|
Ідея Екологічної Конституції Землі (ЕКЗ) виникла
у 1992 році, напередодні Конференції ООН з довкілля
і розвитку “Ріо-92”. Вона дискутувалася на конференції
з проблем федералізму, яка проходила у квітні 1992 року
в університеті Гофстра у Нью-Йорку.
Метою ЕКЗ є створення основного правового закону
екологічної безпеки, сталого розвитку і виживання цивілізації
в єдиній екосистемі Землі, включаючи навколоземний
космічний простір до висоти орбіт польотів штучних супутників
Землі.
ЕКЗ — міжнародний правовий акт екологічної безпеки
планети і сталого розвитку суспільства, який повинен
визначати допустимі норми економічної діяльності держав
стосовно єдиної (регіональної і глобальної) екосистеми
Землі з метою її раціонального використання в інтересах
нинішнього покоління і збереження для майбутніх поколінь.
ЕКЗ повинна передбачати створення органів контролю
за дотриманням визнаних норм економічної діяльності
національних і міжнародних виробничих структур. Такими
органами могли б стати: Рада Екологічної Безпеки і Сталого
Розвитку, або Світова Екологічна Організація; Міжнародна
Екологічна Поліція, Міжнародний Екологічний Суд чи якісь
інші правоохоронні органи; Міжнародний Екологічний Банк
або Глобальний Екологічний Фонд, а також інші взаємопов’язані
у єдину систему, підпорядковану єдиній меті інституції,
що забезпечують діяльність, спрямовану на підтримку
принципів сталого розвитку.
Мета ЕКЗ
— забезпечити реалізацію “Порядку денного на ХХІ століття”
та інших документів “Ріо-92”, які були підготовлені
на основі глибоких попередніх досліджень, широкого обговорення
їх результатів і прийняті консенсусом 179 держав світу.
Нещодавно у перекладі українською мовою видана
книга відомого американського політика Альберта Гора
“Земля у рівновазі. Екологія і людський дух”. Автор
цієї книги пише, що США на саміті Землі в Ріо-де-Жанейро
в 1992 році переконали держави світу відмовитися від
обов’язків щодо стабілізації викидів СО2
і перекреслили шанси на прийняття міжнародної угоди
щодо захисту тропічних лісів. А.Гор вважає, що цивілізація
уже пройшла докритичний етап і досягла зрілої конфігурації
світового співтовариства (“глобального села”), тобто
всі держави взаємозалежні перед загрозою знищення цивілізації
і мусять об’єднати свої зусилля заради її порятунку.
Спільні зусилля і засоби необхідно спрямовувати на порятунок
планети. А.Гор пропонує своєрідний глобальний “план
Маршалла”, у результаті реалізації якого можна утримати
“Землю в рівновазі”.
А.Гор підкреслює, що коли на сцену виходить економіка,
довкіллю можуть загрожувати нові контури зворотного
зв’язку. У нашій термінології ці зворотні зв’язки називаються
“екологічними бумеранг-ефектами” (див. розділ ІІ). А.Гор
пише: “... саме людський фактор є визначальним для збереження
глобального довкілля. Нам потрібен контур позитивного
зворотного зв’язку, що працюватиме сам на себе у доброму
розумінні і прискорюватиме темп позитивних змін, які
зараз вкрай потрібні. Це може трапитися лише тоді, коли
ми виробимо нове довготермінове глобальне бачення і
візьмемо на себе відповідальність за безпосереднє розв’язання
проблеми. Якщо ми оцінимо те, що вже відомо про проблему,
то краще усвідомимо нові особливості безпрецедентної
системної зміни”.
На нашу думку, без створення ЕКЗ ми ніколи не досягнемо
тих позитивних змін в економіці і політиці, які б забезпечували
радикальне поліпшення екологічної ситуації на світовому
і національному рівнях. Мова йде про ті зміни, які вимагає
“Порядок денний на ХХІ століття” і про які так багато
говориться сьогодні в колах учених і політиків.
На жаль, документи “Ріо-92” носять рекомендаційний
характер. Вони не мають статусу документів обов’язкової
юридичної сили jus
cogens, тому до сьогодні імплементуються незадовільно.
Отже, за цією причиною і скликається саміт Землі “Ріо+10”
у Йоганнесбурзі у 2002 році.
Не можна сказати, що рішення “Ріо-92” ігноруються
всіма країнами світу. Наприклад, Японія і Німеччина
зрозуміли, що нові й досконаліші товари, які мінімізують
негативний вплив на довкілля, становлять зараз найбільший
новий ринок в історії світової торгівлі. Ці країни ведуть
перед і в екологічній революції. Вони спрямовують свої
зусилля на виробництво і продаж екологічніших продуктів
і технологій, більше того, Міністерство зовнішньої торгівлі
і промисловості Японії спільно з Федерацією екологічних
організацій координують дуже амбітний “Столітній план”,
спрямований на збереження глобального довкілля. Проте
і Японія, і Німеччина, рівно ж як і США та інші високорозвинені
країни, мусять зрозуміти, що їх технологічні та економічні
переваги можуть виявитися згодом недостатньо ефективними
з глобальної екологічної точки зору. Локальні досягнення
в екологічній сфері не можуть забезпечити глобальних
позитивних екологічних змін.
У сферах економіки і технологій завжди були, є
і будуть країни-лідери. Ніхто не може заперечити лідерство
тих чи інших країн в економіці і технології. Але екологічність
економіки і технологій повинна поширюватися на всі без
винятку країни світу — як багаті, так і бідні, у протилежному
випадку можуть загинути всі разом. Ідея Екологічної
Конституції Землі зобов’язує саме до розуміння цієї
істини.
Орієнтовне співвідношення між бідними і багатими
країнами світу становить 150:40. У більшій частині бідних
країн сьогодні має місце тривала еколого-економічна
криза, яку неможливо подолати без істотних політичних,
економічних та інституційних змін. Така ситуація створює
передумови розробки глобального правового акта екологічної
безпеки і сталого розвитку планети.
1.1.
ПРИЧИНА НЕОБХІДНОСТІ СТВОРЕННЯ ГЛОБАЛЬНОГО ПРАВОВОГО
АКТА ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ - ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНА КРИЗА
Ще
перед самітом Землі в Ріо-де-Жанейро у 1992 році відомий
американський політик Альберт Гор організував у Вашингтоні
зустріч вчених і релігійних діячів для обговорення проблем
глобальної екологічної кризи. В результаті дискусії
було прийнято Заяву, в якій, зокрема, йшлося про те,
що люди віри і науки упродовж століть часто мандрували
різними дорогами, “...У час екологічної кризи ми відчули,
що ці дороги сходяться. Як символізує ця зустріч, дві
наші давні, іноді антагоністичні, традиції зараз повертаються
одна до одної у спільному зусиллі зберегти домівку,
в якій живемо.
Ми беремо на себе відповідальність за надання
інформації мільйонам, яким ми служимо і яких навчаємо,
про характер та наслідки екологічної кризи і того, що
потрібно для її подолання.
Незважаючи на серйозність цієї кризи, ми
сповнені надії. Ми, люди, незважаючи на наші недоліки,
можемо бути розумними, кмітливими, співчутливими, розважливими
та обдарованими багатою уявою. Ми маємо доступ до великих
скарбниць моральної і духовної хоробрості. Глибоко в
наших думках живе обов’язок берегти здоров’я, безпеку
і майбутнє наших дітей. Розуміючи, що світ не належить
жодній країні і жодному поколінню, і керуючись відчуттям
крайньої невідкладності, ми присвячуємо себе виконанню
сміливого завдання – плеканню і захисту довкілля в нашому
земному домі”.
Вслід за А. Гором хочеться наголосити, що
Земля не належить жодній країні і жодному поколінню.
Кожна країна, зберігаючи свій суверенітет і своє право
на використання національних природних ресурсів та довкілля,
повинна зрозуміти необхідність суворо дотримуватися
таких правил економічної та військової поведінки, які
забезпечують збереження життєздатності нашого спільного
дому – Землі. На рівних з нинішнім поколінням право
на достатню кількість ресурсів та належну якість природного
довкілля мають також майбутні покоління, бо Земля не
може належати лише нам, нині тут сущим.
Цікаво, що подібні думки майже водночас
з’являються у різних людей, які живуть на різних континентах
Землі. Того ж 1992 року ми звернулися з відкритим
листом до Прем’єр-міністра України, в якому йшлося
про пошук шляхів подолання не лише економічної кризи,
але й пов’язаної з нею кризи екологічної. Вже тоді ми
вважали і ще більше переконані сьогодні, що еколого-економічну
кризу можливо подолати при наявності розуміння її сутності,
політичної волі і відповідного законодавства.
Переглянувши нашого відкритого листа до тодішнього Прем’єр-міністра
України Леоніда Кучми, читач напевно зрозуміє, що причиною
необхідності створення глобального правового акта екологічної
безпеки і сталого розвитку стала еколого-економічна
криза, яка вже на той час переросла національні рамки
й набула глобального характеру.
* * *
|
