Подорож по Росії і
Польщі. Україна. Малоросія" (1841), "Подорож по
Росії і Польщі. Буковина, Галичина, Краків,
Моравія" (1841), в яких вмістив багато відомостей
про природні умови, економіку, торгівлю, історію
та культуру України.
Твори Й. Коля - - найцінніші з усіх описів України
XIX ст. зарубіжними авторами. У своїх подорожніх
записах німецький мандрівник багато уваги
приділив етнографії України. Яскраво відобразив
побут і звичаї українців, вигляд сіл і міст,
відзначив співучість українців, мелодійність
їхніх пісень, стверджуючи, що це найспівучіший у
Європі народ. Він підкреслював етнічну єдність
українського народу Наддніпрянщини, Галичини,
Буковини і Закарпаття. У своїх творах Й. Коль з
глибокою вірою пророчив, що Україна стане
вільною, незалежною державою і її чекає велике
майбутнє.
Пізніше Й. Коль відвідав майже всі'європейські
країни, побував у Північній Америці. На основі
зібраного матеріалу і власних спостережень він.
опублікував півтора десятка книг з етнології і
краєзнавства Австро-Угорщини, Баварії, Англії,
Шотландії, Ірландії, Данії, Шлезвіг-Голштейну,
Нідерландів, Далмації і Чорногорії.
Редакція підтримує пропозицію авторів передмови
і упорядників П.Брицького і П.Бочаиа про видання
творів Й.Коля про Україну і пропонує читачам
окремі розділи (журнальний варіант) книги "Подорож
по Росії і Польщі. Буковина, Галичина, Краків і
Моравія" (1841) в перекладі з німецької Петра
Бочана.
Джерела:
ВІДОМОСТІ НІМЕЦЬКИХ МАНДРІВНИКІВ І ПОСЛІВ
-ВАЖЛИВЕ ДЖЕРЕЛО ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ
(Петро БРИЦЬКИЙ, Петро БОЧАН.). "Пам'ять
століть", 2003, №6). |
