Едгар Берроуз. Тарзан'); //-->
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26
26
ТАРЗАН ПОКИДАЄ ДЖУНГЛІ
Наступного ранку вони вирушили до Тарзанової хатини.
Четверо вазирі несли мертвого англійця. Тарзан вирішив
поховати Клейтона поруч із попереднім лордом Грейстоком
біля хатини, що її збудував старший у їхній родині.
Джейн Портер раділа цьому і подумки дивувалася винят-
ковій душевності цієї незвичайної людини, яка, попри вихо-
вання серед звірів, володіла справжнім розумінням лицар-
ськості і витонченістю почуттів, які за звичай вважаються
рисами висококультурних людей.
П'ять кілометрів з семи, які розділяли курінь і Тарзанову
хатину, були вже позаду, як раптом вазирі, що йшли попере-
ду, завмерли, з подивом тицяючи пальцями в дивну постать,
яка йшла до них уздовж берега. Це був чоловік у блискучому
циліндрі, що йшов повільно, зі схиленою головою і руками,
закладеними ззаду за фалди довгого чорного сурдута.
Коли Джейн Портер побачила його, то радісно зойкнула
і побігла йому назустріч. Старий почув її голос і підвів голо-
ву. Побачивши, хто перед ним, він скрикнув від щастя. На-
решті професор Архімед К. Портер притиснув доньку до
серця. Сльози текли його старим, зморшкуватим обличчям,
і він так розгубився, що впродовж кількох хвилин не міг
вимовити ані слова.
Потім, коли він побачив Тарзана, присутнім було дуже
нелегко переконати його в тому, що горе не вплинуло на
його розумові здібності. Професор твердо поділяв загальне
переконання у смерті «лісового бога» Джейн і ніяк не міг
оговтатись від його раптової появи. Старий був дуже за
смучений звісткою про смерть Клейтона.
— Я нічого не розумію,— сказав він.— Тюран переконав
нас, що Клейтон помер кілька днів тому.
— А хіба Тюран тут? — запитав Тарзан.
— Так, він лише нещодавно знайшов нас і привів до вашої
хатини. Наш табір буде неподалік, трохи на північ від неї. Як
він зрадіє, коли вас побачить!
— І здивується,—додав Тарзан.
Невдовзі усе незвичайне товариство наблизилося до галя-
вини, на якій стояла Тарзанова хатина. Там було чимало лю-
дей, які ходили туди-сюди. Одним з перших, кого Тарзан
впізнав, був Д'Арно.
— Поль! — вигукнув він.— Яким дивом ви тут опинили-
ся? Чи ми всі з глузду з'їхали?
Втім, його присутність швидко пояснилася. Корабель
Д'Арно ніс берегову службу і крейсував у цих місцях. Одно-
го разу на пропозицію молодого лейтенанта було вирішено
кинути якір у маленькій захищеній бухті і зійти на берег —
ще раз подивитися на хатину і на джунглі, де двома роками
раніше дехто з офіцерів і матросів пережив такі цікаві при-
годи. Тут вони знайшли тих, хто зазнав аварії, на чолі з лор-
дом Тенінгтоном. Уже було вжито заходів, щоб забрати
вранці їх усіх на корабель, а потім відвезти назад, до ци-
вілізованих країн.
Гейзел Стронг, її матір, Есмеральда та Самуель Т. Філан
дер не могли натішитися з радощів, коли побачили Джейн
Портер живою й неушкодженою. Її порятунок здавався
просто дивом, і всі одностайно вирішили, що тільки Тарзан
з племені Великих мавп міг здійснити такий подвиг. Усі
присутні почали так хвалити і вшановувати Тарзана, що то-
му захотілося втекти назад, на мавпячу галявину.
Всіх зацікавили його дикуни-вазирі, і чорношкірі отрима-
ли багато подарунків від приятелів свого вождя. Проте коли
вони довідалися, що він поїде на великому човні, що стояв на
якорі за півтора кілометра від берега, і поїде далеко, то дуже
зажурилися.
Новоприбулі досі не бачили ані лорда Тенінгтона, ані Тю-
рана. Вони з самого ранку пішли на полювання і ще не встиг-
ли повернутися.
— Як здивується людина, яку ти називаєш Роков, коли
побачить тебе! — сказала Тарзанові Джейн Портер.
— Він дивуватиметься недовго,— похмуро відповів Тар-
зан, і в його голосі пролунало щось таке, що змусило її з три-
вогою зазирнути йому у вічі. Те, що вона там прочитала,
зміцнило її побоювання. Вона поклала йому руку на плече
і почала впрошувати, щоб він віддав свого ворога французь-
кому правосуддю.
— Любий мій, в серці джунглів,— сказала вона,— там, де
замість законів і правосуддя панує право сильного, ти мав би
рацію, чинячи з цією людиною так, як вона цього заслуговує.
Але тепер, коли ти можеш згідно із законом віддати його до
суду цивілізованої країни, його вбивство було б злочином.
Навіть твої друзі не могли б завадити твоєму арештові, а як-
би ти став опиратися, то це завдало б нам усім нового горя
й страждань. Я не витримаю цієї нової розлуки з тобою, мій
Тарзане. Пообіцяй мені, що ти передаси Рокова капітанові
Дюфранові і не будеш перешкоджати здійсненню правосуд-
дя. Цей негідник не вартий того, щоб ми через нього ризику-
вали нашим щастям.
Тарзан зрозумів, що Джейн має рацію, і дав їй обіцянку.
Через півгодини з лісу вийшли Роков і Тенінгтон. Вони йшли
поруч. Тенінгтон перший помітив, що в таборі є сторонні. Він
побачив, що якісь чорношкірі вояки мило спілкуються з мат-
росами крейсера, а потім побачив стрункого засмаглого
молодого велетня, який розмовляв з лейтенантом Д'Арно та
капітаном Дюфраном.
— Хотів би я знати, хто це такий,— сказав Тенінгтон
Рокову.
Коли росіянин підвів погляд і зустрівся з очима Тарзана,
він зблід і похитнувся.
— О Боже! — вигукнув він, і, щойно Тенінгтон утямив, що
той наміряється зробити, негідник скинув гвинтівку, впритул
прицілився і натиснув спусковий гачок. Але англієць стояв
так близько, що встиг схопити цівку гвинтівки на частку
секунди раніше, ніж гримнув постріл. Куля, послана Тарза-
нові в серце, свиснула над його головою.
Росіянин намірявся вистрілити вдруге, але їарзан уже
кинувся на нього й вихопив з рук гвинтівку. Капітан Дюф-
ран, лейтенант Д'Арно і близько десятка матросів теж кину-
лися на звук пострілу до Рокова, і Тарзан мовчки віддав їм
росіянина. Він устиг розповісти про всі обставини справи ко-
мандирові французького корабля ще до появи Рокова. Дюф-
ран наказав негайно закути злочинця в кайдани і відіслати
на крейсер під арешт.
Ще перед тим, як арештованого в супроводі охорони поса-
дили в шлюпку, що мала відвезти його до тимчасової в'язни-
ці, Тарзан попросив дозволу обшукати його і, на превелику
свою радість, знайшов у нього викрадені документи.
На звук пострілу з хатини вибігли Джейн Портер та реш-
та. Через хвилину, коли хвилювання вляглося. Джейн приві-
талася зі здивованим Тенінгтоном. Тарзан також підійшов
до них після того, як забрав у Рокова документи. Джейн
Портер відрекомендувала його Тенінгтонові:
— Джон Клейтоп, лорд Грейсток,— сказала вона, вказу-
ючи на нареченого.
Англієць не зумів приховати подиву, хоча він робив не-
людські зусилля, щоб зберегти свою звичну чемність. Джейн
Портер, лейтенантові Д'Арно і самому Тарзанові не раз до-
велося повторити усю цю незвичайну історію, перш ніж лорд
Тенінгтон переконався, що всі вони мають здоровий глузд.
Надвечір Вільяма Сесіля Клейтона поховали в джунглях.
поруч із могилами його дядька й тітки, колишніх лорда й ле-
ді Грейсток. На прохання Тарзана над останнім місцем спо-
чинку хороброї людини, яка мужньо зустріла смерть, було
зроблено три залпи.
Професор Портер, який замолоду був пастором, скромно
відспівав його. Присутні схилили голови над могилою. Це
було дивне товариство: французькі офіцери й матроси, двоє
англійських лордів, кілька американців і зо два десятки хо-
робрих диких африканців.
Після похорону Тарзан попросив капітана Дюфрана за-
тримати відплиття крейсера на два дні, доки він принесе
свій «багаж». Командир корабля радо погодився.
Наступного дня увечері Тарзан зі своїми вазирі повернув-
ся з першою частиною «багажу». Коли всі побачили старо-
давні зливки щирого золота, то Тарзана засипали питання-
ми. Та він лише всміхався і вперто мовчав, відмовляючись
навіть натякнути, звідки таке величезне багатство.
— На кожен зливок, який я забрав, залишилися ще тися-
чі інших,— пояснив він.— Можливо, я повернуся по них
пізніше.
Коли золото повантажили на крейсер, капітан Дюфран
сказав, що відчуває те саме, що колись мав відчувати капітан
іспанського галеона, який повертався зі скарбами ацтеків.
— Екіпаж щохвилини може перерізати мені горло і захо-
пити корабель,— сказав він.
Наступного ранку, перед тим як сісти на корабель, Тарзан
звернувся до Джейн Портер:
— Диким звірам не годиться бути сентиментальними, але
я хотів би обвінчатися у хатині, в якій народився, поблизу мо-
гил батька й матері, посеред джунглів, які мене виховали.
— А чи буде такий шлюб вважатися законним, любий? —
спитала вона.— Якщо так, то я згідна. Ніде 6 я так не хотіла
вінчатися зі своїм лісовим богом, як у затінку його пралісу.
Молодий і молода порадилися з друзями, і всі запевнили
їх, що нічого незаконного в цьому не буде. Навпаки, не буде
чудове закінчення такого незвичайного роману. І все това-
риство невдовзі зібралося всередині хатини та біля входу до
неї, щоб бути присутніми при другому таїнстві, яке за остан-
ні три дні творив професор Портер.
Д'Арно і Гейзел Стронг мали бути за свідків, але ці плани
несподівано «зіпсував» Тенінгтон, який, як завжди, запропо-
нував щось дуже оригінальне.
— Якщо міс Стронг не заперечує,— сказав він, беручи
свідка за руку,— то ми з Гейзел радо відсвяткували б і друге
весілля.
Наступного дня вони відпливли. Коли крейсер повільно
виходив у відкрите море, на його борту біля поручнів стояли
високий чоловік у чудовому білому фланелевому костюмі
і струнка молода жінка. Вони дивилися на берег, який відда-
лявся. Там витанцьовувало двадцять голих чорношкірих
вояків вазирі. Вимахуючи над головою бойовими списами,
вони прощалися зі своїм вождем.
— Мені було б зараз дуже важко розлучатися з джунгля-
ми, люба моя,— сказав він,— якби я не знав, що покидаю їх
задля нового життя, в якому на мене чекає нескінченне щас-
тя з тобою.
І Тарзан нахилився і поцілував дружину в губи.