Маргаріта Фігулі. Вавілон
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62
тобі голову на місці, жерцю Улу,- застеріг його Набусар-
дар.
- Найкращим доказом того, які в мене наміри, будуть
тільки мої слова, бо нічим іншим переконати тебе я не
зможу.
- Говори,- наказав Набусардар.
- Хоч ти й бистрий, мов орел, і сильний, мов лев, пане,
проте є речі, які назавжди лишилися б захованими від
твого зору, коли б боги не мали сили розладнувати людські
заміри.
- Кажи коротше, бо в мене немає часу на довгі ба-
лачки.
- Мабуть, від тебе приховали, що Сан-Уррі живий і що
він знайшов притулок в Есагілі. План Мідійського муру він
віддав верховному жерцеві. Існує реальна загроза, що Еса-
гіла передасть його персам.
Набусардара немовби хтось рубонув по голові мечем,
так приголомшила його ця звістка. Жрець помітив це й
замовк.
- Говори далі, Улу,- наказав верховний воєначальник
і так міцно стис кулаки, що аж нігті вп'ялися йому в доло-
ні.-Мені незрозуміле тільки одне: як Есагіла може пере-
дати план саме персам?
- Вона має з ними домовленість, пане,-прошепотів
Улу, озирнувшись довкола.
- Яку домовленість може мати Есагіла.з персами?
Улу знову озирнувся довкола, а тоді докладно розповів
Набусардарові про прибуття жерців Ахурамазди з Екбатан
і про таємну угоду, копію якої він сам зняв у Мардуковому
святилищі в підземеллі Есагіли. Набусардар аж зубами за-
скреготав, коли довідався, що есагільські божі служителі
стали на бік Кіра й пообіцяли віддати йому Вавілон, якщо
він пощадить Храмове Місто.
- Запроданці!-важко видихнув Набусардар.
- Так, запроданці, пане,- підтвердив Улу,- підлі запро-
данці, жадібність яких дійшла до того, що вони за золото
продають людські життя, продають народ, продають Ваві-
лонське царство, продають вітчизну.
- Але ж ти теж належиш до них, то чому так говориш?
Ти знаєш, що за це тебе чекає смерть?
- Я ладен і на смерть, найясніший, я готовий померти
за нашу вітчизну. Я знаю, що есагільські брати не виявили
б до мене співчуття, бо їхні серця черстві й жорстокі. Від-
тепер я ходитиму серед живих із тавром смерті, але мені
вже ніщо не страшне. Я прагнув повідомити тебе про план
Есагіли, аби ти знав, хто твій ворог і хто ворог нашої віт-
чизни. Відповідно до цього тапер і дій. Мого імені не нази-
вай нікому, бо я ще можу стати тобі в пригоді. Я приносити-
му відомості, які будуть тобі на користь. І нехай тебе благо-
словить великий Мардук, непереможний.
- А тебе нехай охороняє дух нашої славної вітчизни,
Улу.
- Нехай нашу землю охороняють твоя міцна рука й боги,
благородний пане.
Набусардар глянув на місяць, щоб визначити, котра за-
раз приблизно година.
- У тебе все, Улу? Бо мені вже треба їхати.
- Є ще дещо, благородний пане.
І Улу розповів верховному воєначальникові про пригоду
з перськими шпигами в заїзді, про зустріч з Устігою в корч-
мі в Селі Золотого Колосся, де вони домовилися, що Устіга
пошле Ела й Забаду до міської брами, а Улу проведе їх
у вежу Етеменанкі й допоможе заволодіти планом Мідій-
ського муру. Оскільки міську браму охороняють царські
воїни й воїни Есагіли, то Улу попросив Набусардара, щоб
той наказав потай перебити воїнів Есагіли; тоді браму вар-
тували б тільки його воїни, які потім легко схопили б Ела
й Забаду.
Набусардарові цей план сподобався, і він негайно послав
воїна зі свого почту в ставку верховного командування, щоб
воєначальник із таємної служби прибув до нього в зимовий
царський палац по відповідні вказівки.
Набусардар попрощався з жерцем і поїхав на державну
раду.
Улу підвів руку й поблагословив його. Місяць освітив
підведену руку жерця і посріблив його обличчя, з якого
трохи зсунулася відлога.
Воно було наче з металу. Наче з живого металу.
Поступово палац Набопаласара заповнювали високі са-
новники. Раз по раз. зупинялися паланкіни, одні розкішні-
ші за інші. По всіх дворах і коридорах ширилися пахощі нар-
ду, яким були намазані тіла вельмож. Щедро напомаджене
волосся блищало при світлі смолоскипів, світильників
і ламп. На вбранні ряхтіли коштовні камені, змагаючись
у красі з самоцвітами, якими були прикрашені покої
палацу.
Першим до царського кабінету вступив начальник канце-
лярії судочинства, якого привітав головний управитель па-
лацу. Зразу ж за ним увійшли хранитель печатки та ваві-
лонський посол у Єгипті. Трохи пізніше з'явилися начальни-
ки канцелярії внутрішніх справ, управління шляхів та
державних робіт. Потім прийшов начальник царської
скарбниці із цілим почтом високопоставлених осіб.
Начальник управління державних робіт сів першим, бо
не; мав сили стояти під тягарем свого святкового вбрання
та нагород.
Навпроти нього вмостився начальник царської скарбниці,
щоб подратувати своєю золотою мушкою, яку йому на груди
почепила сама цариця. Цю нагороду він вважав ціннішою
за всі свої військові нагороди й, демонструючи її, весь час
повертався проти світла, багатозначно при цьому всміха-
ючись.
Щоб принизити його за ці недостойні хвастощі, начальник
управління державних робіт зав'язав з ним розмову.
- Кажуть, що твоя світлість одержав цю мушку від ца-
риці,-почав він і кінчиком своєї палиці, яка була знаком
влади державних діячів, показав на нагороду.- Я також
. чув, твоя світлість, що подібних мушок цариця роздає
триста шістдесят штук щороку.
- І все ж таки для мене миліша одна особиста мушка
із трьохсот шістдесяти, ніж триста шістдесят успадкованих
нагород.
Начальник царської скарбниці явно хотів дошкулити
своєму співрозмовникові, але той спокійно відповів:
- Свої особисті нагороди я не маю вже куди чіпляти,
твоя світлість, мені вистачає клопоту і з цими.- І, вдово-
лено засміявшись, оглянув свої груди. Потім докинув: -
Мої предки одержували нагороди не за джиґунство, а за
воєнні подвиги й за вірність батьківщині. Мій рід можна
простежити з часів самого Саргона Аккадського, і на моїх
грудях сяють нагороди царів усіх династій, починаючи з
Саргона. Якщо ж цар дасть можливість і мені, то твоя світ-
лість діждеться побачити й мою особисту нагороду.
- Якої ж можливості ти чекаєш у мирні дні?
- Ти що, спиш, найясніший? Таж не за горами нова
війна!
- Війна?-спробував обернути все на жарт начальник
скарбниці.
- Так, .війна з персами, лідійцями, мідійцями і Єгиптом.
Начальник скарбниці зареготав так гучно, що решта при-
сутніх озирнулися на нього. Хранитель печатки похлинув-
ся вином і закашлявся, тимчасом як інші втрутилися в роз-
мову високих сановників, обступивши їх з чашами в ру-
ках.
Начальник скарбниці пояснив їм:
- Тут його світлість запевняє, нібито не за горами війна
з персами, і не тільки з персами, а й з лідійцямн, мідійцями
та єгиптянами.
В кабінеті знову вибухнув гучний сміх.
- Ти забув ще про римлян, греків, скіфів, масагетів,
індійців, китайців, іберійців,- озвався чийсь голос, і за ним
пролунав новий вибух сміху.
Не сміявся тільки верховний суддя Вавілона, який щойно
повернувся з Села Золотого Колосся, де зустрічався з чле-
нами общини. Він сидів за столиком сам і зосереджено про
щось думав. Ідін-Амуррум був сповнений рішучості викла-
сти нарешті перед членами державної ради все, що давно
накипіло в нього на душі. Він не може лишатися на своїй
посаді, бо не хоче судити несправедливо. Йому пригадалися
всі позови, в яких з волі царя виносилися несправедливі
вироки. Передусім на думку спав убивця Сібар-Сін, а за
ним в уяві постали й усі інші випадки, коли підкуплена
колегія суддів була необ'єктивною. Так чинилися порушен-
ня законів, розроблених царем Хаммурапі. Триста статей
його кодексу годилися тепер тільки для того, щоб судді
могли дерти хабарі з тих, що позивалися.
Плин його думок перервав начальник управління шляхів.
- А ти, високоповажний верховний суддя Вавілона, що
ти думаєш про війну?
Суддя вислухав це запитання з нехіттю, але відповів, що
вважає її навіть дуже можливою.
- Навіть дуже можливою? - здивувався управитель па-
лацу.
- Ба навіть неминучою,- ще впевненіше відповів вер-
ховний суддя.
- Неминучою? - озвався й начальник канцелярії внут-
рішніх справ і притиснув до щік свою штучну бороду, щоб
вона краще трималася.- Я теж вважаю війну неминучою,
але їй будь-що треба запобігти.
- Ти вважаєш війну неминучою, але їй треба запобігти?
Як це розуміти, твоя світлість? - здивувався хранитель
печатки.
- І так, і так,- засміявся хтось, натякаючи на його не-
щирість.
Начальник канцелярії внутрішніх справ зневажливо за-
копилив губу й на знак того, що не вважає навіть за пот-
рібне відповісти на це ущипливе зауваження, підніс до уст
чашу з вином і відпив великий ковток. Свою думку він іще
висловить у тронному залі перед царем, Набусардаром, Еса-
гілою та всіма іншими. Але за хвилину вино вдарило йому
в голову, він обійшов по черзі всіх сановників і перед кож-
ним промовляв з виглядом пророка, що проповідує па
площі.
У такому настрої його й застав Набусардар, про прихід
якого в цю хвилину доповів один із вартових.
Набусардар увійшов до кабінету в усііі своїй красі, не
знявши навіть шолома з султаном. Його постава в парадно-
му вбранні мала такий величний вигляд, що в першу мить
усім присутнім здалося, ніби це ввійшов сам цар.
Вони достойно зустріли верховного воєначальника, і тіль-
ки начальник канцелярії внутрішніх справ розпатякував
далі з чашею в руці. Коли він нарешті серед раптово запа-
лої тиші побачив Набусардара, то трохи збентежився,
але одразу ж хоробро рушив до нього.
- Твоя світлість, мабуть, думає,-сказав він,-твоя
світлість, мабуть, думає, що я не байдужий до питва. А я
тільки з чемності, щоб не образити царя, вирішив- скушту-
вати його вина.
- Ну й чудово, твоя світлість,- недбало відповів На-
бусардар і замислився.
Якусь хвилину він нервово ходив по кабінету, майже ні-
кого не помічаючи, а потім вийшов геть. У одному з біч-
них покоїв він вирішив чекати воєначальника з таємної
служби, по*якого послав свого воїна у ставку. Коли той
нарешті з'явився, Набусардар звелів йому зробити так, як
вони домовилися з жерцем Улу: біля Ніневійської брами, де
було тихо нічної пори, перебити вартових Есагіли; коли там
залишаться тільки царські воїни, пропустити до міста Ела
й Забаду-перських шпигунів, які заступають схопленого
Устігу; шпигунів до ранку замкнути у в'язниці (потім На-
бусардар допитає їх сам); трупи вартових Есагіли ще за-
темна поскидати у Євфрат, щоб від них не зосталося ні-
яких слідів.
Воєначальник пішов виконувати наказ, а Набусардар
повернувся до кабінету й разом з усіма став чекати, коли
оголосять про прибуття царя.
Цар чомусь не з'являвся, і ніхто не міг цього зрозуміти,
бо ніхто навіть не здогадувався, що відбувається в Муд-
жалібі.
Не з'явилися досі й жерці Есагіли, які звичайно в повно-
му складі церемонно вступали-до тронного залу з дверей
навпроти водночас із вищими сановниками, які входили
сюди з царського кабінету. Цього разу в тронному залі ца-
ря ждали тільки вищі сановники й члени державної ради,
а святих отців Есагіли не було.
Нарешті з'явився і сам цар.
Вищі сановники і всі члени державної ради привітали
його, підвівшись із місць і глибоко вклонившись зі схреще-
ними на грудях руками.
У супроводі радників і воїнів цар пройшов до трону, який
стояв на' підвищенні й до якого вело сім золотих східців.
Трон, вистелений китайським шовком, спирався на золоті
лев'ячі лапи, а поруччя з золота, перлів, дорогоцінних ка-
менів і слонової кості становило собою цілий маєток царсь-
кої династії. Постать Валтасара й справді мала царствении
вигляд.. Гаптована золотом порфіра сяяла в мінливому світлі.
На голові виблискувала тіара. На пальці вигравав гранями
царський перстень. У руці скіпетр - символ державності.
На передпліччях красувалися масивні золоті браслети. На
сандаліях ряхтіли діаманти.
Та царственого вигляду Валтасарові надавала перш за все
його струнка постать, самовпевнений вираз обличчя, гордий
орлиний профіль-пишні шати й оздоби були тільки гід-
ним доповненням до цього.
Валтасар опустився на трон, за ним посідали і всі при-
сутні.
У тронному залі запанувала тиша. Валтасар підвів руку
й подав знак розпочинати державну раду.
Підвівся перший царський радник, в обов'язки якого вхо-
дило стежити за порядком ведення ради. Він доповів, що
Есагіла на раду досі не з'явилася, і запитав, чи можна йому
виголосити вступне слово й за її відсутності.
Цар знову підвів руку й мовчки опустив її на коліна.
Це означало, що він дав на це свою згоду. Але його обу-
рила поведінка Есагіли, котра не з'явилася на раду до його
прибуття, як велів закон і звичай. Треба, щоб у тронному
залі вона зустрічала царя, а не цар її. Така поведінка Еса-
гіли свідчила про те, що жерці замислили щось недобре.
Щиро кажучи, було б краще, якби Есагіла не з'явилася зов-
сім, бо він знав наперед, що вона чинитиме опір під час
голосування.
Перший радник відкрив раду від імені його святості царя
Валтасара такими словами:
- Від імені царя царів, володаря світу, сина богів, ря-
тівника народу, захисника кордонів, охоронця закону її
справедливості, заступника вдів і сиріт, правителя славної
Вавілонії, великого наступника Саргона Аккадського, Хам-
мурапі з Першої династії й мудрого спадкоємця Навухо-
доносора Другого благаю для вас милості в богів. Нехай
вас благословить Мардук, сотворитель світу, Ану, владар
небес, Іштар, його дочка й дарувальниця насолод. Нехай
благословлять вас безсмертні боги Вавілонського царства
від імені царя царів, володаря світу, сина богів, рятівника
народу, захисника кордонів, охоронця закону й справед-
ливості, заступника вдів і сиріт, правителя славної Вавіло-
нії, безсмертного наступника...
Його вступне слово раптом перервали звуки труб еса-
гільських воїнів, які сповістили в такий спосіб про прибуття
жерців Храмового Міста. Колись і воїни Есагіли стояли ра-
зом з жерцями' у тронному залі, але Валтасар заборонив
цей звичай. Він постійно відчував небезпеку з боку Есагі-
ли і через те не бажав бачити її перед собою озброєною.
Цього разу храмові воїни теж лишилися надворі, проте
двері відчинилися, і до тронного залу ввійшли жерці в дов-
гому білому одінні зі шлейфами.
В центрі їх виступав верховний жрець Ісме-Адад, а поруч
нього, на превеликий подив усіх,- колишній цар Набонід.
Принаймні половина присутніх у залі віддали йому цар-
ську шану тим, що підвелися, коли він увійшов. Але в цьо-
му було більше розгубленості, ніж радості. Друга половина
лишилася сидіти, бо не подобало віддавати комусь іншому
шану при законному цареві, яким був Валтасар. На облич-
чях у всіх відбився подив, але найбільше це вразило Вал-
тасара і Набусардара.
Набусардар миттю оцінив становище. Есагіла з самого
вступу на престол Валтасара весь час шукала нагоди, щоб
скинути його. Видно, тепер вона визнала, що кращої на-
годи, як ця державна рада, нічого й сподіватися. Аби пока-
зати, що справжнім царем вона вважає Набоніда, Есагіла
з'явилася на раду тільки після Валтасара. До Набусардара
дійшли чутки, що вона подарувала державним діячам п'ят-
десят маєтків, але за що, він не знав. Мабуть, за те, щоб
вони проголосували проти його плану оборони. Та, крім
цього, тут ішлося й ще про щось. Очевидно, ті, кого було
обдаровано, мали викликати сум'яття серед членів ради
й зчинити бунт, коли з'явиться Есагіла. Божі воїни скори-
сталися б цим і посадили б Набоніда, який колись був
жерцем,знову на трон.
Валтасар теж відразу здогадався, яку пастку приготува-
ла йому Есагіла, привівши батька на цю раду. Спочатку
його охопив панічний страх, але коли він побачив, що члени
ради зовсім розгубилися і що вони не знайдуть у собі від-
ваги виконувати підступні накази Есагіли, помалу заспо-
коївся й знову сів на трон, скрививши губи в презирливій
усмішці.
В цій позі він і лишився сидіти, стежачи за Мардуковими
служителями, які починали виявляти занепокоєння.
Верховний жрець глянув на царя Набоніда, а тоді ще
раз окинув поглядом усіх присутніх - Валтасара, Набу-
сардара, радників, сановників, намісників, вищих воєна-
чальників та інших членів ради. Було видно, що його щось
збентежило. Верховному судді він послав скриньку з золо-
том і перлами, щоб той не з'явився на раду. Суддя скринь-
ку не повернув, проте на раду прибув. Начальник управлін-
ня державних робіт не прийняв запропонований йому має-
ток, і тепер верховний жрець прочитав на його обличчі
вираз непокори. Усе це стривожило Ісме-Адада, і, перш ніж
заговорити, він обмірковував кожне слово, щоб вагомими,
переконливими доказами схилити на свій бік усіх членів
ради. Він ще раз пильно глянув у вічі Набонідові.
Набонід стояв посеред групи жерців, схожий на казко-
вого карлика. Він був сухий, мов скіпка, і тільки очі його
горіли живою цікавістю.
Набонід довго опирався, перш ніж згодився прийти сю-
ди на вимогу Храмового Міста. Він уже відвик сидіти на
вавілонському троні й знайшов йому гарну заміну-свою
улюблену археологію, яка ховала в собі давню, нікому ще
невідому історію Вавілонського царства. Йому не хотілося
ні з ким тут сваритися, жерці його обдурили, день і ніч
торочачи, що халдейський люд жде не діждеться повернен-
ня Набоніда на трон. Як його тут ждуть, він переконався,
тільки-но переступив поріг тронного залу. Його зустріли з
подивом і обуренням. Він зрозумів, що жерці задумали
захопити владу в свої руки, використавши з цією метою
його особу. Ні, він ні з ким не сваритиметься. Кіш і Кута,
священний Кіш і священна Кута - ось де його місце, місце
вченого. Хай у Вавілоні править Валтасар, гордий і жорсто-
кий узурпатор батьківського престолу. Боги покарають йо-
го, боги, яким Набонід щодень молиться, помстяться йому
за цей вчинок.
Він глянув на трон/де з презирливою усмішкою в кути-
ках уст розкинувся Валтасар, і визнав, що ставна синова
фігура й справді має царствений вигляд. Набонід пригадав,
як він сам завжди поринав у подушки, що ними обкладали
його з усіх боків, і він скидався серед них на дитя з чорни-
ми цятками проникливих очей. Голос його був слабенький,
і коли рід час його промови хтось рипів стільцем, не можна
було розібрати й слова. Члени ради змушені' були сидіти,
мов закам'янілі. Він сам собі здавався смішним і чужим
у цьому залі. В тихій Куті він позбувся останніх решток
войовничості і тепер з великою радістю повернувся б і пі-
шов. звідси геть.
Поки в голові Набоніда снувалися .такі думки, і поки Вал-
тасар з переможним виглядом бундючне сидів на троні,
верховний жрець дедалі більше упевнювався, що вельмо-
жі, хоч вони й одержали в дарунок п'ятдесят маєтків, не
наважуються виступити проти теперішнього царя Вавіло-
на. Вони з непевністю позирають один на одного, переби-
рають золоті різці, які лежать перед ними па столиках.
Ніхто не осмілюється звести очі ні на верховного жерця,
ні на царя Валтасара.
Валтасар задоволене стежив за розвитком подій. Він роз-
гадав намір жерців. Вони хотіли відібрати в нього трон і
знову посадити туди Набоніда, щоб від його імені самим
правити Вавілонією. Але цього "ніколи не буде! Він міцно
схопився за золотий підлокітник і, примруживши вії, глянув
на верховного жерця.
Той, удаючи, що стурбований долею країни, проказав:
- У цю вирішальну для нашого народу годину до Ваві-
лона прибув його святість цар Набонід.
- Набонід-завжди бажаний для нас гість,-сидячії,
привітав його Валтасар і подав знак рукою, щоб батько
зайняв одне з крісел, призначених для представників Еса-
гіли.
Жерці лишилися стояти, стояв з ними й щупленький цар
Набонід.
-Валтасар іще раз подав знак рукою Набонідові сідати.
Верховний жрець почервонів і, неспроможний далі стри-
мувати себе,заявив:
- Цареві халдеїв належить сидіти на троні! - Він, зви-
чайно, мав на увазі Набоніда.
- Цар халдеїв давно вже сидить на троні! - спалахнув
Валтасар.-Чи, може, Есагіла прийшла сюди тільки "для
того, щоб заявити при членах ради, що не визнає його
святість Валтасара царем халдеїв? Якщо це так, то в мене
теж знайдеться що сказати Есагілі.
Обличчя його побагровіло, тіло пройняв дрібний дрож,
як завжди, коли він хвилювався.
Замість відповіді верховний жрець раптом виступив упе-
ред і рушив до Валтасара.
Валтасар дав знак своїй охороні заступити йому дорогу.
Ніхто ніколи так і не довідався, що намірявся зробити
в ту хвилину'верховний жрець. У всякому разі, добрими
його наміри навряд чи можна було назвати. Можливо,
верховний жрець хотів здійснити те, що не вдалося храмо-
вому євнухові, якому есагільські божі воїни наказали вби-
ти Валтасара по дорозі з Муджаліби до зимового царсь-
кого палацу. Євнух чатував за Колонадою Левів, але через
людський тлум не зміг протиснутись до Валтасарової ко-
лісниці, і Валтасар залишився в живих. Через те жерці
Есагіли й з'явилися до тронного залу з таким запізненням,
бо чекали в Храмовому Місті звістки про Валтасарову
смерть, тримаючи напохваті Набоніда, якого знову хотіли
посадити на трон і зробити слухняним знаряддям у своїх
руках. Валтасар лишився живий, але це ще не означало,
що Есагіла відмовляється від дальших спроб усунути ного
Можливо, саме в цю хвилину верховний жрець і хотів рі-
шуче покінчити з царем. Однак списи воїнів перепинили
йому дорогу.
Верховний жрець зупинився.
Валтасар, єдиний, хто мав право приходити на державну
раду зі зброєю, схопився за меч.
Побачивши це, верховний жрець вигукнув:
- Ти піднімаєш меч на мене, святого отця?
- Меч проти меча! - відповів Валтасар.
- Меч на. святого отця,-повторив Ісме-Адад, вдаючи,
що це його страшенно засмутило, але зіркі очі Набусарда-
ра й верховного судді помітили, що це тільки гра.
Набусардар, хотів узяти слово, щоб одразу все з'ясувати,
але тут заговорив цар Набонід і попросив, щоб через нього
не влаштовували чвар у священному місці. Він'прибув до
Вавілона, як перший-ліпший халдей. Він усвідомив навислу
над Вавілонією. небезпеку й через те прийшов за порадою
Есагіли на державну раду, щоб укріпити в народі віру.
- Нехай мій син-наступник,-звів він свої проникливі,
чорні, як вуглини, очі на Валтасара,-дозволить мені поряд
з іншими виступити з промовою.
Валтасар мить подумав, а тоді милостиво махнув рукою.
Есагіла разом з царем Набонідом зайняла визначені їй
місця, і перший радник Валтасара повторив своє вступне
слово, яким відкрив .державну раду.
- Від імені царя царів,- знову заговорив він,- воло-
даря світу, сина богів, рятівника народу, захисника кордо-
нів, охоронця закону і справедливості, заступника вдів і си-
ріт, правителя славної Вавілонії, великого наступника Сар-
гона Аккадського, Хаммурапі з Першої династії й мудрого
спадкоємця Навуходоносора Другого благаю для вас ми-
лості в богів. Нехай -вас благословить Мардук, сотворитель
світу, Ану, владар неба, Іштар, його дочка й дарувальниця
насолод. Нехай благословлять вас безсмертні боги Ваві-
донського царства від імені царя царів, володаря світу
сина богів, рятівника народу, захисника кордонів, охорон-'
ця закону і справедливості, заступника вдів і сиріт, прави-
теля славної Вавілонії, безсмертного наступника Саргона
Аккадського, Хаммурапі з Першої династії й мудрого спад-
коємця Навуходоносора Другого.
Перший радник сів, і тієї ж миті підвівся другий.
Виступили ще четверо царських радників, а тоді Валта-
сар дав знак Набонідові, мовляв, він може виголосити свою
промову, перш ніж почнеться обговорення перської загрози,
що не має нічого спільного (так думав він) з археологічни-
ми дослідженнями його нещасливого батька. Буде найкра-
ще, вирішив Валтасар, якщо Набонід вибалакається тепер.
Набонід спробував підвестися з широкого крісла, з якого
він виглядав, наче голубеня з гнізда. Жерці кинулись йому
допомогти, але Ісме-Адад роздратовано зупинив їх і звер-
нувся до царя царів, упертого Валтасара, щоб той дозволив
Набонідові виголосити свою промову сидячи.
Валтасар кивнув, і Набонід вимовив перше слово.
У величезному залі воно пролунало ледве чутно, як і тоді,
коли він ще сидів на троні й очі присутніх з обожненням ди-
вилися на нього. Тоді в залі запанувала така тиша, що було
чути, як пролітає муха. Тепер же перше його слово всі зуст-
ріли з явним невдоволенням, звук його голосу потонув у
порипуванні стільців.
Синюваті Набонідові губи й руки тремтіли. Тільки очі
натхненно світилися, мов дві лампади. Тільки вони свідчили
про життя, життя, зігріте любов'ю до науки й жадобою від-
криття давньої, невідомої Вавілонії. Він знав наперед, що
при всьому своєму бажанні укріпити в вірі присутніх ви-
кличе в них тільки огиду. Вони байдужі до славетного ми-
нулого свого народу. Але він, Набонід, доведе їм на підста-
ві давніх хронік, знайдених серед руїн храмів, що тут, на
цій землі між двома священними ріками, виникла найдавні-
ша культура. Вимовлене слово може розвіяти вітер, зате
слово, що збереглося на письмі, не зможе заперечити ніхто.
- Так ось...- почав Набонід.
Він іще раз глибоко звів дух, а тоді кволим, але сповне-
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62