|
З давніх-давен амбіційних політиків великих держав
турбувала думка про те, як управляти світом, якими способами
досягти світового панування. Проте розвал багатьох колись
могутніх імперій красномовно засвідчує утопічність ідеї
історично довготривалого світового панування тієї чи
іншої ідеології або тієї чи іншої держави. Рано чи пізно
претенденти на управління світом зазнають фіаско. Єдина
ідеологія, яка існуватиме до того часу, допоки існуватиме
життя на Землі — ідеологія екологічного імперативу або
екологічних обмежень економічного зростання.
Таке твердження стало особливо зрозумілим наприкінці
ХХ століття, коли глобальна ситуація докорінно змінилася.
Перед політиками та державами об’єктивно визріла й постала
принципово нова проблема — необхідність керувати єдиною,
взаємопов’язаною екосистемою Землі з метою збереження природного життєвого довкілля
і сталого розвитку.
На Конференції ООН з проблем довкілля і розвитку
в Ріо-де-Жанейро у 1992 році прийнято всесвітній план
дій під назвою “Порядок денний на ХХІ століття” (скорочено
– “Agenda-21”). Сьогодні, з позицій десятиліття, що минуло після
“Ріо-92”, можна стверджувати, що найважливішим досягненням
цього безпрецедентного світового саміту було започаткування
процесу залучення всіх суспільних груп населення з усього
світу до широкої участі у вирішенні глобальних проблем
збереження єдиної екосистеми Землі та сталого розвитку.
У світовій літературі багато написано про те, що
рішення, прийняті 179-ма державами на Конференції “Ріо-92”,
спроможні змінити наше життя у ХХІ столітті.
Ці рішення — справді радикальні і, головне, не
кон’юнктурні. Вони відображають жорсткі реалії нинішнього
етапу в історії розвитку цивілізації, які пов’язані
з викликом: зуміє чи ні теперішнє покоління людей вижити
на Землі.
Проте, сьогодні, у 2002 році, напередодні саміту
Землі “Ріо+10”, поки що не видно серйозних змін на краще.
Реалізація задекларованого самітом “Ріо-92” проекту
стійкого економічно, соціально та екологічно безпечного
розвитку світового співтовариства (“Agenda-21”) здійснюється незадовільно.
Це означає, що потрібен сильний додатковий імпульс.
Таким імпульсом, на нашу думку, може стати усвідомлення
світовою спільнотою ідеї створення Екологічної Конституції
Землі (ЕКЗ) та необхідності якомога швидшого її опрацювання
і схвалення. У протилежному випадку сподівання, які
покладалися на рішення “Ріо-92”, не справдяться. І саміт
“Ріо+10” 2002 року може виправити ситуацію лише у тому
випадку, коли держави-учасники визнають доцільність
ідеї створення ЕКЗ і приймуть з цього питання необхідні
рішення (Декларацію, проект якої наведено у розділі
3.5.3), а також відповідну Резолюцію про створення міжнародного
авторського колективу для підготовки проекту ЕКЗ.
Вважається, що саміт “Ріо-92” став свого роду першим
міжнародним експериментом щодо демократизації міжурядових
процесів прийняття рішень. В принципі з такою оцінкою
можна погодитися, тільки із застереженням, що результати
цього експерименту нас не можуть задовольняти. Усі ми,
люди на Землі, сьогодні, як ніколи у попередні епохи,
пов’язані спільністю своєї долі, кардинальною проблемою
збереження життя.
Розв’язання цієї проблеми слід шукати як на міжнародному,
так і національному рівнях. Поступово приходить усвідомлення
того, що міжнародні організації та національні уряди
повинні щораз більше ставати підзвітними народам усього
світу, реагувати на їх думки і побажання.
Світовий рух, спрямований на досягнення сталого
розвитку, матиме
реальний успіх лише за умови обов’язкової участі широких
верств населення та урядів у прийнятті рішень і реалізації
положень “Порядку денного на ХХІ століття” на національному
й міжнародному рівнях. Для цього, на наш погляд, важливо
опрацювати і прийняти глобальний правовий акт обов’язкової
юридичної сили jus cogens, а також привести національне законодавство та
багатосторонні й двосторонні міжнародні угоди в галузі
захисту довкілля у відповідність з вимогами ЕКЗ, без
чого неможливо перейти на шлях сталого розвитку.
Загальновизнаним став постулат про те, що природне
довкілля, екологічні вимоги і соціально-економічний
розвиток не можна розглядати ізольовано. Держави повинні
будувати свою політику і приймати свої рішення таким
чином, щоб вони враховували екологічні наслідки соціально-економічного
розвитку, його вплив на довкілля і навпаки.
Незважаючи на те, що програму дій “Порядок денний
на ХХІ століття” було прийнято на основі спільної згоди
179 країн світу, і що ця програма всесвітнього співробітництва
спрямована на збалансоване досягнення принаймні чотирьох
життєво важливих цілей, а саме: високої якості природного
довкілля, здоров’я людей, подолання бідності та створення
ефективної економіки для всіх народів світу, — незважаючи
на все це, вона до цього часу виконується незадовільно.
Мусимо глибоко замислитися над тим, чому так важко здійснюється
реалізація рішень “Ріо-92”, які були прийняті на основі
консенсусу майже всіх країн світу.
Логічно допустити, що головною тут причиною є,
очевидно, юридично необов’язковий (рекомендаційний)
характер документів “Ріо-92”. Можна впевнено стверджувати,
що Ріо-процес гальмуватиметься і надалі, якщо його засадничі
документи не набудуть більшої юридичної ваги, іншими
словами, якщо вони не будуть перекладені на юридичну
мову. Це означає необхідність розроблення на базі рішень
Конференції “Ріо-92” та інших міжнародно визнаних документів
у галузі довкілля й розвитку глобального правового акта
— Екологічної Конституції Землі.
У другій половині ХХ століття людство почало усвідомлювати,
що здорове суспільство і сильна економіка неможливі
за умов тотального погіршення якості природного довкілля,
його деградації та виснаження природних ресурсів, а
також за умов бідності, характерної для більшості країн
світу. Зрозуміло, що економічний розвиток не може зупинитися,
проте він повинен іти принципово іншим шляхом, не руйнуючи
природного довкілля. На початку ХХІ століття стає, як
ніколи, необхідним підсилити це усвідомлення документом
обов’язкової юридичної сили.
Вважаємо, що лише із створенням ЕКЗ та органів
контролю за дотриманням її норм можна буде сподіватися,
що прагнення людства до сталого розвитку на основі поєднання
економічних інтересів з екологічними імперативами поступово
реалізуватиметься в конкретних справах. На всіх щаблях
ієрархії управління економічною діяльністю відбуватимуться
давно очікувані радикальні зміни.
Із незаперечного загального постулату про необхідність
управляти єдиною екосистемою
Землі з метою збереження життя і переходу на сталий
розвиток, виникають різні конкретні варіанти підходів
до вирішення проблеми.
Можна би, скажімо, запропонувати створення Світового
Уряду; така ідея вже дискутує в зарубіжній літературі,
проте вона — утопічна. Створити Світовий Уряд неможливо
і недоцільно. Це порушувало б право національного суверенітету
кожної з країн.
У зв’язку з нинішніми процесами глобалізації спробуємо
розробити і прийняти Світову Економічну Конституцію.
Проте, незважаючи на особливу активність процесів глобалізації,
втілення такої ідеї, неможливе. Подібний документ мав
би дискримінаційний характер з відношення до вільної
ринкової економіки, яка розвивається сама собою за своїми
власними законами, в умовах вільної конкуренції.
Можливі й інші варіанти вирішення проблеми управління
єдиною екосистемою
Землі з метою її збереження. На нашу думку, найреальнішим
і результативним серед них, може бути створення й сприйняття
Світової Екологічної Конституції або, як ми її називаємо
у цьому виданні, Екологічної Конституції Землі (ЕКЗ).
З таким варіантом після тривалої роз’яснювальної роботи
можуть, очевидно, погодитися усі країни світу. Адже
ЕКЗ не загрожує суверенітету жодної країни, не зачіпає
національні економічні інтереси, свободу совісті, віросповідання,
не заперечує жодної ідеології, за винятком антиекологічної.
ЕКЗ протидіятиме руйнуванню природного життєвого довкілля,
яке є спільним благом усіх націй і народів.
Отже, створення ЕКЗ — об’єктивна необхідність,
про що засвідчує аналіз причин незадовільного виконання
рекомендацій Конференції “Ріо-92”. Цей документ повинен
слугувати основним юридичним законом охорони довкілля
і дотримання принципів сталого розвитку.
Чим швидше людство прийде до усвідомлення необхідності
створення Екологічної Конституції Землі, основного закону
виживання і сталого розвитку цивілізації, тим більше
матиме шансів на відвернення катастрофічних екологічних
загроз і тим сильнішими будуть сподівання спромогтися
захистити єдину екосистему
Землі і зберегти на планеті життя.
Ми думали про Екологічну Конституцію Землі, як
порятунок людства, напередодні і після Конференції “Ріо-92”.
Опрацьовували ідею її створення до і після саміту “Ріо+5”
у 1997 році. Тривожимося і працюємо над нею сьогодні,
у 2002 році, перед самітом “Ріо+10”.
Упродовж усіх цих років ми не переставали вірити,
що люди колись зрозуміють сутність ідеї, створять і
сприймуть Екологічну Конституцію Землі.
Боїмося
лише одного, щоб це розуміння не настало занадто пізно.
|
