Олександр Болдирєв. Одеська громада
1 | 2 | 3 | 4
2. СПРОБА ОРГАНІЗАЦІЇ
ПЕРШОЇ УКРАЇНСЬКОЇ
ПОЛІТИЧНОЇ ПАРТІЇ
Після від'їзду Михайла Драгома-
нова за кордон у 1876 році в Женеві склався
сильний' український емігрантський гурток.
Маючи-повноваження від Київської та Одесь-
кої громад, а також спираючись на їхню
підтримку, Драгоманов .розпочав видання
«Громади» — українського політичного поза-
цензурного часопису, в якому сформулював
політичну програму українського руху. Росій-
ська революційна еміграція добре знала Дра-
гоманова як прогресивного діяча і радо віт.ала
його у Женеві. Швидко Драгоманов висунувся
серед еміграції на чільне місце яко публіцист
і теоретик. Одначе на кінець 70-х років сто-
сунки між українським та російськими емі-
грантськими гуртками сильно погіршились.
У своїй автобіографії Драгоманов п"саз про
причини цього так: «Я й справді з ходом по-
дій все більше та більше робився противни-
ком російських революціонерів. Окрім їхньо-
го великоруського централізму та антикуль-
турних тенденцій, народницьких ілюзій, макіа-
велізму засобів (таких, як фальшиві маніфес-
ти Я. Стефановича й інших замахів на кра-
діжки з банків, казначейств та почт з убив-
ствами сторожів), мене різнило од них і прий-
няття політичного, убивства, або, як вони ка-
зали, «террору», за принцип революційної бо-
ротьби, тоді як я дивився на сей терор тільки
як на природний, хоча й «патологічний» наслі-
док терору самого уряду». Будучи сам пере-
конаним соціалістом і навіть прибічником
анархістської ідеї, Драгоманов як позити-
віст і реаліст у політиці розглядав ці ідеї
лише як певну теоретичну мету боротьби, ли-
ше як її напрямок. Найвизначніший україн-
ський політолог діаспори Іван Рудницький
зауважував: «Неправдоподібно, щоб Драго-
манов вірив, що ідеали анархізму можуть
бути здійснені в ближчому чи віддаленому
майбутньому. Він дивився на них радше як
на індикатор напрямку, на якому раніше чи
пізніше буде досягнуто прогрес. В одній сво-
їй праці Драгоманов порівнює ідеал анархії
з прагненнями інженера звести нанівець тер-
тя в машині, хоча в дійсності досягти цього
й неможливо... Анархічні ідеали Драгомано-
ва вели його до федералізму. Ця частина йо-
го політичної філософії найкраще відома.
Будь хто, хто взагалі чув про Драгоманова,
знає, що він був федералістом. Прийнято
вважати, що його метою була федералізація
Росії, але насправді цей федералізм був для
нього універсальним принципом. Для полі-
тичного мислителя, який бере автономію ін-
дивідууму за свою вихідну точку, і хто відки-
дає будь-яку форму авторитарності, федера-
ція — відданість осіб з рівними правами
групам та комунам і кооперація цих остан-
ніх у більші союзи — єдиний шлях подолан-
ня атомізації суспільства».
Саме тому Драгоманов не міг сприйняти
тезу програми «Народної Волі» про необ-
хідність об'єднання всіх активно-протестую-
чих сил у Росії в єдину міцну централістську
організацію. Негативну реакцію Драгомано-
ва викликав не лише цей пункт народоволь-
чої програми, але й ідеалістична віра народ-
ників у можливість швидкого соціально-еко-
номічного оновлення суспільства шляхом по-
літичного перевороту, не сприймав він і праг-
нення російських революціонерів централізо-
вано вирішувати національне питання в Ро-
сії після перемоги революції. Програма «На-
родної Волі» говорила про це так: «Мы на-
стаиваем также на том, что торжество рево-
люционных и социалистических принципов
упрочится только при том условии, если об-
щими силами будет произведена не одна
дезорганизованная разрушительная работа,
но и созидательная, т. е. если учредитель-
ная деятельность обще-русского Земского Со-
бора, который займет место временного ре-
волюционного правительства, распространит-
ся па территорию всего государства. Толь-
ко (!) после закрепления революционных при-
обретений, после твердой установки общих
(?) основ нового строя, отдельным народнос-
тям должно быть предоставлено право опре-
делить свою политическую связь с целым (?!)
государством. Иначе темные реакционные си-
лы, наверное, найдут свою Вандею, откуда от-
кроют поход против расчлененной револю-
ции» *.
3 критикою народовольчої програми Дра-
гоманов виступив на шпальтах газети «Воль-
ное слово» зі статтею «Народная Воля» о
централизации революционной борьбы в Рос-
сии». Віддаючи належне організації «Народ-
на Воля», її енергії та сміливості і розумію-
чи, що на централістській програмі народо-
вольців не могли не позначитись умови полі-
тичного життя в Росії, а також потреби теро-
ристичної боротьби. Драгоманов застерігає,
що вона містить у собі «семена явлений край-
нє гибельных, прежде всего для самих револю-
ционных элементов в России, а затем и для
всей страны этой». Драгоманов вкрай скеп-
тично оцінював надії народовольців на швид-
кий соціально-екрномічний переворот, який ті
сподівалися здійснити заходами майбутнього
* Цитату узято зі статті Драгоманова. Розділові зна-
ки у дужках в тексті поставлено ним.
центрального революційного уряду і радив зо-
середитись лише на політичному перевороті»
який відкрив би перед народом можливості
вільного розвитку в умовах політичних сво-
бод. А для досягнення політичних свобод,
на думку Драгоманова, сама ідея централіза-
ції згубна. Він писав: «В России же центра-
лизация, даже революционная, тем опаснее
для дела свободы, что в этой стране, при не-
развитости массы, всего скорее можно опа-
саться диктатуры вполне реакционной, даже
после временного успеха революции прогрес-
сивной. А поэтому в России всякого рода про-
грессисты, а особенно социалисты, должны
бы стараться подорвать принципы власти и
централизации и в практике и в теории и
основывать все свои планы и действия и до,
и во время, и после переворота на принципе
противоположном — децентрализации и фе-
дерации».
Таким чином, Драгоманов наголошує, що
принцип федералізації революційних органі-
зацій в першу чергу вигідний самій револю-
ції, бо замість проблематичного керівництва
революційним рухом на просторах неосяжної
імперії з якогось одного центру буде створе-
но- міцну організацію на підставі місцевої
ініціативи, з'єднану спільними інтересами.
Драгоманов наводив приклади того, що всі
успішні революції творились децентралізова-
ним шляхом: Швейцарія вирвалась з імпер-
ських пут, Голландія відбилась від Іспанії,
США від Англії та ін. Після перемоги ре-
волюції федералізм спроможний лише скрі-
пити її здобутки. Боятися ж «Вандеї» з бо-
ку національних окраїн Російської імперії
Драгоманов вважав свідомим самообманом.
Бо, як він це показував на прикладі Украї-
ни, її історична традиція значно менше обтя-
жена ідеями монархізму та деспотизму, ніж
у Великоросії, і якщо вже доведеться чекати,
«Вандеї», то швидше у Московщині, ніж в
Україні чи в Польщі,
З іншого боку, Драгоманов наводив ще
один принцип, який не могли розділити з
російськими соціалістами їх українські коле-
ги; Це принцип інаціональний. Українські по-
літичні діячі, соціалісти мають працювати на
користь свого народу, своєї Вітчизни, врахо-
вуючи її інтереси й особливості. Те, що ук-
раїнська інтелігенція була відірвана від куль-
турного життя свого народу, є фактом кри-
чущої несправедливості, а те, що й україн-
ські революціонери переходять до організацій
великоросійських, ослаблює справу не тільки
національного визволення українського на-
роду, але й справу його соціального визво-
лення. Це особливо прикро, бо український
грунт більше підготовленнії всією історією
для сприйняття передових політичних та со-
ціальних ідей, -ніж грунт великоросійський.
І те, що цей грунт залишається необробле-
ним через, те, що українські діячі залишають
його, лише гальмує справу громадського по-
ступу не тільки в Україні, але й в усій Росії,
не кажучи вже про те, що такий відрив ук-
раїнської інтелігенції від власного народу
підриває сам принцип народництва. «Если
же, — пише Драгоманов, — сынам наций и
областей России надо будет лить свою кровь
в революции, чтоб добиться представительно-
го правления, то приобретение самодержав-
ного всероссийского земского собора, в кото-
ром гегемония непременно достанется вели-
коруссам, особенно центральных областей,
слишком малое вознаграждение за кровь для
населения невеликорусских «окраин». Если
уж добиваться революционных земских собо-
ров, то окраинам этим всего естественнее
иметь свои, областные соборы, которые уже
от себя установят «общие основания полити-
ческого союза целого государства», если най-
дут это нужным. К тому же только прочное
установление областной свободы, положив
непроходимые ограничения для центральной
власти, может оградить и всю Россию от по-
слереволюционной реакции и распростране-
ния на всю страну диктатуры вандейской,
контрреволюционной, каковая, повторяем,
скорее может организоваться в центральных
областях московского государства, чем в ме-
нее монархических окраинах России».
Тому Драгоманов у своїй статті накреслює
далі загальний план побудови єдиної опози-
ційної режимові політичної організації в
Російській імперії на федералістських заса-
дах: «Если заходит речь о приготовительных
организациях для произведения в России по-
литического переворота, то, по нашему мне-
нию, наиболее целесообразным приступом к
ним были бы .образование областных оппо-
зиционных комитетов, которые, конечно,
должны войти в союз между собою. По об-
стоятельству дела, эти комитеты могут ока-
зывать особенную помощь комитетам столич-
ным, но без всяких априорных уступок ней-
тралистской программе ни до, ни во время,
ни после переворота. Если же, — как следу-
ет думать, потому что вот уже несколько лет
в России произносится имя «исполнительного
комитета» или «комитета» «Народной Во-
ли», — в России уже существует организа-
ция, которая уже по фактическим условиям,
хоть, например, по отсутствии конкурентов
в т. п., получила значение всероссийское (о
старом «исполнительном комитете» 1878—
1880, впрочем, еще вопрос, — можно ли на-
звать его столичным, или даже русским вели-
корусским, — ,по составу и даже по месту
его деятельности), — то наиболее целесооб-
разным было бы образованием около этой
организации все же областных комитетов
или, если хотите, субкомитетов, на первых
порах хотя бы только для местностей, кото-
рых оригинальности очевиднее и которые
уже дали немало членов и для русских рево-
люционных кругов, — например, образова-
ние комитетов для центральных, низовых и
уральских областей Великороссии, для Поль-
ши, для Украины, для Кавказа. Затем не за-
медлили бы образоваться комитеты для Лит-
вы, Бессарабии, Белоруссии, Остзейских про-
винций и т. п. Если бы эти комитеты на пер-
вых порах и не сделали ничего, кроме ука-
зания местных условий и зацепок для про-
буждения в населении их областей мысли о
необходимости политического переворота, то
и тогда они принесли бы огромную пользу.
Но, конечно, на этом дело не остановилось
бы.
Дальнейший успех переворота зависел бы
в значительной степени от умения и энергии
областных комитетов, а дальнейшее согласие
этих комитетов между собою и с комитетом
центральным, если бы таковой найден был
нужным, — зависело бы, главным образом,
от степени искренности признания всеми ими,
в том числе и комитетом центральным, прин-
ципа равноправности всех народностей, исто-
рических и неисторических, а также принци-
па автономии областей, — одним словом,
принципа федерального, — и от степени и
умения центрального комитета различать со-
лидарность, — вещь необходимую, — от цен-
трализации, —- вещи излишней пли даже пря-
мо вредной».
Одначе ці плани Драгоманова не знаходи-
ли прихильного відгуку з боку російських ре-
волюціонерів, навіть найбільш толерантних
щодо його ідей. Драгоманов згадував: «Те-
перь член «Народной Воли» в' виде крайней
уступки нам,— говорил: «...может быть, Вы
и правы, но мы вовсе не так убеждены в
конечной необходимости принципа федератив-
ного в том деле (борьбе за политическую
свободу), которому мы предались».
Переконати Драгоманова у хибності його
поглядів намагався і Желябов. У своєму лис-
ті Драгоманову Желябов писав, маючи на
увазі Одеську громаду: «Я видел расцвет
тамошней громады, ее живые начинания.
Медленно, но непрерывно сливались там в
одно два революционных потока — общерус-
ский и украинский; не федерация, а единство
было недалеко, и вдруг... все пошло прахом.
Соблазнились старики выгодой легального
положения; медлили покинуть насиженные
гнезда и погибли для борьбы славные лю-
ди». Справді, у 70-ті роки було кілька
спроб порозуміння між російськими народни-
ками і українофілами як у Києві, так і в
Одесі. Особливо далеко у переговорах з на-
родовольцями зайшла Одеська громада, яка
була соціальнішою у .своїй програмі; одначе '
і їй подолати теоретичні розбіжності з ро-
сійськими гуртками не вдавалося. Коментую-
чи 'лист Желябова, Драгоманов вказав На ті
пункти в революційній програмі народників,
які викликали принципову незгоду одеських
українофілів. По-перше, Драгоманов заува-
жував, що не «єдність», а «федерація» була
головною організаційною умовою входження
Одеської громади у союз з гуртком Желябо-
ва; по-друге, існували деякі теоретичні роз-
біжності. Ці розбіжності полягали у тому,
що громадівці не підтримували методи, по-
дібні «чигиринській змові», не погоджувались
визнавати методи політичних вбивств, коли
такі не виправдовувались необхідністю само-
захисту, а також не поділяли ігнорацію на-
родниками принципу поступовості політичних
здобутків, ігнорацію конституційного строю
як найближчої політичної мети. Справді,
на той час серед .революціонерів-народників
тавро «конституціоналіста» було «ругательст-
вом чуть ли, не равным по силе «подле-
цу», — згадували сучасники. Аналізуючи
ці розбіжності. Драгоманов пояснював їх
тим, що «украинские социалисты, напротив,
представляют выход из украинофильского на-
родничества к европейско-научному полити-
ческому и социальному направлению. На-
правление это, конечно, обязывает сообразо-
вываться с особенностями страны и населе-
ния, но не подчиняться им до нарушения на-
учных принципов». До того ж, вважав Дра-
гоманов, для того, щоб чекати від україн-
ських громад більшого відгуку, народоволь-
цям слід було б більше уваги приділити на-
ціональному питанню, а не обмежуватись про-
стою констатацією визнання рівноправгості
всіх націй. «Но между товарищей Желябова
были и более чистые украинцы, и ни один из
них ни в печати, ни в публичной речи не
вспомнил своей родины и своего народа! Та-
ково давление в данном случае не одной офи-
циальной школы, но и унитарных доктрин
русских «официальных социалистов», упо-
требляя выражение Желябова.
Вот главные причины, которые заставляли
украинцев «медлить покинуть насиженные
гнезда» и пристать в то «единство», которого
желал Желябов. А что они далеко «не со-
блазнялись легальным положением», это под-
тверждается и словами письма: «и погибли
славные люди и начинания» .
Драгоманов знав, що казав, коли говорив
про переконання членів Одеської громади
стосовно можливостей спільних дій з росій-
ськими народниками, адже він не тільки сам
брав участь в дискусіях Громади, але й мав
постійні зв'язки з Одеським гуртком. Значна
кількість громадівців відвідала його у Жене-
ві, де обговорювала з Драгомановим нагаль-
ні політичні питання. З 1877 по 1882 рік на
стажуванні за кордоном перебував Овсяни-
ко-Куликовський, який за допомогою Драго-
манова у 1877 році видав брошуру «Записки
южнорусского социалиста». Ця брошура має
виключне значення для з'ясування поглядів
Громади щодо соціалізму і завдань соціаліс-
тичного руху в конкретних політичних умо-
вах того часу. Автор був абсолютно переко-
наний у тому, що «...современный строй евро-
пейских обществ разлагается, и в недрах его
зарождаются, растут и крепнут элементы
будущего. Это — роковой, исторически необ-
ходимый процесс, в котором так называемое
социально-революционное движение играег
роль только одного из многих взаимодейст-
вующих факторов. Я знаю, что многие со-
циалисты-революционеры склонны видеть в
движении, в котором они участвуют, какой-то
волшебный рычаг, который в один прекрас-
ный день перевернет существующий порядок,
после чего на развалинах последнего мгно-
венно расцветет новая жизнь. Исходя из та-
кой метафизической точки зрения, они забла-
говременно начерчивают план будущего
строя, они вполне естественно находят воз-
можным говорить о «кануне» революции и
о «другом дне после революции». Знаменитый
и поистине прискорбный спор о якобинизме
и анархизме получил свое начало от той же
метафизической точки зрения.
...Этот процесс совершится сам собою, си-
лою вещей, и не может быть речи ни о ка-
нуне, ни о другом дне. Относительно же бу-
дущего, я знаю только .то, что «не явися, что
будет»... Но есть одно общее положение, стоя-
щее вне всяких сомнений: земля и другие
орудия труда (капиталы) будут обращены в
общую собственность» .
Застерігаючи російських соціалістів від
надмірних ілюзій сконструювати детальну си-
стему майбутнього ладу, Овсянико-Куликов-
ський вказує на революційний централізм як
на одну з найнебезпечніших помилок росій-
ських революціонерів. Неувагу до національ-
них чинників в соціальній боротьбі він по-
яснює наявністю в російській дійсності особ-
ливого прошарку 'населення — зденаціоналі-
зованої людини, несвідомого носія імперських
звичок і російської великодержавності. Він
пише: «До сих пор я думал, что русская на-
ция разделена только на три отдела: вели-
коруссы, малоруссы и белоруссы. Теперь я
нашел четвертый отдел: общеруссы или рос-
сияне в собственном смысле.
Да! Это четвертое русское племя сущест-
вует; оно имеет такое же право считаться
особым племенем, как и всякое другое, отме-
ченное в учебниках истории и географии.
Оно, правда, собрано централизующей силой
государства со всех концов Российской тер-
ритории и состоит из разнообразных нацио-
нальных элементов, но нивелирующая сила
централизации развила в уроженцах разно-
образных частей России однообразные пси-
хические признаки, которые передаются по
наследству, как и всякие другие националь-
ные черты, развивающиеся под воздействием
природных и культурных условий.
Племя общеруссов — это тот густой слой,
который покрыл Русь народную, Русь на-
ционально-племенную, — это то безотрадное
нечто, которое меня, было, повергло в уны-
ние... Я уразумел, что россияне — племя,
выразившее свое духовное содержание в рос-
сийских государственных учреждениях, —
до последней степени обделены культурным
творчеством; оторванные от народной почвы,
нивелированные централизацией, прозябая
среди извне данных неорганических форм
общественности, они рождаются с атрофиро-
ванной способностью к коллективной дея-
тельности, с массой унаследованных привы-
чек, на которых зиждутся характерные идеи
россиян» *.
Саме тому Овсянико-Куликовський пропо-
нував російським революціонерам перегляну-
ти свої погляди під кутом зору національного
чинника. «Каємся, — писав він, — в том,
что, будучи сами подведенные под один все-
российский знаменатель, опрометчиво пони-
мали русский народ как нечто.цельное и еди-
ное, как сплошную массу, могущую быта
только объектом наших воздействий. Каем-
ся, что слишком поздно догадались, что еди-
ного русского народа не существует, а су-
ществуют только русские племена — вели-
короссы, малороссы, белоруссы с дальней-
шими подразделениями, и что эти племена
только тогда могут стать объектом наших
воздействий, когда мы сами перестанем быть
общеруссами и превратимся в великороссов,
малороссов и т. п.
Каемся и в том, что, исходя из превратных
российских идей, начали с того, что на «пер-
вой странице первой книжки «Вперед» сразу
водрузили знамя социального переворота для
всей России и даже всего человечества...
Каемся, что много времени и энергии по-
тратили на споры об анархизме и якобиниз-
ме, в то время как не было никакой надоб-
ности подымать этого вопроса, ибо наша за-
дача состоит только в том, чтобы явиться в
* Чим не чудова характеристика майбутнього фено-
мену «гомо совєтікуса»? — Прим. авт.
обществе и народе провозвестниками обще-
человеческих социалистических идей — при-
менительно к условиям местной народной
жизни... Для этого прежде всего следовало
отказаться от всероссийских поползновений
и заняться специально изучением провинци-
альной народной жизни и приспособлением
себя к ее условиям. Но горше всего каемся
в том, что на страницах «Набата» возмечта-
ли заполучить в свои руки власть над мас-
сой русских «племен, наречий, состояний»,
дабы их декретами благоустроить».
Своею брошурою Овсянико-Куликовський
сподівався викликати дискусію серед росій-
ської політичної еміграції про необхідність
національного підходу до соціалістичної про-
паганди і побудови 'опозиційних організацій
на федералістичних засадах. Реакція була
різко негативною. Брошура була розкритико-
вана Ткачовим, а заклики Овсянико-Куликов-
ського до каяття неодноразово викликали
саркастичні-зауваження.
Для пропаганди ідей федералізму Драго-
манов почав співробітництво в часописі
«Вольное слово», до чого залучив також
Д. Овсянико-Куликовського та відомого у
майбутньому єврейського письменника-сіоніс-
та Бен-Амі (Марка Рабіновича). Участь у
виданні газети, яку російські революціонери
вважали газетою охранки, ще більше загост-
рило стосунки між російською та україн-
ською еміграцією. Ці незгоди та суперечки
були добре відомі і жандармам. У звіті од-
ного з агентів так оповідається про чергову
конфліктну ситуацію на зборах революцій-
ної еміграції: «Вообще русские выходцы в
Женеве часто собираются на сходки по раз-
ным'случаям. Местом сбора служат им то
пивная Рора, то Cafe Gailois, 9 rue de la Croix
d'oc, где в последнее время собираются так-
же и анархисты других национальностей.
В этом последнем помещении 22 декабря / 5
января в присутствии почти всех представи-
телей женевской эмиграции и нескольких
русских студентов, нарочно прибывших из
Цюриха, Плеханов читал свой реферат о со-
циальном движении в России и продолжал
его на следующий день. Целью его было объ-
яснить переход социально-революционного
сообщества от мирового социализма к поли-
тическому терроризму. На обоих собраниях
Драгоманов лично возражал референту, ука-
зывая на несообразность и беззастенчивость
действий русских релюционеров. На тре-
тьем собрании, происходившем 25 дек. /8
янв., председательствующий на нем ветеран
эмиграции и секретарь общества взаимного
вспомоществования русских выходцев, Жу-
ковский, остановил Драгоманова просьбою
воздержаться от «провокационных» вопро-
сов. Эти слова Жуковского вызвали всеоб-
щее смятение.. Один выражали шумное одоб-
рение, другие требовали немедленного уда-
ления председателя, который, смутившись,
поспешил закрыть собрание».
В 1882 р. проти Драгоманова та його фе-
дералістичної концепції була випущена бро-
шура В. Черкезова «Драгоманов из Гадяча
в борьбе с русскими социалистами». Брошу-
ра была витримана в різко критичному і на-
віть образливому дусі. Автор не тільки на-
падав на теоретичні принципи Драгоманова,
а й на нього самого, нагороджуючи його та-
кими словами як «подлец», «гимнаст-проси-
тель» , «самозванный выразитель украинско-
го социализма», «пигмей по политическому
образованию» і т. ін. У своїй брошурі Чер-
кезов з цитатами в руках намагався спросту-
вати випади та звинувачення Драгоманова
на, адресу російських соціалістів у шовінізмі
та «російському месіанізмі». Черкезов дово-
див, що ідеологам російського визвольного
руху — Бакуніну, Герцену, Чернишевському
та іншим ніколи не були притаманні комп-
лекс старшого брата і зверхність у ставлен-
ні до національлого питання, як не прита-
манні вони і всій організації «Народна Во-
ля» в цілому. Черкезов доводив, що і прин-
цип федералізму також не чужий цій рево-
люційній організації, і що за нападками Дра-
гоманова стоять лише його власні амбіції,
буржуазно-конституційні нахили та звичай-
ний опортунізм. Доводячи ці свої тези, Чер-
кезов посилається на характеристику, дану
Драгоманову «Набатом»: «Очутившись за
границей, вы, с одной стороны, продолжаете
поклоняться своим старым богам, продолжае-
те поддерживать связи с буржуазными кон-
ституционалистами и проповедуете буржуаз-
но-национально-конститудионные принципы, а
с другой — делаете глазки и кокетничаете с
нами, социалистами-революционерами... ко-
нечно, как человек осторожный, вы не реша-
етесь еще снять с себя маску социалиста-
анархиста... Вы ждете, выслеживаете, вы-
сматриваете. Но чуть только вы почуете, что
к воздухе запахло буржуазным либерализ-
мом, что конституционалисты берут верх, вы
снимете свою маску и открыто станете на
их сторону и прежде чем петух конституции
прокричит единожды, вы трижды отречетесь
от социалистов-революционеров» . Черкезов
доводив, що за «висмоктаним з пальця» Дра-
гомановим національним питанням в росій-
ському революційному русі стоїть лише його
власний опортунізм, який виражається фра-
зою «соціалізм — то справа затяжна». Оцей
опортунізм, мовляв, і штовхає Драгоманова
на боротьбу з тероризмом, який здійснюють
справді благодійні і мужні борці — народо-
вольці. Черкезов рішуче відкидає тверджен-
ня українських соціалістів стосовно важли-
вості національного чинника у визвольній
боротьбі. «Кому же не известно, кроме г. Дра-
гоманова и ему подобных господ, что совре-
менный социализм, особенно в его постанов-
ке Международным Товариществом Рабочих,
разрешает вопрос национальный и расовый
общностью и тождественностью интересов че-
ловека без различия языка, верований и сте-
пени политического развития? — питає він.—
При такой постановке задач социальной спра-
ведливости вопрос о районе оседлости того
или другого племени совершенно исчезает и
уступает место вопросу организации труда и
распределения продуктов производства, со-
зданию тех человеческих отношений, при ко-
торых каждый индивид мог бы получить ин-
тегральное развитие всех способностей. Вот
почему только социализм и мог создать те
взаимные братские отношения даже между
нами, между больными детьми больного ве-
ка, какие установились в рабочих организа-
циях Интернационала, в которых я, грузин
по происхождению, встречаю и нравствен-
ную, и материальную поддержку, будь то в
Париже, в Женеве, в Лондоне, или в малень-
ких городах, как Шоре-фен или Сент-
Илие...». Робітничий Інтернаціонал — ось,
по Черкезову, єдина організація боротьби за
соціальне визволеяня всіх експлуатованих
народів. Для соціалістів існує лише пробле-
ма мови, якою слід вести пропаганду на да-
ному етнічному грунті, вказує Черкезов, а
хто ж винний українським соціалістам, що
вони не виробили справді прогресивної літе-
ратури на рідній мові, — закінчує він.
Своєю брошурою Черкезов доводить, що
драгоманівська теорія федералістичної осно-
ви побудови революційної організації в Ро-
сії — річ необгрунтована і надзвичайно шкід-
лива і є продуктом опортунізму Драгомано-
ва. До того ж, підкреслював Черкезов, перш
ніж федералізуватись, треба мати з ким вста-
новлювати федеративні зв'язки. Українські ж
соціалісти плідно й активно працюють в ро-
сійських організаціях, а ті групи, які репре-
зентує Драгоманов, не є революційними по-
літичними організаціями. Впевнений у влас-
ній правоті, Черкезов закінчує: «И когда на-
ступит желанный день торжества народного
дела, когда снова перед лицом отчизны за-
блещет ярко чистота благородных образов
скромных борцов русского освобождения,
тогда, быть может, вспомнят и г. Драгомаяо-
ва, но вспомнят как врага и ненавистника
тех высоко нравственных детей освобожден-
ных народов Восточной Европы».
Треба визнати, російські народники-соціа-
лісти по-своєму мали рацію, а їх система до-
казів. абсолютно логічно і послідовно виходи-
ла з тієї ідеології, якій вони поклонялись.
Тільки дійсність, тільки реальний хід подій
міг показати, чия аргументація мала більше
сенсу. Черкезов покладався -на хід історії і
вірив у її прихильний народникам вирок.
Право розставити крапки над «і» у тій дав-
ній суперечці належить нам, і ми, діти «ос-
вобожденных народов Восточной Европы»,
дійсно згадуємо Драгоманова та його опо-
нентів, але не з тими почуттями, на які спо-
дівався Черкезов. Реалізм, реалізм політич-
ний, яким послуговувався Драгоманов, завж-
ди ближчий до життя, ніж шляхетне ідеоло-
гічне мрійництво народників. І як реаліст
Драгоманов, попри всі програмові декларації
народників з національного питання, добре
відчував можливість майбутнього шовіністич-
ного характеру пролетарських революцій.
Збагнути це йому було не важко, бо його
українська група і він сам неодноразово
отримували брутальні образи в своїх націо-
нальних почуттях. Скажімо, на одному із за-
сідань емігрантських гуртків Драгоманов
переконував, що соціалістичну пропаганду в
Російській імперії слід вести мовами всіх на-
родів, які там мешкають, і посилався на при-
клад соціалістів Австро-Угорщини, де пропа-
гують не тільки на німецькій, а й на поль-
ській, чеській, українській та ін. мовах. Про-
ти думки Драгоманова виступив Жуковський.
Він сказав, що в Бельгії живуть фламандці
і валлони, проте ніхто не вимагає вести про-
паганду на валлонській мові.
— Але ж такої мови нема, — зауважив
Драгоманов.
— Ну, ось бачите, — відповів Жуков-
ський. — То як же ви хочете, щоб пропаганду
вести мовами всіх народів, коли у деяких
з них навіть власної мови нема.
Гомеричний регіт — додає д. Дейч, — та
грім оплесків «були нагородою дотепному
опонентові».
«Дотепна відповідь», «гомеричний регіт» та
«грім оплесків» призвели до того, що Дра-
гоманов та інші українські представники за-
лишили ці збори і письмово відмовилися на-
далі від участі в подібних засіданнях. Дейч
щиро не міг збагнути, чим були ображені
українці, адже ніхто з них особисто не був
зачеплений.
На закид народників, що федералізм зай-
вий в інтернаціональній боротьбі трудящих,
Драгоманов мав сильну одповідь. Він просто
посилався на досвід Західної Європи. Бо сам
улюблений Черкезовим Інтернаціонал являв
собою не що інше, як федерацію національ-
них соціалістичних організацій. Більш того,
вказував Драгоманов, навіть національні ор-
ганізації соціалістів скрізь складалися з об'-
єднання зусиль низових, первинних комітетів:
«Первичными кадрами социальных партий в
Западной Европе служат организации мест-
ные (общества ремесленные, общинные, в
больших городах — квартальные кружки
для изучения и т. п.), которые далее соеди-
няются в союзы вторичные, — областные, в
пределах экономических, национальных и го-
сударственных бассейнов, чтобы перейти к
третичной (по-русски — международной)...
опыт показал, что пропаганда социализма
может идти успешно только при федератив-
ной организации, захватывающей все края
области, а не одни только центры. Вот поче-
му французские социалисты определили на
Марсельском конгрессе 1879г. сложится в со-
юз шести совершенно самостоятельных провин-
циальных федераций». Те, що цей європей-
ський досвід уперто ігнорувався російськими
соціалістами, незважаючи на всі їх деклара-
ції, Драгоманов пояснював тим, що відмова
від федералізму брала свої початки з «при-
вычек государственного национализма», які
народники намагалися виправдати ідеями
інтернаціоналізму *.
Єдине, чого не міг заперечити Драгоманов,
це слушності того, що «Народній Волі» не
було з ким в Україні вступати у федератив-
ний зв'язок. В Україні справді не існувало
національної революційної суто політичної
організації. Громади не могли вважатися та-
кими організаціями. Таким чином, без опер-
тя на реальну політичну силу вся теоретич-
на боротьба Драгоманова зависала у повітрі
і справді могла здатися дещо схоластичною
за змістом. Драгоманов це чудово розумів і
намагався надихнути українські громади на
більшу рішучість у соціальній та політичній
Сферах. Одначе після погрому на зламі 70-х—
80-х років українські гуртки перебували у
стані глибокої депресії. Якраз під час роз-
палу суперечки між Драгомановим та його
гуртком і російськими соціалістами до Жене-
ви прибув політично найактивніший член
* Прямо як сьогодні, коли російські демократи на-
магаються виправдати свої «привычки государственно-
го национализма» ідеями загальнолюдських цінностей
та абстрактних прав людини. — Прим. авт.
Одеської громади — В. Г. Мальований. Він
приїхав прямо з місця заслання — з Бала-
ганська, що у Східному Сибіру, після своєї
другої втечі і одразу ж поринув у гущу еміг-
рантських суперечок. Протягом року Мальо-
ваний був діяльним членом драгоманівського
гуртка в Женеві, а наступного 1882 року він
нелегально повертається до Росії з місією,
як вважали дослідники, «додати сили діяль-
ності останків «Народної Волі».
Документи ж говорять про місію Мальова-
ного інше.
Першого вересня 1883 року київська жан-
дармерія дізналася через свою агентуру, що
з-за кордону до міста повернувся один з дія-
чів революційного руху, якого' вже тривалий
час шукає поліція — Іван Миколайович При-
сецький. Його вистежили і незабаром за-
арештували. Заарештували також людей, які
мали контакти з Присецьким. Серед цих осіб
виявилось два активних діячі Одеської гро-
мади — Євген Борисов та Володимир Ма-
льований. Мальований був .на нелегальному
становищі. Поліції, яка прийшла його за-
арештувати, він представився відставним по-
ручиком Лукою Севастьяновичем Дьяковим.
На першому ж допиті поліцією було встанов-
лено справжнє ім'я удаваного поручика.
У всіх арештованих було вилучено значну
кількість забороненої літератури, а також
власні рукописи революційного змісту. Най-
більший інтерес являв собою вилучений у
Присецького проект програми діяльності та
організації української соціально-революцій-
ної партії на федеративних засадах, писаний,
як з'ясувалось, рукою Мальованого.
Проект партії передбачав кінцевою мс-
тою діяльності її членів досягнення по мож-
ливості бездоганного суспільного устрою.
Здійснення цієї загальної ідеї планувалось
як в інтересах рідної України, так і велико-
російської та інших народностей імперії.
У другому параграфі програми зазнача-
лось, що забезпечити реалізацію справедливо-
го соціального устрою зможе лише ідея ко-
лективізму. Одначе здійснити цю ідею мож-
на буде лише за умов дотримання принципу
індивідуалізму, тобто розкріпачення волі і
можливостей кожного індивідууму.
Процес вироблення соціально-економічного
колективізму з індивідуалізму може досягти
свого завершення шляхом еволюційно-орга-
нічного розвитку. Але цей шлях еволюції
акумулює в собі цілий ланцюг насильниць-
ких революцій, котрі мають докорінно зміни-
ти існуючий лад, одначе лише у віддаленому
майбутньому.
Програма ж мінімум на найближчі часи
передбачала:
а) у сфері політичного життя — досяг-
нення більш-менш правового стану;
б) у сфері економічній — корінні реформи,
які слід провести правовими методами;
в) в галузі соціального та культурного
життя народу — 1) зрівняння майнових, ста-
нових та освітніх прав і цензів у всіх гро-
мадських та політичних функціях; 2) закла-
дання основ для якомога ширшої самобут-
ності; 3) культурний підйом серед народу,
розвиток в його середовищі духу солідарнос-
ті та братерства; 4) поширення серед наро-
ду ідей соціалізму настільки, щоб він у май-
бутньому зміг самостійно піти цим шляхом.
Саме тому організація повинна була б
перш за все підготувати себе до діяльності,
спрямованої:
1) на привнесення в свідомість народу тих
керівних ідей, у дусі яких слід найближчим
часом змінити існуючий лад;
2) на визначення тих шляхів, йдучи якими
народ зміг би досягнути певного покращення
свого життя;;
3) на засвоєння народом тієї залежності,
яка має місце між його економічним станом
та існуючим політичним ладом;
4) на підготовку народу до більш-менш
свідомої участі у політичному русі та полі-
тичному житті;
5) на організацію в народі свідомих кіл,
які могли б створити певну суспільно-полі-
тичну силу, готову повсякчас відгукнутись на
будь-який важливий суспільно-політичний
рух;
6) на міцну постановку питання про куль-
турно-національний розвиток України і на
пропаганду серед української інтелігенції
ідей українського відродження й української
партії.
Район діяльності партії: села, міста та всі
прошарки суспільства України, а головним
чином україньский народ.
Параграфом шостим визначались методи
діяльності партії:
1) поширення партії головним чином се-
ред фахових людей та громадських діячів;
2) організація підготовчих, освітніх гурт-
ків для партії серед української молоді;
3) об'єднання в групи українських робіт-
ників та ремісників у містах України;
4) організація кращих, на думку партії,
людей з народу по селах для успіху діяль-
ності;
5) створення потрібної літератури як для
міста, так і для села українською мовою;
6) створення друкованого органу для роз'-
яснення цілей партії;
7) організація представництва партії в
земських та міських установах, у різних то-
вариствах та зібраннях.
Відносини партії і народу визначались так:
а) ніколи проти волі народу не вносити u
життя змін існуючого ладу, які, згідно з ре-
тельною перевіркою, не будуть відповідати
бажанням народу;
б) не залучати народ до участі в револю-
ційному русі доти, доки він не усвідомить
собі його змісту та значення і не зможе ста-
ти цілковито переконаним його учасником.
Партія мала складатись з окремих авто-
номних груп, зв'язаних між собою окремою
групою, яка б завідувала органами друку
та спільними справами всіх інших груп; тоб-
то будувалася на федеративних засадах. У
програмі зазначалось, що українська партія
вважає за потрібне в своїй діяльності діяти
узгоджено з аналогічною партією великоро-
сійською і, з'єднавшись з нею на федератив-
них засадах, обговорювати спільні проблеми
спільні дії і спільну участь у справі спряму-
вання всього революційного руху в Росії.
Ядром, з якого мала б утворитись партія,
повинен був стати, як зазначалось, «наш гур-
ток». В цьому первинному гуртку ініціатори
мали встановити між собою найтісніші «брат-
ські» стосунки і бути під абсолютним мо-
ральним контролем гуртка. Створення пер-
винного гуртка повинно було вирішити на-
ступні питання:
1) скласти в майбутньому політичну пар-
тію соціалістів-федералістів на вищезгаданих
засадах;
2) підготуватися до майбутньої діяльності,
маючи на увазі, що кожен з членів гуртка
призначений буде пропагандистом певних
ідей і організатором сил в українському селі
чи місті для боротьби, головним чином, з іс-
нуючим політичним устроєм.
Отже, після знайомства з вищенаведеним
документом місія Мальованого в Україну
стає абсолютно зрозумілою. Він мав створи-
ти на батьківщині розгалужену національну
політичну організацію на федеративних заса-
дах і тим самим перевести у площину прак-
тичних дій політичні ідеї провідника україн-
ського національного руху М. П. Драгомано-
ва. Створення такої партії повинно було
скласти конкуренцію російським революцій-
ним гурткам. Усунувши їх з українського те-
рену, партія мала привнести в процеси націо-
нального відродження елемент політичного
життя, політичної дії; в разі зміцнення україн-
ського руху шляхом федеративного об'єднання
з російською революційною партією — повали-
ти існуючий лад і тим самим ввести українсь-
кий народ у процес творення нового суспільно-
го ладу в цілком рівноправних умовах з наро-
дом російським. Таким чином, гостра дис-
кусія між Драгомановим і деякими одеськи-
ми громадівцями, з одного боку, і російськи-
ми революціонерами, — з другого, призвела
до оригінальної і рішучрї спроби створити
першу в історії України загальнонаціональну
політичну партію. Не випадково, що ініціа-
тором і виконавцем цього плану став саме
представник Одеської громади — на той час
більш радикальнішої і політичне активнішої,
ніж Київська. Слід Особливо підкреслити той
факт, що автор проекту програми партії Во-
лодимир Мальований перед тим, як викласти
його на папері і розпочати конкретні заходи
по його реалізації, був задіяний у женевсько-
му гуртку Драгоманова. Отже, не викликає
сумніву, що саме Драгоманов як автор всієї
концепції федералізму в революційному русі
став ідейним натхненником Мальованого в
цій справі. Може навіть постати питання, чи
не був Драгоманов співавтором цього про-
екту? Як не принадливо було б бачити видат-
ного українського громадського і наукового
діяча в цій ролі, все ж таки, мабуть, на це
запитання доведеться дати негативну відпо-
відь. І пояснити це можна тим, що, не зва-
жаючи на низку цікавих ідей, яка міститься
у проекті, в цілому він був «сирий», непро-
роблений. Навряд чи можна припустити, щоб
такий могутній аналітик, яким був Драгома-
нов з його методами ретельного вивчення
матеріалу, зваженого і компетентного викла-
ду своїх думок, міг випустити з своїх рук
настільки недоопрацьований документ. Ско-
ріш за все поява цього документу була спра-
вою саме Мальованого, який захопився цією
ідею як під впливом спілкування з Драгома-
новим, так і внаслідок атмосфери загостре-
них стосунків з російською революційною
еміграцією, яка панувала в Женеві на почат-
ку 80-х років.
Наскільки велику роль зіграла та атмосфе-
ра дл'я спроби організувати українську полі-
тичну' партію, свідчить І той факт, що при
арешті Мальованого при ньому було знайде-
на ціла бібліотека з статей та брошур, в яких
була 'відбита вся та ідеологічна суперечка.
Ця добірка літератури, напевно, мала стати
у пригоді при роз'ясненні суті розбіжностей
між російською та українською еміграцією
і познайомити потенційних прихильників з ар-
гументацією прибічників федералізму. Това-
риш Мальованого по Одеській громаді Є. Бо-
рисов, який на той час також перебував у
Києві, поринувши у вивчення цієї проблеми,
був заарештований у справі Присецького.
При ньому знайшли вже відому нам брошуру
Черкезова.
Після переїзду в Україну Мальований вів
надзвичайно активне життя, постійно пере-
їжджаючи з місця на місце. Кілька разів він
відвідував Петербург, Одесу, Харків та Єли-
заветград. Напевно, це пояснювалось не тіль-
ки необхідністю конспірації, але й встанов-
ленням зв'язків з людьми, які могли приста-
ти до справи творення української партії.
В Києві Мальований розраховував на Бори-
сова, і приїзд його туди в кінці серпня 1883
року пояснювався необхідністю обговорення
справи організації первинного гуртка з Бори-
совим та Іваном Присецьким. З Присецьким
Мальований мав зв'язки ще за кордоном.
Жандармами було встановлено, що Присець-
кий через відомого революційного агента в
Румунії 3. Раллі виправив для Мальованого
румунський паспорт. Імовірно, що ідею
організації української соціалістичної партії
вони обговорювали ще в Женеві, де Присець-
кий спілкувався з Драгомановим. Під час
арешту у Присецького були вилучені записні
книжки, в яких містилися записи Присецько-
го з соціально-політичних питань, які проли-
вають додаткове світло на плани створення
нової політичної .організації в Україні. Про
це ж свідчить і заява Присецького, зроблена
в жандармському відділенні.
Присецький, будучи студентом Київського
університегу, зробився прихильником народ-
ницького соціалізму. Українофілом 'на той
час він не був, а поділяв всі головні поло-
ження народницького радикалізму, зокрема;
нелюбов до «конституції», яка, на його дум-
ку, могла лише сприяти «развитию в Россия
буржуазного строя», а значить була ворожою
народові. Під' час масових арештів у Києві
Присецький зумів 'вислизнути з розставленої
на його пастки і виїхав за кордон, де спо-
дівався краще зрозуміти цілі революційного
руху і з'ясувати причини розбіжностей, які'
панували серед різних народницьких гуртків
у Росії. За кордоном Присецький переконав-
ся в тому, що конституційний лад вищий за
ті порядки, які існували в Росії. Так він
став переконаним прибічником заведення
конституції і в Росії. Щоб остаточно з'ясу-
вати для себе це питання, він майже на рік
переїжджає до Сербії, яку вважав подібною
до Росії за «низьким культурним розвитком
народу». Одначе'і там переваги конституції
були очевидні. В своїй заяві він писав? «При-
дя к такому мнению, я не смог оставаться,
эа границей. С одной стороны, тоска по ро-
дине; с другой" — мисль, что, быть может,
ясно и открыто поставленный вопрос среди
революционеров и общества о необходимости
«конституционного движения» мог бы сберечь
непрерывно гибнущие силы в борьбе за не-
достижимый идеал, заставили меня при пер-
вой возможности уехать в Россию». При-
сецький сподівався на можливість об'єднання
зусиль всіх існуючих опозиційних сил. Для
цього він вважав за необхідне покінчити з
практикою терору як з такою, що вже ви-
конала своє завдання. В листі до своєї това-
ришки він пише: «...Я уже не раз высказы-
вал Вам свою мысль и теперь повторяю, что
настоящее дело еще не началось; все, что
происходило до сих пор, было тем периодом,
который у меня описан в самом начале и
который я назвал началом революции в со-
знании. Необходимо было взволновать умы,
взбудоражить публику, сообщить ей электри-
ческие толчки. Не важна в этом периоде оп-
ределенность, ясность, реальность мысли, от-
даленный неосуществимый идеал. Идеал на
словах широкий, хотя и не определенный и
не ясный, а нервные удары в виде террори-
стических фактов, которые бы принудили
каждого оглянуться вокруг себя, всмотреть-
ся в то, против чего борятся. Одним словом,
пробудить мысль критики, пробудить к жиз-
ни...»,— і далі: «...С убийством Александра II,
по моему мнению, этот период кончился.
Теперь уже никаким террористическим фак-
том не удивишь никого, теперь взоры всех
обращены на революционеров, теперь мы пе-
реходим к периоду созревания революции в
сознании, теперь опять должна начаться мед-
ленная работа, но зато в высшей степени важ-
ная - переход к критическому периоду».
На питання, якими ж методами і які сили
могли б продовжувати далі справу револю-
ційної боротьби, Присецький дає відповідь,
що це не будуть широкі верстви народу. «Вре-
менный захват земли народом, — говориться
в рукопису, — без изменения существующего
политического-режима отразился бы крайне
неблагоприятно на прогрессивном развитии
общественной жизни. Та масса жестокости и
крови, которая при этом была бы произве-
дена, тот умственный застой, который был
бы неминуемым ее результатом, не мог бы
уравновесить то временное улучшение эконо-
мического быта, которое произошло бы пос-
ле чисто экономической революции». Од-
наче і сама по собі інтелігенція не в змозі
боротися з абсолютизмом. Саме тому конче
потрібно об'єднати всі існуючі сили під одним
прапором боротьби: «Знамя это должно быть
следующее:
Народ тяготится своим экономическим по-
ложением, на знамени должно быть написа-
но: «широкие экономические реформы!»
Общество тяготится бесправием личности,
абсолютизмом, на знамени должно быть на-
писано: «обеспечение прав личности, участие
народа в управлении, правовой порядок,
представительная форма правления».
Различные национальности, населяющие
Россию, жалуются на стеснение их как на-
циональных единиц и на препятствие свобод-
ному их прогрессивному развитию вследствие
вмешательства чуждых им народностей, на
знамени должно быть написано: «свободу-на-
циональности», «свобода распоряжаться -со-
бой!»
Различные области, как 'например Дон и
другие, жалуются, что их хотят нивелировать
со всеми остальными местностями, ввести
учреждения, которые им не соответствуют.,
на знамени должно быть написано: «самоуп-
равление»!
Различные религиозные секты жалуются,
что их стесняют -в свободном богослужении,
на знамени должно быть написано: «свобода
вероисповедания».
Все эти требования на знамени нисколько
не противоречат друг другу, а напротив, объ-
единяют в борьбе» .
Різні гасла вимагають і різних типів орга-
нізації. їх об'єднання можливе лише за умов
федералізму. Тим більше, що найкращою
формою майбутнього державного устрою слід
було б визнати «представительную к притом
федеративную, построенную на началах де-
централизации и самоуправления. В отноше-
нии' размеров желаемого типа государства
признается' то, которое необширно по прост-
ранству, но настолько все-таки велико, что-
бы могло служить умственным центром и
быть в состоянии содержать университет».
Ці ж останні держави мали б утворити
між собою федеративний 'зв'язок для само-
захисту. Присецький прийшов до ідей феде-
ралізму на свідомій основі і свідомо пристав
до творення української соціалістично-феде-
ративної партії; Справа її розбудови- тільки
починалась, коли -були заарештовані її : іні-
ціатори.
Існуючі матеріали дозволили жандармам ін-
кримінувати членство в цій нелегальній ор-
ганізації лише Присецькому,. Мальованому та
Анні .Пчолкіній. Борисова звинувачували в
переховуванні Присецького, злочинному листу-
ванні та приховуванні забороненої літератури.
Іншим арештованим у цій справі закидали ли-
ше більш-менш тісні стосунки з Присецьким
та Мальованим.
Покарання було призначено адміністратив-
ним шляхом. Присецького та Мальованого
заслали, на п'ять років до Східного Сибіру
з встановленням пізніше гласного нагляду
протягом двох років. Пчолкіну було заслано
у віддалені райони європейської Росії на три
роки. За Борисовим встановлено гласний на-
гляд на три роки.
Після відбуття покарання за бездоганну
поведінку, щире бажання забути свої колиш-
ні революційні захоплення і натомість при-
святити себе господарчій роботі у власному
маєтку Присецькому було дозволено повер-
нутися в рідну Полтавську губернію. Гласний
нагляд за ним було скасовано.
Мальований під час чергового ув'язнення
не відмовився від своїх переконань і не по-
лишив-своїх революційних зв'язків. Жандар-
ми перехопили два листи до нього від інших
ув'язнених — Беловезького та Мельникова.
В листі Беловезького між рядками була по-
дана спеціальним чорнилом інформація про
заарештованих революціонерів у різних міс-
тах імперії.
Про незламну рішучість Мальованого свід-
чать, і два його листи, адресовані дітям у
1889 році. В одному з них він радить синові:
«Не забывай, что очень много на земле бед-
ных, голодных и холодных людей и что обя-
занность всякого честного человека, так или
иначе, помочь этим людям». Мальований
більше вже не побачив волі. Він помер 9 бе-
резня 1893 року в лікарні у Томську за кіль-
ка місяців до свого звільнення. Вихованням
його дітей до їх повноліття займалась Одесь-
ка громада.
Таким чином, дискусія про федеративні
принципи організації опозиційних сил в Ро-
сії, яка точилася між Драгомановим та ро-
сійськими революційними емігрантами, при-
вела до безпосередньої спроби побудувати
першу українську політичну партію, її орга-
нізатором і автором тексту програми став
відомий діяч Одеської громади В. Г. Мальо-
ваний. Федералізм, який виступив як причи-
на організації партії і як її головний прин-
цип, являв собою реакцію українських полі-
тичних кіл на нейтралістські заміри росій-
ських революціонерів і фактично являв собою
принцип усамостійнення української політики
в умовах того часу і тому повністю відпові-
дав інтересам українського національного
відродження. Творці української соціально-
революційної партії виступили як найра-
дикальніше українське політичне угрупо-
вання, і тому дуже цікаво простежити від-
мінності в програмах української партії і ра-
дикальних течій російських народників. Пер-
ше, що впадає у вічі, — це значно більші
європейські впливи на програму української
партії, ніж на російські організації, реалізм
та принципи політичної етики, які сповідува-
ли українські діячі. Українські радикали не
вірили у чудодійну силу революції, вони бу-
ли переконані, що прогрес — то затяжна
справа і що суспільство оновлюється еволю-
ційним шляхом, на якому можливі не одна
і не дві революції. Українська радикальна
політична думка відкидала методи тероризму
та політичного шахрайства, подібного до "чи-
гиринської змови". Моральність політики ук-
раїнської партії полягала і в тому, що вона
вважала неприпустимим провокувати насе-
лення на несвідому боротьбу. Цікавим є і
гасло не впроваджувати в життя ніяких змін
без визначення на те волі та бажання наро-
ду. Реалізм програми української соціально-
революційної федеративної партії полягав у
визнанні добродійності введення конституцій-
ного ладу і бажанні проводити економічні та
соціальні реформи правовими методами. Са-
ме тому, відкидаючи терор, українська пар-
тія планувала готувати своїх членів до ле-
гальної політичної боротьби в момент, коли
відкрилися б для цього можливості — пода-
вати петиції, заяви, брати участь у виборах.
Все це дуже не схоже на те, що у ті часи
сповідували російські радикали. В той же час
не можна не звернути увагу і на певну упо-
слідженість програми української партії від
російських народницьких політичних доктрин.
Перш за все це проявляється в гіперболізо-
ваному ставленні до суто соціального про-
гресу народних мас. Незважаючи на чітку
окресленість терену діяльності партії лише
українською етнографічною територією, саме
по собі національне питання займає в про-
грамі мінімальне місце. Фактично воно зву-
жується лише до проблеми національної
культурної автономії українського народу.
Як не дивно, питання майбутнього України
як національно-територіальної цілісності зов-
сім не розробляється в програмі. І це було,
безумовно, значним .кроком назад навіть у
порівнянні з програмою Кирило-Мефодіїв-
ського товариства. Програма ніяк не торка-
ється проблеми майбутнього державного ста-
тусу України. Взагалі писання членів укра-
їнської партії свдічать, що проблеми держав-
ності зовсім випадають з поля зору цих дія-
чів, розчиняючись у туманних мріях про май-
бутній федеративний устрій. Однак і федера-
лізм не розробляється ними як чітко проду-
мана система. Вони воліють звертати на
шлях утопій, на кшталт того, що державні
одиниці в майбутній Російській федерації
повинні бути територіальне пов'язані з мож-
ливістю утримувати університет і т. ін.
І все ж програма української соціально-
революційної федеративної партії — надзви-
чайно цікавий елемент української політичної
історії, який дає можливість повніше розкри-
ти шляхи еволюції політичної думки в Украї-
ні і визначити початки розбіжностей з про-
грамами російських революціонерів, що в
повну силу проявились під час революцій
1917 року в Україні і в Росії.