РОЗДІЛ 1. ВИТОКИ І СУТНІСТЬ ІДЕЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ КОНСТИТУЦІЇ ЗЕМЛІ
зміст попередня наступна

*   *   *

З 23 по 27 червня ц.р. в Нью-Йорку, на найвищому по­літичному рівні, відбудеться 19-та спеціальна сесія Ге­неральної Асамблеї ООН, присвячена огляду та оцінці рішень конференції ООН з проблем довкілля і розвитку, яка проходила п’ять років тому в Ріо-де-Жанейро і ві­дома під короткою назвою “Ріо-92”.

Громадськість України, на жаль, мало поінформована про суть р­і­шень “Ріо-92”. Тому читачів, сподіваємося, зацікавить розмова з про­фесором Юрієм Туницею, ви­конавчим директором Міжнародного інституту-асоці­ації регіональних екологічних проб­лем (м. Львів), який не­щодавно повернувся з Бельгії, де тривалий час вивчав документи “Ріо-92”.

Свого часу наша газета дру­кувала його відкритий лист до тодішнього Прем’єр-міністра, нині — Президента України Леоніда Кучми стосовно прог­рами подолання еколого-еконо­мічної кризи, а також відповідь Прем’єра та серію відгуків чи­тачів на це листування. Думки, які він висловив тоді, перегу­куються з ідеями “Ріо-92” та темою цьогорічної спеціальної сесії Генеральної Асамблеї ООН.

Зокрема Прем’єр підкреслював:

“...я повністю поділяю думку про те, що економічна рефор­ма і здійснювана структурна перебудова народного господар­ства відповідатимуть інтересам народу лише при здійсненні ефектив­ної екологічної полі­тики. При цьому екологізація економіки не може звужувати­ся лише до тих чи інших захо­дів боротьби із забрудненням. Вона повинна ґрунтуватися на випробуваних світовим досві­дом підходах...”

Ця думка винятково точно відображає сутність основної ідеї “Ріо-92”, а саме, вимогу до всіх держав світу дотриму­ватися принципу сталого роз­витку.

Крім того Л.Д. Кучма відзна­чав, що “Україна буде робити все можливе для виконання взятих нею зобов’язань в рам­ках міждержавних природоохо­ронних угод, а також для роз­ширення міжнародного співро­бітництва в галузі вирішення екологічних проблем, як гло­бальних, так і національних”.

Отже, Україні, її Президен­ту є що сказати на спеціальній сесії Генеральної Асамблеї ООН.

— Якими конкретно, на вашу думку, мають бути пропозиції ук­раїнської делегації на цьому фо­румі?

— Перш за все треба сказа­ти, що рішення “Ріо-92”, як і всі інші подібні документи, ма­ють лише рекомендаційний ха­рактер. І завдання полягає в тому, щоб надати їм статусу правового документа обов’язко­вої юридичної сили.

Необхідно розробити міжна­родний правовий акт, який га­рантував би екологічну безпе­ку та умови виживання і ста­лого розвитку для всіх країн світу, а також створити при ООН спеціальні органи конт­ролю за дотриманням норм цьо­го акту.

Конкретно пропонується роз­глянути на сесії доцільність розроблення і прийняття Світової Екологічної Конституції, в якій були б визначені допусти­мі норми екологічної поведін­ки усіх суверенних держав при вирішенні своїх економічних проблем відповідно до вимог “Ріо-92”. Для контролю за дот­риманням цих вимог треба створити при ООН відповідні робочі органи: Раду Екологіч­ної Безпеки, рішення якої по­винні мати однаково обов’язко­ву юридичну силу для всіх кра­їн світу, подібно до рішень Ради Безпеки; Міжнародну Еколо­гічну Поліцію, Міжнародний Екологічний Суд, Міжнарод­ний Екологічний Банк.

Вперше ця пропозиція була висунута делегацією україн­ських вчених для обговорення на міжнародній конференції в університеті Гофстра, США, у квітні 1992 р. (ще напередод­ні конференції “Ріо-92”) і знай­шла там схвалення. Після цього ми звернулися до тодішнього Президента Л.М. Крав­чука з прохан­ням дати вказів­ку делегації України про вне­сення цього питання до поряд­ку денного чергової сесії Ге­неральної Асамблеї ООН. Пре­зидент дав відповідне доручен­ня Міністерству закордонних справ, але, на жаль, тоді ми запізнилися.

Зараз Україна має унікаль­ний шанс виступити на спеці­альній сесії Генеральної Асам­блеї ООН з цією архіважливою ініціативою, без витрат і ризи­ку набути неоціненний політич­ний капітал, а в майбутньому суттєву економічну вигоду.

Було б добре, якби Президент виступив на сесії особисто. Це піднесло б авторитет України у світі й поставило б її в ряд з країнами, які творять сучасну глобальну політику.

Справа в тому, що Світова Екологічна Конституція за сво­їм призначенням не повинна бути документом регулювання лише природоохоронних проб­лем. У своїй глибинній суті вона буде Конституцією стало­го розвитку. А це, в свою чер­гу, об’єдну­ватиме країни у сфе­рі як екологічного, так і еко­номічного співробітництва. До речі, Європейський Союз на початку його зародження формувався на ґрунті вирішення насамперед не економічних, а екологічних проблем. З прий­няттям Світової Екоконституції сама ООН може перетвори­тися у більш струк­туризований, ніж сьогодні, орган глобально­го еколого-еконо­мічного співро­бітництва, на зразок Європарламенту. Думаю, що бути іні­ціатором й учасником такого процесу — справа честі кожного крупного полі­тика.

Тим більше, що сьогодні важливо переламати негативну тенденцію певної втрати інтересу високорозвинутих країн до діяльності ООН з проб­лем довкілля, обумовлену використанням трибу­ни цієї авторитетної організації з боку бідних країн переважно для випрошування допомоги. Україна не повинна просити допомоги. Вона по­винна пропонувати взаємовигідну з економічної та екологічної точок зору співпрацю. Треба зро­бити так, щоб західні партнери були зацікавлені експортувати до нас тільки високоекологічні тех­нології.

Щодо особистої участі нашого Президента в ро­боті спеці­альної сесії ООН, то, можливо, вона була б знаком долі. Адже в червні минулого року йому вдалося стимулювати прийняття Конституції Ук­раїни протягом однієї ночі. Хтозна, можливо, з його легкої руки в червні цього року буде підтри­мана ідея Світової Екологічної Конституції? Зви­чайно, це жарт. Але, погодьтеся, в ньому є щось вельми серйозне.

Сесія повинна прийняти нове узагальнююче гас­ло: “Парт­нерство заради виживання”. Воно було б потрібним доповненням популярного в Європі гасла “Партнерство заради миру” і девізом май­бутньої діяльності ООН загалом.

Моральне право проголосити це гасло з трибуни ООН належить Президентові постчорнобильської України, народ якої безневинно постраждав від найбільшої в історії людства техногенної еколо­гічної катастрофи.

— Ви сказали, що в майбутньому Україна мати­ме з цього суттєву економічну вигоду.

— Так. В даний момент пропозиція буде, так би мовити, політичною заявою. А для майбутнього економічного результату слід запропонувати, на цій же сесії, конструктивну програму екологізації економіки країн, що перебувають на стадії пе­реходу до ринкових відносин, а також країн, що розвиваються. Саме в цих країнах екологічні проб­леми є найгострішими. За низького рівня життя рівень екологічності їх економіки не відпо­відає світовим стандартам. Таку програму можна назвати “Екоринок-21” або програмою “Партнер­ство заради виживання і сталого розвитку”.

Екологізація економіки, про яку писав Л.Д. Куч­ма у цито­ваній вище його публікації, є основним інструментом реалізації задекла­рованого “Ріо-92” принципу сталого розвитку. Екологі­зація дійсно не може звужуватися до тих чи інших природо­охоронних заходів. Її зміст і призначення поляга­ють у превен­тивному захисті довкілля безпосеред­ньо в рамках виробничої діяльності, тобто всере­дині еко­но­мічної системи, а не за її межами. Це докорінно змінює сут­ність охо­рони природи, яка потребує великих коштів і, переважно, без їх без­посередньої економічної віддачі. Інтеграція еко­логічних ви­мог в еко­номічну систему сприятиме водночас як економічному, так і екологічному розвитку, заощаджуватиме сумарні кошти і під­вищу­ва­тиме загальну ефективність інвестицій. Високорозвинуті кра­ї­ни бу­дуть позбавлені можли­вості експортувати у слаборозвинуті еколо­гічно необґрунтовані, застарілі технології, як на даний час.

Підкреслимо, що програма “Екоринок-21” була б не просто допомогою біднішим країнам з боку багатших, а рівноправним, взаємовигідним парт­нерством заради виживання, що відповідає вимогам усіх до­кументів “Ріо-92”. Конкретні дво- та багато­сторонні проекти в рамках такої програми відкриють екологічно чисті інвестиції в Україну, збільшать кількість робочих місць, пожвавлять економіку в цілому.

— Ви часто згадували в роз­мові документи “Ріо-92”. Нашим читачам було б цікаво зна­ти, що це за документи?

— На світовому саміті “Ріо-92” було прийнято п’ять основ­них документів: Декларація з проблем довкілля і розвитку; Аgenda-21 (Програма дій щодо сталого розвитку на XXI сто­ліття); Заява про прин­ципи щодо лісів; Конвенція про глобаль­ні зміни клімату та Конвенція з біологічного розмаїття.

Пропозиції, про які ми з вами говорили, безпосередньо відповідають усім цим документам і, не сумніваюся, вони знай­дуть підтримку спеціальної сесії ООН.

— Чому Заява про прин­ципи щодо лісів була одним з п’яти основних документів?

— Боротьбі із знелісенням та опустинюванням у документах “Ріо-92” приділена особлива увага. Більше того, у проекті пропозицій від країн Єв­ропейського Союзу, які підготовлені вже до 19-ї спеціальної сесії ООН і погоджені у квітні ц.р. з більшістю європейських країн, підкреслюється, що ліси є інтегральною частиною сталого розвит­ку і, водночас, екосистемою, яка підтри­мує на пла­неті життя. Ці пропозиції охоплюють необхідність розроблення всіма країнами світу своєї національної лісової політики, а також створення, за рішен­ням Генеральної Асамблеї ООН, Міжурядового До­говірного Комітету з достатніми юридич­ними пов­новаженнями для координації ведення лісового госп­дарства на планеті. Тому нашій делегації на сесії варто заявити про формування в Україні Національної програми відтворення, охорони і раціонального використання лісових ресурсів, проект якої передбачає, серед іншого, залісення понад чотирьох мільйонів гектарів еродованих, непридатних для сільськогоспо­дарського викорис­тання земель. До речі, це також може стати до­датковим джерелом надходження іноземних ін­вестицій в Україну.

— Але ж не менше, ніж стан лісів, сьогодні нас турбують наслідки чорнобильської трагедії.

— Безперечно. Зона відчуження впливу Чорно­биля повинна стати світовою дослідницькою ла­бораторією. Через те, на мою думку, сесія ООН могла б прийняти від України ще одну пропозицію. Вона торкається спеціальної міжнародної програми вивчення наслідків чорнобильської тра­гедії, зокрема, ґрунтов­ного, комплексного дослі­дження впливу радіонуклідного забруд­нення на здоров’я людей, рослинний і тваринний світ, лі­сове та сільське господарство тощо.

На жаль, громадськість України мало знає і про хід виконання рішень “Ріо-92”, і про результати найближчої сесії ООН. Ми з вами обговорили лише декілька пропозицій для нашої делегації. Уявіть собі, скільки пропозицій, можливо, набагато кра­щих і глибших, надійшло б, якби всі фахівці Ук­раїни своєчасно були поінформовані про докумен­ти “Ріо-92” та про червневу сесію ООН. Адже за планету відповідаємо всі.

— Дякую за розмову.

(За планету відповідаємо всі. До 19-ї спеціальної сесії ООН. – “Робітнича газета”, № 82, 5 червня 1997 року).

Бесіду вів Святослав КРАЄВСЬКИЙ.

 

1.3. Офіційне проголошення ідеї

Президент України Л.Д.Кучма погодився з пропозицією, про яку йшлося в інтерв’ю автора “Робітничій газеті” від 5 червня 1997 року. Він взяв участь у роботі 19-ої спеціальної сесії Ге­неральної Асамблеї ООН у Нью-Йорку, де виступив з промовою.

 

*   *   *

Шановний пане Голово!

Шановний пане Генеральний секретар!

Шановні Глави держав та уря­дів!

Пані і панове!

П’ять років, що минули після Конференції в Ріо-де-Жанейро, засвідчили історичну і практич­ну цінність її рішень. Вперше екологічний вимір забезпечення миру та подальшого економіч­ного розвитку було піднесено на рівень ключових проблем люд­ства.

Принагідно нагадаю, що май­же десять років тому Україна висту­пила одним з ініціаторів розроб­лення концепції міжна­родної еко­логічної безпеки, яка послужи­ла відправною точкою для роз­роблення “Порядку денного на ХХІ століття”.

На жаль, ми поки що не до­моглися найголовнішого — пе­реходу від слів до здійснення рі­шучих дій, вжиття конкретних практичних заходів. Стан дов­кілля на планеті сьогодні продовжує викликати серйозну тривогу.

Роки, що минули після Ріо, збіглися з періодом становлення України як незалежної держави, початком гли­боких політичних та соціально-економічних реформ. Цей процес сер­йозно усклад­нився екологічною кризою в нашій країні. Її корені — у Чор­нобильській катастрофі і непомірно­му техногенному наванта­женні на довкілля.

Тому екологічна складова націо­нальної безпеки перство­рю­ється на один з домінуючих чинників внутріш­ньої та зовнішньої політики Української держави.

У спадщину від колишнього Радян­ського Союзу, коли природні ресурси вважалися безкоштовними і практич­но невичерпними, ми отримали енергозатратну, ресурсномістку економіку.

Варто лише сказати, що ресурсомісткість продукції України пе­ре­ви­щує світовий рівень у два-три, а енергомісткість — у шість-дев’ять разів. Техногенний тиск на території України у шість-сім разів перевищує рівень розвинених європейських держав.

Не менш тривожні й такі цифри: розораність сільськогоспо­дарських угідь у нас сягає 80-ти, а в деяких ра­йонах — 90 відсотків. Накопичено понад 25 млрд. тонн відходів, які зай­мають 130 тис. га славнозвісних укра­їнських ґрунтів.

За останні п’ять років населення нашої країни зменшилося майже на мільйон чоловік. Не все, звичайно, слід спису­вати на екологію, але її “внесок”, на жаль, величезний.

Ось чому “Порядок денний на ХХІ століття” для України — не просто абстрактна ідея із невизначеним тер­міном її реалізації.

Це — наша концепція і стратегія виживання.

Відповідно до цього, спрямовуємо свої зусилля на реальну інтеграцію природоохоронної політики до стра­тегії соціально-економічного розвитку. Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території країни є одним з пріори­тетів державної політики, визначених Конституцією.

Здійснено докорінний перегляд за­конодавства у галузі охорони довкіл­ля і раціонального використання при­родних ресурсів. На підставі рішень “Ріо-92” розроблено Концепцію та Основні напрями державної екологіч­ної політики.

Розпочався перехід від адміністра­тивних до ринкових мето­дів управлін­ня природоохоронною діяльністю. Запроваджені плата за спеціальне ви­користання природних ресурсів і заб­руднення довкілля, нова система фі­нансування й кредитування природоо­хоронних заходів.

Один з найголовніших наших пріо­ритетів — охорона природи. Лише за останні три роки площі заповідних територій збільшено у півтора раза. Це — своєрідний “золотий” фонд держави.

Активно проводиться лінія на гар­монізацію національного екологічно­го законодавства з міжнародним. Сьогодні Україна є стороною 17-ти між­народних конвенцій у галузі охорони довкілля та 15-ти протоколів до них.

Наступним кроком стане практич­не здійснення Концепції сталого роз­витку України, яка найближчим ча­сом буде затверд­жена урядом.

Проте реалізація цих та інших за­ходів ускладнюється низкою чинників. Окрім труднощів, пов’язаних зі складним процесом ринкової трансформації економіки, сер­йозною переш­ко­дою на шляху досягнення цілей сталого роз­витку залишається чорнобиль­ська проблема.

На заходи з метою мініміза­ції наслідків аварії на ЧАЕС Ук­раїна щорічно витрачає близько одного млрд. дол. США. Але ми й сьо­годні, через 11 років після ка­тастрофи, постійно відчуваємо її загрозливе дихання. І не лише для нас.

Прагнучи позбавити людство від цієї загрози, ми ухвалили рі­шення про виведення Чорно­бильської АЕС з експлуатації до 2000 року. Першим кроком на цьому шляху стало закриття у 1996 році її першого енергоблоку.

Очікуємо, що й країни “Вели­кої сімки” виконають свої зо­бов’язання згідно з Меморанду­мом про взаєморозуміння. Хочу наголосити: Україна ради­кально реформувала державну систе­му забезпечення ядерної і радіаційної безпеки з урахуванням широкого міжнародного досвіду.

Сьогодні у нас є всі підстави ствер­джувати, що в Україні закладено ба­зові основи (структурні, науково-ме­тодологічні, правові, економічні) но­вої державної політики, яка базується на принципах сталого розвитку і при­таманна країнам з ринковою економі­кою. Забруднювати довкілля та над­мірно споживати природні ресурси для держави стає економічно невигід­ним. І це — головний результат про­веденої роботи.

Пане Голово!

Наша сесія засвідчує: людство на порозі третього тисячо­ліття сповне­не розуміння біосферних масштабів своєї діяльності. Понад сімдесят ро­ків тому наш великий співвітчизник, родона­чальник науки про біосферу Землі Володимир Вернадський ска­зав: людство стає потужною геоло­гічною силою. І перед ним, перед йо­го думкою і працею постає питання про перебудову біосфери в інтересах людства як єдиного цілого, що вільно мислить.

Ми надто довго йшли до усвідом­лення цієї істини. Майбут­нє наших ді­тей залежить від здатності її розумі­ти, а насамперед — діяти адекватно.

Тому вже сьогодні слід починати розроблення глобального міжнародно-правового акта, покликаного гаран­тувати екологічну безпеку всіх країн світу. Такого акта, який визначав би допустимі норми екологічної поведін­ки усіх держав в інтересах виживання й процвітання цивілізації у ХХІ сто­літті.

Дякую за увагу.

(Гарантувати екологічну безпеку планети. Виступ Президента України Леоніда Кучми на 19-й спеціальній сесії Генеральної Асамблеї ООН для всебічного огляду та оцінки ходу здійснення “Порядку денного на ХХІ століття”. – “Урядовий кур’єр”, № 114-115, 26 червня 1997 року).

 

На жаль, Президент України, офіційно проголосивши ідею  Екологічної Конституції Землі з трибуни ООН, не скористався другою частиною нашої пропозиції щодо створення органів контролю за дотриманням норм ЕКЗ — Ради Екологічної Безпеки, Міжнародної Екологічної Поліції, Міжнародного Еколо­гічного Суду та Міжнародного Екологічного Банку. Щоправда, цю частину він проголосив у своєму Зверненні з нагоди закриття Чорнобильської атомної електростанції 15 грудня 2000 року.

*   *   *
зміст попередня наступна
Юрій Туниця

ЕКОЛОГІЧНА КОНСТИТУЦІЯ ЗЕМЛІ
© 2002 ІОЦ УДЛТУ м.Львів