РОЗДІЛ 2. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ЕКОЛОГІЧНОЇ КОНСТИТУЦІЇ ЗЕМЛІ

2.1.4. Економічний закон зростання екологічних

витрат суспільства

Зростаюче використання природних ресурсів не лише зменшує їх запаси, а й істотно змінює умови природного довкілля. Тому, як свідчить суспільна практика, з кожним новим масовим використанням природних ресурсів і деградацією довкілля, суспільству доводиться виділяти все зростаючі суми асигнувань на їх відтворення, раціональне використання та охорону. При цьому існує стійкий внутрішній зв'язок між інтенсивністю освоєння природних ресурсів і сумами асигнувань на їх охорону, відтворювання і підтримку оптимальної динамічної рівноваги в біосфері.

Ігнорування цього зв'язку в господарській практиці може призвести до істотних втрат матеріальних ресурсів і недопустимого погіршення умов природного довкілля.

Природні зміни в довкіллі (еволюція органічного світу, або неживої природи), здійснюються в сотні і тисячі разів повільніше, ніж ті, які відбуваються під впливом антропогенної діяльності. Тому в разі будь-якого (навіть раціонального) ставлення до природних ресурсів, останні зрештою виснажуються.

У процесі природокористування і виробничо-господарської діяльності загалом потрібно враховувати дію об’єктивного економічного закону неминучого зростання екологічних витрат у суспільному виробництві. Цей закон відкрито порівняно недавно, у середині 70-х років ХХ століття. Його обґрунтування вперше опубліковано у 1975 році. [1]

Протягом ХХ століття взаємозв’язки та залежності між людиною і природою зазнали глибоких змін. Якщо на початку століття люди своєю чисельністю, технологіями та масштабами діяльності не могли радикально змінити екосистему Землі, то на початку ХХІ століття людство, унаслідок зростаючої чисельності та стрімкого нарощування своєї активності спричинило серйозні, часто несподівані, зміни в атмосфері, ґрунтах, водному середовищі, фауні і флорі та інших компонентах довкілля. Ці зміни в екологічній економії називаються екологічними ефектами антропогенного походження.

У зв'язку з погіршенням глобальної та регіональної екологічної ситуації, за останні 30 років спостерігається зростання екологічних витрат, як на національному рівні, так і в загальнопланетному масштабі.

Закон зростання екологічних витрат суспільства (ЗЕВС) відображає об'єктивні причинно-наслідкові взаємозв'язки між рівнем інтенсивності використання природних ресурсів на тій чи інші території (акваторії), а також рівнем забруднення довкілля (повітря, води, земель тощо), або інших форм деградації, з одного боку, і необхідністю адекватних компенсаційних витрат на відтворення доброякісних умов довкілля, з другого. Дія закону ЗЕВС зумовлена тим, що жодне матеріальне виробництво, а також невиробнича сфера життєдіяльності людини не можуть функціонувати без використання природних ресурсів планети і без значного, або незначного забруднення довкілля, чи іншого деструктивного впливу на нього. Тому в процесі розвитку людства із щораз більшим розширенням масштабів експлуатації природних ресурсів і посиленням деструктивних змін у довкіллі, об'єктивно виникає необхідність пропорційного, щораз більшого витрачання коштів і матеріальних засобів на екологічні цілі. Ігнорування дії цього закону призводить до погіршення якості життєвого довкілля, виснаження природних ресурсів, а отже, до необхідності нових екологічних видатків, ймовірності зростання екологічних збитків, а в результаті — до відсутності розвитку і до соціально-економічного зубожіння. І навпаки, свідоме використання даного закону у суспільній практиці на планетному, національному, регіональному і локальному рівнях дозволяє підтримувати належний баланс між екологічною та економічною системами, забезпечувати сталий соціально-економічний розвиток суспільства. Об'єктивність закону зростання екологічних витрат суспільства підтверджується багаточисленними науково перевіреними фактами, які засвідчують сталий внутрішній взаємозв'язок між інтенсивністю використання природних ресурсів, якістю довкілля та соціально-економічним розвитком.

Як і кожен об'єктивний закон, цей закон буде діяти до того часу, доки існуватимуть причини — некомпенсоване використання природних ресурсів і некомпенсовані деструктивні зміни в природному довкіллі. Пом'якшення його негативного впливу можливе шляхом оптимізації взаємодії суспільства і природи, що вимагає узгоджених зусиль у планетному масштабі з відповідною заміною традиційного економічного критерію оцінки результатів матеріального виробництва і невиробничої сфери інтегральним критерієм еколого-економічної ефективності.

У відповідності з дією закону ЗЕВС “екологічні витрати” потрібно вводити в номенклатуру виробничих витрат. Стаття “Екологічні витрати” у структурі собівартості продукції та послуг може виконувати подвійну функцію. По-перше, превентивно впливати на господарську діяльність, яка суперечить екологічним імперативам, тобто попереджувати небажану з екологічної точки зору господарську діяльність і стимулювати раціональне використання, охорону та відтворення природних ресурсів. По-друге, бути джерелом поповнення цільових фондів для фінансування охорони природи та освоєння екологічно безпечних технологій.

Витрати виробництва, як сукупні витрати живої та уречевленої праці являють собою, як відомо, складну економічну категорію, що відображає ті сторони виробничих відносин, які пов'язані з різними видами продуктивних витрат підприємств і фірм, а також результатами їхньої діяльності. Ця категорія потребує в подальшому всебічного дослідження.

Реалістичність природоохоронної політики полягає, передусім, у визнанні того очевидного положення, що науково-технічний прогрес у виробництві буде продовжуватися. Навіть найпесимістичніші прогнози, які передбачають загибель суспільства внаслідок виснаження природних ресурсів і забруднення природного довкілля, не зможуть зупинити поступальний розвиток людства, перешкодити його взаємодії з природою та експлуатації природних ресурсів, як природного джерела життя. Тому свідоме використання закону ЗЕВС передбачає, не згортання виробництва і консервацію природи, а, навпаки, оптимізацію природокористування і на цій основі розширення виробництва з урахуванням довгострокової перспективи. Тому ще раз наголосимо: це означає, що кожна нова кількість ресурсів, які використовують дедалі ширше, повинна бути забезпечена коштами для їхнього розширеного відтворення. Ресурси, що біологічно відновлюються, повинні відтворюватися в натуральному, поліпшеному вигляді, а ті, що не відновлюються біологічно – у вигляді адекватних за споживчими властивостями штучних замінників.

[1] Тупыця Ю.Ю. Природоохранные затраты в общественном производстве. – Тезисы докладов и выступлений на республиканской научной конференции “Экономические законы и механизм хозяйствования развитого социализма”. – Киев: Издание Киевского гос. ун-та им. Т.Шевченко, 1975. – С. 37-42.

Юрій Туниця

ЕКОЛОГІЧНА КОНСТИТУЦІЯ ЗЕМЛІ