|
Читач,
який з більшою чи меншою увагою перегорнув сторінки
цієї публікації, міг пересвідчитися не тільки у масштабності
проблеми збереження довкілля і забезпечення сталого
розвитку людства, а й в тому, який насправді тернистий
шлях лежить до їхнього вирішення. Однією з найнеприємніших,
найвиснажувальних при спробах її долати є перешкода
у постаті інтелектуальної і громадянської інертності
багатьох людей, а особливо чиновників від найвищого
до найнижчого рангу.
Минуло
уже десять років від зародження ідеї Екологічної Конституції
Землі та органів, які б забезпечували дотримання її
норм. Від самого початку було зрозуміло, що скориставшись
нею, наша молода держава, яка, до того, відмовилася
від ядерної зброї і перенесла Чорнобильську трагедію,
могла „заробити” дуже солідний зовнішньополітичний капітал.
Про все це, як видно із цієї книги, своєчасно інформувалися
найвищі владні інстанції. Однак, справа не зрушилася
далі озвучення Президентом України спочатку однієї частини
ідеї в 1997 році в ООН, і аж через три роки — другої
її частини при закритті ЧАЕС. Змарновано не одну сприятливу
нагоду, про які ми також заздалегідь повідомляли відповідні
інстанції.
Але,
як кажуть, “святе місце порожнім не буває”. Чого не
робить Україна, те зроблять інші. Ось, нещодавно, в
лютому 2002 року Президент Міжнародного Зеленого Хреста
Михайло Горбачов заявив на форумі “Діалоги про Землю”
у французькому місті Ліоні про необхідність створення
“Міжнародного трибуналу з довкілля”. Це означає, згідно
з термінологією раніше заявлених пропозицій України,
не що інше, як Міжнародний Екологічний Суд. М.Горбачов
справедливо підкреслив: “Якщо ми не повіримо в механізм
міжнародного права в галузі екології, то ми залишимося
серед тих, хто багато говорить, не досягаючи результатів”.
(INTERNET,
Корреспондент.net,
23 лютого 2002 р.). Напевно чимало країн приїде
з солідним багажем восени у Йоганнесбург. А, судячи
із сьогоднішнього стану нашої підготовки до саміту „Ріо+10”,
Україна може змарнувати черговий шанс.
Однак,
справа збереження життя на Землі, забезпечення сталого
розвитку людства за всіх умов варта того, щоб не шкодувати
зусиль для її здійснення. Хочеться сподіватись, що наша
книга якоюсь мірою сприятиме зміцненню усвідомленості
важливості цієї справи, розширенню кола її учасників.
Розроблення
і прийняття Екологічної Конституції Землі може стати
визначною подією в історії людства, після якої розпочнеться
принципово новий етап у взаємовідносинах людини і природи
на засадах сталого розвитку.
Адже,
Екологічна Конституція Землі (ЕКЗ) не повинна бути суто
правовим актом. За своїм призначенням — це економіко-правовий
документ довгострокової дії, спрямований на збереження
єдиної Екосистеми Землі і всіх форм життя на планеті.
Він, покликаний забезпечувати: збереження і розвиток
єдиної екологічної системи Землі для потреб людини,
сталий економічний і соціальний розвиток суспільства,
раціональне використання природних ресурсів Землі для
блага як нинішнього, так і прийдешніх поколінь.
ЕКЗ
не загрожуватиме суверенітету жодної країни, але зобов’язуватиме
кожну з них у національних інтересах та інтересах усіх
націй і народностей, які населяють планету, використовувати
свої природні ресурси і природне життєве довкілля на
принципах сталого розвитку, як цього вимагає “Порядок
денний на ХХІ століття” та інші документи, прийняті
на Конференції ООН з довкілля і розвитку у 1992 році
в Ріо-де-Жанейро. Вона забезпечуватиме право кожної
людини жити у безпечному для її здоров’я середовищі,
право розумно користуватися усіма природними благами.
Тобто, ЕКЗ, як основний закон глобальної екологічної
безпеки і сталого розвитку, повинен закріпити у юридичній
формі ті положення Конференції “Ріо-92”, які прийняті
на основі консенсусу майже усіма країнами світу.
Зараз
потрібно докласти усіх зусиль, як з боку науковців,
так і з боку владних структур України для того, щоб
на саміті Землі “Ріо+10” домогтися, як мінімум, прийняття
трьох документів:
–
Декларації про необхідність створення ЕКЗ;
–
концепції реформування організаційних структур ООН з
метою реалізації положень ЕКЗ;
–
спеціальної резолюції про створення міжнародного авторського
колективу для підготовлення проекту ЕКЗ.
Насамкінець, автор мусить вибачитись перед читачем за багаторазові
повтори в книзі одних і тих же думок про ЕКЗ. Уникнути
цих повторів було просто неможливо у зв’язку з необхідністю
зберегти зміст кожного документа, який запропоновано
увазі читача.
|
