Ініціативні сходини для заснування "Філії Українського національного об'єднання" в Монреалі було скликано 19-го серпня 1933-го року.  Зійшлося тоді 12 осіб - ініціаторів. Головою зборів обрано Павла Коленича, а секретарем Йосипа Чайківського. Доповідь про значення й завдання УНО виголосив Степан Маланчук. По дискусії присутні оголосили себе ініціативним гуртком для заснування філії УНО. Всі присутні вписалися в члени й вирішили відбувати сходиини кожної неділі, підготовлювати реферати та приєднувати нових членів, доки не назбирається їх стільки, щоб можна було б організувати загальні збори та вибрати управу.

Час був відповідний. Після першої світової війни наплила друга хвиля української іміграції. Переважно це були колишні вояки і старшини українських армії і молодь, що хоч і не брала участі у визвольній війні, але перейнялася визвольними ідеями.В Канаді в цей час були дуже поширені комуністичні настрої, підтримувані Москвою. Панувало національне й церковно-релігійне розбиття й тому гасло за відродження й єдність українського громадського життя в Канаді було дуже своєчасним.

15 жовтня того ж року відбулися загальні збори. Приїхав мгр. Василь Гультай, пояснив детальніше ідеологію і програму УНО. До УНО міг вступити кожний українець чи українка, без різниці релігійного обряду чи територіально-регіонального походження, якщо вони під кличем "нація понад усе" готові були нести допомогу українській визвольній справі. На цих зборах число членів подвоїлося.

21 січня 1934 року заснувася відділ "Визвольного фонду". Зголосилося до нього12 податківців. Зв'язковим був Михайло Корчковський, пізніше на його місце прийшов Григорій Гис.

В цьому році було скликано нараду представників українських товариств у Монреалі для обговорення громадської співпраці, щоб не перешкоджувати одні одним назначуванням в один і той же час імпрез. У нарадах взяли участь, крім філії УНО, Товариство "Просвіта", "Запорізька Січ" і "Каменярі". 1-го серпня 1934 року започатковано школу українських народніх танців під проводом Рози Ковальської, а 12-го вересня заснувався хор під диригентурою Володимира Побігушки. Не дивлячись на те, що панувала депресія й загальне безробіття, члени виявили велику жертвенність, даючи свій мізерний заробіток на організаційні і визвольні-політичні цілі та помагали утримувати своїх безробітних товаришів.

В квітні 1935 року захворів на туберкульоз основник філії Степан Маланчук, людина високоідейна і віддана організації. Філія взяла на себе кошти його лікування, але в 1936 році він помер ще молодим.

4 березня 1936 року філію відвідав представник ОУН., генерал Микола Капустянський, який був головним промовцем на спільнім Шевченківськім концерті.

Цього року вибрано комітет з трьох осіб для закупу дому. 7-го жовтня прийнято нового диригента, Якова Бубннюка, щоб зміцнити й поставити на вищий рівень хоровий спів. В тому часі Крайова Екзекутива прислала до Монреалю організатора МУН Павла Юзика, що став пізніше сенатором. Він не тільки ладнав справи юнацької організації, але й поміч у загальній праці.

30 травня 1937 року приїхав Омелян Сеник-Грибівський. Скликано громадське віче. Промовляв О.Сеник-Грибівський, представивши положення в Україні й боротьбу Організації Українських Націоналістів. Закликав українську суспільність до праці й жертвенності на ОУН. 29-го травня прийшла жахлива новина - підступне убивство в Роттердамі провідника Організації українських націоналістів і УВО Євгена Коновальця. Скликано жалобні сходини й з тої нагоди улаштовано панахиду й громадську маніфестацію.

1939 рік почався великим духовним піднесенням. Проголошено вільною Карпатську Україну. Сподівалися, що іскра волі охопить полум'ям всі українські землі. Так не сталося. Прийшла поразка, а в вересні вибухла друга світова війна. Гітлер і большевики загарбали західні землі України.

Загальні збори 28-го грудня проходили під кличем підтримки воєнних зусиль Канади. Світові відносини склалися несприятливо для української справи. Отже, було звернено увагу на зміцнення позиції УНО в Канаді.

16-го травня 1941 року на запрошення УНО Монреаль відвідав Олександр Кошиць. Він мав доповідь у УНО і увесь український Монреаль зібрався, щоб привітати славетного диригента і композитора. В цей час (1939 - 1942 роки) диригентом хору УНО був Йосиф Марценюк. Після нього ведення хору перебрав Павло Шульга до 1944 року. Тоді вперше переорганізовано хор, як окрему мистецьку одиницю при філії УНО з власною Управою, а її першим головою упродовж чотирьох років був Степан Чабан. Від 1944 року до 1949 року диригував хором професор Богдан Ковальський, безкоштовно, щоб заощадити гроші, необхідні філії для придбання і оплати домівки. Кілька місяців у 1945 році, коли професор Богдан Ковальський не міг диригувати, це робив професор Володимир Грицай.

20-го квітня 1944 року Монреаль відвідав голова крайової Управи УНО інж. Володимир Косар, який на ширших зборах мав вичерпну доповідь про події на українських землях.

У 1944 році Крайова Екзекутива проводила важливу і корисну акцію засновування кредитових кооперативів. Тоді засновано і при монреальській філії УНО Українську Національну Кредитову Спілку.

27 вересня 1944 року несподівано помер св.п. Олександр Кошиць.

При річних зборах голова Теодор Білик наголосив на необхідності придбання власної домівки для УНО. Філія в той час знаходилась у приміщенні на вулиці Принц Артур. Цей дім купили польські ветерани і конче хотіли витиснути звідти українців. Трапилася добра нагода. Будинок на розі вулиць Сен-Лоран і Принц Артур був на продаж і його було закуплено. Почалась грошова збірка на дім. Члени відгукнулися дуже щиро. Не тільки складали пожертви, але й працювали безкоштовно, щоб зменшити видатки. Прикладом послужили фахові столяри - Іван Розвадівський, Степан Дєдів та Онуфрій Притуляк, що безкоштовною працею переробляли устаткування для нової домівки.

Прийшов час, коли справу боргу прийшлося відсунути на другий план, а звернути увагу на справу опіки й допомоги десяткам тисяч українських скитальців в Європі, що не хотіли повертатися під московський терор. Взято гіпотечну позичку в "Українськім Народнім Союзі" на 20 000$, щоб вирівняти всі витрати на придбання домівки.

Почалася масова еміграція так званих DP до Канади. Українці становили більшість з них. Шлях нової хвилі іміграції пролягав через Монреаль. Незабаром нові імігранти почали відвідувати гостинну домівку УНО, що стала одним з місць зустрічі, порад і помочі.

В 1948 році звітовано на річних зборах, що відбуто дев'ять прийнять для новоприбулих і три бенкети. Відкрито для них курси англійської мови.

В листопаді відбулося в домівці УНО віче в справі підтримки для "ОсередкуУкраїнської культури і Освіти". Промовляв доктор Михайло Маценко. Зібрано на осередок 416.83$.

На річних загальних зборах звітовано, що що рік був дуже плідним, число членів зросло до 80, виголошувано доповіді, відбуто п'ять концертів, чотири Академії, в Рідній школі навчалося 33 учнів. На "Новий шлях" зібрано 933$. Визвольний фонд нараховував 118 членів.

В 1949 році Крайова Екзекутива спровадила з Європи славного диригента професора Нестора Городовенка, що зразу енергійно взявся за працю і під його проводом мішаний хор "Україна" став високовартісною мистецькою одиницею.

В іншій діяльності філії було рекордове число забав з танцями (32), які давали можливість зустрічей для молоді й приносили фінансовий прибуток. Дуже справно діяв драматичний гурток під режисурою Богдана Сенишина.

В часі ділового 1950 року долучено до управи УНО Голову батьківського Комітету Рідної школи, як референта шкільництва.

Звіти на загальних зборах 14-го січня 1951 рок ствердили задовільність праці у всіх ділянках, але помічалися деякі тертя між давнішими і новими членами, як наслідок довголітнього їх життя у відмінних умовах, але це були другорядні непорозуміння. Однак вже тоді доволі песимістично бринів звіт зв'язкового до МУН - Б.Сенишина, що четверта частина членів відділу виїхала з Монреалю, а половина, що лишилася, не брала участі в праці. На сходинах пересічно було вісім осіб і говорили між собою виключно англійською мовою. Цей мінорний тон звітодавця заставив членів філії оточити молодь спеціальною опікою, бо в час війни ця ділянка була занедбана.

Слідували роки розвитку, збільшення кількості членів, посиленої культурної праці. Доповідачами були члени філії і запрошені гості. В школі вчилося 112 дітей, відбувалися проби хору, виступи на різних оказіях, проби драматичного гуртка, навчання народних танців.

Щораз тісніше ставало в старому приміщенні. Прийшлось розшукувати нове, більше. Почалась акція оплати старого боргу, роздано підписні листи до збірки. 11-го червня 1956 року вже обговорювалась купівля дому на розі вулиць Фермаунт і Гатчісон. Після отримання гіпотечної позички від Народного Союзу 30-го жовтня було підписано контракт купівлі.

З річних звітів пресового референта Костя Баніта було видно, що хоч як членство було обтяжене фінансовими зобов'язаннями філії, збиралися великі суми грошей для "Нового шляху", для "Українського Слова". Управа постаралася, шоб провінційний уряд звільнив дім УНО на вулиці Гатчісон від сплати міських податків, що дало можливість скоріше сплачувати борг. КУК користувався безплатним приміщенням у домі УНО, а хор "Україна", теж безкоштовно, співав на всіх імпрезах КУК. Члени Філії займали провідні пости в Крайовій Екзекутиві УНО.

В 1962 році члени УНО делеговані до КУК входили до комісії виготовлення меморандуму двомовності і двокультурності, що мав великий вплив на працю і погляди цієї комісії. Фінансове задовження філії досягає в цьому році 141 079$ - найвище у всій історії філії.

В цьому році сплачено 7 000$ боргу. Починаючи з цього року, завдяки наполегливості і самовідданості членів УНО, борг починає невпинно зменшуватися.

В 1964 році Філія потерпіла велику й болючу втрату, помер професор Нестор Городовенко, великий знавець української пісні.

А 1965 року помер св.п. Андрій Мельник - другий з черги голова ПУН - організація зазнала великої втрати. Був зорганізований пропам'ятний вечір, щоб підсумувати вклад його праці для визвольної боротьби за українську державність.

В 1966 році диригентом хору "Україна" став добре знаний в Монреалі маестро Іван Козачок, диригент хору "Молода Україна" й церковного хору при Свято-Покровській громаді.

Сплата боргу була важливою турботою Філії, але при тому не занедбувалися збірки на фонд "Золотого хреста" при ОУК, що займався допомогою українським політичним в'язням у СССР.

У 1967 році відбувся  перший Конгрес Вільних Українців в Нью-Йорку, на якому був організований "Світовий Конгрес Вільних Українців". У цей  самий час, оскільки серед делегатів була велика частина членів ОУН, зорганізовано світову об'єднуючу організацію, яка називається скорочено ІСНО - Ідеологічно Споріднені Українські Націоналістичні Організації.

Цього року відбулася світова виставка "EXPO 67", в рамках якої відбулвся ряд українських виступів, у яких брала активну участь і філія УНО.

Багато праці вклали делегати КУК інж. Василь Захаркевич, що був у той час заступником голови і мгр. Євген Оборонів, секретар КУК. Крім того, інж. Василь Захаркевич очолив комітет 75-річчя поселення українців в Канаді і багато працював при редагуванні пропам'ятної книги 75-ліття.

Члени журилися й шукали способів, щоб розбудити в молоді зацікавлення громадськими справами, бо молоді не розуміли потреби спільної праці.

В акції підтримки публікації української енциклопедії, серед членів УНО було три меценати, що склали пожертви по 1000 доларів кожен, і понад 20 спонсорів, що склали пожертви по 100 доларів.

В 1970 році від Філії був складений меморандум до комісії Жендрона про положення й відношення до французької мови у Квебеку.

В 1972 році рідна Школа поширила свою активність. Крім звичайної шкільної науки з Курсами Українознавства, для дітей шкільного віку організували світличку, а при школі професор Іван Король готував школярів до сценічних виступів. 

В 1975 році відбувся у Монреалі 25-ий Крайовий З'їзд УНО і Братніх Організацій, що причинився до ідейного підйому й організаційного пожвавлення членства.

У тому році, як і в попередніх роках, вислано делегата на конгрес КУК. Хор "Україна" дав концерт для української громади в Бостоні. На видання збірника УСС члени склали пожертву в сумі 1987 доларів.

В 1976 рооці на спеціальній конференції УНО в Торонто обговорювано справу перенесення тижневика "Новий шлях" з Вінніпегу до Торонто. В допомоговій акції для устаткування "Нового шляху" в Торонто зібрано від членів Філії понад 6000 доларів.

В 1977 році була велика втрата в організаційному житті - помер третій з черги голова ПУНу св. п. Олег Штуль-Жданович. На невянучий вінок в світлу пам'ять зложено 5642 долари.

В цьому ж році, на жаль, припинила свою діяльність "Рідна Школа", якою опікувалася Філія. Українці масово вибиралися в нові дільниці міста й не було доросту шкільного віку в середмісті, де знаходилося приміщення школи. Прийшлося її замкнути.

Організаційно-культурна праця проходила з успіхом. Хор "Україна" виступав майже на всіх імпрезах КУК. Прийшов час, що треба було зайнятися ремонтом і модернізацією приміщення: встановити газове опалення, нову підлогу, фарбування і т.п.

50-ліття Філії відзначено бенкетом і концертом. На бенкеті головним промовцем був Микола Плавюк, голова ПУН в тому часі, також був запрошений голова Крайової Екзекутиви УНО мгр. М.Ромах. Монреальська українська громада взяла чисельну участь і своєю присутністю оцінила громадську діяльність УНО. В 1984 році відзначено річниці: 40-річчя смерті О.Ольжича, 20-річчя смерті Андрія Мельника, 50-річчя смерті голови Центральної Ради професора Михайла Грушевського.

В цьому році відзначалося 1000-річчя Християнства в Україні. Пророблено велику роботу: необхідно було   просвчувати співгромадян, що це-таки 1000-ліття України, а не Росії. Совєти ширили пропаганду, що це Росія 1000 років тому приняла християнство. Організовано спеціальний комітет, на чолі якого став Я. Маркіза, заступник голови КУК. Філія зложила на кошти ювілею 930 доларів. М. Височанський був фінансовим референтом. Ювілейні відзначення пройшли в надзвичайно великім духовнім піднесенні.

1990 році Я. Маркіза був вибраний головою ради громадянства й за добре проведену працю дістав титул "Громадянина року" від міністерства громадянства.

В цьому ж році накопичилося багато різдвяних привітань з проханням про Коляду. Цю справу спеціально розглянено на засіданні управи й відповідно до потреб виділено поважні суми.

На закінчення варто ще раз згадати активну участь Філії в житті української організованої громади Монреалю і околиці. Її члени займали провідні становища в відділі КУК, а за головування інж. Миколи Граба ввійшов в життя звичай вивішування українського прапору на ратуші міської Управи в день річниці незалежності, 22-го січня й прийняття у посадника міста Жана Драпо. Цей звичай перервався, коли відійшов Жан Драпо, але тепер, старанням Я.Маркізи, цей звичай відновлено.

Останнім часом багато різних річниць відзначається спільно усіма організаціями під патронатом КУК, який організовує для цього спеціальні комітети. 1991 року розпочалося відзначення 100-ліття поселення українців в Канаді. З цієї нагоди був створений комітет, що розробив план цього відзначення у Монреалі. У нього увійшли і члени Філії.

Уся ця громадська праця відбувалася під керівництвом голів з дуже послідовною й жертвенною співпрацею членів Філії. Головами були: Степан Маланчук в 1933 році, Євген Довгань (1934-1935), Данило Мацелюх (1936-1937), Теодор Білик (1941-1944), Данило Мацелюх (1947-1948 і 1950), Григір Гіс в 1949 році, Степан Кутний в 1951 році, Йосип Чайківський в 1953 році (заступник Євген Мастикаш, який незабаром перебрав головування), Павло Гриневич (1956-1958), Богдан Ковальський (1959-1960), Павло Генгало(1963-1966), Микола Граб в 1967 році, Василь Захаркевич у 1968, Євстахій Щепанюк в 1971 і 1985-1987 роках, Богдан Кошаревич в 1977 році, Ігор Максимків (1980-1984), Іван Стельмащук з 1988 року по сьогодні.

Історія Українського Національного Об'єднання написана під заголовком "На шляху до національної єдності", щоб спільними силами йти до наміченої мети - осягнення незалежної соборної української держави. Протягом всіх тих років Філія послідовно і безперестанку працювала в тому напрямі. 

З цього року філія УНО надала безкоштовне приміщення Українському Товариству допомоги імігрантам "ЗУСТРІЧ".