Маргаріта Фігулі. Вавілон
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62
чення Устіги будуть найкращим доказом ворожих намірів
персів. Його охоплював просто-таки панічний страх від
думки, що треба на якийсь час покинути палац і їхати на
таємну державну раду. Що, коди після повернення сюди
він не застане Устігу в живих? Цей страх змінився скаже-
ною злістю, і Набусардар одразу зігнав її на своїх
слугах.
Розсипаючи погрози й люто блискаючи очима, він по-
спішав до свого вавілонського палацу, що відзначався
справжньою князівською пишнотою й де господинею була
Телкіза. Звідти він мав намір вирушити на державну ра-
ду, час якої невблаганно наближався.
Не лише Набусардар, а й весь царський палац були
охоплені незвичайним хвилюванням. Про раду шепотіли
по всіх кутках Муджаліби. З ранку в палаці до неї готу-
валися всі раби, кухарі, водоноси, садівники, зброєносці,
царські чиновники, царські радники і сам цар.
Найбільше про неї мовилося на жіночій половині, де
близько тисячі Валтасарових наложниць коротали години
вірності в розвагах та плітках. Хоч заради дарунків і зо-
лота вони змагалися між собою в боротьбі за цареву лю-
бов і прихильність, проте жодна з них не шанувала його
через численні слабості й кожна ладна була зрадити Вал-
тасара в слушну хвилину. Вони не любили свого велителя,
бо ще донедавна майже кожна з них леліяла в серці образ
непереможного Набусардара. Замкнені за мурами палацу,
вони мріяли про міцні чоловічі обійми, на які млявий цар
був нездатний. Нехтуючи загрозою смерті, цареві наложни-
ці знаходили всілякі способи, щоб зрадити його, і якщо не
в дійсності, то бодай в уяві. А в уяві кожна зраджувала
його незліченну кількість разів.
І тільки цариця вірно й щиро любила свого чоловіка, хоч
він постійно підозрював її в подружній невірності. Інакше
він не міг пояснити собі її стосунки з пророком Даниїлом,
через які й люто ненавидів його.
Ось і тепер, напередодні великих державних подій, цари-
ця покликала Даниїла до себе, шукаючи опори в його муд-
рості та доброму серці, бо дії Кіра стривожили її й вона
вже не на жарт потерпала за долю Вавілонії. Цариця зга-
дувала всі віщі сни, які зберегла її пам'ять, і просила про-
рока витлумачити їх. Бо хто інший, як не він, міг пояснити
їй прихований сенс речей і передбачити невідоме?
Сповнена тривоги, вона ходила по покої. Кожен рух ви-
давав її хвилювання. Картини страхіть, які чинить ворог
над переможеним народом, переслідували її день і ніч.
Вона затуляла долонями вуха, щоб не чути ридань, які лу-
натимуть у Вавілоні, закривала пальцями очі, щоб не ба-
чити всіяні трупами дахи будинків та вулиці. Зібравши
всю свою волю, намагалася прогнати від себе ці страхіт-
ливі видива й безнастанно повторювала втовкмачене їй ще
з дитинства, що Вавілон непереможний. Та вона марно вті-
шала себе. її надії були облудними, вона це добре розумі-
ла. Єдиною опорою для неї залишався розважливий про-
рок Даниїл.
- Друже мій,- звернулася вона до нього,- я дедалі
більше занепадаю духом. Особливо відтоді, як ти теж по-
чав вважати перську небезпеку вельми серйозною. Ти так
обгрунтував її, що вже тільки божевільний може в ній сум-
ніватися. І все ж таки я хотіла б запобігти спустошенню й
кровопролиттю на землі халдеїв. Хотіла б урятувати наше
царство. Поміркуймо про це разом, друже мій.
Цариця сіла на стілець, накритий шовковою накидкою,
і звеліла сісти й Даниїлові.
- Сьогодні мене охопив страшний відчай, хоч це й не
достойно цариці,- почала вона згорда.- Та, мабуть, царі
теж тільки люди, як кажеш ти. Я ладна молитися твоєму
богові й принести йому жертву золотом, якщо він нам до-
поможе. Скажи, скільки вимагає твій бог? - І повторила;-
Скажи, скільки золота вимагає Ягве? Чи, може, в халдей-
ської цариці не вистачить для цього всіх її коштовностей?
- Царице, царице,-докірливо похитав головою Дани-
їл.- Не золото, а чисте серце й чисту душу ти повинна по-
класти на вівтар. І не на вівтар бога, а на вівтар життя.
- Я тебе не розумію, Даниїле.
- Ти повинна навчитись відрізняти чисте він нечистого.
- Але як я зможу відрізнити чисте серце від нечистого,
як я відрізню чисту душу від ницої? - здивовано запита-
ла цариця.-Адже серце заховане глибоко в грудях, а ду-
ша невидима.
Даниїл легенько всміхнувся:
- Серце людське схоже на криницю, з дна якої б'ють
джерела чистих вод і вод каламутних. І так само, як кри-
ницю ми впізнаємо по водах джерел, так само людське
серце ми впізнаємо по діяннях, що з нього випливають і що
можуть бути чистими й добрими або -каламутними й лихи-
ми. Ні, твоя величність, володарко халдеїв, ніщо в світі не
здатне заховатися від людського зору й ніщо не здатне
устояти перед людською волею, треба тільки хотіти бачи-
ти й діяти.
Слова Даниїла обурили царицю, вона з ним не погоджу-
валася. Особливо ж дратували її паузи, якими він, здава-
лось, хотів звернути мову на інше. Чого ще він хоче від неї,
коли його Ягве - бог тільки нещасних полонених? Так цьо-
го бога зрікаються навіть іудеї знатного походження й по-
чинають молитися Мардукові. В ній заговорила гордота,
яку вона не здатна була примусити мовчати навіть перед
лицем небезпеки.
Цариця рвучко підвелася й підозріливе глянула Даниї-
лові в очі. Потім незадоволеио мовила:
- Ти запевняєш, нібито нідцо не може заховатися від
людського зору. В такому разі я хочу побачити твого бога,
якщо він існує.
- Я не збрехав тобі - він живе в нашій свідомості.
- Ти знов нагадуєш мені, що свідомість начебто про-
буджує в нас людинолюбство, то саме з людинолюбства я
й хочу врятувати наше царство. Чого тобі ще треба?
- А ти суворіше спитай своє серце, царице, і сама по-
бачиш, що не для народу, а для себе хочеш урятувати Ва-
вілонське царство, бо так приємно почувати себе володар-
кою могутньої держави! Якби ти бажала народові добра,
то наказала б відімкнути царські комори й роздала б зер-
но голодним, наказала б відкрити бочки з олією на цар-
ських складах і розлила б її в порожні глеки вавілонської
голоти. Якби ти дбала про народ, то не завагалася б поді-
лити царські угіддя між безземельними й знизила б висо-
кі податки, під тягарем яких стогнуть хлібороби. Тільки
халдейський народ, якщо ти звільниш його від гніту, може
врятувати від ворога Вавілонське царство, інакше погляди
народу безнастанно звертатимуться до кордонів, де стоїть
зі своєю армією Кір, у якому він убачає визвольника.
- Ти говориш так,- сказала цариця й сперлася зап'ястям
на стіл з ебенового дерева, наче хотіла почерпнути з нього
сили, 'щоб втримати тягар, який звалився на неї,- ти гово-
риш так, немовби подібним чином діяли цариці Ізраїлю
або Іудеї, визволяючи з-під гніту свій народ. Одначе народ
на твоїй батьківщині був поневолений не менше, ніж у ва-
вілонському полоні.
- Саме тому,- підкреслюючи кожне слово, провадив
далі Даниїл,- я хотів би до кінця відкрити тобі очі. Поки
цар, жерці й знать живуть у розкошах та достатку, поне-
волений народ, голий і голодний, знемагає від важкої пра-
ці під кормигою царя, жерців і знаті. Твоя правда, так бу-
ло і в Єрусалимі. І це тільки підтверджує те, що все має
свій початок і свій кінець. Хто кривдить інших, хто зав-
дає людям горя й мук, той, запам'ятай собі, царице, плете
батіг на самого себе й сам колись скуштує такого самого
горя й таких самих мук.
Цариця подумала, що якби це й справді було так, то
єрусалимські князі й знать жили б нині у Вавілоні, як
упосліджені раби, щоб спокутувати скоєні злочини. Та ба!
Вони пробили собі шлях до багатства і в Вавілоні!. Зна-
йшли спільну мову з вавілонською знаттю, приятелюють з
жерцями, бо нібито не тільки Ягве, а й сам Мардук при-
хильний до них. Цар Набонід, коли він іще сидів на троні,
роздав багатьом із них високі посади при своєму дворі.
Вони нажили великі статки й збудували собі палаци, як
халдеї, вбираються в дорогі шати, як халдеї, живуть у
розкошах, приносять жертви богам Вавілона й відвідують
священні гаї богині любострастя, як халдеї.
Виповівши все це Даниїлові, вона на закінчення ще до-
дала:
- Можливо, твоя мудрість недосконала і ти помиляєш-
ся, друже мій. Не все беззаперечне у твоїх речах.
Цариця була рада, що спіймала його, й з нетерпінням
чекала відповіді, їй навіть трохи' полегшало на душі.
Скромним рухом вона підібрала поділ спідниці й сіла.
- Твоя правда,- погодився з нею Даниїл,- наші князі
й знать мають палаци, дорогі шати, золото і зрівнялися в
багатстві з халдеями. Але не забувай,- він перестережли-
ве підняв палець,- що вони теж дають криві свідчення на
суді й підкуповують можновладців, як халдеї, живуть із
праці рук бідаків, як халдеї, і єдиний бог для них -то їх-
ній шлунок. Вони обминають удів і сиріт і воліють прино-
сити щедрі жертви бездушним ідолам. Через те в судний
день їх спіткає доля всіх жителів Вавілона, і ця доля буде
жахливою!
Останні слова він вимовив так переконливо, що цариця
вся аж зіщулилася і з острахом дивилася на нього.
- Так, жахлива доля жде.Вавілон судного дня,-повто-
рив Даниїл, не відриваючи погляду від обличчя цариці.
Впевненість пророка вселила неймовірний страх у душу
володарки халдейського царства і зламала рештки її рі-
шучості.
Ще зовсім недавно вона тішила себе ілюзіями про непе-
реможність Вічного Міста й з упевненістю володарки хо-
дила по царському палацу. А тепер лягає спати зі страхом
у душі і вранці устає з іще більшою тривогою. Ні в кого
не знаходить опори. У ці тривожні для держави дні один
цар будує храми богам і в тисячолітніх руїнах шукає слі-
дів перших царських династій, а другий з нетерпінням че-
кає на фінікійські кораблі з кіпрськими красунями. Вели-
кий Мардук з однаковою байдужістю споглядає лихі і доб-
рі вчинки людини, а небесна Іштар однаково всміхається
і любові, і ненависті. А Ягве, в якого вона ладна була уві-
рувати, мабуть, безсилий відвернути загибель від Вавіло-
на, інакше він був би .відвернув її передусім від Єрусали-
ма й не дозволив би поневолити свій народ.
Тим часом у сусідніх залах зчинився шум, який свідчив
про підготовку до державної ради.
Обоє на мить заціпеніли, зачувши ходу за дверима, але
виявилось, що це були тільки раби, які під наглядом упра-
вителя палацу прибирали зал.
Даниїл опам'ятався першим і глянув на царицю.
- Єрусалим, царице, впав не тому, що наш бог був сла-
бий. Але твоя величність іще пересвідчиться в правдивості
моїх слів, що ніщо на цьому світі не вічне. Ми ще поверне-
мось до країни наших батьків, де знов будемо сіяти зерно
у власну землю і підв'язувати витку лозу на власних вино-
градниках.
Вона з тривогою провела рукою по чолу й запитала:
- Отже, ти покладаєш надію на персів?
- Ти завжди довіряла більше розумові, ніж пліткам,-
спробував він її заспокоїти,- тому я вірю, що ти мене зро-
зумієш. Коли людина страждає, вона не перебирає в засо-
бах, щоб звільнитися від страждань. Вавілон не хоче доб-
ровільно відпустити полонених іудеїв на їхню батьківщину.
І знаєш чому, царице?-запитав він і тут же відповів: -
Бо без рук рабів він загинув би так само, як і від меча во-
рога. Цар Валтасар уперто стоїть на своєму й відмовля-
ється прийняти представників нашого народу, які хочуть
попросити його звільнити іудеїв з полону. Я сам кілька ра-
зів пробував викласти його святості це саме прохання, але
марно. Ми зобов'язалися б виплатити великий викуп за
своє звільнення. У нас е ячмінь, пшениця й просо, вовна й
льон, барвисті тканини й шкіра. Наш народ славиться тим,
що він уміє добре обробляти землю, і з вдячності, що ді-
ждався волі, його працьовитість зросла б удвічі. Найкращі
вироби наших ремісників ми посилали б до Вавілона. Та
цар'Валтасар не хоче навіть вислухати нас.
- Бачиш, Даниїле,- кивнула цариця головою,- воля
Валтасара непохитна. Я хотіла недавно зробити тобі при-
ємність і попросила його,' щоб він звільнив вас із полону.
З того часу він зненавидів мене й підозрює, що я вступила
з вами в змову проти нього. Я дуже просила його, хоча...-
в її голосі раптом забриніли нотки гіркоти,-... хоча мені
було б жаль розставатися з тобою. Я не можу собі навіть
уявити, що ти назавжди покинеш Вавілон. Без тебе я по-
чуватиму себе тут зовсім самотньою.
1 справді, в нещасної цариці тільки й радості було, що
розмови з Даниїлом. Він єдиний розумів порухи її душі.
Чим грізніша небезпека насувалася на країну халдеїв, тим
більшу потребу відчувала цариця в підтримці пророка.
Вона цінувала його мудрість і останнім часом вимагала
від нього тільки одного - відкрити Ти, що судилося халдей-
ському народові в недалекому майбутньому. Даниїл усіля-
ко відмовлявся і, мабуть, не без причини. Цариця виріши-
ла будь-що випитати це в нього ще до державної ради.
По суті, це й було головною метою їхньої сьогоднішньої
зустрічі. Даниїл повинен розвіяти її страхи й побоювання.
Вола вірила, що в посудині з водою й оливою перед ста-
туєю богині можна прочитати долю Вавілонського цар-
ства.
- Ти ж бачиш,- мовила вона вже трохи лагідніше,-
цариця просить тебе, щоб ти звільнив її від мук і сказав,
як вирішили боги долю Вавілона. Піди до святилища Іш-
тар і звільни мене від мук та страждань. Я не витримаю
цієї невідомості. Я повинна це знати, повинна.
Вона просила, простягала до нього руки, а коли побачи-
ла, що Даниїл навіть не поворухнувся, заплакала:
- А може, ти не хочеш стати перед-ликом небесної
Іштар, моєї богині й богині мого народу?
- Твоя величність помиляється,- серйозно відповів Да-
ниїл.-Якщо я не боюся стати перед лицем тих, хто три-
має в своїх руках смертельного меча, то чому б я мав бо-
ятися стати перед тією, котра вічно всміхається?
- Ти неначеб сказав: «Царице, твоя віра - безумство,
але я поважаю його, бо воно тихе й нікому не заподіє
кривди».
Він здивовано звів брови.
- Я добре знаю. мій друже,- не дозволила вона ввести
себе в оману,- що ти думаєш яро ту, яка вічно всміхається.
- Видно, немає більшого нещастя для людини, ніж но-
сити в своїх грудях горде й бентежне серце, твоя велич-
ність. Зрештою, я тільки полоненик Вавілона, і ти можеш
наказувати мені. Але полон темряви для мудрості гірше,
ніж будь-який інший полон.- Даниїл засмучено підвів-
ся.- Що ж, ходімо до святилища Іштар, твоя величність.
Цариця не стала замислюватися над його словами, але
обличчя її враз проясніло від радості, що він нарешті по-
годився. Вона бадьоро підвелася й наказала Даниїлові
супроводжувати її до храму.
І лише по дорозі нагадала йому:
- Нашу розмову в покої ти закінчив образливими сло-
вами, але цариця тобі це дарує.
Вени увійшли до святилища, де полум'я золотих світиль-
ників кидало відблиски на статую богині.
Цариця впала долілиць перед Іштар і віддала їй боже-
ственну шану. Підводячись, вона взяла посудину з водою
та оливою і простягла її Даниїлові.
Великі плями оливи плавали на поверхні води й вибли-
скували в мерехтливому світлі. Саме вони й повинні були роз-
повісти про долю Вавілонії та майбутнє всього халдейського
народу. Очі пророка й цариці пильно втупилися в рідину.
- Ну, Даниїле,- тремтячим голосом прошепотіла ца-
риця,- час ради наближається, і я хочу знати, що нам ви-
значили боги. Я мушу це знати, Даниїле. Тобі добре відомо,
що Валтасар силою захопив владу і що він - незаконний
цар. Вавілонія зараз не має законного царя, Даниїле!
- А якщо плями скажуть,- мовив Даниїл, пильно див-
лячись на золоту посудину,- якщо плями скажуть, що Вал-
тасар занапастить царство халдеїв, що ти після цього ро-
битимеш?
Цариця схопила його за полу тремтячою рукою.
- Що я після цього робитиму? - прошепотіла вона.
- Так, що після цього робитиме твоя величність? - по-
вторив Даниїл, не спускаючи очей з рідини.
-Тобі відомо про Міхалду, царицю Савську, про Тамі-
ріс, доблесну царицю маеагетів, про єгипетську царицю
Теа, про ассірійську царицію Семіраміду, про Еліссу, дру-
жину Сіхарбала, яка заснувала Карфаген... то чому й Ва-
вілонією не могла б правити жінка?
- Ти що, хочеш перебрати владу на себе?
Цариця мовчки кивнула головою.
- А Валтасар?
- Я випрошу для нього смерть у милостивих богів.
- А чи відома твоїй величності, що посягати на життя
іншого - то. тяжкий; гріх?
На обличчі цариці відбилося глибоке хвилювання, а гру-
ди, шия, щоки й лоб укрилися червоними плямами.
- Отже, як по-твоєму, то виходу нема? - безпо-
радно прошепотіла вона й випустила з рук золоту посу-
дину.
Посудина впала на кінчики пальців її ніг. Від болю ца-
риця скрикнула й опустилася навколішки перед статуєю
великої богині.
Даниїл був її останньою надією. Вона хотіла використа-
ти пророка для вбивства Валтасара. Свій намір вона не
вважала злочином, бо царство тільки виграло б від цього.
Але Даниїл не радив убивати. Вона старанно обмірковувала
свій план з того дня, як над Вавілоном нависла небезпека
вторгнення перської армії. Валтасара треба ліквідувати,
проте не можна допустити, щоб владу у Вавілоні захопили
жерці чи Набонід. Єдиний порятунок цариця вбачала тіль-
ки в тому, щоб самій сісти на трон. Цей план видався їй
просто чудовим, і ось тепер Даниїл зруйнував його, сказав-
ши, що посягати на життя іншого - то тяжкий гріх. У цю
хвилину вона ненавиділа його. Та її ненависть не тривала
довго: коли Даниїл нахилився, щоб допомогти їй підве-
стись, цариця не відштовхнула його рук, а навпаки, міцно
схопилася за них.
її вбрання було забризкане водою й оливою. На дорогій
тканині розпливалися масні плями.
Цариця безпорадно глянула на Даниїла, гнів її вже охо-
лов, і вона слабо всміхнулася.
Цариця була дуже вродлива й мала схильність чинити
добро, хоч виховання іноді спонукало її до негідних дій.
Зараз, коли Даниїл допомагав їй підвестися, вона була не-
звичайно гарна.
Даниїл весь аж засяяв, відчуваючи, що до нього знову
повернулася прихильність цариці, котрою він дорожив, як
дорожать прихильністю коханої жінки.
Вельми дивні взаємини пов'язували цього м'якосердого
старця й мужню, вродливу царицю. Весь двір чудувався,
чим зумів він причарувати цю горду, самовпевнену розум-
ницю, яка нехтувала залицяннями й знаками уваги най-
бравіших воєначальників царської гвардії. Там служили
сини з найзнатніших князівських родин, і в їхні обов'язки
входило не тільки оберігати царя, а й розважати у вільні
хвилини царицю. Жодна з халдейських володарок не знех-
тувала ще цим звичаєм, навпаки, вони намагалися здобу-
ти прихильність усіх воєначальників . і викликати в них
ревнощі. На ці любовні пригоди цариць двір дивився по-
блажливо, сподіваючись, що це відверне Їхню увагу від
розваг царя, котрому, як синові богів, належало постійно
віддаватися утіхам. Хоч теперішня цариця добре знала про
розпусне життя царя, вона лишалася йому вірною, і єди-
ним чоловіком, розмови з яким розважали її, був старий
пророк. Вона нікому не скаржилася на своє гірке життя,
про її страждання не знав навіть Даниїл. Цариці здавало-
ся, що в його товаристві її тягар трохи легшає, а Даниїло-
ва віра в краще майбутнє окрилювала і її.
Дивлячись у посудину з оливою, Даниїл запитав цари-
цю, що вона зробила б, якби на поверхні рідини було на-
писано, що Валтасар веде своє царство до погуби? Мабуть,
він і справді прочитав там ці віщі слова, тільки вимовив
їх у формі запитання, щоб приховати це від неї. Та вона
не дасть ввести себе в оману. Ще раз усе обміркувавши,
перед сонцесяйним ликом Іштар попросила його, щоб він
їй допоміг.
Довірливим і схвильованим жестом цариця торкнулася
його одежі й палко зашепотіла:
- І все ж таки ти повинен мене вислухати. Якщо ти до-
поможеш мені відвернути небезпеку від мого народу, то я
доможуся звільнення іудеїв з вавілонського полону. Вони
стануть вільними й зможуть вільно повернутися на бать-
ківщину.
- Заспокойся, царице,- тихо відповів Даниїл,- заспо-
койся й скажи, чого, власне, ти від мене хочеш. Я радо
зроблю все, що в моїй силі.
- Я хочу вимолити в богів смерть на Валтасарову го-
лову.
Даниїл відсахнувся, злякавшись лиховісного тону, з яким
вона вимовила ці слова.
- Не бійся,, це буде справедливо, і самі боги допомо-
жуть нам. Ти тільки знайдеш кількох дужих чоловіків і
накажеш їм заколоти його в муджалібському парку. Він
завжди виходить туди на прогулянку перед вечерею. За-
платиш їм моїми грішми. Заплатиш, скільки вони захо-
чуть. Можеш пообіцяти їм усе, що вважатимеш за необхід-
не. Я готова на будь-яку винагороду за його смерть.
-Але ж ти його любиш, царице.
. У її очах спалахнула ненависть.
- Не любиш?
Вона затремтіла й стиснула губи.
- Царице! . -
- Ох, що тобі до мого серця, Даниїле, що тобі до нього?
Дай мені відповідь: допоможеш чи ні?
- Я вже тобі радив, щоб ти не брала на душу цього
гріха.
- Допоможеш чи ні?
- Ти розхвильована, а розхвильована людина часто чи-
нить нерозважливо.
- Допоможеш чи ні? - повторила цариця погрозливо,
збираючись залишити храм.
- Тобі так хочеться стати володаркою Вавілонії?
Вона кинула на нього погляд, гострий, мов ніж, і проси-
чала:
- Ти зв'язаний з персами!
- Царице?
- Так! Ти зв'язаний з персами!
- Царице!
- Я звинувачу тебе перед царем, звинувачу перед дер-
жавною радою, звинувачу перед усім халдейським наро-
дом.
З .цими словами вона рушила до дверей, але раптом зу-
пинилася на порозі й ще раз глянула на Даниїла. Поба-
чивши, що він спокійно стоїть перед статуєю Іштар, здиво-
вано запитала:
- Ти навіть не виправдуєшся?
- Дозволь тобі все пояснити.
Вона стояла й'чекала, і це був знак, що він може гово-
рити.
- Ти можеш мене звинуватити в чому хочеш,- почав
Даниїл,- але цим не відвернеш перської загрози, бо зале-
жить вона зовсім не від моїх віщувань, а від намірів вели-
кого Кіра і його військової могутності. Не мені вирішува-
ти, нападати персам на Вавілон чи ні. Це вирішить Кір.
Я знаю тільки одне: персте ніхто не зможе здолати, бо сла-
ва про армію Кіра й про його зброю шириться по всьому
Старому Світу. Його починає боятися й Новий Світ і вже
нині кує проти нього мечі. Греки й римляни вже тепер готу-
ються до війни з персами. Помилка Вавілона в тому, що
він свого часу не підготувався як слід до відсічі. І через те
цілком можливе, що перси "завдадуть йому поразки. Та ви-
нен у цьому не так цар, як...
- Як хто? - Цариця слухала Даниїла з хвилюванням,
бо він уперше вів з нею таку розмову.
- Як Есагіла,- рішуче відповів пророк.- Так, Есагіла,
котра запевняє його святість Валтасара в тому, що боги
живуть у постійних утіхах і що йому, як синові богів, теж
визначене подібне життя. Цар віддається гульбищам і лю-
бовним утіхам, замість того щоб правити царством як
справжній господар. Есагіла свідомо штовхає Валтасара
на загибель. Вона вчить його кривдити підданих і таким
чином розпалює в них ненависть до нього. Есагіла сподіва-
ється, що народ колись повстане, і те, чого не вдалося зро-
бити їй самій, за неї зробить народ: він скине Валтасара
з трону, й вона знову прийде до влади. І якби ти, царице,
вбила зараз Валтасара, то цим знову ж таки скористалася
б тільки Есагіла. Не тебе, а свого слугу посадила б вона на
трон- Вавілонією знову правили б жерці, а народ, який
ти хочеш урятувати, знову змушений був би тяжко пра-
цювати на неї й платити численні податі. Можливо, навіть
перси не будуть такими жорстокими до халдейського наро-
ду, як жерці, котрих не можна вважати справжніми слу-
жителями Мардука.
- А ти їх, бува, не обмовляєш, пророче?
- Зараз я доведу твоїй величності, наскільки підступні
їхні дії. З попусту його святості царя Валтасара -гинуть
десятки іудеїв - то на каналі Кабару, то в вавілонському
кварталі біля каналу Пікуду. Цар творить у цьому волю
Есагіля. А вона нацьковує його на іудеїв, хоч сама проте-
гує деяким із них і приймає з їхніх рук дари для своїх свя-
тилищ, допомагає їм робити вигідні оборудки й роздає
важливі посади. В серці ж Валтасара вона всіляко розпа-
лює до них ненависть, щоб вони теж платили йому подіб-
ним.
- Це жахливо, Даниїле,- похитала головою цариця й
схопилася за засув, щоб не впасти.
Даниїл тим часом вів далі:
- його святість підмовляють вислати з царства всіх
чужинців як небезпечних осіб, хоч сама Есагіла вступила
в змову з чужинцями проти Валтасара.
Цариця від подиву насилу витиснула з себе:
- З Єгиптом?
- З персами, твоя величність.
Царицина рука безсило сповзла з засува. Минуло кілька
хвилин, перш ніж цариця опам'яталася.
- А ти мене не обманюєш, Даниїле? - прошепотіла во-
на, не ймучи віри тому, що тільки-но почула.
- Ні, твоя величність. Хіба моя поведінка ще не переко-
нала тебе в відданості тобі?
І тієї ж миті їхні очі зустрілися. Глибокі царицині очі,
облямовані густими віями й шовковими, як трава вночі,
бровами, зустрілися з ясними очима пророка.
В них цариця прочитала, що не має підстави не вірити
йому. Відколи вона його знає, він єдиний з усіх людей не
обманював її. І все ж таки вона не могла прогнати від се-
бе тривожні думки, їй хотілося бути чесною царицею й
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62