ВIРА

Ось - я працюю,
дихаю,
мрiю
i вiршi складаю
так, як умiю.
Життя поглядає
на мене вороже.
I з ним я борюся,
борюся, як можу.

З житям я у чварах,
не думай одразу.,
що маю до нього
ненависть-вiдразу.
Життя огрубiле
i несамовите
i в смертну годину
я буду любити!
Я буду любити!

Скажiмо, мене ось вже душать
петлею
й питають:
"Ну, як там, життя тобi любе?"
Я буду кричати:
"Знiмiте!
Знiмiте!
Скорiше знiмiте
петлю, душогуби!"

Усе для Життя я
зробити готовий:
я сiв би
у першу, у пробну ракету
летiв би у небо,
шукав би вiдважно
далеко
в просторах
незнану
планету.

Я знову вiдчую
приємне третiння,
побачу,
як сонце
сiяє в блакитi,
я знову вiдчую
приємне тремтiння,
що буду я жити,
не знатиму тлiння.

Та ось ви, скажiмо,
взяли б - нi, не много! -
вiд вiри моэї
пшеничне зеренце,
кричав би тодi я
вiд болю страшного,
наче пантера,
поранена в серце.

А що по грабунку
залишиться з мене?
Вмить я зроблюся
нездатним до труду.
А ще ь бо яснiше,
а ще ж бо вiрнiше -
вмить по грабунку
нiщо вже ч буду.

Може, ви хочете
задля наживи
знищити вiру
в майбутнє щасливе,
ту мощ вiру,
що завтра настане
життя красивiше,
розумне, жадане?!

А як уб'етє мощ вiру?
Стрiляти?
Нi! Перестаньте!
Годi! Не варто!

Мiцно броньована
В грудях вона є,
I бронебiйних патронiв
для неї
в свiтi немає!
В свiтi немає!