Маргаріта Фігулі. Вавілон
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62
на поталу храмовим воїнам.
- Зв'язати!'- наказав старший жрець.
Воїни розпустили на землі моток вірьовки.
Та цієї ж миті звідкись просвистіла стріла й прошила
горло Мардукового служителя, який готувався зв'язати
беззахисну дівчину.
Жрець упав мертвий,- мабуть, стріла була змащена
сильною отрутою. Такою зброєю користувалися тільки
перські воїни та й то лише в найкритичніші моменти битви.
Храмові воїни кинулися до вбитого, але тут просвистіла
нова стріла, за нею друга, третя. Вони могли вилітати лише
з Оливкового гаю, одначе там нікого не було видно. Ні
з берегів каналу, ні з берегів Євфрату стріла сюди не досяг-
ла б. Очевидно, стрільці ховалися в буйних кронах фрукто-
вих дерев.
Часу на роздуми в жерців не було. Стріли сипалися на
них густим градом. Не залишалося нічого іншого, як від-
ступити до Пальмового гаю,- там було безпечніше. Одні
силкувалися відтягти тіло мертвого товариша, другі пробу-
вали взяти Нанаї. Та їм не вдалося ні те, ні друге. Стріли
падали біля тих, що намагалися забрати Нанаї, і сталося
так, що одна з них уп'ялася в її поранене плече.
Дівчина скрикнула й, знепритомнівши від болю, впала на
землю.
Першим кинувся навтьоки жрець. Там, де загрожувала
небезпека, вавілонські служителі Мардука рідко коли вияв-
ляли мужність і відвагу. За ним до Пальмового гаю чкур-
нули храмові воїни. Звідти вони притьмом подалися до
Вавілона, щоб повідомити верховного жерця про свою при-
году і зажадати суворого покарання злочинців, якщо їх
пощастить упіймати. Якщо ж їх не впіймають, то треба по-
карати все Село Золотого Колосся. Коротку розмову з На-
наї вони подали як бунт усього села, щоб якомога жорсто-
кіша покара спіткала його жителів.
Есагілі так і не вдалося розслідувати цю пригоду, а тому
верховна рада Храмового Міста ухвалила збільшити дани-
ну, яка й без цього була вже непосильною для селян.
Коли жрець і храмові воїни втекли геть, з Оливкового
гаю вийшов високий, стрункий чоловік у одежі перського
купця. В руках він тримав лук, а до пояса в нього був при-
торочений сагайдак із стрілами.
Його обличчя, посеред якого виділялися глибокі очі було
вкрите легкою бронзовою смагою. Високий лоб, облямова-
ний хвилястим чорним волоссям, свідчив про неабиякий ро-
зум і хоробрість. Коротко підстрижена борода, дбайливо
укладена в гарні завитки, надавала його постаті ще мужні-
шого вигляду.
Це був князь Устіга, який очолював перську розвідку на
території ВавілонІЇ.
Свій головний стан він розташував у підземеллях будин-
ку, що його покійний Сініб свого часу розпочав ставити не-
далеко від Оливкового гаю. Вхід до підземних сховищ був
відомий тільки Гамаданам. Нанаїн брат у перших Сурма
потоваришував з перськими вивідачами й відкрив їм це схо-
вище. Сурма не був прямим нащадком Гамаданів - він дово-
дився небожем Нанаїній матері. Як і багато інших халдеїв,
він стояв за нові порядки, що обіцяв запровадити могут-
ній Кір у Вавілонському царстві. Кір визволить народ із раб-
ства, дасть йому права та хліб - нашіптували люду перські
агенти. Цими гарними обіцянками вони легко схиляли на
свій бік голоту, надто на півночі держави, де земля не так
щедро родила. Народ і справді треба було визволити з-під
гніту знаті, жерців, ненаситних купців та управителів цар-
ських маєтностей. Досить було б кинути одну іскру - і по-
лум'я шугонуло б, наче з підпаленого стіжка соломи. Персь-
кі баламути в машкарі купців запевняли люд, що тимчасом
як інших володарів спонукає до воєнних походів жадоба
запанувати над усім світом. Кір, навпаки, прагне відно-
вити справедливість. Тоді як інші завойовники проливали
кров заради свого збагачення. Кір, навпаки, хоче пролитою
перською кров'ю здобути для народів вічний мир. Тимчасом
як інші воювали за право гнітити слабші народи. Кір, на-
впаки, хоче взяти під свій захист слабких перед сильними.
Кір не відчуває ненависті до інших народів і, встановивши
тривалий мир, мріє врятувати всіх.
Цією ідеєю був перейнятий і Устіга, який належав до най-
видатніших прихильників Кіра та найревніших проповідни-
ків нового месії. Він був такий проречистий, що навіть міг,
як про нього казали, пробуджувати до життя каміння. Його
глибокі очі випромінювали залізну волю і кликали за собою
люд. Йому легко вдавався будь-який задум.
Кір не прогадав, доручивши йому очолити перську розвід-
ку в Вавілонії. Князь Устіга підбурив усю країну проти
халдейських вельмож. Убогий халдейський люд уже чекав
Кіра, як свого рятівника. Його називали поборником спра-
ведливості зі сходу й жар-птицею з півночі. Потай величали
новим богом. Особливо великі надії покладали на нього на-
роди, поневолені вавілонянами, передусім іудеї, яких Наву-
ходоносор пригнав з Єрусалима в полон. Частина їх жила в
Іудейському кварталі столиці, а частина-на берегах каналу
Кабару. Вони вірили в Кіра як у свого визволителя з ваві-
лонського ярма. Устізі, котрий відзначався невтомністю ду-
ха, вдалося запалити всі стражденні серця, перш ніж сха-
менулись у Вавілоні. На всіх страждальників справляла
велике враження розповідь про важке життя самого Кіра.
Устіга навчив своїх підлеглих так яскраво розповідати цю
історію, що вже через місяць після прибуття їх до Вавілонії
всі там- знали її напам'ять. Перські агенти твердили, що
тільки той може зрозуміти чуже страждання, хто страждав
сам, і тільки той може повстати проти кривди, кого кривдили
інші. Ці слова знаходили гарячий відгук у серцях людей,
і кожен їх розумів. Устіга знав, що голодному треба дати хлі-
ба, спраглому - води, зв'язаного раба звільнити від пут,
а битого - від нагая. Все це він обіцяв від імені Кіра, якого
саме життя призначило зруйнувати прогнилі царства й збу-
дувати на їхньому місці нові.
Вже кілька місяців обробляв Устіга цим новим ученням
душі халдейського люду. Йому це вдавалось якнайкраще,
бо Вавілон, дбаючи лише про нагромадження скарбів, не хо-
тів навіть слухати про небезпеку, яка наближалася. Всім,
починаючи від царя й кінчаючи вельможами, солодко спало-
ся на золотих ложах. І тільки один Набусардар якимсь ди-
вом прокинувся, і коли всі його намагання хоч у кому-не-
будь знайти підтримку зазнали краху, почав на свій страх
і риск боротися проти перських спокусників.
Він, звичайно, не здогадувався, що кілька днів тому, коли
його колісниця зупинилася в Оливковому гаю, Устіга відді-
лився від гурту пастухів і стежив за ним зі сховища. Устіга
зразу впізнав вавілонського верховного воєначальника, його
рука мало коли хибила, і якби він був напнув тоді лук, то
стріла напевне прошила б Набусардарове горло точнісінько
так, як вона оце тепер прошила горло жерця Есагіли. Але
це була небезпечна гра - вона тільки передчасно виклика-
.ла б переполох і погоню за його людьми. А це йому було ні
до чого. Він повинен був спокійно дочекатися приходу армії
Кіра.
Інша річ-визволення Нанаї від збирачів храмової
данини.
Коли гурт збирачів оточив дівчину, Устіга стояв на варті
біля входу до підземелля. Він не міг почути їхньої розмови,
але добре бачив, що там діється. Нанаї він уже давно знав
в обличчя. Багато чув про неї від Сурми - той навіть пообі-
цяв, що познайомить їх, коли для цього трапиться зручна
нагода.
Князь Устіга часто спостерігав за нею, коли вона, пасу-
чи отару овець, вирізьблювала на своїх глиняних табличках
подоби халдейських богів. Від Сурми він довідався, що по-
кійний Сініб збирався послати її до барсіппської школи
скульпторів, але смерть перешкодила йому здійснити цей
задум. У Нанаї залишились хіба ці глиняні таблички, й вона
тепер різьбила на них усе, що хотіла і як уміла. Устіга ба-
жав їй, щоб мрія про навчання колись таки здійснилася, бо
за природою своєю був людиною благородною. Хоч краса
Нанаї вразила його ще раніше, ніж Набусардара, він з обе-
режності ні разу не наблизився до неї, знаючи від Сурми,
що вона, як і всі Гамадани, ненавидить чужоземців. А він
був перс, їхній найзаклятіший нині ворог. Цілком можливо,
що Нанаї не завагалася б виказати його у Вавілоні й цим
самим зірвала б план, здійснити який доручив Устізі Кір.
Але хіба життя іноді не перекреслює всі людські плани й
задуми?
Наперекір самому собі він став Нанаїним рятівником.
Коли град стріл прогнав збирачів данини й Устіга пере-
свідчився, що йому не загрожує ніяка небезпека, він кинув-
ся до непритомної дівчини.
Закривавлена, вона лежала на траві.
її вівці з переляку забилися між дерева й жалібно бека-
ли. Це їхнє бекання заглушило Устіжину ходу.
Баритися не можна було й хвилини. Устіга обережно взяв
Нанаї на руки й відніс до підземелля будинку її дядька Сі-
ніба, яке в останні роки дуже пошкодили весняні повені.
Недокінчені стіни подекуди розмило водою, а подекуди за-
несло мулом. І все ж таки людям Устіги вдалося перетво-
рити його на пристойне житло. А приміщення, яке займав сам
князь, здавалося навіть гарним і затишним. Вивідачі, перео-
дягнені перськими купцями, наносили сюди шкур, покривал,
зробили великий запас харчів. Підземелля освітлювали смо-
лоскипи й світильники.
Сюди Устіга й приніс непритомну Нанаї. У підземеллі,
крім нього й Нанаї, був тільки його слуга.
Вивідачі ще перед світанком розійшлися по всьому околу.
Час нападу Кіра на Вавілонське царство наближався з кож-
ним днем, і вони діяли дедалі активніше. Устіга того ранку
залишився в підземеллі один, але от-от мали повернутися
двоє персів, Забада й Ел, яких він послав вивідати настрої
в самому Вавілоні, їх і виглядав Устіга, коли раптом поба-
чив, що до Нанаї наближаються жерці, а відтак став свід-
ком й учасником цієї кривавої пригоди.
Устіжин слуга, який був готовий до всіляких несподіванок
і вмів гоїти рани, був для*свого пана правою рукою. Сам
Устіга навчався лікарської справи в Єгипті, а потім цілий
рік провів у Греції, знайомлячись з мистецтвом лікування й
у цього народу. У мирний час він, по суті, виконував обо-
в'язки військового лікаря.
Слуга простелив на Устіжине ложе білу полотнину,
й Устіга поклав на неї Нанаї.
Здавалося, що її здолав глибокий, тяжкий сон. Губи її
були стиснуті, й чорне з червонуватим полиском волосся,
змочене кров'ю, вилося по плечу, наче тонкі змії.
Перш ніж перев'язати рану, Устіга звелів слузі принести
ножиці і, не вагаючись ні хвилини, почав підстригати Нанаї
не волосся.
- Яке в неї гарне волосся, пане! - зітхнув слуга.
Рука Устіга застигла, й тільки тепер він усвідомив, що,
власне, робить. Уява раптом перенесла його па луки, де На-
наї, осяяна сонцем, ходила з розпущеним волоссям. Він од-
разу ж відклав ножиці набік і попросив слугу подати йому
шнурок, яким стягнув волосся, щоб воно не падало на рану.
Потім звелів принести снотворний засіб. Це був клапоть
вовняної матерії, змочений у відварі сон-зілля. Устіга на-
крив ним Нанаїне обличчя, щоб вона вдихала в себе випари
цього відвару.
Нанаї дихала слабо, уривчасто й нерівне, але не проки-
далася.
Переконавшись, що засіб подіяв, Устіга почекав ще кіль-
ка хвилин і заходився перев'язувати рану. Спершу він про-
мив її відваром цілющих трав, а тоді посипав очищувальним
порошком. Відтак знову промив її цим самим відваром і
приклав до рани смужку полотна, намазану кровоспинною
маззю.
Цю мазь винайшов один халдейський лікар, котрий усе
життя боровся проти шарлатанства й проповідував, що ме-
дицина, як і математика та астрономія, має свої суворі за-
кони і що вона теж наука, а не знахарство.
Але від цієї мазі рана, здавалось, кривавила ще більше.
Устіга стягнув її міцною пов'язкою.
- Поки ми лікували шлунками ящірок, сім разів зваре-
ними під час повні, правим оком сови, сім разів заклятим
на заході сонця, та зміїним серцем, сім разів благословен-
ним великими богами, ліки діяли завжди й негайно,-
зітхнув слуга.
Устіга не звертав на нього ніякої уваги і спокійно робив
своє. Це було вже не вперше, що слуга хвалив при ньому
велику силу знахарства. Він уже звик до того, що простолюд
воліє вмерти від товчених ящірячих хвостів і шлунків, аніж
лікуватися ліками, які готували обізнані з основами меди-
цини люди. У всьому ж іншому слуга був тямущою люди-
ною. І хоч при кожній новій нагоді він намагався перекона-
ти свого пана, що зміїне серце має більшу силу, ніж відвар
із лікарських рослин, Устіга любив його за кмітливість і від-
даність. Буркотлива вдача слуги вже не дратувала його, бо
той безвідмовно виконував кожне доручення.
Устіга вирішив трохи підняти голову Нанаї. Поки слуга
підкладав непритомній під спину шкури й подушки, він зняв
з її обличчя клапоть матерії, просочений відваром сон-зілля.
Обличчя НанаЇ було спотворене болем, однак і крізь ви-
раз страждання, наче скелі крізь туман в ущелині, просту-
пали гамаданівська хоробрість і рішучість. Устіга задивив-
ся на це обличчя, прекрасне навіть у стражданні, й раптом
його пойняло дивне почуття, ніби по тілу в нього проповзла
змія. Він розумів, що за цим виразом обличчя ховається
люта ненависть до нього і що якби вона зараз прокинулася,
то, незважаючи на кровоточиву рану, втекла б звідси геть,
аби лиш не приймати допомогу з рук ворога. Але це почут-
тя звільна почало змінюватися почуттям перемоги над нею.
Приспана відваром сон-зілля, Нанаї лежала перед ним зов-
сім безпорадна. Устіга міг тримати в полоні цього остан-
нього нащадка Гамаданів, скільки сам захоче. Побачивши,
що вона починає приходити до тями, він міг знову накрити
її обличчя клаптем матерії, змоченим у відварі сон-зілля.
Тож боятися її не було чого.
Він іще якусь хвилину впивався своєю перемогою над нею.
- А як ти думаєш здихатися цієї жінки, пане? - запитав
раптом слуга.
Устіга прокинувся від приємного сну й здивовано глянув
на того, з чиїх вуст пролунало це запитання.
- А чому ти про це питаєш?
- Бо коли вона прочумається, то побачить наше сховище.
Вона - халдейка, і ти не можеш бути певним, що вона не
викаже нас властям, хоч ти й урятував її від смерті.
- Ти хочеш цим сказати, що краще було б дати їй зійти
кров'ю?
- Ні, я такого навіть не подумав.
- Поранена - сестра в перших Сурми, і за добро ми не
маємо права платити комусь злом. Так учить безсмертний
Заратуштра.
- Я подумав тільки про те, що найкраще було б віднести
її до лісу...
- ...І залишити там на розтерзання диким звірам,-
засміявся Устіга.
- Що ти, пане, у мене й гадки такої не було,- виправду-
вався слуга.-Я тільки збирався переодягтись пасту-
хом і піти повідомити батьків, що їхню дочку поранили
жерці.
- А як ти поясниш їм, хто її перев'язав? -знову засмі-
явся Устіга.
- 'Що ж, хай буде по-твоєму, пане, - скорився слу-
га, - але будь обережний, хоч цього разу йдеться про жін-
ку, а не про долю Персії.
- Не турбуйся й вір мені, як вірив до сьогоднішнього дня.
Найбільше, що ми можемо зараз зробити, то це втаємничи-
ти в цю справу Сурму.
І Устіга наказав слузі піти подивитися, чи не з'явився вже
на луках Сурма. Він завжди чи не найпершим з усіх па-
стухів виганяв на пасовище овець.
Слуга й справді побачив його біля мосту за каналом, який
протікав через Село Золотого Колосся. Сурма повільно на-
ближався зі своєю отарою. Нанаїні вівці саме висипали з
Оливкового гаю й попаски пішли йому назустріч. Слуга
подумав, що буде добре, коли отари зіллються й Сурма па-
стиме всіх овець разом. Так принаймні можна не боятися,
що котрась із них загубиться. Але для певності він вирішив
іще почекати, поки Сурма дійде до самого гаю, і тільки тоді
піти розказати йому про те, що тут недавно сталося.
Причаївшись біля потайного входу до підземелля, слуга
обводив поглядом довколишню місцевість і раптом помітив
на дорозі, яка вела до гаю, двох перських -купців. Це були
вивідачі Забада й Ел; Мабуть, їхня вилазка була вдалою,
бо вони обидва верталися цілі і в доброму настрої.
Спустившись у підземелля, щоб розповісти про це своєму
панові, слуга застав його в глибокій задумі. Устіга стояв
біля ложа, на якому лежала поранена Нанаї, й невідривне
дивився на неї.
- Пане! - досить голосно й докірливо гукнув слуга.
Устіга відірвав очі від ложа і спокійно глянув на слугу.
Він і сам не міг з певністю сказати, куди полинули його дум-
ки. Навіть не усвідомлював, що погляд його весь час при-
кутий до ложа, й не помічав дівчини, яка лежала перед ним.
Хоч як це дивно, але не думав він ні про армію, ні про
своє завдання тут, у Вавілонії, ні про свого царя.
- Пане! - ще докірливіше гукнув слуга.
- Твій страх перебільшений, - озвався Устіга й попро-
сив води помити руки.
Слуга не здавався.
- Я завжди уникав жінок, коли виконував таємні дору-
чення своєї держави, - сказав він, - завжди, бо коли ще
можна встояти перед демонами, то жінка обов'язково спо-
кусить тебе й занапастить.
- Налий у миску води, - вже суворіше звелів Устіга. -
Сурми ще не видно?
- Я щойно бачив його біля мосту через канал. Він от-от
буде в гаю. Але я помітив також тих, кого ти послав до Ва-
вілона.
- Повертаються обидва? - спитав князь, занурюючи у
воду закривавлені руки.
- Обидва, пане.
Незабаром до підземелля увійшло двоє персів, переодяг-
нених купцями.
Устіга швидко сполоснув руки і, витерши їх льняним руш-
ником, пішов назустріч прибулим, ще здалеку вітаючи їх:
- Хай благословить вас Ахурамазда!
- І тебе теж, князю, - відповіли вони.
- Яз нетерпінням чекаю ваших повідомлень.
- Ми принесли цілу купу новин, які примусять нас не-
гайно взятись до діла.
- Я аж палаю з цікавості,-повторив Устіга й послав
слугу залагодити все з Сурмою, а прибулих навмисне повів
до себе.
З неабияким подивом вислухали вони розповідь про пора-
нену Нанаї й про пригоду з жерцями. Перси зустріли їх по
дорозі з Вавілона. У цих служителів Мардука явно пропало
бажання збирати тут данину. Але цілком можливо, що вони
повернуться сюди з підмогою й оточать Оливковий гай. Тре-
ба бути готовим до будь-якої несподіванки. Треба врахува-
ти також те, що Есагілі, мабуть, відомо про вхід до підзе-
мелля недокінченого будинку Сініба. Правда, якщо їй і ві-
домо про нього, то, напевне, залишилося таємницею те, про
що не знав навіть Сурма: з підземелля вів потайний хід,
який тягнувся попід землею й виходив аж на трояндові
плантації. Його випадково відкрив Устіга, якось знічев'я об-
мацуючи стіни підземелля. На цей підземний хід вони могли
покладатися в разі небезпеки. Устіга вірив у нього так, як
вірив у перемогу свого володаря Кіра. Вхід до нього, за-
вішаний килимом, був поруч ложа, на якому зараз лежала
Нанаї.
Забада й Ел приголомшено дивились на сплячу дівчину.
В них обох, як і кілька хвилин тому в Устіжиного слуги,
ворухнулось недобре передчуття.
- Будь обережний, князю! - застеріг Устігу Забада. -
І не дай їй тут очуняти. Хоч вона й двоюрідна сестра Сур-
ми, але пам'ятай, що ти недавно бачив її в товаристві са-
мого Набусардара, який полював тут на нас.
- Так, так, князю,-докинув і Ел,-хай ім'я Набусар-
дара буде для тебе пересторогою.
Устіга силувано посміхнувся.
- Ви говорите так, ніби я збираюся зрадити через неї
свій обов'язок, обманути довір'я царя, котрий доручив мені
таку важливу справу.
- Ми тільки нагадуємо тобі про обережність, - запере-
чив Забада.
- Ніхто тебе не підозрює, князю, - мовив Ел, - ти зав-
жди був найхоробріший серед нас усіх, і твої героїчні вчин-
ки записані в царських хроніках Екбатан.
- Вірте мені, брати,- сказав Устіга.- Ця дівчина втра-
тила багато крові й прийде до пам'яті не раніш, як через
дві години. На той час я все розміркую і спробую знайти
найрозумніший вихід. Тільки не вимагайте від мене, щоб я
віддав на смерть людину, котру сам перед цим урятував.
За її життя я власною рукою відправив на той світ жерця
Есагіли, то невже тепер маю спровадити слідом за ним і її?
Чому Нанаї повинна вмерти? Невже могутність перського
царства має будуватися на безглуздо принесених у жертву
жінках? Для цього існує армія, для цього й нас прислано
сюди.
- Слушно, князю, але ніхто не здатен на таку зраду, як
жінка. На таку жорстоку й таку підступну зраду. Чоловік,
якщо зраджує, то зраджує з холодним розумом. А жінка
завжди зраджує з вогнем у серці. Завжди. І ніхто не знає,
коли її любов обернеться укусом отруйної змії.
Устіга вперто захищав Нанаї:
- Я думаю, що в даному разі ми перебільшуємо. З роз-
повідей Сурми я довідався і сам не раз пересвідчився в тому,
що Нанаї - дівчина відважна, чесна й великодушна. Я ба-
чив на власні очі, як вона з кинджалом у руці стала проти
жерців і захищалася від них. Тільки душі боягузів здатні
народжувати зраду, і тільки ниці натури ходять стежками
підступності.
- Ти хочеш нас переконати, що Нанаї не здатна на зра-
ду? - багатозначно посміхнувся Забада.
- Заприсягаюсь у цьому перед найвищою справедли-
вістю! - вигукнув Устіга, і очі його спалахнули, мов по-
лум'я смолоскипів, від яких по підземеллю йшов слабкий
запах земляної смоли.
Забада недовірливо похитав головою.
- Бажаю тобі не ошукатися. Бажаю тобі цього в ім'я
твоєї й нашої вітчизни, бо навряд чи знайшла б Персія лю-
дину, самовідданішу за тебе. Твою загибель оплакувало б
усе царство.
Щоразу, коли мова заходила про його власне життя, Усті-
га тільки недбало посміхався. І тепер він теж недбало від-
повів:
- Нічого б не сталося, якби я загинув і справді. Нічого
б не сталося, бо таких людей Персія знайшла б у тобі, За-
бадо, і в тобі, Еле.
Він на мить замислився, а тоді обняв їх обох за плечі
й вийшов до сусіднього приміщення.
Людина і справді ніколи не знає, де остання межа її жит-
тя. Устіга відчув, що з ним щось коїться. Він раптом почав
сумніватись у собі, але навіть думки не припускав, що це
на нього так уплинула присутність Нанаї. Вважав її ско-
ріше даром, який послала йому доля.
І все ж таки про всяк випадок князь вирішив зв'язати
присягою Забаду й Ела як можливих своїх наступників.
Розміркувавши все як слід, він звелів їм покласти руки
на руків'я мечів і заприсягтися перед ним.
Вони запротестували, бо не хотіли навіть слухати про
можливу смерть свого начальника.
- Людина ніколи не знає, що жде її попереду, - рішуче
мовив Устіга. - Вам треба зараз заприсягтися, що коли зі
мною все ж таки щось трапиться, ви будете дружними, без
заздрості, ненависті й підступів спільно служитимете своєму
народові в цій чужій країні, яку наш великий цар Кір зби-
рається підкорити. Заприсягніться, що будете обидва як
один муж і що моя смерть навіки з'єднає вас нерозривними
узами волі й думки.
Після слів цієї присяги в підземеллі повіяло могильним
холодом.
Устіга ще раз вийшов поглянути, чи не пробудилася з за-
буття Нанаї, а потім звелів Забаді й Елу розповісти про
події в Вавілоні.
Передусім його зацікавила вість про те, що набула чин-
ності угода між жерцями Екбатан і жерцями Есагіли. По-
вірені святилища Ахурамазди підписали угоду також від
імені царя Кіра, бо в Персії жрецький стан відзначався пал-
ким патріотизмом, він був заодно з народом і любив царя.
Жоден із перських жерців не пішов би на зраду своєї віт-
чизни, тимчасом як Есагіла викохувала для халдейського
народу перекинчиків.
Перед тим як зустрітися з жерцями Мардука, служителі
Ахурамазди відвідали головний стан Устіги в підземеллях
неподалік від Оливкового гаю й передали йому нові накази
Кіра, з яких випливало, що цар має намір зразу ж після
літньої спеки напасти на Вавілон і захопити його. Перська
армія стоїть уже готова до цього, забезпечена найновішою
зброєю, має в своєму складі непереможну кінноту й коман-
дують нею уславлені полководці. Кір спробує захопити Ва-
вілонію, стиснувши її попередньо кільцем оточення з трьох
боків. Один великий військовий корпус під захистом Елам-
ських гір він кине на південь, другий розташує на березі
Тігру навпроти Вавілона, а третій залишить на півночі.
Найскладнішим завданням лишається форсування річки -
дуже глибокої й бурхливої в цьому місці. Щоправда, най-
легше його армія могла б удертися до Вавілонського цар-
ства через Мідійський мур. Тому Кір наказує Устізі будь-
якою ціною роздобути план цього муру.
Устіга негайно взявся до роботи. Слідом за екбатанськи-
ми жерцями він послав до Вавілона Забаду й Ела. Саме
вони й зіграли для екбатанських жерців роль тих вивідачів,
яких Есагіла підсунула Валтасарові.
Після допиту варта мала доставити їх аж до кордону й
вигнати за межі Вавілонії. Однак Есагіла подбала про те,
щоб ця варта складалася з храмових воїнів. Вивівши шпи-
гунів за ворота Храмового Міста, варта, відповідно до на-
казу верховного жерця, відразу ж відпустила їх. Так Заба-
да й Ел разом з іще одним персом знову опинилися на волі.
Потім, переодягнені то портовими вантажниками, то бага-
тими чужоземцями, вони довго блукали вавілонськими ву-
лицями, відвідували місця розваг і стали свідками всіх важ-
ливих подій у столиці.
З уст Сан-Уррі вони довідалися, що Набусардар сам по-
дався ловити перських вивідачів.
Не лишилося для них таємницею ні те, що верховна
військова рада усунула Сан-Уррі з посади заступника на-
чальника вавілонського корпусу, ні навіть те, чого не
зміг дізнатися сам Набусардар: Сан-Уррі знайшов приту-
лок у Храмовому Місті, забезпечивши собі захист могутньо-
го Мардука тим, що передав верховному жерцеві Ісме-Ада-
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62