* * *
Складається
враження, що вкрай напружена екологічна ситуація на
Україні, тисячократно підсилена нечуваною за масштабами
і тривалістю дії чорнобильською трагедією, іще не
навчила нас якісно новому ставленню до проблем охорони
навколишнього середовища і раціонального використання
природних ресурсів. Від вирішення цих питань безпосередньо
залежить рівень економічного й соціального розвитку.
Про
це свідчить, зокрема, підхід до розроблення нового
природоохоронного законодавства. Необхідність його
радикального оновлення не викликає жодних сумнівів.
Як це здійснити найбільш результативно й відповідально,
враховуючи погіршення стану природного середовища?
Насторожує
той факт, що з тридцяти п’яти назв проектів нових
законів України, які готувалися на розгляд осінньої
(1990 року) другої сесії Верховної Ради, проект закону
“Про охорону природи” значився на двадцять першому
місці.
Спираючись
на власний досвід багаторічної наукової і практичної
роботи у галузі охорони природи, а також аналізуючи
спеціальну світову літературу, вважаємо, що закон
про охорону природи не слід розробляти і приймати
на рівні рядового господарського закону безпосередньої
дії. Він повинен стати рангом вище і мати відповідний
вплив на систему всіх інших законів, що безумовно
ані на йоту не принижуватиме їх значення. Навпаки,
він робитиме господарські закони більш конструктивними
і дійовими.
У
світовій практиці відомі два відмінні підходи до вирішення
природоохоронних проблем. Перший, що вже історично
склався у багатьох країнах, в тому числі й нашій, відображає суто природоохоронну
діяльність, яка пов’язана з очисткою води, повітря,
ґрунту та інших компонентів біосфери від господарського
забруднення, іншими словами — боротьбу з наслідками,
а також пасивну охорону природи шляхом різного роду
заборон. Другий підхід, що виник зовсім недавно, акцентує увагу більше на причинах, аніж
наслідках деградації природного середовища, тобто
на господарській (економічній) політиці держави і
діяльності усіх її господарських структур, що являють
головну причину погіршення екологічної обстановки.
Найповніше
цей новий підхід відображено у відомій доповіді Міжнародної
комісії з навколишнього середовища та розвитку (МКНСР),
яка була подана Генеральній Асамблеї ООН і схвалена
у 1987 році. У доповіді сформульовано новий фундаментальний
принцип господарської політики будь-якої держави —
“принцип сталого розвитку”.
Сталий
розвиток — це така господарська політика, яка забезпечує
сьогоднішнє задоволення розумних матеріальних потреб
суспільства (з неминучим строго нормованим забрудненням
навколишнього середовища і розумною експлуатацією
природних ресурсів) і водночас не ставить під загрозу
право майбутніх поколінь жити в здоровому середовищі
і задовольняти свої потреби в природних ресурсах.
Згідно з цим принципом усі закони і всі без винятку
соціально-економічні рішення на будь-яких рівнях державного
управління повинні прийматися з повним урахуванням
екологічних вимог і обмежень.
На
жаль, діюча на Україні система державних природоохоронних
органів і чинне законодавство, а також поданий 11
жовтня 1990 року Радою Міністрів УРСР до Верховної
Ради республіки проект закону УРСР “Про охорону природи”
відображають типовий традиційний підхід “боротьби
з наслідками”. Виняток складають хіба що деякі статті
законопроекту з відображенням процедури екологічної
експертизи господарської та іншої діяльності людини;
економічних заходів щодо забезпечення охорони природи;
регулювання впливу антропогенної діяльності на навколишнє
середовище. Ці і деякі інші статті проекту, до певної
міри, ідеологічно сумісні з новим підходом, який на
підставі доповіді МКНСР покладено в основу “екологічної
перспективи до 2000 року і надалі”, схваленої Генеральною
Асамблеєю ООН.
Принцип
“сталого розвитку” неможливо повною мірою втілити
навіть у найдосконалішому законі “Про охорону природи”,
вимоги якого були б обов’язковими не лише у природоохоронному
законодавстві, але й у всіх інших актах, директивах,
інструкціях, всіх формах і видах діяльності, яка здійснюється
в рамках країни.
Тому-то
ми не зійшлися думками з іншими членами робочої групи
по доопрацюванню поданого урядом республіки законопроекту
у ключовому питанні про концепцію і статус майбутнього
основного закону про охорону природи.
Хотілося,
щоб нас вірно зрозуміли і фахівці, котрі, безперечно,
сумлінно працювали над проектом, і народні депутати,
і, врешті-решт, громада, бо стосується це всіх нас
і кожного, зокрема. Ми переконані: якщо закон “Про
охорону природи” буде прийнято, як передбачається,
на рівні рядового господарського закону, то це не
зможе вирішити проблем охорони природи, яким би досконалим
він не був, бо сама по собі природоохоронна діяльність
є по суті боротьбою з наслідками, а не причинами погіршення
екологічної ситуації. Не допоможе такого рівня закон
і у розв’язанні економічних питань.
Головною
причиною прогресуючого погіршення стану середовища
та виснаження сировинної бази є, як відомо, неправильно
орієнтований економічний розвиток, що здійснюється
без належного врахування екологічних імперативів.
Зважаючи
на життєву необхідність конструктивного пошуку, шляхів
виходу із двох органічно пов’язаних між собою головних
бід сьогодення — економічної кризи та екологічного
лиха, — вважаємо за необхідне прийняти Екологічний кодекс України, що визначить головні
принципи і вимоги, як до господарської діяльності,
так і охорони природи на її території. А після цього
розробити і прийняти серію природоохоронних законів
прямої дії, з положенням яких буде змога звертатися
безпосередньо в суд, арбітраж, прокуратуру та інші
юридичні органи.
Екологічний
кодекс повинен розвивати і конкретизувати положення
Декларації про державний суверенітет України, узгоджуватися
з положеннями майбутньої Конституції УРСР і містити
обов’язкові для всіх законів і інших директивних документів
екологічні вимоги. Усі раніше прийняті закони повинні
бути приведеними також у відповідність з Екологічним
кодексом. Тільки у такому випадку можна сподіватися
на реальне вирішення гострих екологічних та економічних
проблем у їх взаємозв’язку.
Вважаємо,
що Екологічний кодекс повинен бути невеликим за обсягом
і відображати принаймні ті основні юридичні норми,
які рекомендовані Генеральною Асамблеєю ООН для законотворчої
роботи у всіх країнах-членах Організації Об’єднаних
Націй.
До
них належить головне право всіх людей на сприятливе
для життя і економічного розвитку природне середовище,
а виходячи з цього — обов’язок держави: охороняти
і раціонально використовувати навколишнє середовище
і природні ресурси в інтересах нинішнього і майбутнього
поколінь, підтримувати екосистеми і процеси, які необхідні
для функціонування біосфери; охороняти біологічну
різноманітність і дотримуватися принципів, що забезпечують
стійку оптимальну продуктивність при використанні
природних ресурсів та екосистем; встановлювати норми
охорони навколишнього середовища (саме у цьому полягає
завдання суто природоохоронного законодавства); здійснювати
моніторинг змін у якості природного середовища і використанні
природних ресурсів, а також публікувати дані з цього
приводу; зробити попередні екологічні оцінки, або
вимагати їх здійснення в зв’язку з новими видами діяльності;
своєчасно інформувати населення про можливий вплив
господарської дяльності на середовище, надаючи всім
громадянам рівні права у захисті свого життя в адміністративних
і судових установах; забезпечувати умови, за яких
збереження навколишнього середовища розглядається
як невід’ємна складова частина планування і всієї
діяльності в галузі економічного розвитку; проявляти
добру волю і співробітництво з іншими країнами для
здійснення вище названих прав та обов’язків; припиняти
всі види діяльності, котрі порушують вище названі,
у тому числі міжнародні, зобов’язання та забезпечувати
компенсацію екологічних збитків.
Екологічний кодекс, принципово відмінний
від запропонованого проекту
закону про охорону природи, особливо потрібний
у зв’язку з переходом до ринкової економіки, бо якщо
ми зробили велику кількість екологічних похибок і
порушень в умовах централізованої планової економіки,
то цілком зрозуміло, що може трапитися в невідомих
нам умовах вільного підприємництва.
Ми
не хочемо закинути найменшого докору усім тим спеціалістам,
котрі добросовісно працювали над варіантом проекту
закону про охорону природи, їх праця дуже корисна
й згодиться для творення конкретних поресурсних і
погалузевих природоохоронних законів, у першу чергу
“Закону про організацію охорони природи”, де відрегламентовано
організацію управління природоохоронною діяльністю,
проведення екологічної експертизи, економічну відповідальність
і матеріальні стимули за дотримання екологічних вимог.
Мова
ведеться лише про одне принципове питання — визначальну
роль головного природоохоронного законодавчого акта
держави. Вважаємо, що для розроблення і прийняття
Екологічного кодексу України повинні знайти і час,
і кошти.
(Юрій
Туниця, Віктор Огоноченко. Закон законів — екологічні
вимоги. Про концепцію і статус природоохоронного законодавства.
– “Голос
України”,
№ 22, 1 лютого 1991 року).
Вищенаведені публікації
відображають процес осмислення шляхів розв’язання
національних економіко-екологічних та правових проблем
захисту довкілля, водночас розкривають мотиви зародження
ідеї глобального правового акта, який гарантував би
збереження життя на планеті — Екологічної Конституції
Землі.
Вперше ідея Екологічної
Конституції Землі була висловлена автором на міжнародній
конференції в Університеті Гофстра (Нью-Йорк), про
що повідомляли україномовні американські газети у
1992 році.
„Національна трибуна” від 19 квітня 1992 р., інформуючи
своїх читачів про зміст конференції в університеті
Гофстра, більше уваги звертала на тогочасну атмосферу
боротьби за незалежність України. Проте вона зафіксувала
також важливий, з точки зору закріплення за Україною
пріоритету, факт проголошення ідеї створення Міжнародної
Екологічної Федерації (у нинішній нашій термінології
— Світової Екологічної Організації).
Публікація
в газеті „Свобода” від 16 червня 1992 р. детальніше
висвітлювала саме екологічні проблеми.
* * *
Джерзі
Ситі, Н.Дж. (О. Кузьмович). — Коли пишемо ці рядки,
в Ріо-де-Жанейро відбувається світова конференція
ООН з питань екології, які сьогодні так важливі у
цілому світі.
Вже
довго перед її початком збиралися в різних містах
та у різних університетах чи організаціях усі, хто
зацікавлений занечищенням довкілля, в якому нам приходиться
жити, щоб зібрати думки, пропозиції та заклики до
членів Конференції в Бразилії, з надією, що їх візьмуть
до уваги.
І так у квітні відбулася на терені університету
Гофстра у Нью-Йорку конференція професорів університету,
зокрема у ділянці права, щоб обговорити і зробити
проект Світової Екологічної Конституції і визначити
обов’язкові норми поведінки у стосунках між людиною
і природою для всіх без вийнятку країн.
Нам не відомо чи цей проект і це звернення
дійшло до рук учасників конференції в Бразилії, але
знаємо із вісток преси, що там перебуває велика українська
делегація із д-ром Юрієм Щербаком на чолі. Чи передав
їм свої проекти д-р Юрій Туниця, виконавчий директор
Міжнародного інституту-асоціяції регіональних екологічних
проблем, завідуючий катедрою раціонального природокористування
та охорони природи Львівського Державного університету
ім. І. Франка, який саме опрацював це звернення
і був учасником конференції в Гофстра?
Про
його працю та про далекойдучі пляни у напрямі поправи
екологічного стану Львова і України він розповідав
нам вичерпно в часі перебування в Нью-Йорку та ще
й передав текст своєї доповіді на конференції.
В
часі відвідин проф. Ю. Туниці ми довідалися багато
про перебіг конференції в університеті Гофстра, на
якій крім нього були ще зі Львова Світлана Кравченко,
професор права, що охоплює довкілля, і декан правничого
відділу Львівського університету Михайло Костицький,
як також з Києва Юрій Шемшученко, директор Інституту
держави і права Академії Наук України та керівник
правничого відділу того ж інституту Федір Бурчак.
Присутній був також міністер екології Росії О.С. Колбасов
і, розуміється, ряд професорів права та екології зі
ЗСА.
На наше питання, як постав та яке значення має Міжнародний інститут регіональних
екологічних проблем, проф. Ю. Туниця вияснює, що в
1990 році відбулися установчі збори цієї організації
у Львові і на ній були представники університетів
Польщі, Чехо-Словаччини, Мадярщини, Румунії, Болгарії,
Німеччини і ЗСА, а в 1991 році приєдналася до праць
інституту також Франція. На жаль, як каже проф. Ю.
Туниця, хоча інститут офіційно зареєстрований та має
свій валютний рахунок — досі не вдалося ще здійснити
справді жодних проєктів, хоч їх є багато. Перший проект,
який стоїть на порозі здійснення, це альтернативна
енергетична концепція для Львова, яку хоче передати
місто Фрайбурґ в Німеччині, що є побратимом-містом
для Львова. Проф. Ю. Туниця, який був організатором
інституту та працює науково в ділянці екології від
закінчення Лісотехнічного інституту, а від чотирьох
років очолює катедру раціонального природокористування,
дуже зацікавлений пропозицією із Фрайбурґа тим більше,
що як йому відомо, в Німеччині хочуть вишукати також
фінансову допомогу для здійснення проєкту, до якого
вже включили фахівців — інженерів енергетики. Альтернативна
концепція Фрайбурґа включає можливість використання
вітрової енергії, геротермальної енергії (теплих джерел),
соняшної, спалювання сміття — біогазу та ізоляції
будинків — значить заощадження енергії. Все це було
б для Львова величезним відтяженням і поправою у вживанні
та використанні енергії.
Другий проєкт інституту — це очищення води у Львові, про що знаємо добре
з власного досвіду та з постійних проблем її допливу
для збільшеного числа мешканців та скупих джерел постачання.
Проф. Ю.Туниця, перебуваючи в Нью-Йорку, перевів розмови
з американським підприємством “Аквапура”, що готове
очищувати воду у Львові. Спершу, розуміється, проєктують
випробувати систему на декількох вулицях, а відтак,
щойно розробити її на ціле місто. Але тут, як в усьому,
на перешкоді стоїть брак грошей, бо на цей початковий
проект треба спонзорів, щоб призбирати суму 20,000
дол.
Третій проект для очищення довкілля Львова — це запровадження на досвіді
ЗСА системи економічного захисту природного життьового
середовища т. зв. “бабл принцип”. Це великий проєкт,
спрямований на Галичину і Польщу, запропонований Агенцією
охорони довкілля ЗСА у Вашінґтоні. Проф. Ю. Туниця
запропонував цей проєкт використати ще в жовтні 1991
року на конференції у питанні екології, що відбулася
в Москві, де були присутні представники ЗСА. Тепер,
каже проф. Ю. Туниця, міністр охорони довкілля України
Юрій Щербак підписав відповідне домовлення з агенцією
в ЗСА щодо переведення цього проєкту.
Як бачимо, Україна, що так важко потерпіла та далі терпить у наслідок
занечищення довкілля, що пережила катастрофу, рівної
якій немає, мусить тепер боротися за те на кожному
відтинку, щоб поправити існуючий стан, а передусім
робити все можливе, щоб майбутні роки не були ще гірші
та не принесли ще більше лиха в здоров’ї мешканців,
а передусім її дітей. Чи винесе міжнародна конференція
в Бразилії відповідні рішення, чи візьме до уваги
стан України?
(Екологічні закони
повинні бути в цілому світі. –
“Свобода”, 16 червня 1992 року).
Інформація про конференцію в університеті Гофстра (США) була опублікована
в газеті “Урядовий кур’єр” під назвою “Світова Екологічна
Конституція”.
* *
*
Нещодавно у Нью-Йорку, в університеті Гофстра відбулася наукова конференція
з проблем федералізму, на якій прийнято єдину резолюцію
“Про створення нових організаційних структур міжнародного
екологічного співробітництва”. Її підготувала і запропонувала
для обговорення українська
делегація, до складу якої входили, крім автора цих
рядків, академік Ю. Шемшученко, професори М. Костицький, С. Кравченко, Ф. Бурчак.
Після
тривалих дискусій учасники конференції дійшли згоди
про необхідність розроблення і прийняття на рівні
ООН Світової Екологічної Конституції — основного правового
документа, що визначатиме обов’язкові норми
поведінки у стосунках між суспільством і природою
для всіх, без винятку країн світу.
Основу
Екоконституції закладено у двох редакціях Всесвітньої
стратегії охорони природи (1980, 1991), Всесвітньої
хартії охорони природи (1982), положеннях доповіді
Міжнародної комісії ООН з навколишнього середовища
і розвитку (1987), Регіональній стратегії охорони
навколишнього середовища країн — членів
Європейської Економічної Комісії (1988). Важливим
етапом для завершення її підготовлення повинна стати
Конференція ООН з навколишнього середовища і розвитку,
яка відбудеться цими днями у Ріо-де-Жанейро (скорочено
цю конференцію називають “Ріо-92”).
Для
реалізації положень Світової Екологічної Конституції
у структурі ООН треба створити систему нових організаційних
структур:
1.
Світову Екологічну Федерацію — постійно
діючий нормотворчий і контролюючий орган типу
Ради Безпеки, рішення якого повинні бути обов’язковими.
2.
Міжнародну Екологічну Поліцію, яка, користуючись сучасними
технічними засобами, виявлятиме екологічні правопорушення
у всіх країнах світу.
3.
Міжнародний Екологічний
Суд — для
розгляду справ про екологічні правопорушення
та міждержавні суперечки з приводу забруднення природного
середовища або інших форм деструктивного впливу на
природні ресурси.
4.
Міжнародний Екологічний Банк, на рахунках якого акумулюватимуться
кошти від комерційної екологічної діяльності, добровільних
внесків і пожертвувань, штрафів і стягнень за екологічні
правопорушення та інших джерел.
Учасники
конференції в університеті Гофстра звернулися до Конференції
ООН “Ріо-92” з проханням підтримати
вищенаведені пропозиції.
До
речі, цими пропозиціями зацікавилося Постійне Представництво
України при ООН, яке вважає доцільним, щоб Україна
виступила ініціатором відповідного проекту Резолюції
47-ої сесії Генеральної Асамблеї ООН, яка відбуватиметься
восени цього року.
Отже,
Україна має всі основи бути ініціатором життєво важливого
документа, який визначатиме новий порядок міжнародного
співробітництва у галузі збереження природного життєвого
середовища наприкінці XX – початку XXI століття.
(Ю. Туниця, професор, Директор Міжнародного інституту-асоціації
регіональних екологічних проблем при Львівському
державному університеті ім. І. Франка, “Урядовий
кур’єр”, № 23, 15.06.92).
Після опрацювання ідеї Екологічної Конституції Землі та у зв’язку з
підготовкою до саміту “Ріо+5” у 1997 році, автор дав
інтерв’ю “Робітничій газеті” з приводу особистої участі
Президента України у саміті та пропозицій України
до саміту.
* *
*
