Маргаріта Фігулі. Вавілон

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62

квітки, зігріта теплом її дихання.
- Устіга,- прошепотіла Нанаї друге ім'я, що, мов про-
мінь, освітлювало всі глибини темряви.
І тоді ожила й таким самим півколом розхилилася друга
половина пелюсток. Квітка розпустилася цієї опівнічної
йори, коли на небі царює бог Сін, розпустилася так буйно,
йеначеб зараз була пора обідня, пора царювання на небі
бога Шамаша.
Розхиливши свої пелюстки, вона стояла й, здавалось, про-
мовляла до Нанаї, що так само, як вісь з'єднує двоє коліс,
так само її життя з'єднає життя двох людей - життя На-
бусардара і життя Устіги.
Так Нанаї довідалася про таємницю свого майбутнього.
Усвідомивши це, вона вся затремтіла від холоду, щільно
закуталася в одежину й підвелася.-
1 цієї ж миті в маєтку скрипнула хвіртка. Це вирушив на
обхід нічний сторож.
Нанаї. не хотіла, щоб хтось був свідком її таємниці або
щоб її прийняли за злодійку, й кинулася бігти. Позаду за-
гавкав собака і пустився їй навздогін. Та вона вже встигла
перестрибнути через огорожу й помчала поміж рядами ви-
сокого буйного бобу. Потім пірнула в кунжут і вийшла на
стежку, яка вела до хатини тіточки Таби.
Таба тієї ночі не спала й курила на честь богів запашні
трави.
За цим заняттям її й застала Нанаї. Тіточка відчинила
їй хвіртку, і вона квапливо вбігла за нею до хижки.
Обидві жінки обмінялися мовчазними поглядами, і в тих
поглядах була безліч запитань.
Першою заговорила стара:
- Ну що, була на луці Сін-Ела?
- Квітка відповіла мені, добра Табо.- І Нанаї кинулася
їй на груди.- Один із них Набусардар, а другий - Устіга.
- Будь мужньою, моя дівчинко,- обняла її стара.-
Поки ти ходила на луку, до твого батька приїздили коліс-

ницею есагільські вояки й хотіли забрати тебе. Оце щойно
поїхали назад до Вічного Міста.
- Гієни! - заридала Нанаї.
Таба посадовила її на триніжок і почала гладити по го-
лові зморшкуватою рукою.
- Нам не можна піддаватися слабості й сльозам,-
заспокоювала вона небогу,- ми повинні діяти, діяти швид-
ко, але розважно. Я вже все обдумала. Ти підеш до Вавіло-
на й розшукаєш у Барсіппі палац Набусардара. Там живе
його найвідданіша рабиня Тека, з якою ми дружили ще замо-
лоду. В неї добра душа, і вона допоможе тобі. Тека опіка-
тиме тебе замість мене. Тільки не кажи їй, що я жива. Ска-
жи, що я давно померла.
Нанаї глибоко зітхнула.
- Отже, моїм охоронцем стани Набусардар? А як же той
другий? Як Устіга? Ти ж сказала, що моє життя навіки з'єд-
нає життя їх обох.
- Той другий? -Стара на хвилинку замислилася, а тоді
суворо глянула її у Вічі.- Він перс, а проти ворога в Га-
маданів завжди було лише одне: меч!
- Але ж Устіга, крім усього, ще й людина І, як людина,
він кращий від усіх, кого я досі знала.
- Він перс і тільки це ти повинна пам'ятати. Якщо ти
про це забудеш, то всіх нас спіткає велике лихо.
Можливо,'Таба має рацію, радячи їй сховатися в Набу-
сардарОвому палаці. Бо хто інший, як не Нанаї, має право
просити в нього захисту? Без неї йому не вдалося б довести
державній раді, що в"країні аж кишить перськими шпига-
ми. Без її жертви, він не спіймав би начальника перської
розвідки в Вавілонії. За цю послугу він мусить віддячити їй
і захистити від Есагіли.
- Аби тільки Набусардар не подумав, що я прийшла до
нього як коханка,-зітхнула вона.-Я цього не витримаю
і заколю його кинджалом.
Таба здивовано вислухала ці її слова, а потім підвелася
з долівки, де ворожила над мискою з оливою. Взявши мис-
ку, накрила ЇЇ чорною полотнинкою й поставила на полицю
між пучечки лікарських трав, плодів та деревної кори. По-
тім завісила полиці важкою вовняною запоною.
Сівши поруч Нанаї на лаву, стара взяла її руку й
серйозно мовила: .
- Одразу видно, що ти нашої, гамаданівської вдачі, але
тобі все-таки краще підкоритися Набусардарові, ніж Еса-
гілі.

- І переступити через свою честь і сумління? Якщо ми
когось любимо, хай би це був і сам Набусардар, то це ще
не означає, що в усьому повинні йому поступатися. Як на
мене, то любов вимірюється не здатністю поступатися, а
мужністю і гідністю вчинків, які ми здійснюємо в її ім'я.
- Дівчинко моя, зараз ти повинна забути про своє сер-
це, бо не своєю волею/йдеш шукати захисту від Есагіли в
Набусардаровому палаці.
Нанаї гірко всміхнулася.
- Незабаром ти переконаєшся, що я мала' слушність,-
.наполягала на своєму Таба.-А зараз уже нема коли шу-
кати якогось іншого виходу. Лаштуйся в дорогу до міста
Мардука й попроси там захисту у верховного воєначальни-
ка військ його святості.
Так, святий Елліль бачить, що їй не лишається нічого ін-
шого, як шукати захисту в Набусардара.
Нанаї раптом уявила собі, що їй доведеться зламати свою
гордість і принизитись перед ним, мов побитій собаці. Але
краще вже перед ним, ніж перед Есагілою. Іншого виходу
немає.
- Щоб тебе впустили до міста й до палацу в Барсіппі,-
повчала її Таба,-скажи, що ти несеш таємне повідомлен-
ня верховному воєначальникові царських військ.
Послухавшись Табиної поради, Нанаї ще того самого дня
зібралася в дорогу. В сандаліях і в полотняній сукні, у най-
кращій своїй сукні з домотканого полотна, вона вирушила
до Міста Міст, тривожно думаючи про те, що її там чекає.

Через кілька днів після наказу царя Валтасара Набусар-
дар вирушив на канал Кабару.
Канал Кабару пролягав по родючих землях Межиріччя.
На його берегах цар Навуходоносор поселив бранців з Із-
раїлю й Іудеї, наказавши їм обробляти землю. Він покла-
дався на їхню працьовитість. Якщо на кам'янистому грун-
ті своєї батьківщини вони вирощували повнозерне колосся,
грона соковитого винограду, який славився довкола, а та-
кож знамениті оливи, олією з яких змащували собі волос-
ся навіть халдейські царі, то Навуходоносор вірив, що їхні
роботящі руки обернуть край на берегах каналу Кабару у
край достатку. Поки ярмо рабства тиснуло на них не так
жорстоко, поселенці працювали сумлінно, доброю волею.
Та жорстокі закони Вавілона умисне руйнували сім'ї,
рвали родинні зв'язки полонених. З родин землеробів на бе-
регах Кабару насильно забирали синів, братів, батьків і се-
лили їх у .низинних кварталах Вавілона вздовж каналу Пі-

куду, де вони змушені були працювати водоносами, підмі-
тальниками вулиць, цегельниками, вантажниками в- порту,
мулярами, ковалями, чоботарями, ткачами та іншими реміс-
никами. Вони тяжко страждали, бачачи, як від них відвер-
таються багатші одноплемінні, хоч інколи й подавали їм
руку допомоги: Нащадки князів із дому Давида, нащадки
Арона й нащадки левітів ' мали право селитися у Верхньому
Місті 'й займатися торгівлею. Спочатку терпіли нестатки й
представники знаті. Але незабаром стало ясно, що до того,
хто був готовий зректися Ягве.й поклонятись Мардукові,
Есаґіла виявляє прихильність. Невдовзі вони досягли висо-
кого становища й шани. Поруч із палацами вавілонських
вельмож будували собі двоповерхові будинки й перейняли
звичаї халдейських багатіїв. Голота з каналу Пікуду диви.
лася на них скоса. Лише невелика жменька багатих нащад-
ків вищих іудейських верств не забула, що її живосилом за-
брали з міста Соломона і з отчої землі, не корилася наказам
халдейських царів, люто ненавиділа Вавілон і мріяла про
повернення до краю гірських потоків та темно-зелених кед-
рів півночі.
Мрія про Йордан та його долини, а також про ефраїмські
та іудейські гори особливо глибоко засіла в душу та серце
полонених, які жили на берегах Кабару. Туга за батьків-
щиною зростала в них з кожним днем. Вона стала ще біль-
шою, коли після смерті старого пророка на вечірніх молеб-
ствах їм почав проповідувати його молодий вихованець.
Звільнитися від страждань - то був головний зміст його
проповідей. Для цього треба визволитися з вавілонського
полону та позбутися своєї продажної знаті, яка переконли-
во довела, що дбає лише про себе і так само, як дома, шу-
кає й тут, на чужині, шляхів не до людської душі, а до зо-
лота, розкошів та влади.
- Можливо, її спіткає доля Вавілона, коли його мечі
схрестяться з мечами царя Кіра. Іншого вона не заслуго-
вує,- суворо й осудливо заявив молодий проповідник.-
Вона перейняла звичаї халдейської знаті, отож нехай над
нею звершиться той самий суд, який жде халдейських гно-
бителів. Настає кінець ярму, в яке Вавілон запряг народи.
Година розплати наближається. Полум'я охопить його бу-
дівлі, а меч ворога рубатиме його жителів. Це буде кара за
те, що вони чинили так з іншими народами.
З мечем прийшли вони до міста царя Соломона, вічного
міста Єрусалима. Тимчасом як Навуходоносор чекав у

' Левіти-служителі релігійного культу в стародавніх євреїв.

безпеці, в аммонітському місті Ріблі, верховний воєначаль-
ник його. військ повів свіжі сили на приступ фортечних му-
рів. Він здобув місто з першого удару, ввірвався до нього,
палив і плюндрував усе підряд.
Місто палало до самого вечора, як жертовне вогнище. Все
населення Навуходоносор погнав у вавілонське рабство. Зо-
лото розграбували його вояки, а сам Навуходоносор, крім
царських скарбів, захопив у храмі п'ять тисяч чотириста зо-
лотих посудин, мідні вівтарі та дорогоцінний світильник.
Через кілька днів там, де ще недавно пишалася багата сто-
лиця, лежали купи руїн, які вселяли в тих, хто вцілів,
страшну розпуку.
Хоч відтоді минуло вже п'ятдесят років, однак багато хто
з іудеїв і досі пам'ятає ці жахливі,дні.
Старці, що пережили це плюндрування Єрусалима, потер-
пають, чи уникнуть вони загибелі, якщо до Вавілонії увірве-
ться ворог. Вони добре пам'ятають, що халдеї налетіли на
Єрусалим, мов вихор, і що праведні вмирали на вулицях
разом з безбожниками. Чи не треба, кажуть вони, зазда-
легідь подумати про порятунок, бо вояк з мечем у руці все
одно, що засліплений жадобою крові звір.
Тільки-но проповідник замовк, як з натовпу вийшов ста-
рець, укритий сивиною, і запитав його тремтячим голосом:
- Скажи нам іще, премудрий сину людський, чи не по-
ляжемо ми разом з халдеями, живучи в їхній країні? Якщо
ти відкрив нам волю Ягве, то укажи нам і місце, де ми
могли б бути в безпеці.
Проповідник здивовано глянув на старця, а тоді перевів
погляд на натовп, в очах якоте застигло те саме питання.
У тиші, що раптомібапала навколо, було чути, як за спи-
ною в людей шумлять води Кабару. З заростей очерету
зненацька здійнявся білий птах і пролетів низько понад тра-
вою.
Натовп захвилювався ще дужче - це схоже було на зна-
мення. Лет птаха не віщував нічого доброго.
Хтось вигукнув:
-.. Не вагайся й відкрий нам це, щоб ми встигли врятува-
тися. Ягве явив тобі свою волю, і ти повинен указати нам
безпечне місце.
Проповідник гірко усміхнувся й тихо відповів:
- Де ще ви сподіваєтесь знайти у цей час кращий захист,
як не в своєму серці? Немає для вас захисту на землі Межи-
річчя. Очистьте від скверни свої серця й прагніть добра.
Прагніть добра, бо лише в ньому смисл і рятунок людського
життя. Бо поки людина замишлятиме зло проти людини,

Народи падатимуть, ніби похилені мури й перекошені стіни.
Та не такої відповіді чекав від нього натовп.
Посипався град нових запитань. Люди готові були під-
корятися наказам проповідника, мов-діти батькові. Вони
хотіли бути добрими й ладні були ціною навіть найстрашні-
ших мук купити собі повернення додому. Молячись^ постячи
й зрікаючись усіх радощів, благали бога, щоб він дозволив
їм знову побачити батьківщину. Вони вже не боялися мук,
бо вірили, що година визволення наближається. Лякалися
тільки смерті, бо .знали, що кістки того, хто'загине в цій
війні, назавжди залишаться в халдейській землі.
- Це нас страшенно мучить,- зітхнув старець, який
стояв перед проповідником,-це мучить нас день і ніч. Нас
лишилося тут уже всього кілька тисяч, решту халдеї вигу-
били. Коли ще й ми загинемо в цій війні від голоду, спраги,
пошестей або меча, то хто ж тоді повернеться до Ізраїлю?
Скажи, що нам робити?
- Ви хочете, аби я вказав вам безпечне місце, як мені
вказав його Ягве. Ну, тоді послухайте, що Ягве говорить з
цього приводу «Ніхто не врятується від суду праведного.
Навіть якщо хтось закопається в землю, його й там знайде
моя рука. Якщо він підніметься на небо, я й звідти стягну
його. Якщо він сховається в горах, око моє й там побачить
його. Якщо він заховається від лику мого на дні моря, я на-
кажу змієві вигнати його звідти. А якщо він потрапить у
'полон до ворога, я й там накажу мечеві поразити його».
Натовп охопила паніка. Почулися приглушені схлипуван-
ня й гіркі нарікання.
- Даремно плачете,- вгамовував їх проповідник,- для
нас не знайдеться безпечного місця в усій Вавілонії, а війна
схожа на буріє або потоп. Єдина наша надія - то світло,
ще йде зі сходу, й ім'я його-Кір. Пам'ятайте про це
і зберігайте спокій!
Він показав на дерева вздовж каналу, на яких висіли їхні-
музичні інструменти.
- Зберігайте спокій свого духу, щоб не будити підозри й
не накликати на себе лихо. Збирайтесь під вербами щодня
о цій самій порі. Знімайте з дерев арфи й співайте псалми
під рокіт їхніх струн. Це найкраще, що ви зараз можете зро-
бити.
І він перший зрушив з місця на знак того, що закінчив
свою проповідь.
Незабаром усі вже сиділи під деревами, крізь віття яких
пробивалися останні промені сонця. Пальці музик неквап-
ливо лягли на струни, і струни відгукнулися тихою мело-

дією, а за нею полинув спів. Спершу ледь чутний, а потім
дедалі гучніший, і за хвилину на березі зазвучав могутній
-хорал, який заглушив і шепіт хвиль, і лопотання пташиних
крил, і шелест листя на деревах.
Це вечірнє молебство спостерігали й цікаві халдеї, схо-
вавшись за кущами по той бік каналу.
Проповідник теж хвилину послухав спів, а потім увійшов
у зелену гущавину й застиг у тихій задумі.
З недалекого селища долинало бекання овець. Біля ого-
рожі діти вили вінки з тисового віття і вплітали собі в волос-
ся лугову маруну.
З дороги, що вела до каналу, зненацька долинув цокіт
кінських копит. Він ставав дедалі виразніший, немовби на-
ближався до молебників. І справді: не встигли вони й зогле-
дітись, як галяву, оточену кільцем верб, де звичайно моли-
лися переселенці (храми будувати на .чужині їм було заборо-
нено), заповнив загін вершників.
Спів урвався й люди почали підводитися.
Вони не встигли навіть заховати свої музичні інструменти,
як верховний воєначальник військ його святості царя Вал-
тасара у супроводі свого .помічника здибив перед ними
коня й наказав, щоб до нього підійшли старійшини общини.
Кілька сивоголових старців з поораними глибокими
зморшками обличчями вийшли вперед, їхні тіла, покриті
довгими, аж до кісточок балахонами, тремтіли від хвилю-
вання і страху. .
По той бік каналу з-за кущів повиходили цікаві халдеї -
подивитись, що. воно буде далі.
Втихомирюючи свого баского скакуна, Набусардар міцно
натягнув ремінні поводи, вицвяхувані золотими бляшками.
За спиною в нього вишикувався загін вершників.
Коли старійшини общини в повному складі вийшли впе-
ред, Набусардар оголосив:
- Цар царів, його святість Валтасар, наказав мені зв'я-
зати вашого проповідника, отож я вимагаю, щоб ви мені
його-видали. Той, хто спробує його заховати або захищати,
позбудеться голови.
Старці в темних балахонах захиталися. Дехто з них ледве
тримався на ногах. Одних ці слова обпекли пекучим вогнем,
в інших усе попливло перед очима, і тільки деякі зберегли
спокій і мовчки перезирнулися, не знаючи, що їм робити.
Набусардар повторив іще раз:
- Наказую видати вашого проповідника. Мої воїни
готові за першим знаком виконати наказ царя царів і зі-
тнути голову кожному, хто буде його ховати або захищати.
Натовп іудеїв важко сколихнувся й відступив до верб зі
страху перед масовим кровопролиттям.
- Я не зобов'язаний повторювати свій наказ тричі, і як-
що роблю це, то тільки з доброти, хоч ви її не заслуговуєте,
бо нехтуєте заступництвом Вавілона й тими благами, які
він вам дав.
За ці Набусардарові слова про доброту, як потопаючий
за соломинку, раптом схопився один із старійшин общини.
Прагнучи врятувати проповідника, він благальним тоном
звернувся до верховного воєначальника:
- Наш проповідник - невинний син людський, але якщо
ти вимагаєш жертви й крові, могутній воєначальнику хал-
дейської армії, то я ладен віддати тобі свою голову.
Набусардар спалахнув від раптового гніву, бо не заради
жертви приїхав він сюди й не заради того, щоб насититись
видовищем пролитої крові,- він приїхав відновити тут поря-
док і справедливість. Хто розуміє це інакше, той проти
законів Вавілонії. А хто проти законів Вавілонії, того жде
смертна кара.
Тому він сказав:
- Я двічі вас попередив, двічі вас застеріг, що в кожного,
хто не підкориться наказові царя, злетить з пліч голова. Ти
не підкоряєшся наказові,- він показав на старця,- і за це
та позбудешся своєї голови.
З цими словами верховний воєначальник повернувся до
воїнів, які стояли неподалік з оголеними мечами, і, щоб
зламати впертість іудеїв, наказав:
- Відрубайте йому голову!
Натовп знову сколихнувся, і крізь нього квапливо почала
пробиватися Дебора, внучка приреченого на смерть старця.
Мові божевільна, вона розштовхувала тих, що стояли перед
нею, а коли воїни вже Потягли нещасного, щоб виконати
свій обов'язок, пронизливо закричала:
- Боже Авраама!
І тієї ж миті з кущів вийшов юнак з глибокими очима, той,
видачі якого вимагав Набусардар. Супроводжуваний ціка-
вими поглядами халдеїв і сповненими жаху очима своїх
одноплеменців, він попрямував до верховного воєначаль-
ника, а воїнам дав знак зачекати.
- Пане,-звернувся юнак до Набусардара,-не стинай
голови цьому невинному, бо кожному буде віддано по його
ділах.
- Значить, це ти підбурюєш людей? - запитав верховний
воєначальник, пильно дивлячись на нього.
Проповідник відповів з гідністю:

- Я лиш являю волю Ягве.
- Ми чули вже і в Вавілоні,, що свої. бунтарські пропо-
віді ти видаєш за волю вашого бога, який учить вас не кори-
тися правителеві держави халдеїв.
Він хотів іще щось сказати молодому проповідникові, але
воїн уже знову заніс меч, щоб зітнути старцеві голову. На-
бусардар зрозумів це з тієї могильної тиші, яка зненацька
запанувала довкола. Він замовк і глянув на натовп.
І тут він помітив старцеву- внучку. Сповнений розпачу
погляд., прикипілий до місця страти, закам'янів від жаху.
Набусардара вразило спотворене болем обличчя дівчини,
і він підніс руку, даючи воїнам знак не поспішати зі стра-
тою. Поволі, як сонце, що сідає за обрій, опускалася його
рука, а сам він, мов зачарований, дивився на Дебору. Зіниці
його розширилися, і в їхній темній глибині раптом відбився
людський відчай. Лоб прорізали глибокі зморшки.
Щось непоясненне почало народжуватися в його душі від
погляду на це юне створіння. Когось дуже близького нага-
дала йому ця дівчина. Якась до болю знайома тривога
стала закрадатися в його мужнє серце воїна. Він не був
до нього готовий. Але хіба може бути людина готова до
всіх/несподіванок, з якими її стикає життя? Він усвідом-
лював лише те, що повинен негайно опанувати себе, бо
це нікуди не годіться - давати волю своїм почуттям, ко-
ли ти виконуєш наказ самого царя. І все ж таки він не
зміг не дивитись на цю дівчину.
В неї було червонясте кучеряве волосся. Заплетене в
коси, воно обвивало Її шию, нагадуючи темно-пурпурові
очеретяні початки, нанизані на нитки. А очі її, кольору
морської хвилі й сповнені юної замрії, були майже такі
самі, як у Нанаї з Села Золотого Колосся. Хоч своєю вро-
дою вона й не могла зрівнятися з Гамадановою дочкою,
однак колір її очей і волосся знов воскресили в його серці
милий Нанаїн образ.
Тому так раптово змінився його настрій, коли він поба-
чив старцеву внучку. Тому так пом'якшав вираз його
обличчя, коли вона глянула на нього своїми глибокими,
наче морські безодні, очима.
Дівчина, звичайно, навіть гадки не мала, що діялося в
душі Набусардара. Вона знала тільки те, що поряд стоять
воїни з. мечами, занесеними над головою найдорожчої для
неї людини, котру хотіла врятувати. Відчувши на своєму
обличчі Набусардарів погляд, гострий, мов сонячний про-
мінь, вона підбігла до нього і впала навколішки біля
копит його коня.

- Пане,- благально мовила вона.- Карати може кож-
ний, але прощати вміють тільки одиниці. Якщо ти такий
могутній, то чому робиш те, на що здатен кожний?
Набусардар зіскочив з коня, застережливо добувши з
піхов меч. Слідом за ним спішився його помічник і ще
четверо воєначальників. Один з воїнів узяв з його рук
поводи.
- О пане, пане! - благала дівчина, обнімаючи його
ноги.
- Чого ти хочеш? - запитав він.
- Не вбивай його, непереможний, і життя віддячить
тобі тим, чого ти найдужче прагнеш. Якщо ти прагнеш
влади, то воно дасть тобі -владу, а якщо ти прагнеш любо-
ві, воно пошле тобі любов.
Руків'ям меча Набусардар підняв підборіддя дівчини,
і проміння призахідного сонця впало на її обличчя. Всипа-
не дрібними веснянками, воно аж ніяк не було таке врод-
ливе, як у Нанаї, а в очах не було й сліду Нанаїної ніжності,
хіба що відчай і покора.
Він не відривав від неї свого пильного погляду, і вона по-
просила знову:
- Я не вірю, пане, що ти не вмієш прощати, тож прости
його й поверни йому життя.
Набусардарові здавалося, ніби він чує Нанаї. Ніби до
нього щойно промовляла не ця дівчина, а вона, докоряючи
йому.
І тоді, зовсім не заради Дебори, а тільки тому, що вона
так уперто нагадувала йому образ Гамаданової дочки, він
підняв руку й знову дав знак не стинати старцеві голову.
-Та оскільки він хвилину тому вже зупинив руку з занесе-
ним мечем, то цей знак воїн витлумачив навпаки - як на-
каз виконати нарешті його присуд.
Меч блиснув у повітрі, і тієї ж миті старцева голова по-
котилася в траву.
Набусардар був сповнений доброго наміру - помилува-
ти старця,- але воїни не зрозуміли його. І ось тепер
закривавлена голова лежала в рідкій траві, а з, тулуба
цебеніла кров.
Верховний воєначальник стояв у глибокій задумі.
- Бачиш, пане,-мовив проповідник, який неподалік
чекав вирішення своєї долі,- бачиш, пане, цей старець
був невинен.
- Хто дав тобі право судити мої вчинки? - вигукнув
Набусардар, почервонівши від гніву.

- Все, що діється, діється з волі Ягве,- спокійно від-
повів юнак, ховаючи за цей побожний вислів свою справ-
жню думку.
- В такому разі, мої воїни зітнули старцеві голову з
волі Ягве і так само з волі Ягве, а не з волі його святості
царя Валтасара настане й твоя черга. Ти обвинувачуєшся
в підбурюванні до бунту, а твої одновірці - в змові з во-
рогами нашої держави. Вавілонські іудеї недавно вночі
перебили всіх вартових на Ніневійській вулиці. Іншої ночі
вони вивісили на міських брамах таблиці з образливим
для царя й держави текстом. На ці дії твоїх одновірців у
Вавілоні підбивав Даниїл, а тут ти. Даниїла його свя-
тість Валтасар уже наказав кинути до в'язниці, а мені зве-
лів дати лад із тобою. Я знаю, кувати змову за царевими
плечима зовсім неважко, але мені цікаво послухати, чи й
зараз переді мною і перед моїми озброєними вершниками
тобі стане сміливості повторити свої бунтарські проповіді.
Бо ти обвинувачуєшся в бунтарстві. Ти підбурив своїх од-
новірців, щоб вони загнали в канал царських наглядачів
і там їх утопили. Цар наказав засікти тебе на смерть ба-
тогами. Але щоб ні в кого не склалося враження, ніби ми
чинили несправедливо, ти можеш говорити, і верховний
воєначальник військ його святості ладен уважно тебе ви-
слухати.
Халдеї тим часом перейшли канал і оточили воїнів. Ко-
жен намагався протиснутися аж до самого Набусардара,
аби добре чути його слова.
Проповідник запитав:
- Яку з моїх проповідей я повинен повторити перед то-
бою, пане? Я проповідую перед своїми одновірцями давно
і виголосив їх уже без ліку. Що ж до наглядачів, то вони
самі стрибнули у води каналу, щоб врятуватися від розлю-
тованого натовпу. Мої одновірці розгнівались на наглядачів
за те, що вони не дозволили їм ні подати води, ні віднести
в затінок тих двадцятьох бідолах, які впали під час роботи
від сонячної спеки. Вони змушені були дивитись, як ці не-
щасні вмирають у них на очах. Погодься, пане: за та-
ких обставин у кожного закипіла б од люті кров і тут не
потрібне ніяке підбурювання. Як бачиш, я зовсім невинен,
пане.
- Це правда! - крикнув хтось із натовпу халдеїв.
Набусардар ретельно зважував кожне проповідникове
слово й спонукав себе діяти розсудливо і справедливо. Коли
розповідь юнака підтвердили старійшини общини й власним
життям та життям своїх дітей заприсяглися, що він каже

правду, Набусардар ладен був уже зняти з нього обвину-
вачення.
- Але я не знімаю з тебе обвинувачення в бунтарстві
проти Вавілона,- квапливо додав він.- Цар подарує тобі
свободу, якщо ти видаси всіх учасників змови проти трону
й усього Вавілонського царства.
- Мені не відомо ні про яких змовників проти трону і Ва-

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62