Маргаріта Фігулі. Вавілон
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62
ним натхнення голосом повів далі:
- Вавілонському царству вже десять тисячоліть визна-
чено живити культурою весь світ і сприяти розвиткові дов-
колишніх народів. Боги зробили його джерелом мудрості
й поступу. Між священними ріками Євфратом і Тігром на-
родилися видатні люди, які не тільки стали творцями вели-
кої історії рідної землі, але й силою свого могутнього духу
змінювали світ і випереджали час. Погляньмо хоча б на
фінікійців-вони не створили навіть своєї власної мови.
їхній найвідоміший правитель Гірам Гірський уславився
тільки пристрастю до розкоші. Ассірійці досягли успіху
лише як знамениті наслідувачі халдейського мистецтва. До-
каз цього - копії книг із вавілонської бібліотеки, переве-
зені до бібліотеки ніневійської. Перси й досі роблять те, що
в. нас іще три тисячі двісті років тому робив Саргон Аккад-
ський, Єгиптяни хочуть хитрощами привласнити собі пер-
шість і на підставі фальшивих свідчень твердять, буцімто
вони дали людству, світло знань. Римляни крадуть статті
зі знаменитого Кодексу Хаммурапі й видають їх за власні.
Греки повністю переймають наш спосіб життя й завдяки
цьому вважаються першими вчителями Нового Світу. Все
це ошуканство й хитрощі нащадки колись прийняли б за
істину, якби великий Мардук не пробудив до життя мужа
правди й не наказав йому викрити цю брехню. За велінням
богів я видобуваю з праху минулого правду й справедли-
вість, яку прикрили собою руїни храмів і зберегли там до
наших днів, аби довести, що немає народу, талановитішого
за народ халдейський, що немає царства, славетнішого за
царство Вавілонське, що тут, між священними ріками, за-
родилося життя і виникли початки культури. Нині ми вже
відкрито можемо довести світові, що саме наш дух і наші
видатні предки підняли людство з праху.
Він зробив коротку паузу, перевів подих, немовби готу-
вався до найважливішого кроку в своєму житті, а потім
знову почав натхненно розповідати про свої великі від-
криття.
- Так, уже впродовж чотирьох тисячоліть ми володіємо
письмом, тимчасом як Єгипет - тільки три тисячі п'ятсот
років. І так само не Єгипет, а ми заклали основи матема-
тики й астрономії. Ми перші відкрили множення, ділення,
піднесення до степеня, добування кореня, дріб і так далі.
Ми визначили тривалість сонячного року. Ми поділили його
на дванадцять місяців, місяць - на чотири, тижні, тиж-
день - на сім днів і запровадили високосний рік. Ми поді-
лили добу на години, хвилини й секунди. Ми знайшли зем-
ну вісь. Вавілонські вчені обчислили рух зірок по зодіаку
і їхню найкоротшу відстань від Сонця під час сходу й за-
ходу. Ми визначили астрономічні початки пір року. Ми пер-
ші спостерігали рух планет. Ми перші обчислили швидкість
руху Місяця й Сонця. Це в нас виникли природничі науки
й географія. І ми, а не Єгипет, перші навчилися лікувати
людські недуги. Тимчасом як Єгипет зводить лікування до
заклинань та використовує мозок ящірок, вавілонські ліка-
рі лікують на підставі всебічних спостережень. Ми перші
почали вивчати своє минуле, красне письменство, грамати-
ку. В нас виникла перша держава, ми перші почали укла-
дати державні угоди. Ми перші почали торгувати, і в нас
виникли перші банки, які тепер поширилися по всьому сві-
ту. Ми і тільки ми... і знову ми, у всьому перші ми.
Промова цього старця була дуже цікава. У ній знайшла
відображення його наполеглива праця на ниві науки. Але
члени ради з нетерпінням чекали, коли Набонід нарешті
закінчить. Поки він вихваляв тут перед ними досягнення
минулого, вони з тривогою думали про майбутнє, бо пер-
ські війська вже стояли під Мідійським муром. Сьогодні
треба було говорити зовсім не про це, і тому, тільки-но На-
бонід зробив нову паузу, в залі гучно зарипіли стільці. Не-
терпляче засовався на троні й Валтасар. Його ніколи не ці-
кавила наука, і він ніяк не міг збагнути, яке задоволення
знаходить цей старий мудрій у тому, щоб копирсатися в дав-
ніх, запилених бібліотеках та в пагорбах, під якими похо-
вано руїни давніх святилищ, і з їхніх уламків читати слав-
ну минувшину Вавілонського царства. Валтасар вважав
.мистецькими тільки ті творіння, які звеличували сучасність,
його самого як найславетнішого володаря всіх часів і його
царство як наймогутніше в усьому світі. Те, що прославля-
ло інші часи й інших людей, не мало для нього ніякої вар-
тості, крім армії, котра зміцнює його могутність. Телкіза
сказала, що коли в нього буде непереможна армія, то цар-
ству його ніщо не загрожуватиме і всі його бажання здій-
сняться. Через те він з нетерпінням позирав на батька й лед-
ве стримувався, щоб не перервати його просторікання.
Але Набонід знову зібрався на силі, перевів подих і про-
вадив далі:
- Так, у всьому, що було, є та буде на світі, заслуга хал-
деїв, наймогутнішого, найблагороднішого і найталановнті-
шого серед інших народів. Халдеї тому наймогутніші, най-
благородніші й найталановитіші, що вони - обранці богів.
Боги влили в нас свою силу, мудрість і свою невмирущість.
Як не можуть загинути боги, так не може загинути й наш
народ. У годину лихих передвість, халдеї, я прийшов ска-
зати вам, що ви можете не боятися за долю своєї батьків-
щини. Покладайтеся на заступництво наших небожителів і
не прогнівіть їх тим, що, замість приносити їм свої молитви
й пожертви, ви куєте мечі на ворога. Не армію, а храми
треба вам будувати. Не зброю кувати, а вівтарі зводити.
Не воїнів, а жерців слід розіслати по країні. Не в битвах,
а на жертовних Мардукових вогнищах треба проливати
кров. Не перед лицем ворога треба падати ниць, а перед
ликами святих богів, які живуть на небесах. Прокиньтеся,
халдеї, і служіть тим, хто веде вас до Мардука, а не тим,
хто веде вас на згубу. Саме це я прийшов вам сказати, я,
ваш законний цар.
Вимовивши ці слова, Набонід почав підводитись. Разом
з ним підвелися жерці й допомогли сухенькому старцеві
стати на стільчик перед кріслом.
І тієї ж миті тронним залом прокотилося:
- Хай живе цар Набонід!
- Хай живе .цар Набонід! - підхопив інший голос.
Зчинився гамір, залунали вигуки на честь колишнього
царя.
Валтасар міцно схопився за підлокітники трону, і обличчя
його перекосилось від люті. Золоті підлокітники царського
трону були в цю хвилину єдиною його опорою. Він не ви-
пустить їх із рук, хоч би там що. Цар той, хто тримає трон.
Він не випустить його з рук навіть мертвий, бо, навіть мерт-
вий, він зуміє правити живими.
У загальному сум'ятті кілька жерців вихопили мечі, хоч
закон суворо забороняв приносити на державну раду зброю,
і кинулись до трону.
- Охорона!--вигукнув Валтасар і вирячив очі, сповне-
ні смертельного жаху.
Царська охорона з довгими списами метнулася до трону,
але її випередили жерці. Ще мить - і Валтасар валявся б
у крові. Та саме в цю мить Набусардар підскочив-до царя і,
вихопивши його меча, крикнув:
- Дозволиш, царю?
Валтасар заціпенів від страху. Набусардарові ніколи було
чекати його згоди. Він усвідомлював, що діє заради своєї
нещасної батьківщини. Адже Набонід ясно сказав, що не
армію треба будувати, а храми, що не зброю треба кувати,
а вівтарі зводити. Він їм покаже вівтарі! Тепер він уже ро-
зуміє, в чому тут річ і чого жерці привели Набоніда. їм
треба було, щоб, розповідаючи про свої археологічні дослід-
ження, старий сказав замість них, що халдеї повинні ви-
ступити проти тих, хто не веде їх до Мардука, а готується
до війни з персами. Тепер Валтасар і його верховний воє-
начальник опинилися перед озброєними жерцями, і пере-
вага на боці божих воїнів. Зараз почнеться жорстокий дво-
бій, і від нього залежить доля Вавілона.
Ці думки вихором промчали в голові Набусардара і спов-
нили його неймовірною силою. Але перш ніж замахнутись
мечем на своїх ворогів, він крикнув на весь зал так, що по«
під стінами аж захиталися пломінці в світильниках:
- Халдеї, вислухайте правду з вуст Набусардара!
Жерці, які не сподівалися відсічі, нерішуче затупцювали
перед мечем у Набусардаровій руці.
Зал усе ще вирував, але поступово голоси змовкли. Тіль-
ки з купки жерців довкола Набоніда час від часу лунали
вигуки проти Валтасара й проти Набусардара.
Набусардар не дав налякати себе й голосно запитав:
- Халдеї, ви хочете вислухати Набусардара?
- Зрадник! - кинули йому у відповідь.
- Згубник держави!
- Зрадник!
- Смерть йому! - почувся злісний крик.
Та Набусардар і не здригнувся. Міцно стискаючи в руці
меч, він знову вигукнув:
- Халдеї, вам немає потреби віддавати мене на смерть.
Вислухайте мене, і, якщо ви пересвідчитесь, що я зрадник,
я сам піду на смерть. Але якщо ви пересвідчитесь, що зрад-
ник не я, а хтось інший, то віддайте на смерть його. Війна
вже на порозі нашого дому, однак боги й не пробують від-
вернути її - яв цьому переконався на власні очі. На наш
народ упало тяжке лихо, але я не бачив, щоб боги простяг-
ли йому руку допомоги. Ворог розповзається по нашій зем-
лі, мов сарана по полях, але я не бачу, щоб його зупиняли
боги. Настав час, коли богів треба шанувати на небі, а за-
хисників вітчизни- на землі. А хто інший, крім армії, може
нині захистити ваших дружин, дітей і ваше майно від оз-
броєного до зубів ворога?
- Ми не хочемо війни! Ми не хочемо війни! - перервав
Набусардара новий вигук.
Та в ньому вже не було тієї злоби, що хвилину тому, і
він розтанув у величезному залі.
Набусардар удав, що не почув його, і провадив з дедалі
більшим запалом:
- Озброєного до зубів ворога може зупинити тільки доб-
ре озброєна армія!
- Це правда! - вигукнув Валтасар і підвівся з трону.
- Ми хочемо жити в любові й мирі з сусідніми народа-
ми! - закричали жерці.
У залі знову зчинився гамір.
Набусардар, заглушаючи голоси жерців, запитав:
- Хіба халдеї мало натерпілися під ассірійською та єги-
петською кормигою? Хіба свобода й рабство - це те
саме?
- Хіба свобода й рабство - це те саме? - гнівно повто-
рив за ним цар.
Свобода і рабство - це не те саме!
Свобода і рабство - це дві непримиренні речі! Першим
із цим погодився верховний суддя Вавілона Ідін-Амуррум,
за ним начальник управління державних робіт, чиї груди,
наче панцирем, були закриті нагородами предків.
Після цього останнього запитання Набусардарові більше
ніхто не заперечував уголос, і цар зітхнув спокійніше.
Жерці, які з мечами кинулись до Валтасара, відступили
від трону.
-Халдеї,-вже тихіше сказав Набусардар,-свобода
й рабство-це не те саме. Ви хочете і в майбутньому зали-
шатися вільними громадянами, а не рабами персів. Я теж
цього прагну й заприсягаюсь тут перед вами пам'яттю сво-
їх предків, що хочу віддати власне життя заради врятуван-
ня нашої вітчизни, над якою нависла загроза. Зараз я ого-
лив меча його святості, щоб захистити його й себе, але і;е
тому, що боюся смерті. Я захищався, бо, якщо вже вмирати,
то за честь свого народу. Якщо високошановні радники,
сановники й служителі Есагіли думають інакше, то я заяв-
ляю тут, що ніколи з ними не погоджуся. Народ, який пи-
шається перед усім світом, що в його жилах тече кров Сар-
гона Аккадського, Хаммурапі й Навуходоносора, повинен
підпирати свої слова ділом. А скажіть, хіба Саргон, Хам-
мурапі чи Навуходоносор поводилися б так, як оце зараз
поводитеся ви? Чи, може, в Вавілонському царстві бракує
вже заліза на мечі? Або в серцях халдеїв забракло хороб-
рості та відваги, і з них вистачає тільки величі й слави
предків? Народ, який не хоче захищати самого себе, чекає
смерть. На цьому я стою і ніколи від цього не відступлюся.
Якщо сини Вавілона зрадять зі страху свою вітчизну й від-
дадуть її на поталу ворогові, то я, навіть залишившись сам-
один, виступлю проти перського війська й відвоюю собі бо-
дай стільки місця, щоб було де чесно скласти голову!
- Хай живе великий Набусардар! - пролунав раптом
натхненний вигук.
Перш ніж вельможі встигли роздивитися, хто вигукнув
ці палкі слова, до Набусардара попід стіною швидко про-
йшов якийсь чоловік. Він упав перед верховним воєначаль-
ником на коліна і, оголивши свої груди, сказав:
- Прийми мене, пане, до себе, я вкупі з тобою хочу від-
воювати стільки місця, щоб було де чесно скласти голову за
свій народ.
- Кіру! - здивувався Набусардар.,
- Так, це я, пане. Чого ти дивуєшся? Хіба я не запри-
сягався тобі, що буду скрізь, де будеш ти, щоб захищати
твоє життя?
- Кіру! - радісно повторив Набусардар.
- Так, пане,- ще раз кивнув головою Кіру,- кожен чес-
ний халдей, халдей тілом і душею, повинен іти за тобою.
І тоді писар начальника царської скарбниці поклав на
стіл свою табличку та різець і теж підійшов до Набусарда-
ра. Він опустився навколішки поруч Кіру й попросив:
- Прийми й мене, пане, я теж чесний халдей, халдей
тілом і душею. -
- І мене, пане,-став поруч нього охоронець першого
радника.
На грудях у начальника управління державних робіт за-
дзвеніли нагороди, він підвівся з крісла й теж заявив:
- Настала й моя година, твоя світлість. Не вмерти, а
перемогти персів хочу я з тобою і з твоєю армією.
- Так, перемогти ворога нашої батьківщини,- підвівся
верховний суддя Вавілона,- я з тобою, найяснішии, і моїх
шестеро братів теж з тобою.
- Хай живе вільна Вавілонія! - вигукнув начальник
митної канцелярії.-Хай живе його святість цар Валтасар
і верховний воєначальник його військ, непереможний Набу-
сардар!
До Валтасара й Набусардара знов повернулася впевне-
ність, і очі їхні радісно заблищали.
- Хай живуть! - прокотилося по залу.
У цьому хорі були голоси всіх тих, кого Набусардар пе-
реконав своєю промовою. Проте було ще багато й таких, для
кого важили тільки золото та власні інтереси.
До них належав і начальник посольської канцелярії,
Слухаючи пристрасну Набусардарову промову, він думав:
"Народ... адже це кожен із нас. Народ... адже це я теж.
Інтереси народу вимагають того, щоб не виступати проти
сильніших персів, бо це не в моїх інтересах. Якщо почнеть-
ся війна, то з Вавілона вишлють усіх чужинців і в першу
чергу мого зятя, бо лідійці тепер служать в армії Кіра й че-
рез те вважаються ворогами нашого царства. Якщо ж війни
не буде, то чужинців не вишлють, і якщо мені нині байдуже,
кому я служитиму - Набонідові чи Валтасарові, то мені
буде байдуже й те, чи я служитиму Валтасарові, а чи Кі-
рові».
Хранитель печатки все ще відчував образу на Валтасара,
який замість персня з печаткою й тіфонським рубіном по-
дарував йому золотий кинджал, а ним же не похвалишся
перед іншими на цій раді. Через те він ненавидів царя й ви-
рішив, що завжди виступатиме проти всього, чого хоче Вал-
тасар, отже, він має бути проти війни й армії. Але Есагіла
відмовилася призначити його сина жерцем храму в Ларсі,
тому він вирішив виступити на цій раді й проти всіх про-
позицій Есагіли. Есагіла ж не хотіла війни й не погоджу-
валася на створення великої царської армії. Образа на Еса-
гілу переважала, тож хранитель печатки вирішив, що хай
буде війна, і хай Валтасар створить армію, якої не мав іще
жоден правитель у світі.
У найважчому становищі опинився начальник канцелярії
судочинства, який, крім маєтку, прийняв від Есагіли хаба-
ра й пообіцяв, що виступатиме проти царя. Водночас він
поклявся честю перед своєю дружиною Ноемою, яка дово-
дилась сестрою Набусардарові, що голосуватиме проти Еса-
гіли. Вираз його обличчя мінявся щоразу, коли мінялася
ситуація на раді, і єдиним рятунком для нього була пишна
перука, за якою він ховав своє нечисте сумління.
Начальник царської скарбниці іще нічого для себе не
вирішив. Але, на його думку, було б непогано підтримати
Валтасара щодо війни з персами, в якій цар може й загину-
ти. Після цього йому, можливо, крім золотої мушки, вда-
лося б завоювати й серце нещасної цариці.
Начальник управління шляхів не дуже вникав у те, про
що говорили жерці, а про що Набусардар. Він весь час по-
вторював пошепки промову, яку писар записав йому на зо-
лотій табличці, боявся проґавити свою чергу й потерпав, чи
вдасться йому вимовити всі фрази чітко і з такою перекон-
ливістю, щоб вони змогли привернути до себе увагу царя-
Начальник канцелярії внутрішніх справ, тремтячи
свою посаду, чекав, коли все нарешті проясниться, щоб ста
ти на бік сильнішого. Він намагався поки що не зустріча-
тися поглядом ні з верховним жерцем, ні з Валтасаром.
І тільки вавілонський, посол у Єгипті мав чітке уявлення
про те, чого він хоче. Він будь-що хотів війни з персами,
щоб повернути захоплені ними кораблі й товари. Вірив у те,
що могутній єгипетський фараон - надійний союзник і його
особисто, і всієї Вавілонії. Для халдеїв нема нічого лег-
шого, як об'єднатися нині з єгиптянами й громити персів.
Але посол і гадки не мав про те, що підступний фараон веде
таємні переговори про угоду з Кіром і збирається зайняти
нейтральну позицію, якщо дістане гарантію, що той не до-
сягне на Єгипет.
Як і посол, Валтасар теж уже прийняв остаточне рішен-
ня. Він знову зручно вмостився на троні й знову міцно схо-
пився руками за підлокітники. Тимчасом як Набусардар
захищав його своїми грудьми, він, молодий і недосвідчений,
дивувався, що лишився живий. Мечі жерців повинні були
відправити його в царство спокою, але його врятовано, і це
зробили не боги, а Набусардар, який теж уже не був такий
самотній, як спочатку. Знатні халдеї, хоч і не всі, стають на
його бік. Ті, які перед усією державною радою відважилися
показати, що вони насправді думають, безперечно, не бо-
яться Есагіли. Це сповнювало однаковим почуттям радості
і Валтасара, і Набусардара. Якщо ще тиждень тому Вал-
тасар вагався-дати свою згоду на перебудову армії чи
ні, то тепер, коли на нього так підступно напали на самому
троні, він докоряв собі за те, що не довіряв Набусардарові.
Тепер він переконався, що тільки могутня армія здатна за-
хистити його трон не лише від персів, а й від Есагіли.
Поки Набусардар приймав запевнення у відданості з уст
Кіру, писаря начальника царської скарбниці, охоронця пер-
шого радника, начальника управління державних робіт
і верховного судді Вавілона, Валтасар знову випростався
на золотому троні й обводив присутніх неспокійним погля-
дом,
Передусім він уп'явся очима в свого батька, Набоніда.
Оточений жерцями, той так і застиг, поставивши короткі
ноги на стіль,чик, присунутий до крісла. Старого приголом-
шила'палка промова Набусардара, якою він привернув на
свій бік половину членів державної ради. Валтасар дорого
заплатив би, щоб довідатись, які думки снують у старечій
голові Набоніда. Цей тандитник, як його називав Валтасар,
думав, що халдейський люд спить і досі, як спав за його
правління. Це навіть добре, що батько прийшов сюди - те-
пер він побачив на власні очі, що не він, Набонід, а хтось
інший покликаний творити історію Вавілонського царства.
А з ним хай побачить і Есагіла, що історію творять не її
боги, які буцімто з нічого створили світ, а що це він, Вал-
тасар, є володарем і творцем сучасного й майбутнього Ваві-
лонії. Його волі має коритися народ, армія, вельможі, Еса-
гіла й боги. Його волі має підкоритися весь світ. Старий
і Новий, північ і південь, схід і захід, море й суша, повітря
й хмари. Все має належати тільки йому і все має слухатись
тільки його наказів.
«І ти, царю Набоніде,-думав він, ворушачи надутими
губами й дивлячись понад головами членів ради на сухень-
кого Набоніда,-ти кажеш, ніби прибув до Вавілона як
перший-ліпший халдей. Брехня, бо ти приїхав відібрати
в мене трон. Ти ясно сказав: «Халдеї, прокиньтеся й слу-
жіть тим, хто веде вас до Мардука, а не тим, хто веде вас
до згуби. Це кажу вам я, ваш законний цар».
Цього Валтасар не міг простити батькові. Гнів і люта
ненависть затрусили всім його тілом. Він хотів негайно встати
і прилюдно поквитатися зі своїми ворогами. Але саме в цю
мить пролунав голос верховного жерця, який боявся, що
поступово всі члени державної ради перейдуть на бік На-
бусардара, якщо він не втрутиться.
- Халдеї! - вигукнув він.- Мені здається, що зараз ми
з вами на державній раді, а не в царських казармах. То по
якому ж праву Набусардар вербує тут воїнів? Я не думаю,
щоб звичаї царського двору впали вже так низько, що в
тронному залі оголошується призов на військову службу.
Набусардар сам порушує усталений порядок, він створює
армію ще до того, як за неї проголосувала державна рада.
Згідно з відповідною статею закону, той, хто спробує зібра-
ти в країні військові сили без ухвали державної ради, ка-
рається смертю як зрадник батьківщини. Через те я закли-
каю вас, халдейські вельможі, щоб ви виконали свій обов'я-
зок. Адже для захисту вашого життя й для захисту вашого
майна існує воїнство Есагіли.
Зухвальство жерців переходило всякі межі, й Валтасар
не міг далі з цим миритися. Він устав з трону і, випростав-
шись на весь 'зріст у позі розгніваного бога, застиг над На-
бусардаром, який стояв трьома східцями нижче. Хвилину
почекавши, просичав:
- Відколи це Есагіла присвоїла собі право виносити суд
над царською армією?
- Відтоді, як на халдейському троні не стало законного
царя! - сміливо кинув йому в вічі верховний жрець.
- Геть! - закричав Валтасар і, збігши по східцях, ви-
хопив меч із Набусардарових рук.
Набусардар не наважився вчинити опір цареві, але, від-
даючи йому зброю, в передчутті біди ніби ненароком по-
вернувся так, щоб заступити Валтасарові дорогу.
Становище загострювалося знову,
Більшість членів державної ради стали на бік Валтасара
після промови верховного воєначальника, однак їхні релі-
гійні почуття були такі глибокі, що того, хто зневажав бога,
вони ладні були забити на місці. Оскільки верховний жрець
був намісником бога на землі, а халдеї боялися кари небо-
жителів, то їхнім обов'язком було змити кров'ю образу, якої
завдано верховному жерцеві Валтасаром. Такого в історії
Вавілонського царства, мабуть; ще не було.
Хвилювання серед членів ради зросло ще більше, коли
Набонід раптом забідкався, що з цієї хвилини халдейський
народ утратив божу милість. У залі раптом зблиснули мечі.
їх вихоплювали з-під своїх довгих ряс жерці і роздавали
тим, хто іменем Мардука хотів звільнити Вавілон від блюз-
нірів, які накликають кару богів на голови халдеїв.
Набусардар іще раз закликав усіх до розсудливості. Але
ніхто вже не слухав його.,Прихильники Есагіли, немовби на
них напав сказ, накинулися на тих, хто відкрито став на бік
Ва-лтасара й Набусардара. Жерці нацьковували їх, нага-
дуючи про подаровані маєтки. Прибічники царя почалп від-
ступати. Одні з них позадкували в дальній кінець залу,
інші-до трону. В кінці залу зненацька пролунав зойк, у
повітрі промайнув закривавлений меч і на підлогу покоти-
лася чиясь відтята голова.
- Халдеї! - закричав Набусардар.- Ви вбиваєте один
одного, хоч мали б повернути зброю проти головного воро-
га царства - проти Есагіли!
Якби він був назвав головним ворогом Вавілонії персів,
єгиптян, мідійців, греків, римлян, то цього, мабуть, ніхто б
не помітив. Але ім'я Есагіли впало на присутніх, як вогненний
дощ із неба. Після короткого замішання і ті, що затисли
в руках мечі, і ті, що були без мечів, застигли, мов уко-
пані.
- Халдеї!-знову заволав Набусардар.- Вислухайте мене
ще раз! - І, не чекаючи їхньої згоди, одразу ж заговорив,
стоячи на одній сходинці з царем:- Не проливайте дарем-
но крові, а спершу розміркуйте, за кого й за що б'єтесь!
Есагіла потай принесла на раду зброю, хоч це іі заборонено
законом. Вона хотіла підступом і хитрістю забезпечити собі
перевагу. Хотіла мечами примусити вас підтримати її га-
небні дії!
- В яких ганебних діях князь Набусардар осмілюється
обвинувачувати Храмове Місто і його боже воїнство? - по-
грозливо запитав Ісме-Адад,
- Трошки почекайте, святий отче,- і все вийде на світло
боже,- відповів Набусардар.
Серед жерців виникло сум'яття, яке багатьом видалося
підозрілим.
- Ви хочете знати правду, халдеї? - ще раз запитав На-
бусардар, боячись, що жерці ,не дадуть йому говорити.
- Хочемо!
- У такому разі я, Набусардар, верховний воєначальник
військ його святості царя Валтасара, володаря Вавілон-
ського царства і нашого правителя, заприсягаюся вам мо-
гилами своїх предків і своєю честю, що з моїх уст не вийде
жодного неправдивого слова. А тепер тут, перед усією ра-
дою, я обвинувачую Есагілу в діях, ворожих нашій країні.
Мабуть, ви не всі знаєте, що Сан-Уррі, заступник началь-
ника вавілонського корпусу, викрав із ставки верховного
командування план Мідійського муру і втік із ним. Нам
поки що не вдалося напасти на його слід. Ніхто з вас біль-
ше не хоче ходити'з зав'язаними очима, тому наш обов'язок
повідомити вас і про те, що цар Кір уже готовий напасти
на Вавілонію. Три його могутні армії уже стоять на лівому
березі Тігру й готуються перейти наші рубежі. Верховини
воєначальник військ його святості царя Валтасара впевне-
ний, що персам не вдасться вторгнутись до нашого царства
ні з півдня, ні з того берега Тігру. Небезпека, як це перед-
бачив іще великий Навуходоносор, загрожує нам тільки з
півночі. Мідійський мур уже перестав бути неприступною
твердинею, на нього ми більше не можемо покладатися.
Сан-Уррі викрав план Мідійського муру за наказом Есагіли,
яка збирається передати його персам!
Ця звістка так приголомшила всіх членів ради, що вони
не зразу прийшли до тями. Та найбільше розгублення ви-
давало обличчя самого царя - він чув про це вперше. Не
менший подив відбився й на обличчі верховного жерця, який
був цілком певен, що викрадення плану Мідійського муру
й угода з персами - священна таємниця Есагілн. Але йому
не було коли сушити собі голову, звідки Набусардарові
стало про це відомо-він мусив швидко зметикувати, як
виправдатися перед державною радою й спростувати На-
бусардарове обвинувачення.
Вірячи, що йому це вдасться, він заговорив:
- Вельможі халдейські, обвинувачення, яке ви щойно
почули, з уст Набусардара, звичайно, тяжке і ваше обурен-
ня буде цілком виправдане, якщо я вам не поясню, в чому
тут річ. Есагіла й досі не визнала владу наслідного царевича
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62