Маргаріта Фігулі. Вавілон
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62
ду викрадений план хитромудре збудованого Мідійського
муру.
І нарешті вони бачили, як після винесення підкупленими
суддями виправдувального вироку з будинку суду вийшов
зальотник, убивця двох чоловік Сібар-Сін, і натовп кричав
йому «слава», знову прийнявши його як праведника. А Тел-
кіза, Набусардарова дружина, ступила йому назустріч і вру-
чила пуп'янок лотоса.
- Ось до якої міри зіпсувалися звичаї у Вавілоні! -за-
кінчив свою розповідь Забада. - Це місто зовсім прогнило,
і я не вірю, що воно зуміє відстояти свою незалежність. Там
на кожному кроці панує зло в найпотворнішому вигляді,
там чинять мерзоти серед білого дня. Честь там купують
за золото, а правда не здатна протистояти жменьці коштов-
ного каміння. Багатії бенкетують, а простолюд гибіє у
нужді.
- Отже, ти вважаєш, що й у самому Вавілоні ми без
особливих труднощів зможемо схилити на свій бік покрив-
джених і посіяти розбрат серед його жителів?
- Як на мене, то вони вже тепер настроєні одні проти
одних. Тільки іще не знаходять приводу, щоб виплеснути
свою ненависть. Треба буде кинути їм продумані гасла, мов
рибам принаду, тоді вони швидко спіймаються на наші ву-
дочки.
- Так. Ми посіємо розбрат серед жителів Вавілона, і по-
ки вони між собою гризтимуться, непомітно приберемо їх
до рук. Досі робота наша йшла якнайкраще у провінції, і я
сподіваюся, що так само піде вона й у самому Вавілоні.
- Ручуся головою, що його не врятують від загибелі й
міські мури, хоч які вони міцні,-засміявся Забада.
- А хто з ким тягне там в один гуж і хто з ким воро-
гує? - допитувався князь.
Ел, який досі мовчав, гучно зареготав. Він розсміявся то-
му, що з погляду згуртованості Вавілон нагадував Єруса-
лим, який став жертвою внутрішніх чвар.
Передусім у Вавілоні змагалися між собою дві головні
сили - Есагіла й цар, які смертельно ненавиділи одна од-
ну. Збідніла знать гуртувалася навколо царя, від якого че-
кала наділу маєтків, одібраних у Храмового Міста. Воно
досі володіло ними незаконно. Багаті й вельможі хилилися
на бік Есагіли, яка дозволяла їм іменем всемогутнього Мар-
дука чинити беззаконня, якщо вони відкупалися золотими
дарами. Купці підтримували тих високих сановників, які до-
магалися для них поставок дорогих товарів і привілеїв у
торгівлі. Частина освічених людей виступала проти Вал-
тасара, бо за його правління занепало мистецтво, а наука
опинилася в злиденному стані. Одні мріяли про переворот,
Устіга широко розкрив очі й здивовано звів брови.
- А як же вам вдалося про це довідатись? - запитав він.
- Випадок, - стишеним голосом відповів Забада й озир-
нувся, боячись, що, крім них, тут іще хтось є. - Чистісінь-
кий випадок.
Перш ніж розповідати далі, він попросив князя піти гля-
нути, чи не прокинулась Нанаї, бо в нього було дивне від-
чуття, ніби їх підслуховує хтось чужий.
Устіга вийшов до сусіднього приміщення. Нанаї спокійно
лежала в тій самій позі, в якій вони її залишили. Йому
тільки здалося, що голова її ледь повернулася, але з пев-
ністю сказати, чи це справді так, він не міг. Можливо, вона
сама трохи зсунулася з подушки. Мабуть, так воно й було.
Заспокоївшись, він повернувся до своїх, але одразу ж ви-
йшов ще перевірити, чи немає кого біля входу до підземелля,
і побачив Сурму, який гомонів з його слугою. Вони саме по-
всідалися на траву під деревами й не збиралися їм зава-
жати.
Забада міг сміливо розповідати.
І він розповів, що напередодні в заїзді, зупинившись там
як знатні чужоземці, вони застали в своїй кімнаті персь-
кого жерця, котрий уже чекав на них. Жрець назвав їм па-
роль перської розвідки в Вавілонії й відрекомендувався
повіреним святилища Ахурамазди при Есагілі. йому дору-
чили стежити за політичною діяльністю Храмового Міста
і, в разі найменшого порушення укладеної угоди, негайно
сповіщати Екбатани. Забаду й Ела він розшукав для того,
щоб повідомити їм про втечу Сан-Уррі, бо Есагіла тримала
в суворій таємниці, що з радістю надала б йому притулок
і не видала б військовому суду. Ще важливішою обставиною
для них було те, що Сан-Уррі -викрав план Мідійського
муру і що план цей тепер зберігається у вежі Етеменанкі.
Жерцеві відомо, що план Мідійського муру конче потрібен
Кірові, отож варто було б якось здобути його. Треба тільки
ретельно обміркувати, у який спосіб і коли найкраще це.
зробити.
- То що ж, ви вже обміркували? - схвильовано пере-
бив його Устіга.
- Ще ні, князю, - відповів Ел.
- У таких випадках треба діяти негайно,-дорікнув їм
Устіга.
- Наш жрець не міг іще з певністю сказати, в якому са-
ме залі вежі заховано цей план. Він повинен спершу з'ясу-
вати це, і тільки тоді можна буде поміркувати, як до нього
дістатися,
- І то правда, - погодився Устіга. - Ну й на чому ж ви
порішили?
- Післязавтра він прийде до Села Золотого Колосся, й
там у корчмі ти зустрінешся з ним.
- Чому я? - раптом підозріливе запитав він.
- Без тебе, князю, ми не можемо нічого вирішувати, а
чим менше нас там буде, тим краще. Навіщо привертати до
себе увагу? Це дуже розумний, відважний і спостережли-
вий жрець. Ти, князю, обміркуєш з ним план викрадення.
- А чому він вирішив прийти сюди, а не ви до Вавіло-
на? - усе ще не міг зрозуміти Устіга.
- Він попередив нас, що найближчими днями у Вавіло-
ні буде запроваджено нагляд над усіма чужоземцями, тому
не варто наражати себе на небезпеку.
- І все ж таки мені це не подобається, - покрутив го-
ловою Устіга. - Екбатани не послали б свого вивідача до
Есагіли, не повідомивши спершу про це нас. Адже й жерці,
які підписали з нею угоду, з'явилися спочатку до нас. Я не
вірю цій людині.
Якусь хвилину він слухав схвильовані заперечення Забади
й Ела, а тоді рішуче заявив:
- Це був шпигун, шпигун самого царя Валтасара!
Від цих слів у всіх трьох аж мурашки по спині побігли.
У тиші, що раптом запала в підземеллі, чути було тільки
потріскування смолоскипів.
Одначе коли вони знову ретельно й спокійно все розмір-
кували, то їм здалося, що ця підозра безпідставна. Жрець
знав пароль перської служби розвідки, а, крім того, він по-
казав їм табличку, на якій стояв відтиск печатки святилища
Ахурамазди.
- Він прийде один? - запитав Устіга і, коли Забада й
Ел мовчки притакнули, погодився зустрітися післязавтра
з цією людиною в корчмі будь-що-будь.
Але про всяк випадок він наказав негайно поміняти па-
роль таємної служби і, не зволікаючи, розіслати з цим до-
рученням гінців у всі стани.
Якщо жрець у корчмі назве йому попередній пароль, то
буде ясно, що він шпигує на користь Валтасара.
Всі люди з головного стану, близько тридцяти п'яти душ,
розійшлися з завданнями в околиці Вавілона, отож Забада
зголосився вдвох з Елом негайно податися до найближчих
станів, а звідти вже послати гінців до віддаленіших.
Оскільки ж цю справу не можна було відкладати й на
хвилину, вони швидко переодяглися мандрівними торговця-
ми і з кошелями за спиною вирушили в дорогу.
Побачивши, що Забада й Ел кудись подалися, Сурма ска-
зав Устіжиному слузі, з яким сидів на траві в Оливковому
гаю:
- Я хочу побачити Нанаї, поки не прийшли інші пас-
тухи.
- Тепер уже можна,- кивнув йому головою слуга,- іди,
а я тим часом постережу твоїх овець.
Перш ніж спуститися в підземелля, Сурма тричі свиснув,
як ховрах. Почувши такий самий звук ізсередини, він по-
вернув закріплений на осі камінь і опинився перед входом
до підземелля.
_ Поминувши темний, вузький коридор, він зупинився, ос-
вітлений смолоскипами й оливними світильниками, і поба-
чив перед собою Устігу, що стояв на порозі приміщення, в
якому лежала Нанаї.
- Хай благословлять тебе боги, - привітав його Устіга.
- Хай і тебе вони милують у цьому нещасті, князю, -
відповів Сурма.
- Ти прийшов подивитися на неї?
- Так, я прийшов подивитися на неї й порадитися з то-
бою, що сказати дядькові. Якщо рана глибока, то було б
краще, аби ти сам перев'язував її кілька днів. Гамадан уже
літня людина, він у цьому нічого не тямить, а чи пришлють
жерці після цієї кривавої пригоди до Села Золотого Колос-
ся свого лікаря, сказати важко. Що ж до царських лікарів,
то вони лікують тільки знать і князів.
- Мої люди, - відповів Устіга, - розійшлися кожен із
своїм завданням по всій області. Забада й Ел повернуться
аж десь над ранок, і я залишився тут тільки зі слугою. Во-
на може спокійно провести тут весь сьогоднішній день
і ніч...
Він раптом замовк і замислився.
Тепер, із вступом на престол царя Кіра, в Персії почали
ревно дбати про репутацію дівчат і жінок. Тільки жінки лег-
кої поведінки могли проводити ніч під одним дахом з чо-
ловіками. Він не хотів знеславити Нанаї. Вихід лише один -
треба, щоб Сурма заночував сьогодні в підземеллі. Він, як
її брат у перших, завжди зможе підтвердити Нанаїну чес-
ність. А вранці дівчина повернеться з ним до батькової осе-
лі. Вечорами Устіга приходитиме до них під виглядом ман-
дрівного знахаря й лікуватиме її.
- Ти справді вельми хоробрий, князю, - відповів Сур-
ма. - На твоєму місці я б не наважився на таке нізащо.
- Я звик виявляти любов до людини там, де в цьому е
потреба, але вмію бути й жорстоким, якщо потрібна жор-
стокість. Ти хочеш сказати, що старий Гамадан -запеклий
ворог персів і що він легко може видати мене Вавілонові?
Пусте, в мене теж є проти нього зброя і, думаю, цілком на-
дійна. Якщо я завважу, що він замишляє проти мене щось
недобре, то тут же пригрожу йому, що мої ліки можуть ста-
ти отрутою для його дочки. Сподіваюсь, після цього він зра-
зу ж одумається.
- Помиляєшся, князю. Ти не знаєш Гамадана. Заради
Вавілонії він пожертвує навіть рідною дочкою. Не забувай,
що життя кожного з Гамаданів тільки тоді має вартість,
коли вони віддають його за вітчизну. Нанаї помре, та по-
мреш і ти. Тебе з усіх боків оточать Набусардарові воїни
й схоплять прямо в Гамадановому домі.
- Замість скриньки з лікарським причандаллям я при-
хоплю з собою скриньку з короткими кинджалами. Я бити-
мусь, Сурмо, битимусь до останнього подиху. І якщо суди-
лося померти, то я помру з думкою, що моє життя, віддане
Кірові, теж набуло певної вартості.
Слова Устіги були сповнені пристрасті. В його очах руй-
нувався прогнилий світ і народжувався новий, чистий і спра-
ведливий, за який він сам приносив у жертву своє життя і за
який лилася кров перських воїнів.
- Таким людям, як ти, треба жити, а не вмирати, - за-
перечив йому Сурма. - Ти потрібен не тільки перському на-
родові, а й халдеям - усім, хто йде за правдою.
- Що ти хочеш цим сказати, Сурмо? Вирушаючи сюди
виконувати завдання мого царя Кіра, я був свідомий того,
що наражаю своє життя на небезпеку. Я допускаю, що можу
тут загубити його, тільки не знаю коли й де. Може, це ста-
неться в битві супроти бундючного Вавілона, а може, я по-
мру тут, поруч Нанаї.
- Ти її кохаєш, князю! - скрикнув Сурма. - Ти її коха-
єш, і в цьому твоє нещастя. Я не повинен був розповідати
тобі про неї! Краще б я говорив про заржавілі мечі армії
царя Валтасара!
- Ти повинен знати, друже мій, - зовні спокійно мовив
Устіга, - що війна й битва ніколи не можуть бути метою -
вони тільки засіб. Ти повинен знати також і те, що колись
війна закінчиться, і тоді для тих, хто в ній уціліє, буде
щастям родинне життя, щасливе родинне життя, яке є ко-
лискою щасливого народу. Я хочу стати часткою такого на-
роду, і коли між державами зникне безглузда ворожнеча,
ніщо не зможе завадити мені побратися з халдейкою. Адже
ваша країна, за словами Кіра, стане нам сестрою, а не во-
рогом.
- Гамадан ніколи не скориться чужинцеві, він завжди
називатиме тебе зайдою, а Нанаї ніколи не стане тобі дру-
жиною.
- Ти сказав, що вона любить чистоту й правду. Тож чи
^найдеться для неї у Вавілоні! такий муж, який зміг би
зрівнятися в цьому з нею? Коли ти розповідав про Нанаї,
я намагався збагнути її душу і тепер певен, що мені вдасть-
ся привернути цю дівчину до себе.
- Будь обережний. Недавно Гамадан приходив до нас
і розпитував мене, чи не зустрічав я в Оливковому гаю пер-
ських нишпорок, а потім попросив позичити йому кинджал,
який перейшов до мене в спадок від дядька Сініба, бо в на-
шому роду, крім мене, немає інших нащадків чоловічої ста-
ті. Цей кинджал ми з твоїм слугою знайшли щойно на тому
самому місці, де ти прошив стрілою жерця. Якщо ти повер-
неш кинджал Нанаї, то вона проштрикне тебе ним, про-
штрикне, навіть не здригнувшись, як усі халдеї вбивають
своїх ворогів, бо Гамадан саме для цього вручив його їй.
- Твої страхи перебільшені, - засміявся Устіга, - і я
ладен поставити все Перське царство проти Села Золотого
Колосся, що мені вдасться порозумітися з Нанаї чесно й від-
верто. Цієї ночі, коли вона буде вимушена залишитись у на-
шому стані, я зроблю першу спробу. Ти можеш пересвід-
читися в цьому, заночувавши поряд, за стіною.
- Ну що ж, доведеться довірити її твоїй опіці, князю,
бо цієї ночі під захистом темряви до нас має приїхати вер-
ховний вавілонський суддя, рабіанум Ідін-Амуррум. Вер-
ховний вавілонський суддя, який водночас є членом держав-
ної ради, хоче відмовитись від значного титулу, аби мати
змогу стати членом народної ради. Це справедлива людина.
У Вавілонії тільки представники знаті можуть посідати дер-
жавні пости, бути членами державної ради й колегії жерців.
Тільки вони привласнюють собі право боронити інтереси
держави. Під тиском Набусардара та при підтримці двох
верховних сановників молодий цар утворив народну раду
для захисту інтересів простолюду. Відтоді тільки її ухвали
можуть вважатися проявом волі народу, проте їх усіляко
обминають. Хоч народна рада й самостійна і має право ви-
носити ухвали, що стосуються життя народу, але вони під-
лягають ще затвердженню урядом, який і тут може злов-
живати своєю владою. Та одну велику перевагу рада все-
таки має: перший-ліпший її член може зупинити виконання
будь-якої ухвали, якщо вона несправедлива до людей про-
стого стану. Саме тому верховний вавілонський суддя й хоче
відмовитись від свого фамільного титулу. Він збирається
стати членом народної ради, щоб мати змогу боротися проти
хабарництва, що панує в державних установах. Колегія суд-
дів, знехтувавши протестом верховного судді, виправдала
вбивцю, мерзотного розпусника Сібар-Сіна, дружину раба
засудила на розтерзання левами, а її дрібних дітей - на
тяжкі роботи в копальні. Верховний суддя хоче пробудити
совість Вавілона й оскаржити рішення колегії суддів, під-
куплених злочинцем." Зробити це він може, тільки ставши
членом народної ради. Цієї ночі верховний суддя зустрінеть-
ся з деякими старійшинами нашої общини. Якщо вони за-
певнять його, що Село Золотого Колосся голосуватиме за
нього, то він відмовиться від своєї теперішньої посади й ста-
не членом народної ради.
- І ти думаєш, що його там приймуть?-запитав
князь.
- Ми вже давно цього чекаємо. Народ бачить у ньому
справжнього захисника своїх прав. Мудрість Ідін-Амуррума
тільки приноситиме користь народній раді, бо поки вона
складається з самої бідноти, то на неї не дуже зважають.
- А це не зашкодить нашій справі? - з тривогою запи-
тав Устіга.
- Навпаки, - заспокоїв його Сурма, - це тільки підтри-
має її й боротьбу вашого могутнього царя Кіра. Верховний
суддя доможеться права прилюдно викривати безчинства
і несправедливість. Народна рада поверне до себе простий
люд" і примусить рахуватися з його правами навіть самого
царя, як це вже робиться у вас, у Персії.
- Так, але... - Устіга затнувся й подумав: «Якщо ви самі
дасте народові права, то цим позбавите нас змоги перекону-
вати його, що їх дасть Кір. Якщо ви задовольните народ,
то він, згуртувавшись, повернеться проти нас».
Та від нього залежала безпека всієї перської розвідки тут,
у Вавілонії, і через те він не мав поки що права відкритися
Сурмі, що мета Кіра-не лише відновити справедливість
для народів, але передусім об'єднати їх під своєю владою і
створити на широкій території міцну перепону проти заво-
йовників, котрі починають підіймати голову в Новому Світі.
Устізі залишалося тільки мовчки проковтнути це й вичі-
кувати. Зрештою, верховного суддю жде тривала й нелегка
боротьба, а за цей час Кір уже стоятиме під брамами Ва-
вілона, якщо не в самому місті.
Через те він удав, що змирився з планами народної ради
і щиро побажав Сурмі, щоб задумана справа їм удалася.
Спільна боротьба за ідеали справедливості ще дужче зміц-
нить їхню дружбу.
Сурма пообіцяв також підготувати Гамадана до того, що
Нанаї повернеться додому тільки завтра. Він спробує при-
думати якесь вірогідне пояснення, щоб старий не здогадав-
ся, де перебуває його дочка.
Наостанці Сурма навшпиньках, щоб не розбудити сестру,
зайшов до приміщення, де вона лежала. Переконавшись,
що вона спокійно спить, він залишив її під опікою Устіги.
Коли Сурма вже виходив із підземелля, Устіга ще на мить
затримав його й попросив у нього кинджал. Він хотів по-
вернути зброю Нанаї, щоб вона не почувала себе беззахис-
ною перед чужинцем.
- Князю, ти й справді ризикуєш своїм життям, - докір.
ливо мовив Сурма й похитав головою, явно не розуміючи
цієї великодушності Устіги.
Прийшовши до тями, Нанаї спершу не зрозуміла, де вона
та що з нею сталося. Вона почала повільно відновлювати в
пам'яті ранкові події й сутичку зі збирачами данини. Пора-
нене плече раптом занило, і вона підвела руку, щоб обма-
цати його. Рану вже хтось обробив і перев'язав. Вона від-
чула слабкий біль у плечі й велику неміч у всьому тілі.
Потім Нанаї обвела уважним поглядом приміщення зі
склепінчастою стелею й викладеними глазурованою цеглою
стінами, подекуди поколупаними й завішаними килимами.
Приміщення освітлювали латунні світильники, а біля входу
палали два смолоскипи.
Сюди не проникало денне світло, і дівчина не могла ви-
значити, день зараз чи ніч. Скрізь панувала тиша і, крім
калатання власного серця та прискореного дихання, вона
більше нічого не почула.
Нанаї очікувала й силкувалася не заснути. В око їй упав
водяний годинник, який стояв у кутку, освітлений полум'ям
світильника, і вона почала стежити, як падає крапля за
краплею і як вода нечутно стікає по стінці скляної посу-
дини.
Коли це заняття їй набридло, вона повернула голову в
другий бік і задивилася на килим, що висів над її ложем.
На ньому було виткане зображення бога чи царя в нату-
ральну величину. Постать у шоломі й у вбранні аж до самих
кісточок чітко вимальовувалася на тлі могутніх крил -
символу божественної сили. Внизу зліва праворуч тяг-
нувся клинописний напис. Він був складений чужою мовою,
і Нанаї поволі розібрала лише два слова: «Кір... Ахеменід...»
- Кір... Ахеменід...-здивовано прошепотіла вона і з
жахом вп'ялася очима в зображення перського царя.
У першу мить їй здалося, що вона знов поринає в сон, у
той сон, який називають вічним. Потім відчула, як їй стис-
нуло груди, і вже-от-от хотіла закричати, як раптом світ-
ло, що падало з сусіднього приміщення, окреслило на під-
лозі тінь людини. Нанаї пойняв іще більший страх, і остан-
ні сили покинули її.
Тінь на підлозі видовжувалася і тепер уже виразно чу-
лися кроки, які наближалися слідом за тінню. Нарешті тінь
зупинилася. У дверях з'явилася струнка чоловіча постать,
Хоч Нанаї й хотіла закричати, де вона і хто він, цей чоло-
вік, проте не змогла видушити з себе бодай звука. На її
блідих щоках проступили дві червоні плями, коли вона по-
бачила на його поясі меч.
Устіга відразу ж помітив страх в очах дівчини і сказав;
- Я не скривжду тебе, можеш не боятися мене.
Він вимовив це рідною мовою Нанаї, у якій вона вловила
перський акцент.
- Де я?-нарешті відважилася запитати Нанаї, коли
почула людський голос.
Устіга мовчав.
- Хто ти? - запитала вона і спробувала сісти на ложі.
Устіга знову нічого не відповів, але підійшов до постелі,
щоб допомогти їй.
- Болить?-запитав він і обережно поправив пов'язку
на плечі Нанаї.
З його вимови Нанаї зрозуміла, що потрапила до кубла
персів, і відповіла зневажливо:
- У нашому роду рани від меча нікому не боліли.
- Тоді честь і слава вашому роду, - всміхнувся він, див-
лячись їй у вічі, - ти й справді поводилася мужньо, коли я
перев'язував твою рану, - навіть не застогнала. А втім,
можливо, ти була тоді без пам'яті. Ти знепритомніла і впала
на землю, коли твоє плече зачепила одна з моїх стріл. Тому
мені здається, що представники вашого роду чутливіші не
до ран від мечів, а до ран від стріл.
У тоні його слів бриніло легке глузування, але вона не
звертала тепер на це уваги, її більше цікавив їхній зміст.
Отже, перед нею стояла та сама людина, яка прошила
отруєною стрілою горло жерцеві й цим самим урятувала її.
- Виходить, це тобі я повинна завдячувати своїм жит-
тям?-мовила вона.-Я подбаю, щоб мій батько належно
віддячив тобі за це. У нас дома є золотий ланцюжок, його
мені прислав сам цар Валтасар. Вартість цього ланцюжка
велика, і він буде достойною винагородою за твій вчинок.
- Твій рід уміє бути вдячним і великодушним, проте я не
вимагаю від нього ніяких дарів. Якби на те моя воля, то я
попросив би для себе зовсім інше. - І він м'яким поглядом
ковзнув по її обличчю.
Нанаї витлумачила цей погляд зовсім інакше й тому хо-
лодно відповіла:
- Ти маєш право на все. Ти врятував мені життя і, за
неписаними законами, можеш узяти собі тепер мою невин-
ність.
Устіга гордо заявив:
- Яз тієї країни, де жінок не безчестять, як у Вавілоні.
В нас уже при народженні дівчинку заручають з юнаком,
і вона все життя належить тільки йому одному. В нас немає
чоловіків, які ще до весілля позбавляють дівчат невинності,
немає в нас і богів, які бажають цього і вважають це спра-
ведливим, як у Вавілоні.
- Отже, ти перс! - вигукнула Нанаї.
Устіга мовчав.
- Ти пере, - повторила вона, - ти... - І пильно вп'яла
в нього очі, немовби хотіла проникнути поглядом у самісінь-
ку душу.
- У нашому царстві хлопцям змалку прищеплюють дві
якості, - спокійно провадив Устіга далі, - а саме: бути чес-
ними і правдивими. У нас разом з материнським молоком
кожен убирає в себе правду.
- Навіщо ти мені про це розказуєш? - звузивши очі, за-
питала Нанаї.
- Просто хочу, аби ти знала, що коли почнеш наполя-
гати, щоб я відповідав на твої запитання, я казатиму тобі
правду, - відповів Устіга.
- А ти, мабуть, не хочеш казати правду?
- Сказати правду іноді означає наразити себе на небез-
пеку. В нас запорукою моєї безпеки був би звичай дарува-
ти життя за життя, та я не знаю, чи твій рід аж настільки
великодушний.
- Якщо ти наражаєш себе на небезпеку, то навіщо ж
урятував мене?
- Мною керували мої переконання та ще багато інших
речей. Але зараз ми не будемо про них говорити, бо це тебе
стомлює. Ти втратила багато крові. Поки що відпочинь, а
потім ми поговоримо. Я звелю приготувати тобі щось під-
кріпитися.
І, не чекаючи Нанаїної відповіді, Устіга вийшов з при-
міщення й наказав слузі приготувати Нанаї поїсти.
Слуга сидів за кроснами й ткав килим з фантастичними
візерунками. Він з такою ж охотою брався до цієї роботи,
як і любив побурчати з будь-якого приводу. Ось і зараз,
підводячись зі стільця, він не пропустив нагоди дорікнути
Устізі, що той, залишивши Нанаї в підземеллі, накликає не-
щастя не тільки на свою голову, а й на його.
- Вона не має ніякого уявлення про те, де знаходить-
ся, - заспокоїв його Устіга.
- Вона бачить, що опинилася серед персів, і цього з неї
досить, - невдоволено буркнув слуга.
І він мав слушність, бо думка Нанаї працювала жваво,
й поки Устіга приніс їжу, вона зметикувала, що її могли від-
нести лише в одне місце: в недовершений будинок дядька
Сініба. Її здогад підтверджували поколупані стіни й незви-
чайна тиша, бо тільки в підземелля не проникає жодного
звуку з зовнішнього світу. Зрештою, на глазурованій цеглі
вона завважила знак благородного титулу дядька Сініба,
бо існував звичай вмуровувати в стіни цеглу зі знаком або
іменем власника будівлі. Виходить, що вже тільки це під-
земелля зберігало пам'ять про колишню дядькову честь і ти-
тул. Можливо, час пощадив його саме для того, аби вика-
зати ворогів Вавілонії. Та найбільшим доказом для неї бу-
ло обличчя Устіги, в якому вона несподівано впізнала лю-
дину, що не раз сиділа з Сурмою під деревами в Оливковому
гаю й видавала себе за перського купця. Отже, вона в куб-
лі шпигунів царя Кіра. З-за дверей до неї долинуло, як слу-
га називав її рятівника князем. Виходить, він міг бути та-
кож ватажком перських вивідувачів. Великі боги самі при-
вели її до ворожого стану. Тепер лишається сповістити про
це Вавілон, і він ще до визначеного двотижневого терміну
матиме в своїх руках здобич, якої вимагав від її батька.
Есагілі буде завдано нищівного удару, а могутній Набусар-
дар поставить на кордонах Вавілонії непереможну армію.
І саме коли Нанаї думала про Набусардара, того єдиного,
хто заполонив усі її почуття, двері відчинилися, й увійшов
Устіга з мискою щерби на долоні. Перед очима в дівчини
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62