ГІМАЛАЙСЬКИЙ КОМАР

Одного літнього, сонячного ранку я прокинувся у своїй сімферопольській квартирі і переконався, що жіночки моєї вдома нема. Був час відпусток, і вона могла податися хіба що на базар. Це недалеко, сьома зупинка автобусом. Отож я вирішив визирнути з вікна та й погукати її: мовляв, скупляйся та й хутко вертайся додому. Так я й зробив. Хоч відповіді не почув, але був певен, що тепер моя дружинонька скоро повернеться.

Раптом я помітив величезного комара. Сидів він десь на південному схилі Гімалайських гір, зачепившись лапами за величезну скелю. Придивившись, я побачив, що його роздуте черево наповнене кров'ю. Отже, це була комариха і напилася вона, очевидно, крові дружнього нам трудолюбного і талановитого індійського народу. Так сказав про нього Л.І.Брежнєв, пролітаючи літаком над Індією, а я собі відзначив, що всі країни, які лишалися під крилами його лайнера, були населені самими трудолюбними і талановитими народами. Але індійський був ще, крім цього, до нас дружнім. Я згадав чудове, хоч і не дуже зрозуміле, гасло хрущовських часів: "Хінді — русі пхай, пхай!" і відчув, що в душі моїй зростає почуття міжнародної солідарності усіх трудящих, а зростаючи, переростає в бажання помститися комару за те, що він, як і оті буржуазні експлуататори, насмоктався крові простих трудівників, що напівголі гнули спини на плантаціях, аби інші могли насолоджуватися чудовим "дарджилінгом". Треба було цього комара вбити будь-що. І я почав тихенько простягати до нього руку, щоб раптовим ударом розчавити оту ненажеру. Це було тяжко, дуже тяжко, адже до Гімалаїв значно далі, аніж до базару. Рука моя дедалі більше видовжувалася, тоншала, і я одного боявся, як би вона часом не зламалася. Та з Божою поміччю за праве діло треба було ризикнути. Я гепнув з усієї сили, аж земна куля мало не зірвалася зі своєї осі. Влучив! Кров потекла темними струменями аж до Ганга. Боже, а що як там паломники? Та нікого не було видко, і я збагнув, що в їхньому часовому поясі ранкове омовіння вже минуло, а вечірнє ще не почалося. Це вже везіння! І я так само поступово почав вкорочувати свою правицю. Справа посувалася непогано, коли несподівано я відчув, що рука моя замерзає від холоду. Що це? Відповідь могла бути лише одна: долоня минала вічні сніги Гімалайських гір. І тут щаслива думка блискавкою освітила мою голову. Треба набрати цього чудового, екологічно чистого снігу і до приходу моєї жіночки заварити на ньому чай! Це я й почав робити, зрозуміло, попередньо обтерши об сніг кров на своїй руці. Ще хвилина — і я втягнув у вікно щось навіть краще за сніг — добрячу брилу льоду з льодовика, що сповзав вже по наш бік гір. Розтопити його і приготувати чудовий чай виявилося справою недовгою. Я встиг поставити на стіл чайник і дві чашки, перш ніж пролунав дзвоник і моя мила жіночка простягнула мені сумку з різними простими, але смачними харчами. Ми сіли за стіл, швидко поїли мого улюбленого сиру з сметаною, і я урочисто розлив чай.

— Ну як? — спитав я жіночку.

— Чудово, просто неймовірно! Такого гарного чаю ти ще не заварював. Це "дарджилінг"?

— Звичайно, але ж ти не знаєш, на якій воді!

І переповів їй те, що читачеві вже відомо. Вона слухала, затамувавши подих.

— Ну, молодець! І комара вбив, і воду дістав, а головне, що руку не зламав і людей не перетопив! А як ти здогадався льоду набрати?

Я скромно опустив очі.

Раптом у двері подзвонили. Виявилося, що то був мій аспірант Кость. Хлопець був недурний, дотепний, але дещо самозакоханий. Знаючи, що він дуже любить добрий чай, а надто у моєму бездоганному виконанні, я одразу налив йому горнятко. Ми з дружиною уважно слідкували за виразом його обличчя.

— Ну, знаєте, — сказав він, зробивши перший ковток, — такого чаю я навіть у вас не пив. Це божественний напій.

— "Дарджилінг", — зауважив я. — Все ж таки вісім балів.

— Але ж вода, вода, — нетерпляче сказала жіночка.

— Вода, мабуть, з Ангари^*?

— Та, ні, вище!

— Чатир-Даг?

— Не мучте себе. З Гімалаїв!

— Як з Гімалаїв? Як ви могли дістати?

— Руками, точніше — рукою.

І я коротко розповів Костеві про свою ранкову пригоду. Що далі я оповідав, то більш іронічною ставала його посмішка.

Коли я закінчив, він мало не захлинувся від сарказму.

— Ну от! Ну от! Ну от! — закричав він. — Тепер я вас впіймав. Ви завжди запевняли, що всі ваші історії — чиста правда. А тепер я вас впіймав — цього не могло бути!

— Чому? — невинно спитав я.

— Де Гімалаї, де Гімалаї! — закричав Кость. — Це дуже далеко!

— Невже ж далі від Сонця, далі від Андромеди? Гадаю, відстань до Гімалаїв — майже нуль порівняно з цими. Це, власне, поруч.

— Як поруч? Де Гімалаї?

— Ну, це вже ви маєте знати. Школу недавно скінчили.

— Гімалаї? Я не знаю, скільки кілометрів точно, але це далеко. Ви що, не знаєте, де Гімалаї?

— Я відчуваю, що це вине знаєте, де Гімалаї! Ось вам глобус, шукайте.

Кость почав крутити глобус, шукаючи коричневий колір.

— Ось Гімалаї, — сказав він нарешті, тицяючи пальцем в Анди.

Ми зареготали.

— Ну і знання у вас з географії! В Чілі до Піночета заїхали!

— Тоді тут, — пробурмотів Кость, показуючи на пустелю Гобі.

— Я ж кажу ближче, ближче. Просувайтесь у напрямку Сімферополя.

— Гі-ма-лаї, — прочитав Кость. — Ось Гімалаї, ось!

— Де?

— Тут, тут!

— Справді Гімалаї чи знов щось не те?

— Точно, оце Гімалаї! Що, я читати не вмію?

— Так, кажете, це і є Гімалаї?

— А як же!

— А то що за річка?

— Річка?.. Це Ганг синіє.

— Добре. А що то за червона пляма? Щоб це могло бути, по-вашому?

— Неначе загусла кров... — нерішуче промовив Кость.

— Правильно! А що тут присохло?

— Це, мабуть, вбитий комар.

— Абсолютно правильно! І де ж його вбито? Самі бачите — на південному схилі Гімалайських гір, як і було сказано. А ви говорите — не могло бути.

— Так це ж не Гімалаї, це зображення Гімалаїв!

— Даруйте, але ви самі щойно твердили — Гімалаї. А тепер кажете: зображення Гімалаїв, зображення крові, зображення комара!

— Ні, кров і комар існують реально.

— А Гімалаї — ні? Я б скорше сказав, що це комар вже не існує, а Гімалаї нас з вами переживуть.

Кость задумався.

— А чай... чи там вода, лід?

— Чаю вже нема, випили.

І я поперевертав догори дном чашки на знак закінчення чайної церемонії.

^* Мається на увазі гірська річка в Криму, притока Салгіра.