РОЗДІЛ 2. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ЕКОЛОГІЧНОЇ КОНСТИТУЦІЇ ЗЕМЛІ

2.1.6. Еколого-економічна ефективність господарської та спеціальної природоохоронної діяльності, спрямованих на забезпечення сталого розвитку

На основі вищенаведеного, можна зробити висновок про необхідність переходу від економічної оцінки всіх сфер матеріального виробництва до еколого-економічної оцінки, що дозволяє об'єктивніше вимірювати ефективність суспільного виробництва, з погляду перспектив сталого розвитку.

Одним із інструментів розв'язання проблеми вибору оптимальних варіантів використання природних ресурсів і природного життєвого довкілля (охоплюючи космічний простір), виступає об'єктивний критерій ефективності природокористування і охорони природного довкілля, який повинен узгоджуватися з вимогами документів “Ріо-92” та іншими міжнародними актами, а також з національним екологічним законодавством.

Обов’язковий взаємозв’язок економічного ефекту, який досягається в результаті виробничо-господарської діяльності, з екологічним ефектом повинен відображатися в інтегральному еколого-економічному ефекті.

Інтегральний еколого-економічний ефект природокористування, чи будь-якої іншої господарської діяльності є алгебраїчною сумою (плюс і мінус) двох різних за формами прояву ефектів, які досягаються, як правило, з різним лагом і лише в окремих випадках одночасно: традиційного економічного (як правило, позитивного) та екологічного (позитивного або негативного). Власне екологічний ефект, як нам відомо, являє собою зміни у просторі і часі умов природного довкілля та ресурсів під впливом різних чинників. Ці зміни можуть мати, як позитивний, так і негативний характер.

Інтегральний еколого-економічний ефект, який досягається при мінімальних витратах суспільної праці і природного (екологічного) потенціалу, є важливим фактором орієнтації будь-якої економічної системи на забезпечення принципу сталого розвитку. Критерієм ефективності функціонування економічної системи, орієнтованої на забезпечення вимог сталого розвитку, є максимізація стійкого в часі інтегрального еколого-економічного ефекту.

Виробництво матеріальних благ з метою задоволення індивідуальних і суспільних потреб, з одного боку, та прагнення до задоволення специфічних потреб у належних, нормальних для життя екологічних умовах, з іншого боку, стають домінантною ознакою нової економічної категорії "еколого-економічна ефективність".

Обов'язковий взаємозв’язок економічного ефекту, який досягається в результаті виробничо-господарської діяльності, з екологічним ефектом наочно зображається рисунком, по осі ординат якого відкладаються економічні ефекти, а по осі абсцис — супутні йому екологічні ефекти в гіпотетичному грошовому вираженні. Дана система координат відображає сутність поняття "еколого-економічної ефективності" (рис. 2).

Екологічний ефект (вісь X) може мати, як позитивне, так і негативне значення. Вісь абсцис продовжується і ліворуч від нуля, тобто допускаються умови, коли екологічний ефект позитивний, нульовий, негативний. Складність полягає в тому, що цей ефект часто є завуальованим. Розрахунок його в грошовому вираженні, можливий лише через деякий проміжок часу, після завершення процесу виробництва, або після вкладення коштів на заходи щодо охорони природного довкілля.

Осі координат (X і У), що зображають, відповідно, екологічний (Е_х) та економічний (Е_у) ефекти, розділяють поле умов господарської діяльності на чотири квадранти: а, b, c, d. У квадранті а розташовуються точки еколого-економічного ефекту, який досягається будь-якою господарською діяльністю (природокористуванням в його вузькому розумінні).

У будь-якій господарській діяльності незалежно від того, який вона носить характер, експлуатації природи для добування матеріальних благ, чи отримання необхідних послуг або охорони природи в її традиційному, класичному розумінні, потрібно орієнтуватися на досягнення оптимальної взаємодії між суспільством і природою. На рис. 2 оптимальність цих взаємовідносин визначається вектором OR. Безумовно, досягнення результатів, які можна було б оцінювати точками, що лежать на векторі OR, практично неможливо у великих масштабах. Така діяльність можлива лише в окремих випадках. Проте вектор OR, як ідеал, до якого повинно прагнути суспільство у виробничій сфері, має важливе методологічне значення.

Рис.2. Графічна інтерпретація еколого-економічного ефекту

X - шкала екологічних ефектів; Y - шкала економічних ефектів;
NМ –дискримінанта позитивного та негативного еколого-економічного ефекту;
ОR – вектор оптимального еколого-економічного ефекту;
а, b, с, d – квадранти: а - допустимої результативності господарської діяльності;
b - оптимальної результативності господарської та спеціальної природоохоронної діяльності;
с - допустимої результативності спеціальної природоохоронної діяльності;
d - недопустимої результативності будь-якої антропогенної діяльності;
x_1,2,3,4,5;у_1,2,3,4,5– варіанти еколого-економічної оцінки комплексу господарської та спеціальної природоохоронної діяльності

Цілком зрозуміло, що неможливо досягти безмежного економічного зростання без істотних екологічних збитків, які згодом перетворюються в реальні економічні збитки. Не можна також резервувати надмірно великі ділянки природи і витрачати на її охорону занадто велику кількість грошей. Частка коштів, які можуть бути виділені з валового національного продукту на екологічні цілі є, звичайно, обмеженою. Отже, поле оптимальних рішень при виборі варіантів господарської та спеціальної природоохоронної діяльності теоретично знаходиться на векторі OR, де кожній одиниці досягнутого позитивного економічного ефекту, відповідає адекватна величина позитивного екологічного ефекту. Оскільки між названими екологічним та економічним ефектами існує обов'язковий взаємний зв'язок, остільки в залежності від обставин, можна поступитися деякою частиною економічного ефекту, заради досягнення відповідного екологічного ефекту. І, навпаки, доводиться втрачати деяку частину екологічного потенціалу для досягнення економічного ефекту.

П'ять «сідлових» точок оцінки природоохоронної діяльності, розташованих на лінії, паралельній осі Y, визначають ефективність спеціальної природоохоронної діяльності (X₁–X₅) за тими ж п’ятьма типовими варіантами, за якими оцінюється господарська діяльність загалом.

Пріоритетність інвестицій природоохоронного характеру визначається дискримінантою ОМ. Доцільними з економічної точки зору є лише ті природоохоронні заходи, які забезпечують екологічний ефект у точках, що лежать вище над лінією ОМ. Виключення складають лише ті випадки, коли заради збереження здоров'я людей доводиться витрачати кошти на природоохоронні заходи і на ті варіанти, які не забезпечують достатнього екологічного ефекту на вкладені кошти. У всіх інших випадках кошти доцільно спрямовувати на ті варіанти спеціальної природоохоронної діяльності, які забезпечують позитивний сумарний еколого-економічний ефект.

Дискримінанта NM розділяє поле оцінок антропогенної діяльності на дві частини: позитивну (права) і негативну (ліва). Вектор OR «врівноважує» результативність заходів з охорони природного довкілля і відтворення природних ресурсів з результативністю господарської діяльності загалом. Доцільними з погляду принципу сталого розвитку, потрібно вважати такі види діяльності, результативність яких оцінюється точками, що переміщуються з квадранта а в квадрант с через квадрант b. І, навпаки, нераціональними, навіть антисоціальними були б види діяльності, оцінка яких визначалася б точками, які переміщуються з квадранта а в квадрант с через буфер d.

Якщо оцінки господарської діяльності переміщуються з квадранта а в квадрант с через квадрант d, економічна система деградує, починається катастрофічне падіння економічних результатів. Якщо мова йде про невелику локальну систему, то її відновленню можна допомогти спеціальними інвестиціями. Проте, коли це територіально більш-менш велика еколого-економічна система, то цілком імовірно може трапитися так, що зусилля щодо охорони природи на даній території вже не дадуть практично, ніяких позитивних результатів. Виробництво на цій території змушене буде зменшуватися і, зрештою, припинитися.

Еколого-економічна оцінка господарської та спеціальної природоохоронної діяльності, яка графічно зображена на рис. 2, наглядніше відображається аналітичними формулами та гіпотетичною грошовою оцінкою типових варіантів діяльності (табл. 3).

Господарська діяльність недоцільна в тому випадку, якщо негативний екологічний ефект перевищує досягнутий в її результаті економічний. Недоцільною також є спеціальна природоохоронна діяльність у тому випадку, якщо витрати на її здійснення перевищують позитивний екологічний ефект, що досягається, тобто коли економічні витрати перевищують досягнення позитивних екологічних ефектів. Цей варіант дає від’ємний інтегральний еколого-економічний ефект (Е_у – Е_х < 0).

Вважається допустимою, у порівняно нетривалому проміжку часу, таку господарську діяльність, яка дає економічний ефект, що дорівнює супутному негативному екологічному ефекту (варіант 2). В галузі спеціальної природоохоронної діяльності такою гранично допустимою умовою є рівнозначність економічних витрат і досягнутого завдяки їм позитивного екологічного ефекту.

Таблиця 3

Еколого-економічна оцінка господарської та спеціальної природоохоронної діяльності

Варіант

Оцінка варіанту

діяльності

Аналітичні формули та гіпотетичні кількісні оцінки варіантів

господарської діяльності загалом

спеціальної природо-охоронної діяльності

Незадовільний

(деградація екологічної та економічної систем)

Е_у – Е_х < 0

(10 – 14 = – 4)

- Е_у > Е_х

(–14+10 = – 4)

Гранично допустимий

(відсутність розвитку еколого-економічної системи)

Е_у – Е_х = 0

(10 – 10 = 0)

- Е_у > Е_х

– 10 + 10 = 0)

Задовільний

(сталий розвиток еколого-економічної системи)

Е_у – Е_х = Е_у

(10 – 0 = 10)

Е_у = 0

(0 + 10 = 10)

Оптимальний

(інтенсивний сталий розвиток економічної та екологічної систем)

Е_у > Е_х

(10 + 10 = 20)

Е_у > Е_х

(10 + 10 = 20)

Нетиповий задовільний

(випереджувальний розвиток екологічної системи)

Е_х > Е_у

(10 + 14 = 24)

Е_у > Е_х

(14 + 10 = 24)

Добрим, або задовільним варіантом, вважається така господарська діяльність, внаслідок якої досягається чистий економічний ефект без істотних порушень умов природного довкілля, а в галузі спеціальної охорони природи цільові економічні витрати відсутні. Природоохоронна діяльність здійснюється без спеціальних асигнувань. Інтегральний еколого-економічний ефект більший від нуля (варіант 3).

Оптимальним варіантом, який забезпечує інтенсивний сталий розвиток економічної та екологічної систем, є одночасне отримання позитивних економічних та екологічних ефектів. У господарській діяльності витрати на її здійснення забезпечують економічний ефект за одночасного досягнення позитивного екологічного ефекту. У сфері природоохоронної діяльності, нарівні з досягненням екологічних ефектів, виробляється продукція або здійснюються послуги, реалізація яких забезпечує отримання ще й економічного ефекту. Загальний рівень оцінки переплетених у цьому варіанті господарської та спеціальної природоохоронної діяльності відповідає сумарній величині позитивних екологічного та економічного ефектів.

Нарешті, теоретично допускається і п'ятий варіант, який наведено в таблиці 3 “нетиповим”. Це той рідкісний у практиці (навіть ідеальний), варіант господарської діяльності, внаслідок якої досягається більший позитивний екологічний ефект, ніж економічний (Е_х > Е_у). Спеціальна природоохоронна діяльність за цим варіантом забезпечує більший економічний ефект, ніж екологічний (Е_у > Е_х).

Актуальність економічного аспекту проблем сучасного природокористування полягає в тому, що економічна теорія поки що, не може повністю пояснити, а практика планування та організації виробництва адекватно відобразити, ті нові закономірності і зміни, які відбуваються під впливом науково-технічної революції у взаємовідносинах двох глобальних систем “суспільного виробництва” і “природи”. Незалежно від свідомості людей ці системи об'єктивно становлять діалектичну єдність і в умовах стрімкого науково-технічного прогресу все тісніше взаємодіють між собою. Це вимагає переходу від традиційного економічного аналізу та оцінки виробничо-господарської діяльності людини до інтегрального, еколого-економічного аналізу і еколого-економічної оцінки цієї діяльності.

Істотне погіршення екологічної ситуації на глобальному, регіональному і локальному рівнях, викликає необхідність розвитку нового еколого-економічного мислення. Цілком очевидно, що сьогодні керуватися традиційними уявленнями про вплив людини на довкілля та оцінку виробничо-господарської діяльності стає неправомірним. Необхідне розроблення принципово нових методів оцінки виробничо-господарської діяльності, яка об'єктивно пов'язана із щораз більшим впливом на природне життєве довкілля.

Сутність екологічної економії полягає у, принципово відмінному, від традиційного способу економічного мислення, яке опирається на внутрішні, сутнісні, об’єктивні причинно-наслідкові взаємозв’язки між економічними результатами матеріального виробництва та його екологічними наслідками. З погляду традиційної економічної практики вимоги екологічної економії є радикальними і викликають певне заперечення. Її засадничі принципи сприймаються далеко неоднозначно, і будуть ще тривалий час дискусійними.

Особливо проблематичними є ті положення екологічної економії, які пов’язані з необхідністю додаткових витрат підприємств і фірм на екологічні цілі. Згідно з постулатами традиційної економіки, такі витрати вважаються екстернальними. Екологічна економія, навпаки, нормативні екологічні витрати зараховує до інтернальних. Інтерналізація екологічних екстерналій в екологічну систему буде непростим шляхом переходу від антиекологічної економіки, яка суперечить принципам сталого розвитку, до екологічно орієнтованої економіки.

Яким би важким не був цей шлях, потрібно зрозуміти одну важливу істину: якщо людство дійсно прагне досягти сталого розвитку, як це передбачено “Порядком денним на ХХІ століття” (“Ріо-92”), то воно повинно відмовитися від традиційного економічного мислення ХХ століття і перейти на вищий рівень нового еколого-економічного мислення. Для цього потрібно здійснити радикальні економічні реформи, а також започаткувати підготовку спеціалістів нової ери, спроможних поєднувати вирішення проблем задоволення економічних потреб з екологічними вимогами. Таких спеціалістів, які могли б фахово розуміти на всіх мовах, у всіх країнах світу необхідність поєднання економічних та екологічних інтересів для блага нинішнього і майбутніх поколінь.

Першу спробу започаткувати підготовку економістів-екологів здійснено в Українському державному лісотехнічному університеті за результатами міжнародного освітянського проекту “Економіка довкілля і природних ресурсів”, який фінансувався Європейською освітньою фундацією за програмою TEMPUS-TACIS. Проект виконувався протягом шести років у партнерстві з провідними західноєвропейськими університетами м. Фрайбурга (ФРН), м. Гента (Бельгія) та м. Падуї (Італія).

Ця спеціальність була внесена до Переліку напрямів і спеціальностей в Україні, за погодженням з Кабінетом Міністрів наказом Міністерства освіти і науки України № 1/10-1555 від 29.11.99 р. Вона ввійшла до Переліку під номером 8.000010 “Економіка довкілля та природних ресурсів” у напрямі “Специфічні категорії” за освітньо-кваліфікаційним рівнем – магістр. На даний час здійснено перші три випуски магістрів з “Економіки довкілля і природних ресурсів”.

Навчальний план підготовлення магістрів (економістів-екологів) охоплює такі навчальні дисципліни (схема 1).

Основне завдання екоекономії, як теоретичної дисципліни полягає у науковому поясненні причин і сутності локальних екологічних криз, а також причин і сутності погіршення регіональної та глобальної екологічної ситуації, яка наприкінці ХХ століття створила реальну загрозу існуванню людської цивілізації.

Використовуючи методи природничих, технічних і суспільних наук, екологічна економія намагається довести взаємозв'язок між цими науками, і можливості людського інтелекту забезпечити сталий розвиток у майбутньому, шляхом стимулювання превентивного захисту довкілля, екологізації усіх сфер матеріального виробництва та обов'язкового дотримання екологічних вимог у виробничій і позавиробничій сферах життєдіяльності людини. Для досягнення сталого розвитку екологічні пріоритети повинні охоплювати усі ланки господарського механізму. Це особливо важливо для країн з перехідною економікою, зокрема для України, де ще немає досвіду ринкових відносин і вирішення екологічних проблем у ринкових умовах.

Екологічна економія вказує шляхи створення системи економічного стимулювання превентивного захисту природного життєвого довкілля, безпосередньо у процесі виробництва, а також компенсації неминучих екологічних збитків, що виникають об'єктивно (без порушень природоохоронного законодавства), внаслідок виробничих і комерційних структур, діяльність яких спричиняє такі збитки. Цим самим еколого-економічна теорія вказує шляхи досягнення цілей сталого розвитку.

Екологічна економія набуває сьогодні ознак професіоналізованої наукової дисципліни, і щораз більшого поширення в цілому світі. Непрофесіонал минулого, якими були ми всі, бо не проходили професійної еколого-економічної підготовки, поступово звільняє місце фаховому екологу-економісту. Професіоналізована наука, як відомо, генерує свій власний імпульс, а вплив зовнішніх факторів обмежується “оболонкою”, не досягаючи “ядра” дисципліни.

Звичайно, екологічна економія ще остаточно не сформувалася як професіоналізована наука. Сьогодні вона перебуває в ембріональному стані, її “оболонка” і “ядро” ще нерозривні. Але в цьому немає нічого дивного. Адже економічна наука, загалом почала професіоналізуватися лише в останній чверті ХІХ століття, як пише видатний спеціаліст з історії економічної думки М.Блауг. І тоді перед нею стояв ще довгий шлях становлення як глибоко професіоналізованої наукової дисципліни. [1] Цілком зрозуміло, що перед екологічною економією, яка почала професіоналізуватися в останній чверті ХХ століття, рівно через сто років опісля, теж стоїть ще довгий шлях до досконалості та переростання у справжню глибоко професійну наукову дисципліну.

Екологічна економія, як теоретична основа підготовки екологічно мислячих економістів, інженерів, зрештою фахівців усіх галузей матеріального виробництва, покликана довести необхідність рахуватися з екологічними вимогами в процесі здійснення економічної діяльності. При цьому, завданням економічної екології є не стільки переконувати людей у гуманному ставленні до природи, скільки довести економічну вигоду (доцільність) гуманнішого і менш споживацького, ніж у ХХ столітті, ставлення до природи (її сировинної, і несировинної складової).

За великим рахунком екологічна економія є не просто новою теоретичною і прикладною навчальною дисципліною, яка виникла наприкінці ХХ століття, а свого роду новою ідеологією, покликаною принципово змінити спосіб мислення та дій людини у стосунках з природою.

Якщо люди у ХХІ столітті зуміють знайти шляхи вигідної “співпраці” з природою, якщо галузеве і територіальне виробництво на всіх його ієрархічних рівнях (покомпонентно, регіонально і в цілому на планеті) досягне нового злиття з природними процесами, тоді песимістичні прогнози близької загибелі цивілізації, внаслідок забруднення довкілля і виснаження природних ресурсів можуть виявитися не настільки загрозливими і не обов’язково неминучими.

Необхідно докласти багато інтелектуальних зусиль, щоб довести органічну єдність екологічних ефектів (не обов’язково лише від’ємних, ці ефекти можуть мати і позитивний характер) з економічними результатами сучасної виробничої і комерційної діяльності. Кардинальна зміна мислення і психології бізнесменів може призвести до таких змін в економічних (виробничих і комерційних) акціях, які забезпечуватимуть реально сталий розвиток.

Нове еколого-економічне мислення повинно радикально змінити процеси і негативні тенденції, які призводять до щораз активнішої (іноді помітної, а часто – і непомітної) деградації природного життєвого довкілля і виснаження природних ресурсів. Для цього потрібно відпрацювати життєздатну реальну систему економічного стимулювання екологізації виробничих і комерційних процесів на національному і загальнопланетному рівнях. Без економічних стимулів і відповідної правової бази (кодифікованого національного і міжнародного економічного права), неможливе досягнення позитивних еколого-економічних ефектів, а отже, неможлива гарантія сталого розвитку.

Значна частина вчених уже давно зрозуміла необхідність радикальної зміни критерію ефективності виробництва. Цей шлях нового розуміння проблем можна визначити часовими рамками: середина 70-х – 90-х років ХХ століття. В цей час уже відкриваються наукові товариства економістів-екологів (наприклад, у Сан-Франциско, США). У 1998 році у Венеції відбувся перший Світовий конгрес економістів-екологів. У деяких університетах США, Південної Азії та Європи розпочалася підготовка фахівців з економіки довкілля і природних ресурсів (економістів-екологів).

Минуло неспокійне ХХ століття, позначене глибокими суперечностями: з одного боку, нечуваним технічним прогресом, з другого — тотальним руйнуванням природного життєвого довкілля, що в кінцевому рахунку призвело до серйозної еколого-економічної кризи, як у регіональному, так і в глобальному масштабах. Почалося нове, за всіма ознаками не менш бурхливе, ХХІ століття.

Якщо у ХХ столітті людство підійшло до виснаження природних ресурсів і непомірного забруднення природного життєвого довкілля, внаслідок своєї економічної діяльності, то це означає необхідність радикальних змін у технології та організації виробничо-господарської діяльності. Такі зміни продиктовані новим екологічним імперативом. Щоб досягти необхідних змін і покращити еколого-економічну ситуацію як на глобальному, так і національному рівнях, потрібні передусім радикальні зміни економічної поведінки людей, їх ментальності і психології, зміни економічного способу мислення, притаманного ХХ століттю. Цього не можна досягнути без прийняття Екологічної Конституції Землі.

Юрій Туниця

ЕКОЛОГІЧНА КОНСТИТУЦІЯ ЗЕМЛІ