РОЗДІЛ 1. ВИТОКИ І СУТНІСТЬ ІДЕЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ КОНСТИТУЦІЇ ЗЕМЛІ

* * *

Я звертаюся до українського народу, до глав держав, урядів і парламентів зарубіжних країн, до всієї світової спільноти з приводу події, яка має етапне значення для людства, для кожного, хто живе і буде жити на нашій Землі.

Сьогодні, 15 грудня 2000 року від Різдва Христового, я віддав розпорядження про зупинку третього, останнього з діючих енергоблоків на Чорнобильській атомній електростанції. Це означає закриття об’єкта, який увійшов в історію найбільшою за масштабами і найстрашнішою за наслідками техногенною катастрофою.

Виповнюється 15 років відтоді, як заграва над аварійним реактором освітила новий відрізок на шляху цивілізації, який усіма мовами став називатися “після Чорнобиля”. З 26 квітня 1986 року назва цього невеликого поліського містечка відразу ж втратила первісний, географічний зміст і набула глобального політичного та екологічного звучання. Вона поповнила символічний ряд таких грандіозних і спустошливих катаклізмів, що увійшли в історію знаковими прикметами своїх епох, як Помпеї, Герніка, Хіросіма. А слова “Чорнобильська АЕС” стали уособленням небаченого досі явища — атомної енергії, що вийшла з-під контролю, матеріалізацією тих грізних пересторог, які природа вже не раз посилала людям за легковажне, бездумне і злочинне поводження з собою.

Для України акт закриття ЧАЕС, без перебільшення, епохальний з багатьох точок зору. Цим ми, по-перше, віддаємо данину пам’яті тим, хто пішов з життя при ліквідації катастрофи та її наслідків, від хвороб, спричинених цією бідою. По-друге, підтверджуємо вірність своїм зобов’язанням перед світом. По-третє, остаточно прощаємося зі спадком тоталітарного періоду з його свавіллям і безгласністю, байдужістю та жорстокістю до людини, суспільства і природи. По-четверте, ще раз підтверджуємо намір будувати майбутнє виважено і відповідально, керуючись європейським вибором, турботою про наступні покоління українського народу і всього людства.

Це рішення вистраждане тяжким досвідом попередніх п’ятнадцяти років. Україні доводиться розплачуватися за рахунками, яких вона не підписувала, і спокутувати гріхи, яких вона не робила. Її громадяни першими вступили у вогонь і в невидиме, але згубне поле радіації, щоб ціною свого життя та здоров’я захистити від смертельної пожежі всю планету. І оплаченим найдорожчою ціною досвідом дати людству ключ до розв’язання подібних безпрецедентних проблем.

Що таке Чорнобиль для України?

Це близько трьох з половиною мільйонів постраждалих від катастрофи та її наслідків. Це майже десять відсотків території, що зазнала прямого радіаційного ураження. Це 160 тисяч людей із 170-ти населених пунктів, яким довелося покинути рідні оселі і переїхати в інші місця.

Наводячи свою безрадісну статистику, ми не забуваємо і про інші країни та народи, в житті яких найбільша техногенна катастрофа XX століття теж залишила зловісний слід. Доля й історія розпорядилися так, що нашій державі доводиться нести чорнобильський хрест переважно самій, залишаючись наодинці з власними труднощами і випробуваннями. Її сумарні економічні витрати, пов’язані з аварією на Чорнобильській АЕС, вже сягнули 130 мільярдів доларів.

Ми змушені й надалі відволікати колосальні матеріальні та фінансові ресурси, перш за все на захист постраждалого населення та реабілітацію природного середовища. В окремі роки такі видатки сягають 12 відсотків бюджету, що значно перевищує асигнування на науку та культуру.

Я хотів би, щоб це взяли до уваги всі, хто мене зараз слухає. Я хотів би, щоб врахували і такий факт. Україна йде на закриття Чорнобильської атомної електростанції за умов, коли її економіка з украй деформованою структурою і величезною енергоємністю тільки почала одужувати після затяжної кризи, за складної ситуації у паливно-енергетичному комплексі і в зимовий період.

До цих чинників долучилися і надзвичайно несприятливі погодні умови, які на обширних територіях набули характеру стихійного лиха. Позбавляти себе при цьому ще як мінімум п’яти відсотків генеруючих потужностей — означає зважуватися не тільки на значні додаткові втрати, а й на немалий ризик. Особливо коли додати, що після свого закриття Чорнобильська АЕС перетворюється з виробника електроенергії в її споживача.

Усе це так, але Україна робить даний крок свідомо і добровільно, виходячи з вищих інтересів свого народу та міжнародного співтовариства. Ми розуміємо, що Чорнобиль — це загроза всьому світові, а тому жертвуємо частиною своїх національних інтересів заради глобальної безпеки. Реалізація рішення щодо закриття ЧАЕС, яке було продеклароване ще на початку 90-х років і підтверджене п’ять років тому в Оттавському меморандумі, — це вже другий безпрецедентний акт доброї волі, здійснений незалежною Українською державою. Перед ним була відмова від третього за потужністю ядерного арсеналу.

Сподіваюся, що світ належно оцінює всю важливість і гуманність таких підходів. А також переконується у переведенні нами проблем ядерної безпеки із сфери декларацій у площину реальних практичних справ. Я наголошую на цьому з огляду на ще один — можливо, найстрашніший і найтрагічніший — наслідок Чорнобиля.

Це постійний страх людей за своє життя і здоров’я, за долю дітей та внуків, за екологічний стан земель і лісів, морів і рік, підземних вод. Страх незалежно від того, де вони живуть, — неподалік від аварійного реактора та ураженої радіоактивністю зони чи за тисячі кілометрів від них.

Пустельна, мовчазна, ворожа всьому живому і нормальному територія за кілька десятків кілометрів від столиці України — то реальна, а не змодельована чиєюсь уявою або комп’ютером картина того, що може статися з планетою, якщо людям не вистачить розуму та обачності у поводженні з досягненнями науки і техніки. Чорнобильські вогнеборці і ліквідатори заслонили собою людство від такої перспективи — як колись їхні пращури з Київської Русі вберегли від чужинської навали Європу, над якою вже займався світанок Відродження.

Сьогоднішній акт, ліквідуючи ядерну міну сповільненої дії у самому центрі Європи, кладе початок зняттю чорнобильського синдрому і в Україні, і у глобальному вимірі. Дамоклів меч, який усі ці роки висів над нами, відходить у небуття.

Водночас цю грізну сторінку новітньої історії ще не можна вважати остаточно перегорнутою. Чорнобильські колізії залишаються, тільки істотно трансформуються, переходячи в іншу якість.

За рубежем віків та тисячоліть нас чекає доба, нова і в постчорнобильському сенсі. А вона поки що ставить більше запитань, ніж дає відповідей на них. Перед нами великий, складний і тривалий комплекс виведення станції з експлуатації і перетворення в екологічно безпечну систему об’єкта “Укриття” над пошкодженим четвертим енергоблоком. Перед нами забезпечення соціального захисту працівників станції, які вивільняються, та членів їхніх сімей, визначення і забезпечення дальшої долі міста Славутича, де вони мешкають. Жоден з цих людей, жодна родина не можуть бути і не будуть покинуті напризволяще.

Але на все це потрібні величезні кошти, яких Україна за нинішнього свого стану просто не має.

Ми, як країна і народ, що найбільше постраждали від Чорнобильської катастрофи та її наслідків, маємо право розраховувати на підтримку з боку міжнародної спільноти. Підтримку у формі як міжнародних програм допомоги, що життєво необхідно, так і суто людського співчуття та розуміння наших проблем. Адже, по-перше, рішення про закриття Чорнобильської АЕС приймалися і реалізуються під гарантії такої допомоги, насамперед з боку країн — членів “великої сімки”.

По-друге, для людства з кожним днем загострюється потреба в об’єднанні зусиль заради безпечного існування в гармонії з природою, у попередженні техногенних катастроф глобального та регіональних масштабів, розповзання ядерних технологій. Чорнобиль — найбільш наочне, але не єдине підтвердження найвищої актуальності цієї вимоги.

Наслідки аварій на цивільних та військових ядерних об’єктах, хімічних та інших підприємствах не визнають кордонів. Породжена ними загроза для всіх нас спільна, як спільне і середовище нашого існування. Пам’ятаймо, що глобалізація та інші постіндустріальні реалії роблять сучасний світ усе тіснішим і взаємопов’язаним. Сьогодні він не закінчується за порогом наших домівок і за рубежами наших держав.

Як сказав один з учених-фізиків, ми маємо один примірник Всесвіту і не можемо над ним експериментувати. Давайте повторимо вслід за великими умами, що мудрість – це дочка досвіду.

А досвід вчить, що сутність і наслідки техногенних катастроф піднімаються над суспільно-політичними та іншими відмінностями. Вони вимагають використання всіх каналів міжнародної співпраці для того, щоб ніде, ніколи і за будь-яких обставин не прийшло на нашу прекрасну планету рукотворне лихо. У цьому, на мою думку, головний урок Чорнобиля.

Урок сумний, болісний, трагічний. Але винести його мусимо обов’язково. Сьогодні я хочу повернутися до ідеї, яку проголосив у 1997 році на сесії Генеральної Асамблеї ООН — про створення Ради Екологічної Безпеки Об’єднаних Націй, Міжнародного Екологічного Суду та Міжнародного Екологічного банку. Вважаю, що настав час перевести цю пропозицію на практичну основу. Це дало б можливість діяти разом, узгоджено і скоординовано, концентруючи кошти і ресурси там, де окремі країни неспроможні самостійно долати наслідки стихійних та техногенних лих.

Україна виступає також за підписання конвенції щодо створення міжнародного механізму екологічного моніторингу та контролю, реалізації комплексу інших заходів, які гарантували б людям у всіх куточках планети безпечні, здорові і чисті умови життя. У свою чергу ми готові безперешкодно і безкорисливо надати світовій спільноті свій унікальний, хоча і дуже гіркий. досвід, нагромаджений за роки ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Пропонуємо використати станцію, що закривається, і територію навколо неї як полігон для міжнародного науково-дослідного центру, де відпрацьовувалися б технології підвищення ядерної безпеки, пом’якшення та ліквідації наслідків аварій на ядерних об’єктах, відновлення навколишнього середовища.

Ми йдемо на закриття Чорнобильської АЕС, відмовляючи собі багато в чому, включаючи найбільш необхідне. Але чекаємо за це не оплесків, а ділової уваги і співпраці. І вимагаємо не подачок і не милостині, а рівноправності, поваги та розуміння.

Ми переконані, що солідарність націй і держав, гуманізм сучасної цивілізації не залишать Україну без допомоги ззовні. Заздалегідь вдячні всім, хто її надасть.

Людство входить у майбутнє, оглядаючись у минуле. Такий одвічний закон історії. У тому, що було, не можна нічого змінити. Але так само нічого не можна забувати. Тож нехай слово “Чорнобиль” стане постійним і суворим нагадуванням людині про відповідальність перед прийдешніми поколіннями за все, що вона творить своїм розумом і своїми руками. А сьогоднішній день, 15 грудня 2000 року, хай буде сприйнятий світом як один з наочних виявів цієї відповідальності. Вслухаймося у слова Святого писання, що дійшли до нас з глибини віків: “Мудрість розумного — знання шляху свого...”.

Я завершую це звернення з вірою і надією, що у держав і народів, усього людства вистачить мудрості, волі та відповідальності, щоб іти далі зваженим і осмисленим шляхом, на якому не залишиться місця таким зловісним віхам, як Чорнобиль.

Нехай так буде віднині і назавжди.

(Звернення Президента України Л.Д. Кучми з нагоди закриття Чорнобильської атомної електростанції 15 грудня 2000 року. – “Урядовий кур’єр”, № 236, 19 грудня 2000 року).

Таким чином, ідея Екологічної Конституції Землі у її цілісному вигляді вже офіційно проголошена Україною. Будемо сподіватися, що її пріоритет за нашою державою буде закріплено на саміті Землі у Йоганнесбурзі в 2002 році.

Юрій Туниця

ЕКОЛОГІЧНА КОНСТИТУЦІЯ ЗЕМЛІ