Едгар Берроуз. Тарзан
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26
14
ПОВЕРНЕННЯ ДО ПЕРВІСНОСТІ
Коли Тарзан упав у воду, то перше, що спробував зроби-
ти, це відплисти вбік від корабля, щоб не попасти під його
гвинти. Він чудово розумів, кому саме зобов'язаний цією
пригодою, і тепер, повільно пливучи в морській воді, з без-
силою злістю думав про те, як Рокову вдалося перехитру-
вати його.
Так він лежав деякий час на воді, слідкуючи за тим, як
віддалялися й меншали корабельні вогні, а покликати на до-
помогу йому не спадало на думку. Він ніколи в житті не про-
сив допомоги, і тому нічого дивного, що цього разу вчинив
так само. Він завжди покладався лише на власну силу та
спритність, і до того ж від часів Кали не траплявся ніхто,
здатний відгукнутися на такий заклик.
Тарзан розумів: шанси на те, що його підбере якийсь ко-
рабель, були мізерні, а дістатися до берега самому було не-
можливо. Він вирішив, однак, плисти в напрямку до бере-
га — адже якесь судно могло пропливати й неподалік від
нього.
Він гріб руками сильно і легко — його дужі м'язи могли
так працювати ще багато годин, не втомлюючись. Він упев-
нено й спокійно плив на схід, орієнтуючись по зірках, освіт-
лений їхнім мерехтінням. Щось стало обтяжувати його но-
ги — черевики, він скинув їх, не вагаючись. За ними пішли
штани. Він скинув би й піджак, якби не згадав про важливі
папери в одній з його кишень. Він простягнув руку до кише-
ні, щоб переконатися, що вони там, але — от лихо! — кише-
ня була порожня.
Тепер він зрозумів, що не тільки з почуття помсти Роков
скинув його з корабля: росіянин вирішив здобути ті папери,
які Тарзан з такими труднощами забрав у нього в Бу-Сааді.
Тарзан тихо вилаявся, скинув піджак і сорочку й віддав і те
й друге течії Атлантичного океану. Тепер ніщо не сковува-
ло його — рухи стали ще легшими.
Світало. Зірки над ним стали блідими.
Раптом його гострий зір розрізнив удалині невиразні об-
риси великої темної маси, що лежала на воді. Кілька дужих
помахів руками — і він опинився поруч із днищем напівза-
тонулого розламаного штормами корабля, яке омивали
хвилі.
Тарзан видерся на нього. Тут він принаймні перебуде до
світанку. Він не збирався просидіти тут без дії доти, доки го-
лод і спрага виснажуватимуть його і без того стомлене тіло.
Якщо вже судилося загинути, то принаймні дійти до кінця
в нерівній боротьбі зі смертю.
Море було зовсім спокійне, тож Тарзанів притулок ледь
погойдувався на воді, і це рівномірне погойдування було як
колискова для стомленої істоти, яка не спала двадцять го-
дин. Тарзан, годованець Великих мавп, умостився на слизь-
ких дошках і невдовзі заснув.
Його розбудила вранішня спека. Першим прийшло від
чуття спраги, яке зросло настільки, що почало по-справж-
ньому дошкуляти, але через мить це нестерпне відчуття
майже зникло після того, як він водночас зробив два від-
криття. Першим було те, що серед численних уламків розби-
того корабля, які плавали довкола, був перекинутий догори
дном рятувальний човен, а друге — вдалині на сході неви-
разно виднілася смуга далекого берега.
Тарзан пірнув і, обпливаючи уламки, дістався до ряту-
вального човна. Холодна вода відновила його сили майже
так, як би він угамував спрагу. З подвійною енергією він
підтяг човна до місця своєї ночівлі і після кількох спроб.
які звичайній людині були б не під силу, витяг його на
слизькі дошки. Тут він оглянув його — човен виявився
справним і за мить вже погойдувався на воді поруч із Тарза-
новим прихистком. Потім він вибрав з-поміж уламків кіль-
ка дощок, якими можна було скористатися як веслами, і,
не гаючи ані хвилини, рушив у бік далекого узбережжя.
Коли він проплив настільки, що міг уже розрізняти кон-
тури берегової лінії, а також землю і те, що на ній, уже почи-
нало смеркати. Він побачив вузьку протоку до невеличкої
бухти. Північний край бухти, порослий лісом, здавався Тар-
занові напрочуд знайомим. Невже доля так зглянулася над
ним? Невже він знову в серці рідних джунглів? Коли човен
увіходив у протоку, в нього не залишалося вже ані крихти
сумніву, бо там, на березі, у затінку його рідного пралісу
виднілася мила серцю хатина, яку збудував ще до його на-
родження покійний батько, Джон Клейтон, лорд Грейсток.
Дужими помахами рук Тарзан швидко погнав човен до
берега. Щойно ніс човна врізався в пісок, як він вистрибнув
на берег. Тарзанове серце переповнювали радість і захоп-
лення, бо його очі шукали й знаходили раз у раз давно зна-
йоме, не забуте, пам'ятний краєвид рідного узбережжя, ха-
тину, маленький струмок, гущавину віковічного лісу, нетрі
джунглів, хмари барвистих птахів, розкішні тропічні квіти
на тлі яскраво-зелених ліан, що гірляндами звисали з веле-
тенських дерев.
Тарзан з племені Великих мавп знову опинився на своїй
батьківщині, і, щоб сповістити про це увесь світ, він підвів
голову і видав гучний клич, вкладаючи в нього невимовну
радість своєї дикої молодої душі. Кілька секунд в джунглях
панувала тиша. Відтак, немов у відповідь на цей клич. по
чулося приглушене похмуре рикання, а здалеку невиразно
долинув протяжний крик мавпи.
Найперше Тарзан пішов до струмка і вгамував спрагу.
Потім підійшов до хатини. Двері було зачинено на засувку,
так, як вони з Д'Арно їх залишили. Він відчинив двері й увій-
шов. Усередині все було ціле і неушкоджене: стіл, ліжко,
решта — шафи й полиці у тому самому вигляді і на тих са-
мих місцях, на яких вони простояли впродовж двадцяти
трьох років,—так, як він залишив їх два роки тому.
Надивившись, Тарзан відчув суттєву потребу вдовольни-
ти не лише зір, а й шлунок, бо голод владно наказував йо-
му шукати поживу. Харчів у хатині було катма. Зброї в
Тарзана також не було, але на стіні висів один із його ста-
рих трав'яних арканів. Це було дуже до речі. Бракувало
тільки ножа. Але якщо він постарається, то ще до наступно-
го вечора у нього буде все: і ніж, і короткий спис, і сагайдак
зі стрілами—все це можна роздобути за допомогою арка-
на. Він обережно склав аркан, перекинув його через плече.
вийшов і зачинив за собою двері.
Біля самої хатини починалися джунглі, і Тарзан нечутно
й сторожко увійшов у них, наче дикий звір, що вирушив на
полювання. Спершу він кілька хвилин ішов. але потім, не
знаходячи слідів, які вказували б на присутність дичини.
швидко видерся на дерево. Із першим карколомним стриб-
ком з дерева на дерево у нього знову прокинулася радість
життя. Тепер він не животів. Тепер він кожною клітиною
свого єства відчував правдиве щастя повної свободи. Кому
спаде на думку повернутися в затхлі місця, сповнені без-
честя й ненависті, тоді як величні джунглі обіцяють волю
і спокій? Принаймні не він.
Ще було видно, коли Тарзан дістався до водойми, роз-
ташованої біля маленької лісової річки. Тут був брід, і не
знати відколи звірі сходилися сюди на водопій. Тут щоночі
можна було зустріти Сабор чи Нуму, які, причаївшись у гу-
щавині джунглів, вистежували антилопу чи оленя. Сьогодні
на водопій прийшов кабан Горта, і сюди ж у цей самий час
прийшов на полювання і Тарзан із племені Великих мавп.
Він розлігся на товстій гілці великого дерева біля самі-
сінької стежки. Минуло близько години. Сутеніло. Тарзано-
ві уже почав уриватись терпець, як раптом з гущавини, з
протилежного боку від річки долинув шум кроків і шурхо-
тіння густої сплутаної трави, якою вочевидь продиралося
величезне тіло. Крім Тарзана, ніхто цього не. почув би, але
Тарзан почув і зрозумів — це так само, як і він, на полюван-
ня вийшов лев Нума. Тарзан усміхнувся. В цю мить почу-
лися ще чиїсь кроки. Якась тварина обережно пробиралася
стежкою до водойми. Ось вона повільно почала спускатися
до річки — це, був кабан Горта. Смачна страва, без сумні-
ву... Тарзан відчув, як його рот наповнився слиною. Там. де
причаївся Нума, все завмерло.
Горта пройшов під гілкою, на якій сидів Тарзан. За кілька
кроків стрибок Нуми вже зможе його дістати. Тарзан вираз-
но уявив собі, як блищать зараз очі старого Нума, як він вже
набирає в легені повітря, щоб видати рик, від якого у жертви
захолоне кров у жилах на ту коротку мить між стрибком
і хряскотом кісток у страшних обіймах хижака.
Але саме тоді, коли Нума готувався стрибнути, з низької
гілки найближчого дерева полетів довгий аркан. Він зі сви-
стом розітнув повітря — і на шиї Горти затягнувся за-
шморг. Почулося перелякане рохкання і вереск, а потім Ну-
ма побачив, як хтось незримий потяг вибрану ним жертву
стежкою вгору. Коли він усе ж стрибнув, кабан Горта зле-
тів вгору над самісінькою його пащею і зник у гущавині кро-
ни, а згори на нього позирнула чиясь насмішкувата фізіоно-
мія й зухвало зареготала йому просто в очі.
1 тоді вже Нума заревів. Розлючений, голодний, ошука-
ний, він заходив під деревом туди-сюди, а нагорі сидів його
щасливий супротивник. Ось лев зупинився, став дибки і ве-
личезними кігтями передніх лап заходився відривати цілі
шматки кори, оголюючи білий стовбур.
А Тарзан у цей час витяг Горту, який борсався, на сусід-
ню гілку. Міцні пальці завершили те, що розпочав безжалі-
сний зашморг. Тарзан не мав ножа, але природа нагороди-
ла його вмінням віддирати м'ясо від кісток руками, і ось.
врешті, його зуби з насолодою вп'ялися у соковите м'ясо то-
ді, як ошаленілий лев люто дивився знизу, як інший насолод-
жується обідом, що він його вже вважав за свій.
Коли Тарзан наївся, було вже зовсім темно. Так, обід був
чудовий. Він так і не привчив себе до смаку м'яса, яким йо-
го частували цивілізовані люди; в глибині його первісного
єства завжди жила жадоба за теплим, паруючим м'ясом
щойно вбитої дичини та за смачною, червоною кров'ю.
Він витер закривавлені пальці жмутом листя, взяв на пле-
чі рештки своєї здобичі і вирушив у зворотний шлях. Він
вже не йшов по землі, а перелітав з гілки на гілку, корис-
туючись сплетіннями ліан. А саме в ці хвилини за тисячі
кілометрів на схід звідси, в Індійському океані, Джейн Пор-
тер та Вільям Сесіль Клейтон закінчували смачну вечерю
на палубі «Леді Еліс».
Внизу біг лев Нума, і коли Тарзан зиркав на нього, то йо-
го погляд зустрічався з яскравими вогниками злості в очах
старого Нуми, які світилися в мороці джунглів. Нума вже не
ревів — навпаки, він нечутно біг уперед, мов тінь велетен-
ської кішки, але жоден його крок не поминув сторожкого
Тарзанового вуха.
Тарзан переймався лише тим, що, можливо, Нума скра-
датиметься за ним до самісіньких дверей хатини. Це його
ніяк не влаштовувало, тому що тоді на нього чекала безсон-
на ніч у незручній позі, в розгалуженні гілок, а йому хоті-
лося виспатися на постелі з трав у своїй хатині. Втім, на
той випадок, якби йому довелося пробути ніч поза хатиною,
він уже вибрав дерево, на якому найзручніше було б заночу-
вати. В минулому сотні разів така сама велика кішка супро-
воджувала його з нічного полювання до хатини і змушувала
шукати прихисту на цьому самому дереві. Він сидів тут
звичайно доти, доки зміна настрою переслідувача або схід
сонця позбавляли його від малоприємного сусідства.
Але цього разу Нума, схоже, відмовився від подальшого
переслідування. Він дико заревів і рвучко повернув назад у
пошуках іншої легшої здобичі. Отже, Тарзан без перешкод
дістався до своєї хатини і за кілька хвилин згорнувся клуб-
ком на м'якій копиці напівзітлілого сіна. Так мосьє Жан
К. Тарзан легко й невимушене скинув із себе оболонку ци-
вілізації і, щасливий та втішений, поринув у глибокий сон,
який природа дарує лише дикому звіру після того, як він на-
їсться донесхочу. А коротеньке жіноче «так» могло назав-
жди прив'язати його до того іншого життя, і тоді б навіть
думка про це дике буття здавалася б йому неймовірно брид-
кою.
Наступного дня Тарзан прокинувся пізно, бо дуже вто-
мився протягом минулої доби; зокрема перебування в океа-
ні, і полювання в джунглях змусило його м'язи попрацю-
вати так, як вони не працювали майже два роки. Коли він
прокинувся, то найперше побіг до струмка і напився, потім
десь з півгодини плавав у океані. Повернувся до хатини і по-
снідав м'ясом Горти, а решту здобичі закопав біля дверей
хатини, щоб мати ще й вечерю.
Він знову зняв свій аркан і вирушив у джунглі. Цього
разу його здобич мала бути шляхетнішою: він шукав лю-
дину. Втім, якби його попросили сказати щось з цього при-
воду відверто, він, безперечно, перелічив би інших мешкан-
ців джунглів, на його думку, значно шляхетніших, аніж лю-
дина. Метою сьогоднішньої виправи була потреба в зброї.
Тарзана дуже цікавило, чи в селищі Мбонга залишилися
жінки й діти після каральної експедиції з французького
крейсера, яка винищила у відповідь за гадану смерть Д'Ар-
но все чоловіче населення села. Він сподівався знайти там
хоча б кількох вояків, тому що цілковите знищення чолові-
ків видавалося йому малоймовірним.
Тарзан швидко йшов лісом і надвечір дістався до селища.
Але він був дуже здивований, коли побачив, що поля погли-
нули джунглі, а хатини під соломою майже цілком зруйну-
валися. Ніщо не свідчило про те, що тут живуть люди. З пів-
години Тарзан обстежував руїни, сподіваючись знайти хоч
якусь забуту зброю, але марно. Тоді він пішов проти течії,
бо поблизу води, напевне, можна було знайти якесь інше се-
лище.
Дорогою Тарзан полював так, як вчила його колись Кала,
і це виразно нагадало йому дитинство і юність рідних мавп.
Він перекидав гнилі колоди, щоб знайти в землі їстівного
хробака, видирався високо на дерева, шукаючи пташині
гнізда, мов кішка, прожогом кидався на дрібних лісових
тваринок. Він їв ще багато чого іншого, але чим менше ми
зупиняємося на меню дикої мавпи, тим, повне, буде кра-
ще — адже Тарзан знову був мавпою - жорстокою, дикою,
розумною твариною, якою виховала його Кала і якою він
був перші двадцять років свого життя!
Він усміхнувся, коли згадав декотрих своїх друзів, які,
можливо, саме в цю мить спокійно і зручно сидять у його
улюбленому паризькому клубі так само, як і він кілька мі-
сяців тому. Час від часу його думки набирали цілковито ін-
шого напрямку, коли легкий вітерець з моря доносив до йо-
го розширених ніздрів запах якоїсь нової здобичі або небез-
печного ворога.
Цю ніч він перебув далеко від рідної хатини, на гілці веле-
тенського дерева, за десятки метрів від землі. Перед сном
він знову наївся досхочу — цього разу м'яса оленя Бари,
який потрапив у його безжалісний зашморг.
Рано-вранці він знову вирушив у дорогу, так само вздовж
річки. Він проводив свої пошуки три дні, доки потрапив у
цілковито незнайому для нього місцевість. Тут, на височині,
ліс був не такий густий і у просвітах між деревами видні-
лися хребти височенних гір, а перед ними стелилася ясно-
зелена рівнина. В густій траві бавилися незліченні табуни
антилоп та зебр. Тарзан був геть заворожений цим видови-
щем і зразу вирішив: щойно випаде нагода, грунтовніше
провідати мешканців цього райського куточка.
На четвертий день уранці він відчув новий слабкий запах
і непомильно визначив, що це запах людини, яка перебуває
дуже далеко. Тарзан аж підстрибнув з радощів. Він був гра-
ничне уважний і насторожений, коли крався деревами до
своєї здобичі. Нарешті він наздогнав людину. Джунглями
ішов самотній чорний вояк.
Тарзан крок за кроком ішов по деревах над головою своєї
жертви, шукаючи просвіту між листям, щоб зручніше було
кинути аркан.
І ось тоді, коли він вистежував беззахисну людину, яка
нічого не підозрювала, в його серці загніздилися нові думки.
що зродилися під впливом цивілізації. Йому спало на думку,
що цивілізована людина рідко, а точніше, ніколи безпричин-
но не вбиватиме таких, як сама. Щоправда, причина у Тар-
зана була: зброя. Але хіба для цього потрібно було обов'яз
ково вбивати?
Чим більше він думав про це, тим бридкішою здавалася
йому сама думка, що він може просто так убити людину.
Доки він розмірковував, вони дісталися до невеликої галяви-
ни, на протилежному боці якої виднілося обнесене загоро-
жею селище, що складалося з кількох жалюгідних халуп.
Тільки-но вони вийшли з лісу на галявину, як Тарзан по-
мітив, що неподалік, у густій переплутаній траві швидко
майнуло руде хутро, і велике тіло почало скрадатися до йо-
го жертви. Це був лев Нума. Він також вистежував бідо-
лашного вояка. Щойно Тарзан помітив небезпеку, яка за-
грожувала його одноплемінникові, як ставлення до нього
цілковито змінилося. Тепер перед ним була близька по духу
істота, якій загрожував спільний лютий ворог.
Нума приготувався стрибнути—надто мало було часу
для того, щоб вибирати якийсь із способів полювання і спро-
бувати передбачити його наслідки. Кілька подій трапилося
майже водночас: лев стрибнув із засідки на чорношкірого,
який злякано сахнувся, бо Тарзан криком встиг попередити
його про небезпеку і вояк устиг відстрибнути назад саме то-
ді, коли Нуму в стрибку зупинив зашморг аркана, який за-
тягнувся довкола його шиї.
Тарзан діяв так швидко, що не мав нагоди приготувати-
ся і протидіяти ривку мотузка від ваги тіла Ну ми. Тож ста-
лося так, що аркан зупинив звіра перше, ніж він устиг торк-
нутися чорного вояка, але ривок збив Тарзана з ніг, він по-
котився по землі і опинився за шість кроків від розлюченого
звіра. Нума блискавично повернувся в бік свого нового воро-
га, і зовсім беззахисний Тарзан опинився ближче до смерті,
ніж будь-коли в своєму житті. Цього разу чорношкірий уря-
тував його. Він утямив, що зобов'язаний життям цій дивній
білій людині, але він також зрозумів, що лише диво може
вберегти його рятівника від цих страшних жовтих іклів, які
кількома секундами раніше були так близько від його влас-
ного тіла.
Його права рука, що тримала списа, блискавично звелася
і чимдуж, усією силою сталевих м'язів, що рухалися під
лискучою ебеновою шкірою, метнулася вперед. Зброя слух-
няно розітнула повітря і прошила тіло Нуми наскрізь від
правої до лівої лопатки. Звір, жахливо завиваючи з болю й
люті,знову кинувся на чорношкірого. Він не зробив і кіль-
кох кроків, як Тарзанів аркан удруге зупинив його. Нума
знову повернувся вбік Тарзана, але, як виявилося, лише для
того, щоб відчути болісне жало зазубреної стріли, що вп'я-
лося в його тремтяче тіло. На кілька секунд хижак завмер,
і за цей час Тарзан двічі оббіг зі своїм арканом довкола
стовбура великого дерева і зав'язав там кінець мотузка.
Чорношкірий зауважив це й усміхнувся. Але Тарзан знав,
що Нуму потрібно порішити раніше, ніж його гострі ікла пере-
гризуть тонкий мотузок, який його втримував. Тарзан під-
біг до чорного вояка й вихопив у нього з-за паска довгий
мисливський ніж. Потім він показав на мигах своєму поміч-
никові, щоб той і далі посилав у звіра стріли, а сам став,
скрадаючись, наближатись до хижака з ножем. І доки один
доймав змучену жертву з одного боку, інший підходив з ін-
шого. Нума розлютився. Він заревів, завив, застогнав, зі-
п'явся на дибки і, всім тілом рвучись уперед, намагався схо-
пити то одного свого мучителя, то іншого.
Але нарешті спритний Тарзан вибрав зручну мить і побіг
до звіра з лівого боку. Могутня рука обхопила руду гривас-
ту шию, і водночас довге сяюче лезо глибоко встромилося
в люте серце звфа. Відтак Тарзан підвівся, і чорний з білим
поглянули один одному у вічі, стоячи над мертвим тілом
своєї спільної жертви. Чорний зробив вітальний знак миру
і дружби, і Тарзан відповів йому тим самим.