РОЗДІЛ 2. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ЕКОЛОГІЧНОЇ КОНСТИТУЦІЇ ЗЕМЛІ

2.1. екологічна економія як методологічна основа концепції екологічної

конституції землі

Однією з найактуальніших проблем сучасної економічної науки є проблема розроблення теоретико-методологічних засад Національної стратегії сталого розвитку. Така стратегія повинна бути ухвалена найближчим часом у відповідності з міжнародними зобов’язаннями, які взяла на себе Україна на Конференції ООН з довкілля і розвитку у 1992 р. в Ріо-де-Жанейро.

Національна стратегія сталого розвитку України повинна відобразити вимоги світового співтовариства щодо єдності проблем охорони довкілля і соціально-економічного розвитку, а також врахувати специфічні соціально-економічні умови нашої держави.

Насамперед треба сказати, що в умовах ринкових відносин з державного бюджету не можна розплачуватися за антиекологічну діяльність підприємств. Усі виробничі структури (а, особливо, підприємства з іноземними інвестиціями) повинні нести економічну відповідальність за дотримання екологічних імперативів. Мова йде про конкретну екологізацію економіки, яка полягає у суворому дотриманні екологічних вимог безпосередньо в процесі самої виробничо-господарської діяльності, а не у витратах коштів на погашення її негативних екологічних результатів. Екологізація економіки є необхідною передумовою превентивного захисту природного життєвого довкілля, що дозволяє економити кошти на охорону природи, уникати суттєвих витрат на ліквідацію наслідків надзвичайних екологічних ситуацій (повені, зсуви, надмірне забруднення довкілля тощо) і в кінцевому підсумку — умовою переходу на шлях сталого розвитку.

Говорячи, що Екологічна Конституція Землі (ЕКЗ) має бути документом правового регулювання не лише природоохоронної діяльності, а й економічної поведінки людей загалом, то наголошуємо, що ЕКЗ повинна відображати вимоги нового критерію доцільності виробничої діяльності — критерію еколого-економічної ефективності. Підкріплена документом обов’язкової юридичної сили, орієнтація ділової активності на критерій еколого-економічної ефективності виробництва матеріальних благ, дасть можливість, як це буде показано нижче, оптимізувати процеси використання, охорони й відтворення ресурсів та природного довкілля, перейти на шлях сталого розвитку. Саме цей постулат лежить в основі ідеї ЕКЗ.

Слід зауважити, що прийняті Конференцією “Ріо-92” документи є результатом великої науково-дослідної і фахової роботи, виконаної великою кількістю спеціалістів практично з усіх країн світу. Важливо надати цим документам статусу обов’язкової юридичної сили, відобразивши основні їхні положення й вимоги в Екологічній Конституції Землі.

Початком роботи над вищеназваними фундаментальними і винятково важливими для виживання і розвитку цивілізації документами можна вважати першу конференцію ООН з проблем охорони довкілля, яка відбулася у Стокгольмі в 1972 році. Між конференціями “Стокгольм-72” і “Ріо-92” було проведено серію інших міжнародних форумів із тих чи інших аспектів цієї проблеми. Видано багато книг, монографій, підручників, статей. Вони значно наблизили нас до розуміння сучасних еколого-економічних проблем та необхідності створення ЕКЗ.

У червні 1997 р. відбулася 19-та спеціальна сесія Генеральної Асамблеї ООН (“Ріо+5”), яка розглянула стан імплементації “Порядку денного на ХХІ століття” та інших документів, що були прийняті на саміті “Планета Земля” у 1992 р. 19-та спеціальна сесія Генеральної Асамблеї ООН відбулася через п’ять років після Конференції “Ріо-92”. Вона підбила підсумки досягнень, набутий досвід і завдання, які залишалися нерозв’язаними. До таких завдань належить і розроблення національних стратегій сталого розвитку та удосконалення міжнародного законодавства в екологічній сфері.

На жаль, в Україні до цього часу ще не затверджено навіть Концепції сталого розвитку, проект якої розроблено НАН України та іншими міністерствами і відомствами. Концепція, як відомо, передує стратегії сталого розвитку. Більшість розвинених країн світу вже давно прийняли свої національні концепції сталого розвитку, а багатьма з них схвалено національні стратегії сталого розвитку.

У Німеччині, на сьогодні, розроблено проект Національної стратегії сталого розвитку, в якому запропоновано 21 ключовий індикатор, що відображає усі сфери економіки і політики: від формування бюджету до податкової реформи, від науки та освіти до корінної зміни курсу в енергетиці, промисловості, сільському господарстві тощо. Незабаром Федеральний уряд ухвалить Національну стратегію сталого розвитку в остаточній редакції і це стане, як вважає Ганс Мартін Бурі, внеском Німеччини до всесвітнього саміту в Йоганнесбурзі у вересні 2002 р. [1]

На 19-тій спеціальній сесії Генеральної Асамблеї ООН (“Ріо+5”) у 1997 р., учасником якої в складі делегації України був автор цих рядків, прийнято Заяву з викладом зобов’язань. У Заяві зазначалося, що Конференція ООН з довкілля і розвитку (“Ріо-92”) була епохальною подією, яка започаткувала нове глобальне партнерство в інтересах сталого розвитку — партнерство, побудоване на усвідомленні неподільності питань охорони довкілля і процесу розвитку. У Заяві підкреслювалося, що головне завдання 19-тої спецсесії ГА ООН полягає не в перегляді положень “Порядку денного на ХХІ століття”, або виробленні інших підходів до їх впровадження, а в активізації спільних зусиль щодо справедливого задоволення потреб нинішнього і майбутнього поколінь.

На наше глибоке переконання, ефективна й реальна активізація спільних зусиль у цій ділянці практично неможлива без прийняття Екологічної Конституції Землі.

Учасники сесії знову підтвердили, що “Порядок денний на ХХІ століття”, як і раніше, залишається засадничою програмою дій для досягнення сталого розвитку. Вони підтвердили всі положення, що містяться в Декларації “Ріо-92”, Принципах лісокористування та інших документах “Ріо-92”, підкресливши необхідність інтеграції економічних, екологічних і соціальних компонентів для досягнення сталого розвитку. Учасники “Ріо+5” визнали ряд позитивних результатів у впровадженні рекомендацій “Ріо-92”, проте висловили глибоку стурбованість тим, що на 1997 рік загальні тенденції у галузі сталого розвитку були гіршими, ніж у 1992 році. [2] На жаль, ці тенденції не змінилися ще й сьогодні.

Нещодавно Генеральний Секретар ООН Кофі Аннан направив учасникам Європейського форуму “За сталий розвиток і відповідальне управління бізнесом” (Париж, 5-6 березня 2002 р.) послання, в якому наголошує, що вересневий саміт Землі 2002 р. в Йоганнесбурзі не буде черговою конференцією з охорони природного довкілля, як дехто вважає. Це буде саміт з проблем сталого розвитку, оскільки сама ідея саміту “Ріо-92” полягала в тому, що розвиток і довкілля — нерозривно пов’язані. В той час, як сталий розвиток може стати новим втіленням здорового глузду, багато людей ще не усвідомили його значення. Тому найважливішим завданням саміту Землі в Йоганнесбурзі, вважає Кофі Аннан, повинно стати переконання в тому, що поняття сталого розвитку далеко не настільки абстрактне, як воно видається багатьом.

Для того, щоб це поняття дійсно не було абстрактним, його потрібно, на наш погляд, укласти в конкретний правовий документ — Екологічну Конституцію Землі.

Адже, це поняття, за висловом Кофі Аннана, є питанням життя або смерті для всього людства. Екологічно обґрунтовані технології стають щораз ширшим сектором бізнесу, ареною для впровадження інновацій та заохочення підприємництва. Імідж компаній, які діють на принципах сталого розвитку, щораз зростає.

Нам у постчорнобильській Україні особливо важливо не агітувати, а науково обґрунтувати вигідність господарської діяльності на принципах сталого розвитку. Цьому завданню найбільше відповідає екологічна економія, як новий науковий напрям і навчальна дисципліна про органічну єдність і суперечності між природною (екологічною) та господарською (економічною) системами.

Екологічна економія, як міждисциплінарна наука базується на принципах і методах економічної теорії, прикладної економміки, екології та інших природничих наук. Вона зародилася в середині 70-х років минулого століття і дістала особливо інтенсивний розвиток наприкінці ХХ – початку ХХІ століття.

З одного боку, екологічна економія є складовою частиною економічної теорії, з іншого — вона вимагає докорінної зміни сутності й змісту економічних наук щодо відображення ними екологічного імперативу, а також удосконалення природоохоронного законодавства.

Предметом екологічної економії є вивчення шляхів вибору раціональних способів виробництва матеріальних благ в умовах обмежених природних ресурсів, необмежених потреб та нестабільних (динамічних) умов природного життєвого довкілля.

Розглянемо основні концептуальні положення екологічної економії, як нової теоретичної дисципліни, яка, спираючись на традиційну економічну теорію та закони розвитку біосфери, ставить своїм завданням формувати нове еколого-економічне мислення, сприяти розробці науково обґрунтованої стратегії сталого розвитку та підготовці Екологічної Конституції Землі.

[1] Г.М.Бурі. Стратегія усталеного розвитку. Deutschland, UK № 1/2002, лютий/березень. – С. 44-45.

[2] Програма дій з подальшого впровадження “Порядку денного на ХХІ століття” (“Ріо+5”). Прийнята на дев’ятнадцятій спеціальній сесії Генеральної Асамблеї ООН (23-28 червня 1997 року). Київ, Інтелсфера, 2000. – С. 6.

Юрій Туниця

ЕКОЛОГІЧНА КОНСТИТУЦІЯ ЗЕМЛІ