Маргаріта Фігулі. Вавілон
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62
цю на три дні замкнути на жіночій половині й не давати
їй нічого їсти.
До нього ще раніше доходили чутки, що іудеї, які жили
на березі каналу Кабару, порушують закони Вічного Міс-
та. Хоч їм і заборонено будувати храми, вони щодень під
захистом темряви відправляють молебства на лоні приро-
ди. Якийсь юнак удає із себе пророка й підбурює своїх
одноплеменців проти царя. Його треба знешкодити. Це зав-
дання можна доручити тільки Набусардарові. З загоном
своїх воїнів він повинен найближчими днями вирушити до
каналу і суворо покарати поселенців, інакше вони збала-
мутять усе царство.
Незаперечним доказом їхнього бунтарства вважали те,
що біля міських брам були вивішені таблиці з текстом,
який порочив особу царя, державну раду, народ і країну.
Це сталося саме тієї ночі, коли Есагіла наказала виві-
сити біля брам оголошення про перську загрозу, щоб спо-
нукати вавілонян до пожертв золотом і дарами Мар-
дукові. Однак уночі таблиці Есагіли хтось зняв і за-
мінив їх таблицями з зовсім іншим текстом. Приголомшені
перехожі зупинялися вранці перед ними й читали слова,
сповнені погроз Вавілонові, Вавілонському царству, всім
його богам, усій знаті, чваньковитому цареві й гордій Еса-
гілі.
Убивство вартових біля Ніневійської брами теж припи-
сували іудеям.
Як відомо, Набусардар перед державною радою наказав
своїм воїнам перебити в Ніневійській брамі вартових Еса-
гіли й захопити перських шпигунів Ела та Забаду. Проте
вранці, мертвими знайшли й царських воїнів, і вартових
Есагіли.- Навряд щоб це було справою рук Забади й Ела.
Здавалося ймовірним, що вбивство скоїли злочинці, які хо-
ваються в місті. Кілька вавілонян посвідчили, що тієї ночі
вони бачили групу озброєних іудеїв.
У ці дні для халдейської армії важив кожен воїн. Набу-
сардара охопив страшний гнів, коли він довідався, що
втратив стількох воїнів царської охорони.
І саме в цей час примчав кінний гонець зі звісткою про
нову обурливу вихватку поселенців на березі каналу Каба-
ру. Вони збунтувалися проти жорстоких наглядачів і двох
із них загнали в канал, де ті втонули. Це була помста за
Одновірців, яких наглядачі засікли батогами на смерть.
Марно було скаржитись у Вавілон і сподіватися, що він
справедливо покарає винних. Тож вони й збунтувались, коли
чаша терпіння вщерть переповнилася.
Набусардар, одержавши від царя наказ, не став більше
зволікати й вирушив у дорогу з загоном вершників.
На час своєї відсутності командування армією він дору-
чив .вищому воєначальникові Набі-Іллабратові, який був
щиро відданий його святості цареві Валтасарові і з яким
Набусардар розробляв план оборони та реорганізації
армії.
Есагіла, яка на недавній державній раді так рвалася до
влади, тепер усунулася від усіх державних справ. Але вона
зробила це тільки про людське око.
Цар Набонід знов повернувся до Кути під охороною хра-
мових воїнів, поклавши собі не приїжджати до Вавілона,
поки живий Валтасар. Він дасть свою згоду знову сісти на
вавілонський трон тільки тоді, коли син-узурпатор пере-
стане турбувати його на цьому світі й дивитиметься на ньо-
го хіба з царства тіней. Есагіла з радістю виконала б цю
його волю, власне, вона будь-якими способами намагалася
це зробити.
Вона вірила, що колись це таки удасться їй зробити, бо
ворожіння на овечій печінці показало: цар Валтасар пра-
витиме вже недовго й помре не своєю смертю. Бару, жрець-
віщун, запевняв, що знаки на печінці передрікають йому
смерть на війні від удару мечем просто в серце. А верховний
жрець з тієї самої печінки вичитав, що Валтасара й справді
Чекає смерть від меча, однак це станеться в царському па-
лаці Муджалібі: Жрець Улу додав, що йому теж бачиться
насильна смерть Валтасара, однак не від руки Есагіли, а
від руки її ворога. Він переконував жерців, що бачить
на печінці знаки, які віщують, що Есагіла існуватиме
доти, поки живе Валтасар. Разом з Валтасаром загине й
Есагіла - їм обом судилася смерть від руки спільного
ворога.
Жерця Улу оголосили божевільним, але з обережності
Ісме-Адад усе ж таки вирішив поміркувати разом з Сан-
Уррі, звідки Есагілі могла б загрожувати воєнна небезпека.
Персів зовсім не брали до уваги, Лідія і Мідія обернулися
на перські провінції, а Єгипет поки що був союзником Ва-
вілонії.
Після довгих розмірковувань боги нарешті вказали їм на
спільного ворога Валтасара й Храмового Міста. Ним ви-
явився не хто інший, як Набусардар, чиї дії були спрямо-
вані тільки на одне: захопити владу в Вавілоні!'. І армія
йому потрібна лише для того, щоб з її допомогою здійснити
свій підступний план..
Сан-Уррі порадив верховному жерцеві негайно збільши-
ти кількість воїнів Есагіли. Якщо справа дійде до сутичок
з Набусардаром, він, Сан-Уррі, готовий узяти на себе ко-
мандування храмовим воїнством. Він також зголосився до-
помогти храмовим воєначальникам зміцнити їхнє військо.
За його планом орендатори храмових маєтків повинні від-
дати половину своїх робітників, а решту він навербує серед
арабів, лівійців, ефіопів, нубійців, греків та кочовиків. Ва-
вілонських вельмож поки що чіпати не треба, щоб вони не
повернулися проти Есагіли, як повернулися недавно проти
царя. Замість цього на утримання війська слід підвищити
податі з храмових, маєтків, а від знаті зажадати допомоги
у вигляді пожертв богам. Зручною нагодою для цього буде
свято Таммуза й Іштар.
Ісме-Адад цілком довіряв Сан-Уррі й не хотів нічого від
нього приховувати. Закінчивши розмову про військо, він
сам перейшов до свята бога й богині кохання, під час якого
Храмове Місто повинне під різними приводами здобути
стільки вавілонського золота, щоб забезпечити собі непере-
можність упродовж цілих століть.
Напередодні свята відбудеться жертвоприношення вели-
кому Мардукові та його синові Набу в Барсіппі. Останнім
часом народ полюбив святилище бога Еа, жерці якого за-
певняють, що Еа-творець світу і владика землі. Він, ка-
жуть, наслав на світ потоп, щоб покарати безбожників. Еа
показав, що він-бог не чудес, а дій. Тільки він може на-
силати нещастя й відвертати їх від людини, народу й царст-
ва. Еа, бог Ереду, був першим з небожителів. За ним ішов
Елліль, бог Ніппура, і тільки після нього - Мардук, бог
Аккада. Такими висловлюваннями жерці святилища Еа на-
кликали на себе гнів Есагіли. Ісме-Адада непокоїло те, що
народ починає приносити жертви Еа замість Мардука, бо
вірить, ніби Еа може відвернути від країни загрозу, про яку
і потайки, і відкрито говорили вже всюди. Храмове Місто
вирішило щодня відправляти великі богослужіння, нагаду-
вати про гнів Мардука і вимагати жертвоприношень. Халдеї
вельми побожні, і пробудити в них страх перед богами, най-
могутнішим серед яких є Мардук, буде неважко.
Треба .буде також пометикувати, як виманити у вельмож
скарби, щоб Набусардарові не; лишилось нічого. Най-
краще-це переконати вельмож, що в країні незабаром
почнуться бунти й грабунки, і через те їхнім скарбам най-
безпечніше буде тільки в підземеллях Есагіли.
Третє джерело - це пожертви дів, очищених перед ликом
Іштар. Дівчат із знатних родин і дівчат простого роду, ви-
знаних красунями, заздалегідь продавати багатим вельмо-
жам.
Такий план накопичення скарбів у есагільських підземел-
лях Ісме-Адад виклав Сан-Уррі. Якщо його вдасться здій-
снити, то Есагілі нічого боятися, що вона не матиме коштів
на утримання храмового воїнства.
Коли Ісме-Адад заговорив про халдейських красунь, Сан-
Уррі звів на нього свої запалі неспокійні очі й сказав:
- Якщо ти вже згадав про дівчат, то в мене теж є до
тебе одне прохання.
Верховний жрець усміхнувся.
- Як тобі відомо, святий отче, перський князь Устіга по-
трапив до Набусардарових рук за допомогою "однієї дівчини
з Села Золотого Колосся. Кажуть, вона така гарна, що Ус-
тіга втратив через неї розум, хоч і не дуже ласий до жінок.
- Ну й що з цього?
- Я хотів би з нею познайомитись. Хотів би повтішатись
нею перся ликом' небесної Іштар.- І вже довірливим тоном
Сан7Уррі додав:- Я .відомщу їй за Устігу. Мені здається,
що Іштар жадає її крові.
- Нехай твої наміри поблагословить Мардук,-кивнув
головою Ісме-Адад.
- Я обіцяю пожертвувати Мардукові десять золотих
чаш. Це фамільні цінності нашого славетного роду, і на них
немає жодного фальшивого каменя.
Ісме-Адад знову всміхнувся й простяг йому поцілувати
перстень на вказівному пальці - символ сану верховного
жерця. Він поводився,, як цар, як справжній володар Ваві-
лонського царства. Відтак додав:
-На жаль, дівчина, про яку ти говориш, уже третій рік
відмовляється взяти участь у святі богині любові й шлюбу.
Боюсь, що вона затнеться й цього разу.
Очі Сан-Уррі невдоволено блимнули.
- А хіба Есагіла не може знайти способу примусити її?
- Ми можемо вдатися до сили і, очевидно, таки вдамося.
Річ у тім, що ця дівчина'-дочка Гамадана, а Гамадан-
брат Сініба, котрий згубив емблему загону, на якій зобра-
жено Мардука. Ти ж пам'ятаєш, високошановний, Есагіла
змушена була його стратити біля Брами смерті, вливши
в горло розплавленого свинцю. Есагіла змушена була це
зробити, щоб відвернути від себе гнів Мардука. Але всі Га-
мадани й досі перекопані, що ми злякалися Сінібової сили
й через те наказали його стратити. А ми ж тільки виконали
волю Мардука. Відтоді всі Гамадани моляться тільки бого-
ві Еллілеві й ненавидять Мардука та Есагілу. Через те юна
Нанаї так уперто нехтує обрядом очищення дів.
- Буде цілком справедливо, якщо Храмове Місто вдасть-
ся до насильства,- зауважив Сан-Уррі.
- Я пошлю жерців до Гамадана і, якщо він не виявить
доброї волі, то накажу силоміць привести її напередодні
свята. Нехай порадіє Мардук.
Обидва засміялися.
До кабінету ввійшов розносник пошти й поклав на стіл
верховного жерця оберемок глиняних табличок, сувоїв, па-
пірусів та шкіряних смуг. Потім він прошепотів щось Ісме-
Ададові на вухо й застиг, чекаючи його наказу.
Верховний жрець, почав перебирати пошту.
- Мені треба відповісти на прохання віруючих,- сказав
він.-Я бачу, що прийшли-листи аж з Єгипту й Персів хоч
Набусардар наказав уже закрити халдейські кордони. А ці
таблички в льняних обгортках -: то від іудеїв. Я завжди
впізнато їх по цих обгортках. .
Він вийняв з обгортки одну таку табличку й почав напів-
голосно читати:
- «Благородний іудей Іоакім обіцяє Мардукові тридцять
злитків золота, якщо він візьме його під своє заступництво».
Справа в тому,- всміхнувся верховний жрець,- що Іоа-
кім - один з іудейських багатіїв, які досі визнавали тільки
свого бога Ягве. Тепер, коли становище загострилося,
він, мабуть, почуває себе не дуже певно під захистом крил
Ягве.
- І ти приймеш його, святий отче?
- Я гадаю, що Мардук буде задоволений цим даром.
Адже це значно більше, ніж десять золотих чаш.
Обличчя Сан-Уррі ображено скривилося від цієї шпиль-
ки верховного жерця. Той це'помітив, і щоб виправити свою
помилку, додав, що й десять золотих чаш - скарб, особли-
во якщо камені на них справжні.
- Ну звісно, справжні,- пихато кивнув головою колиш-
ній заступник начальника вавілонського корпусу.
- А зараз, високошановний Сан-Уррі, хай боги охоро-
няють кожен твій крок.
Сан-Уррі все зрозумів і підвівся.
- Ти можеш вийти ось цими дверима, щоб не зустрітися
з кимось небажаним,-застеріг його верховний жрець,-
сьогодні я вже не встигну нікого прийняти.
Як тільки Сан-Уррі пішов, Ісме-Адад повернувся до роз-
носника пошти:
- Нехай заходить, я вже давно його жду.
Через хвилину після того, як жрець вийшов, у протилеж-
них дверях з'явився вельможа Сібар-Сін. Він упав долілиць
перед верховним жерцем.
- Хай дні твої, святий отче, тривають вічно, а мудрість
Твоя хай сяє, мов мерехтливі зорі.
- Будь благословен, Сібар-Сіне.
Верховний жрець відсунув пошту на край столу, а знат-
ного гостя посадовив на канапу. Коли гість звів до нього
своє юне обличчя, Ісме-Адада приголомшила його витон-
чена, як у невинної дівчини, краса. Дивлячись на це обличчя,
ніхто не сказав би, що Сібар-Сін спровадив на той світ свого
батька й матір. Біла шовкова сорочка з коміром, вишитим
золотом, робила його ще невиннішим. Накидка-кольору мор-
ської хвилі була найновішого крою з рукавами по лікоть.
Такого ж кольору були й черевики з золотою шнурівкою.
На руці виблискував смарагдовий перстень.
Він недбало поклав руку з перснем на спинку канапи
й почав:
- Наближається свято квітів і кохання. Я - великий
боржник перед божественною покровителькою кохання, бо
вона ще нікого не обдарувала такими насолодами, як мене.
Але я хочу й під час цього свята випросити в неї милості.
Може, святий отець мені скаже, чи не забула про мене не-
бесна Іштар і чи подарує вона мені кохання моєї обранки?
- Небесна Іштар задовольнить бажання твого серця, Сі-
бар-Сіне. Ти можеш вибрати собі яку завгодно з дочок Ва-
вілона.
- Та, про яку я мрію, не вавілонянка.
Верховний жрець здивовано звів брови.
- Так, святий отче, вона не з Вавілона, а з Села Золото-
го Колосся., Про неї гомонить усе місто відтоді, як Набу-
сардар полонив Устігу, Про неї навіть кажуть, що вона
могла б стояти на вівтарі замість небесної Іштар. Набусар-
дар сам не свій через неї, бо хоч вона й допомогла йому
схопити Устігу, проте в любові відмовила. Вона дуже горда
й непоступлива. Але хіба благородний Сібар-Сін не при-
боркував уже гордих і непоступливих дів? Мене знає весь
Вавілон як неперевершеного в коханні, й таким мене має
пізнати і Гамаданова дочка... Чи, може, її призначено са-
мому Набусардарові?
Ісме-Адад похитав головою.
-Мабусардар на ножах з Есагілою. Я думаю, цього року
він навіть не візьме участі в святі Іштар. Голова його за-
йнята війною.
- Тим краще,- зрадів Сібар-Сін,- принаймні я не ма-
тиму такого сильного суперника. А після мене Набусардар
може взяти її собі. Жертвую п'ять карбованих золотих чаш,
інкрустованих перлами та карбункулами.
Верховному жерцеві цей дар видався надто скромним,
адже Сан-Уррі пообіцяв за Нанаї десять чаш.
Сібар-Сін зрозумів, що запропонована ним ціна нікчем-
на, отож додав іще п'ять чаш.
- .Я готовий покласти до ніг Іштар і десять чаш. Десять
чаш; гладеньких, мов долоня.
Найбільшого дарунку Есагіла ждала саме од Сібар-Сіна,
і через те Ісме-Адад відповів:
- Гамаданову дочку вибрав для себе сам Мардук, і я
не знаю, чи він одступиться од неї за десять чаш. Погодься,
благородний Сібар-Сіне, що десять чаш - то лиш маленька
крихта твого багатства.
- Я піднімаю ставку до двадцяти, - охоче сказав Сібар-
Сін.
- Навіть двадцять чаш - то надто мала ціна.
- Двадцять чаш і десять золотих ланцюгів.
- Ну... - всміхнувся верховний жрець, але ще не дав
згоди.
- Отже, двадцять чаш і десять золотих ланцюгів, -
повторив красень.
- Двадцять чаш і двадцять золотих ланцюгів,- назвав
остаточну ціну Ісме-Адад.
- Ну, що ж, двадцять чаш і двадцять золотих ланцю-
гів, - погодився Сібар-Сін і, хвилину подумавши, виставив
свою умову:- Певна річ, я звідаю її любощів у божествен-
нім пристанищі Мардука. Хай вона думає, що її відвідав
сам Мардук. Чи, може, я не достатньо гарний для бога?
-Ти можеш зустрітися з нею в чертозі Таммуза. Бо Іш-
тарин брат і коханий чоловік Таммуз, а не Мардук.
- На святі насолоди й любовних утіх Мардук теж упи-
вається насолодами і втіхами. Тож чому я не можу з'яви-
тися до неї перед ликом Мардука?
- А тому, що Мардук за це вимагає жертвоприношень.
- Я готовий, святий отче... скажи тільки, чого саме ви-
магає Мардук.
- Щоденних ранкових жертвоприношень аж до самого
свята.
- А з чого складаються ранкові жертвоприношення?
- З одного бика, вісімнадцяти овець, одного теляти, пива
чотирьох сортів, вісімнадцяти золотих глеків вина й вісім-
надцяти алебастрових глеків молока.
- Скромним бога богів, я бачу, не назвеш,- затараба-
нив Сібар-Сін пальцями по. спинці канапи і, криво посміх-
нувшись, глянув на верховного жерця.
- Він набагато скромніший за тебе, Сібар-Сіне,- обу-
рено відповів Ісме-Адад,- він набагато скромніший за тебе,
а ти всього-на-всього людина.
- Навряд, бо я й за рік не з'їм цілого бика, вісімна-
дцять овечок і телят, а Мардук вимагає стільки для себе на
один день.
- Зваж, Сібар-Сіне, що -це лиш маленька смітинка від
твого маєтку і що Мардук виявляє тобі велику ласку, зрі-
каючись призначеної йому діви на твою користь. Інший з
таким багатством, як у тебе, не торгувався б зі святим от-
цем, наче з купцем на Торжищі.
- Хай пробачать мені боги,-попросив Сібар-Сін,-злі
духи на мить потьмарили мій розум, але тепер він уже про-
яснів. Двадцять золотих чаш, двадцять золотих ланцюгів
і ранкові жертвоприношення щодня аж до самого свята.
Ісме-Адад на глиняній табличці склав текст угоди, і з цієї
хвилини Нанаї, Гамаданова дочка, вже належала Сібар-
Сінові перед ликом вседержителя Мардука та божествен-
ного Таммуза. Вона була призначена йому як наречена на
свято квітів і любові.
Тепер Сібар-Сінові вже не було чого журитися, бо він
знав наперед; що йому належатиме та, котру він купив. Він
міг спокійно і впевнено очікувати початку свята.
На Гамаданову дочку в Есагілі претендували й інші вель-
можі. Серед них були начальник царської скарбниці з зо-
лотою мушкою на грудях, яку йому подарувала сама ца-
риця, і начальник канцелярії судочинства, чоловік Ноеми,
Набусардарової сестри, який ховав під перукою своє чор-
не сумління, і єгипетський посол у Вавілоні, і фінікієць,
власник трояндових плантацій, і банкір-іудей, який публіч-
но поклонявся халдейським богам, і багато інших високо-
поважних осіб.
Одначе жоден з них не запропонував за неї таку високу
плату, як Сібар-Сін, тож Есагіла всім їм відмовила, послав-
шись на те, що Гамаданова дочка призначена для самого
Мардука.
Тепер від Есагіли залежало вже тільки одне: домогтися,
щоб Нанаї взяла участь у святі.
Невдовзі уповноважені Есагіли, відвідавши Село Золо-
того Колосся, завернули до Гамаданової хатини. Батько
й дочка з жахом слухали слова про наближеяня свята шлю-
бу й кохання.
Нанаї не обіцяла, але й не відмовлялася. Вона намага-
лася зберегти спокійний вигляд, хоч душа її аж кипіла від
обурення. Шануючи пам'ять доблесного дядька Сініба, дів-
чина не могла піддатися ні бажанню, ні наказові Есагіли.
Коли завіса життя затуляє від людини її майбутнє, слід
удатися до того, хто володіє даром ясновидіння. А цим да-
ром, за визнанням усього села, володіла Таба, Сінібова
й Гамаданова сестра.
Нанаї прибігла до неї й розповіла про свій відчай.
Тіточка Таба мовчки й допитливо глянула спершу на дів-
чину, красу якої тепер затьмарила тінь смутку, а відтак на
полиці, затулені чорною вовняною запоною, на якій сріблом
було вишито зодіак.
Вона подибала до запони, щоб відсунути її з полиць, і
сказала:
- Я вже й сама допитувалась у таємних сил про твою
долю. Тебе ждуть великі страждання, Нанаї.
- Страждання? Чому, добра тіточко Табо?
- Бо в твоїх жилах тече справжня гамаданівська кров,
яка завдала багато клопоту всім поколінням нашого роду,
чесного й непоступливого. Через цю кров тебе ждуть великі
страждання.
Потім вона різко відсунула завісу і почала щось шукати
на полицях своїми яструбиними очима.
Там були пучечки лікарських трав, різноманітні плоди
й посудини з відварами. Серед купок каменів двадцяти ви-
дів жовтаво полискував і шматок дорогоцінного бурштину,
сонячного каменя. Цілими зв'язками лежали глиняні таб-
лички з висловлюваннями .халдейських учених про життя
небесних тіл і про їхній вплив на життя тварин та людей.
Біля них видніли згортки папірусу з тлумаченнями єгипет-
ських, віщунів і сувої шовку з писаннями східних магів. По-
руч висів лук зі священними стрілами, за польотом яких
можна було визначити майбутнє людини. Була там і овеча
печінка, виліплена з глини і вкрита написами, які поясню-
вали, що віщує форма цього органа про майбутні події в
царстві. Одне слово, полиці були захаращені найрізноманіт-
нішими речами і предметами.
Таба відшукала серед них миску з водою із чудодійного
джерела, поставила її на долівку й накапала в неї кілька
крапель оливи. Олива розпливлася на поверхні води.
Нанаї стала навколішки й схилилася над посудиною.
Навпроти неї вклякла тіточка Таба й описала долонею
над мискою сім кругів, вимовляючи при цьому назви різних
планет. Затим, проказавши заклинання шумерською мовою,
втупилася в форми масних плям і нарешті прорекла:
- Як вісь з'єднує між собою двоє коліс, так і твоє життя
з'єднає життя двох людей. Один із них перс, а другий -
халдей.
Приголомшена Нанаї повторила:
- Один із них перс, а другий - халдей.
- Так.
- Боги відкрили тобі їхні імена?
- Ні, Нанаї. Але вони відкрили мені, що серце твоє знає
одного і другого і що йому призначено йти за ними обома.
- А боги вказали тобі дорогу, по якій я за ними
піду?
- Так, Нанаї. Тобі судилося побачити Вавілон і стати
перед самим царем. На тобі зупиняться погляди тих двох
і погляд царя теж.
- Погляд даря, кажеш? - Нанаї засоромлено оглянула
свою вбогу одежину.
- Тобі не доведеться соромитися своєї одежі, бо ти но-
ситимеш розкішні убори .й -досягнеш вершин багатства та
краси.
- А чи зазнаю я радості й чи буду я щаслива?
- Ти зазнаєш радості й будеш щаслива. Але не в світлу
годину, а в годину найбільшого смутку судилося тобі пізна-
ти ціну справжнього щастя. На поверхні чудодійної води
написано, що твоє лоно породить покоління добрих і прав-
дивих, твоє лоно і сім'я одного з тих двох.
- Я хочу знати -ім'я одного з тих двох,- наполегливо
сказала Нанаї.
- Боги не явили мені такої милості, дочко Гамадана.
Але я дам тобі пораду. На луці багатія Сін-Ела росте пра-
давня казкова квітка, золота й ряснолиста. Вдень вона ши-
роко розпускає свої пелюстки й підіймає їх до сонця. Коли
ж настає ніч, квітка згортається, схиляє голівку до землі
й стає схожа на дзвоник. Багато хто каже, що чув, як вона
видзвонює опівночі при повні. Та, можливо, це лиш люд-
ські вигадки. Піди на ту луку Сін-Ела й розшукай серед
зела ту квітку. Якщо вона підніме голівку під твоїм теплим
подихом, то це буде для тебе знаком, що вона тобі відпо-
вість. Опустись біля неї навколішки й прокажи пошепки
імена чоловіків, дорогих твоєму серцю. При якому з цих
імен пелюстки квітки широко розгорнуться, того тобі й су-
дили боги. Цієї ночі буде якраз повня. Іди туди, а я попро-
шу Іштар, аби вона тобі допомогла.
- Я вся тремчу, добра Табо, мені страшно від твоїх слів.
Чи не провела б ти мене на луку Сін-Ела? Я боюсь іти туди
сама.
Стара похитала головою.
- Ти повинна піти туди без свідків, інакше квітка тобі
нічого не відкриє.
- То що ж, мені таки йти туди самій?
- Так,- кивнула головою Таба.- Перед тим як вийти з
дому, помолись Еллілеві. А як ступиш на луку, починай мо-
литись небесній Іштар.
Нанаї так і зробила.
Тієї ночі небо було рясно всипане зорями. Вони квітли
золотом, і в повітрі тремтіли багатолисті вінчики їхнього
суцвіття. Вони мінилися в чарівному місячному сяйві, схожі
на казкову квітку на луках багатія Сін-Ела. Довкола зірок
вихорилась блакитна імла, а довкола казкової квітки хви-
лювалася трава.
Нанаї стояла біля огорожі маєтку, залита сяєвом зірок і
повні, дивилася на це хвилювання трави й чекала, коли на-
стане північ.
Уява її була розбурхана, обличчя перелякане, серце груд-
кою стискалося від страху, а губи гарячкове шепотіли мо-
литву.
Нарешті вона зважилась. Перестрибнула через кам'яну
огорожу й відчула під ногами м'яку траву. Не затримую-
чись пішла вперед. Трава була висока й шмагала її по
колінах. В заглибинах листочків сріблилася роса, і незаба-
ром її ноги й поділ спідниці заросилися. Роса трохи прига-
сила якийсь незбагненний пал, що почав розливатися по
всьому її тілу. Та Нанаї не зважала ні на що і йшла далі.
Опинившись посередині луки, раптом побачила перед собою
золотиститй вінчик квітки.
Вона тихо підкралася до неї й ще тихіше опустилася нав-
колішки. І, наче в якомусь сп'янінні, наблизила губи до ча-
Шечки, дихнула на неї й прошепотіла ім'я, що, мов коштов-
на перлина на дні моря, лежало на дні її серця.
- Набусардар,- прошепотіла вона.
Пелюстки під теплим подихом прокинулися зі сну й роз-
крилися півколом проти неба, немовби до них доторкнулося
життєдайне сонце. Але розкрилася тільки права половина
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62