РОЗДІЛ 2. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ЕКОЛОГІЧНОЇ КОНСТИТУЦІЇ ЗЕМЛІ

2.1.1. Доктрина сталого розвитку: єдність і суперечності між природною та господарською системами

У відповідності з “Порядком денним на ХХІ століття” [1] та “Програмою дій з подальшого впровадження “Порядку денного на ХХІ століття” [2] до 2002 року в усіх країнах світу потрібно було сформулювати і затвердити національні стратегії сталого розвитку. Ці стратегії мусили відображати консенсус на всіх рівнях суспільства, який сприятиме об’єднанню та зміцненню національного економічного та екологічного потенціалу, формуванню єдиної соціальної, економічної та екологічної політики, удосконаленню екологічного законодавства. Головним завданням стратегії сталого розвитку повинно стати суттєве поліпшення рівня життя людей, економічного зростання та зайнятості, гарантій екологічної безпеки.

Розроблення Національної стратегії переходу України до сталого розвитку повинна поєднувати в собі, як пише С.В. Семенець, завдання поточних трансформацій економіки в напрямку ринкових реформ та одночасно закладати підвалини принципово нової моделі розвитку економіки та суспільства, які базуються на принципах сталого розвитку. Такий підхід мав би бути нашою українською версією імплементації рішень Конференції “Ріо-92” з урахуванням специфіки історичного етапу, на якому Україна перебуває сьогодні. [3]

На наш погляд, нові моделі розвитку економіки не можуть бути розроблені і впроваджені без глибокого усвідомлення положень екологічної економії або еколого-економічного вчення про єдність економічної та екологічної систем.

Між економічною (господарською) та екологічною (природною) системами існують єдність, суперечності, взаємозв’язки та взаємозалежності. Ключові положення економічної теорії повинні використовуватися в екологічній економії, а її вимоги – переноситися в економічну теорію. Екологічний імператив повинен пронизувати нову економічну теорію, а економічна теорія враховувати екологічні вимоги. Таким чином, повинна відбуватися екологізація економічної теорії та інших економічних дисциплін і, водночас, економізація екології та інших природничих дисциплін.

Третій фактор виробництва, який у класичній економічній теорії (з часів Уільяма Петті) називається “земля”, а в сучасній неокласичній економічній теорії – “природні ресурси”, розглядається в екологічній економії у ширшому контексті – “довкілля”. Така історична трансформація цього ключового терміну економічної теорії має принципове значення для екологічної економії, економічної теорії і для практичних дій щодо підготовки стратегії сталого розвитку.

Природне життєве довкілля охоплює всі компоненти біосфери — землю (літосферу), воду (гідросферу), надра, ліси та іншу рослинність, тваринний світ, атмосферу тощо, а також саму людину, яка є частиною Природи.

Природне життєве довкілля (ПЖД) можна поділити на власне середовище життя (ЖС), до якого належать повітря, вода, земля та інші елементи біосфери, що не використовуються безпосередньо у виробничому процесі, й природні ресурси (ПР), які виступають потенційною сировинною базою матеріального виробництва.

Середовище життя (ЖС) і природні ресурси (ПР) становлять природну матеріальну основу, як економічної, так і екологічної систем. Однак традиційна економічна система бере до уваги лише природні ресурси в тій їх частині, яка є реальною або потенційною сировинною базою різних секторів економіки. Що стосується нересурсної складової ПЖД, то вона вважається зовнішнім фактором по відношенню до економічної системи.

Водночас, ЖС і ПР становлять єдину екологічну систему на всіх таксономічних рівнях — глобальному, регіональному і локальному. Ігнорування економічною практикою компонента ЖС призводить до нераціонального використання і виснаження компонента ПР і спричиняє зниження екологічного потенціалу на тій чи іншій території або акваторії, а в кінцевому рахунку — біосфери загалом.

У зв'язку з цим економічна система повинна охоплювати не лише ресурсну частину біосфери, але й ПЖД загалом.

Іноді практично неможливо розділити ПР і ЖС, оскільки одні й ті ж компоненти біосфери (наприклад, земля у сільському чи лісовому господарстві, вода, що використовується у рибному господарстві, або навіть дерева, які продукують кисень і після вирубки стануть товаром), виступають одночасно, як природне життєве довкілля (ПЖД) і природний ресурс (ПР). Проте поділ ПЖД на два компоненти — ПР і ЖС — є важливим з методологічної точки зору.

ПЖД, яке охоплює і природні ресурси, і соціально-економічні умови, і саму людину, пов'язане причинно-наслідковими зв'язками з економічною системою і, водночас, виступає щодо цієї системи як надсистема (М.Реймерс, 1980). [4] Тобто ПЖД, як екологічна система, повинна бути пріоритетом, мати перевагу над екологічною системою з точки зору забезпечення вимог принципу сталого розвитку.

Виділені вище компоненти ПР і ЖС єдиної екологічної системи ПЖД повинні розглядатися у рамках єдиної еколого-економічної системи як, невід'ємні складові економічного процесу виробництва матеріальних благ і важливі фактори формування валового національного продукту, національного багатства в цілому.

Що стосується ПР, то постулат про те, що вони є сировинною базою матеріального виробництва, не викликає заперечень. Набагато складнішим є обґрунтування необхідності вводити до економічної системи також позаресурсний компонент ЖС. ЖС являє собою територіальну або акваторіальну підсистему, на якій фізично розташовується всяка виробнича або невиробнича діяльність людини, тобто є, по суті, майданчиком такої діяльності. Крім того, ЖС зазнає істотного негативного екологічного впливу від виробничо-господарської діяльності людини, передусім, внаслідок забруднення та інших деструктивних змін.

Будучи майданчиком виробничо-господарської діяльності та сприймаючи забруднення й інші негативні впливи цієї діяльності, ЖС мусить бути компонентом єдиної еколого-економічної системи.

Враховуючи сказане, природокористування треба розуміти, як триєдиний процес раціонального використання, охорони та відтворення двоєдиних компонентів матеріального виробництва (еколого-економічної системи) — ЖС і ПР, (рис. 1).

На рисунку 1 показано цілісність триєдиного процесу використання (ВК), охорони (ОХ) та відтворення (ВД) двоєдиних компонентів природної основи матеріального виробництва — природних ресурсів (ПР) та природного життєвого довкілля (ПЖД).

ДМФ — сировинні ресурси лісу (деревина, недеревинні ресурси, фауна); РКФ — різнобічні корисні функції лісу, його вплив на життєве середовище (послуги загальносуспільного користування).

Триєдиність процесу – використання, охорони, відтворення двоєдиних компонентів еколого-економічної системи – природного життєвого довкілля і природних ресурсів – має важливе методологічне значення в екологічній економії. Цей постулат узгоджується з вимогами документів Ріо-92, рекомендаціями доповіді “Наше спільне майбутнє” Міжнародної Комісії з довкілля і розвитку (комісія Брундтланд), схваленої Генеральною Асамблеєю ООН у 1987 році, а також з іншими міжнародно визнаними документами.

Рис. 1. Системна сутність природокористування та його складової — лісокористування у контексті вимог принципу сталого розвитку

2.1.2. Екологічні ефекти в екосистемах та їхній вплив на усталеність соціально-економічного розвитку

Процес виробництва матеріальних благ, в тому числі природокористування, супроводжується не лише економічними витратами та їх результатами, але й екологічними витратами і втратами. Це пов’язано із взаємною трансформацією екологічного та економічного потенціалу.

У загальному вигляді екологічний потенціал – це достатні для безперервного економічного розвитку кількість і якість природних ресурсів, а також стабільність сприятливих для життєдіяльності людини взаємозв’язків у природному життєвому довкіллі. Такі взаємозв’язки повинні забезпечувати відтворення порушуваного діяльністю людини стану ПЖД і відтворення використаних у процесі господарської діяльності природних ресурсів.

Екологічний ефект — це будь-які зміни у просторі й часі, якості умов природного життєвого довкілля, а також зміни кількості та якості природних ресурсів. Такі зміни можуть мати, як позитивний, так і негативний характер – поліпшення або погіршення природних життєвих умов, збільшення або зменшення кількості та якості природних ресурсів. Екологічний ефект впливає, або може вплинути у майбутньому на економічні результати матеріального виробництва і невиробничої сфери.

Екологічні ефекти, на наш погляд, можна охарактеризувати десятьма ознаками: за походженням, формою прояву, можливостями кількісного виміру, характером взаємозв'язку з традиційним економічним ефектом, синхронністю (настає одночасно з економічним ефектом або спостерігається постфактум), можливістю повернення до попереднього стану; тривалістю дії, прогнозованістю (передбачуваний або непередбачуваний), масштабом дії (локальний, регіональний чи глобальний), мотивацією (навмисний або ненавмисний). Див. табл. 1.

Збиток або негативний екологічний ефект може виявитися далеко не відразу. Лише винятково він може збігатися за часом з прямим позитивним економічним ефектом. Негативний ефект може виявитися у вигляді прямих ресурсних втрат у народному господарстві, або у вигляді непрямих збитків за рахунок зниження якості (пошкодження) інших видів природних ресурсів, погіршення умов природного довкілля (забруднення, наводнень, ерозії ґрунту тощо), негативного впливу на здоров’я людини.

Таблиця 1

Класифікація екологічних ефектів у екосистемах за ознаками і видами

О з н а к а

е ф е к т у

Вид ефекту

позитивний (+)

негативний (–)

позитивний (+)

негативний (–)

Походження

природний

(зумовлений природними чинниками)

штучний

(спричинений господарською діяльністю людини)

Форма прояву

явний

(видимий, відчутний економічною системою або людиною)

прихований

(завуальований, невидимий і невідчутний економічною системою або людиною)

Можливість кількісного виміру

вимірюваний

(можна виміряти та оцінити кількісно)

невимірюваний

(не можна виміряти та оцінити кількісно)

Характер взаємодії з

економічним ефектом

безпосередній

(безпосередньо трансформується в економічні наслідки)

опосередкований

(опосередковано трансформується в економічні наслідки)

Часовий лаг

синхронний

(співпадає в часі з досягненням економічного ефекту)

асинхронний

(випереджує в часі досягнення економічного ефекту або відстає від нього)

Можливість зміни

зворотний

(дозволяє повернутися екосистемі до попереднього стану)

незворотний¹

(не дозволяє екосистемі повернутися до попереднього стану)

Тривалість дії

короткотерміновий

(завдяки гомеостазу або праці людини, може анулюватися в межах до одного року)

довготерміновий

(завдяки гомеостазу або праці людини може анулюватися тільки через тривалий час)

Прогнозованість

прогнозований

(можна передбачити з високою ймовірністю)

непрогнозований

(неможливо передбачити)

Масштаб дії

регіональний

(локальний, або в межах невеликого фізико-географічного району)

глобальний

(трансконтинентального або загальнопланетного масштабів)

Мотивація²

навмисний

(спричинений свідомою господарською діяльністю, військовими діями або терористичним актом)

ненавмисний

(несвідомо спричинений)

¹ – виключно негативний

² – ефекти штучного походження

[1] Порядок денний на ХХІ століття. Прийнято на Конференції ООН з довкілля і розвитку в Ріо-де-Жанейро у 1992 році. Інститут сталого розвитку. – Київ: Інтелсфера, 2000. – 360 с.

[2] Програма дій з подальшого впровадження “Порядку денного на ХХІ століття” (“Ріо+5”). Прийнята на дев’ятнадцятій спеціальній сесії Генеральної Асамблеї ООН (23-28 червня 1997 року). Інститут сталого розвитку. – Київ: Інтелсфера, 2000. – 58 с.

[3] Семенець С.В. Концепція сталого розвитку: основні положення, проблеми розвитку та впровадження в світі та в Україні. В кн. “Економічні реформи в Україні в контексті переходу до сталого розвитку” / Матеріали 2-х конференцій та рекомендації до проекту Національної стратегії сталого розвитку. Інститут сталого розвитку. – Київ, Інтелсфера, 2001. – С. 7.

[4] Реймерс М.Ф. Предисловие к монографии Ю.Ю.Тупыця “Эколого-экономическая эффективность природопользования”. – М.: “Наука”, 1980. – С. 5-7.

Юрій Туниця

ЕКОЛОГІЧНА КОНСТИТУЦІЯ ЗЕМЛІ